Справа № 560/19859/24
Головуючий у І інстанції: Блонський В.К.
Суддя-доповідач: Шидловський В.Б.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості,
31 грудня 2024 року позивач звернувся в суд з позовом до державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України, в якому просить стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН України на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за Списком № 2, в сумі 23001 грн 03 коп. за період з листопада по грудень 2024 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
29 липня 2025 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача, в якому останній вказав на безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв'язку із чим просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Державне підприємство "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М.Ремесла Національної академії аграрних наук України зареєстроване як юридична особа, є платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, тому має обов'язок відшкодовувати витрати Пенсійного фонду на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, відповідно до пункту 2 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
За Державним підприємством «Дослідне господарство «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН України утворилась заборгованість по відшкодуванню фактичних витрат Пенсійного фонду України на виплату і доставку пенсій, призначених на пільгових умовах за Списком №2, працівникам в сумі 23001 грн 03 к. за період з листопада по грудень 2024 року. Ця заборгованість підтверджується розрахунками фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, що підлягають відшкодуванню призначених особам, які були зайняті на інших роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пунктів «б»-«з» ст.13 Закону № 1788 та пунктів 2-8 частини другої статті 114 Закону № 1058, які згідно поштових повідомлень направлялись на юридичну адресу відповідачу 06.11.2024 (отримано 08.11.2024), 09.12.2024 (отримано 12.12.2024), та карткою особового рахунку.
Заборгованість у добровільному порядку відповідачем не погашена, тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.
Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.
Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.
Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.
Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин.
При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб'єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин. Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо одної не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна позиція відображена у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.
Однак не є спором між учасниками публічно-правових відносин, спір, у якому відповідач, приймаючи оскаржуване рішення (дію чи бездіяльність) не мав публічно-правових відносин саме з позивачем, а прийняте відповідачем рішення (дія чи бездіяльність), стосувалось прав іншої особи, а не позивача.
Слід зазначити, що приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією особою майнових прав або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав цієї особи.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пункті 8 частини першої 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених ч. 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
За змістом частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Слід зауважити, що 21.04.2019 набрав чинність Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), прийнятий Верховною Радою України 18.10.2018, який визначив підсудність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх інших справ, стороною в яких є боржник.
Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутство - визнана господарським судом нездатність боржника, крім страховика або кредитної спілки, відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника, а також віднесення страховика або кредитної спілки відповідно до рішення Національного банку України до категорії неплатоспроможних відповідно доЗакону України "Про страхування" або Закону України "Про кредитні спілки".
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, банкрутством, як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, визначені КУзПБ.
Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної/юридичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
За змістом частини 1 статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Відповідно до частини 1 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Згідно із частиною 2 статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
За змістом частини 3 статті 7 КУзПБ матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Аналіз змісту наведених вище приписів КУзПБ у взаємозв'язку з нормами статті 20 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов'язані зі здійсненням провадження у такій справі.
До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: чи стосується питання формування активів боржника (майно, майнові права), чи впливає на суб'єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов'язки.
Колегія суддів зауважує, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 13.05.2024 року по справі № 924/1261/23 відкрито провадження у справі про банкрутство ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН України», введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Луценка Р.О. Копію зазначеної ухвали долучено до апеляційної скарги.
При цьому, розгляд вимог кредитора ГУ ПФУ в Хмельницькій області, безпосередньо впливає і зачіпає майнові інтереси інших учасників справи про банкрутство в частині визначення та включення до плану санації сум, та черговості їх погашення боржником за результатами виконання санаційних заходів.
Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються в межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.
Отже, Кодекс України з процедур банкрутства, який є спеціальним щодо регулювання цих правовідносин, у зв'язку з порушенням справи про банкрутство позивача, до грошових зобов'язань відносить і зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, тому в разі наявності заборгованості в боржника перед пенсійним органом, останній уповноважений здійснювати заходи щодо забезпечення погашення грошового зобов'язання, такий орган набуває статусу кредитора.
Для таких грошових зобов'язань передбачений окремий порядок їх пред'явлення до боржника, а саме: щодо поточних вимог кредиторів - шляхом розгляду спору щодо таких вимог у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. При цьому, законодавство з питань банкрутства не розрізняє кредиторські вимоги за суб'єктом їх пред'явлення - кредитором - особою публічного права чи кредитором - особою приватного права, винятком є лише спори, пов'язані з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань.
Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 27.02.2019 (справа №826/1866/17), від 23.09.2020 (справа №826/16976/16), 21.09.2021 (справа №905/2030/19 (905/1159/20)) та Верховним Судом, зокрема у постановах від 11.02.2021 (справа №560/2855/20) від 28.04.2022 (справа № 300/2043/19) було висловлено правову позицію щодо належності справ в процедурі банкрутства до юрисдикції господарського суду.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі №815/5060/17 щодо відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій, призначених за віком на пільгових умовах за період 2017 року, встановивши факт перебування у провадженні господарського суду справи про банкрутство (санацію) відповідача за судовим рішенням про проведення санації, виснувався, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості підсудні господарському суду і не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки станом на момент подання адміністративного позову та ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення (02.05.2025), в провадженні господарського суду перебувала справа про банкрутство відповідача, а отже й заявлені у цій справі позовні вимоги про стягнення зДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН України» заборгованості за виплату і доставку пільгових пенсій, призначених за Списком № 2, підсудні господарському суду і не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 30.01.2023 року по справі № 815/6486/17.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги, що заявлені до відповідача позовні вимоги про стягнення заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій належить розглядати у порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство ДП «ДГ «Проскурівка» Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла НААН України».
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України задовольнити частково.
Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 травня 2025 року скасувати, а провадження у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до Державного підприємства "Дослідне господарство "Проскурівка" Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла Національної академії аграрних наук України про стягнення заборгованості закрити.
Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами господарського судочинства.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.