Справа № 560/1318/25
Головуючий у 1-й інстанції: Михайлов О.О.
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання рішення та дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
у січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з прожиткового мінімуму працездатних осіб 3028 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо нездійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2025 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2025 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, встановленого на 01.01.2025 абзацом четвертим статті 7 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік", з врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнуто на користь позивача витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно з Законом України "Про судоустрій та статус суддів".
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області листом від 14.01.2025 за №717-16/В-03/8-2200/25 повідомило позивача про відсутність підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачу відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що суддівська винагорода позивача має бути розрахована на підставі ч.2 ст.130 Конституції України, ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", тому суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання з 01.01.2025, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, яка згідно з рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII, базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти, зокрема, 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Відповідно до частини 9 статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Зміни до Закону № 1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII).
Частиною третьою статті 4 Закону України “Про прожитковий мінімум» № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Так, за змістом ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема -працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Отже, окремими приписами закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні саме для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді.
Зазначені положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому підстави для застосування прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб з 01.01.2025 у розмірі 3028 гривні для визначення базового розміру посадового окладу судді відсутні.
Питання щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів, починаючи із 2021 року, було предметом розгляду у справі № 240/9028/24 (провадження № 11-47апп25) за результатами розгляду якої Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову від 24 квітня 2025 року.
У цьому аспекті Велика Палата Верховного Суду зауважила, що наведені приписи абзацу п'ятого статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» та абзацу п'ятого статті 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2024 рік» є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Водночас викладений у цій справі висновок Великої Палати Верховного Суду відрізняється від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 13 липня 2023 року у справі №280/1233/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 та ін. Спори у цих справах стосувалися застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року.
У наведених справах Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV, і в цьому ж Законі закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум. Ураховуючи те, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як “прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» і за приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Згідно з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в цій категорії спорів закон про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).
Згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 17 Закону № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі “Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), зміни суспільного контексту.
Отже, Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду чи конкретизувати їх за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.
З огляду на викладене та з метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22 та 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23, і зазначає про те, що, починаючи з 2021 року, у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду нагадала, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Вказана правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, повинна враховуватись судом.
Зважаючи на наведене, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 240/9028/24, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно з ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити повністю.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року скасувати.
Ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.