Справа № 240/7602/25
Головуючий у 1-й інстанції: Попова Оксана Гнатівна
Суддя-доповідач: Сапальова Т.В.
17 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сапальової Т.В.
суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
до Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 при обчисленні в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а також в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести виплату ОСОБА_1 недоотриманої грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти залишено без розгляду.
Не погоджуючись із ухвалою про залишення без розгляду позовної заяви, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій зазначено, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Так, згідно з матеріалами справи, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
До суду першої інстанції надійшла заява позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якому зазначає, що лише з дня отримання листа та довідки, тобто з 10.03.2025, стало достеменно відомо про те, що відповідач неправильно нарахував позивачу грошове забезпечення. Зауважує, що в наказі про звільнення позивача з військової служби відсутня будь-яка інформація про складові грошового забезпечення, що виплачувалось позивачу з дня, а також про порядок обрахунку такого грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму поточного року, а тому позивач не знав і не міг знати у день звільнення про порядок обрахунку його грошового забезпечення та усі складові такого грошового забезпечення.
Ухвалою цього ж суду від 16 червня позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, а також в частині зобов'язання військової частини НОМЕР_1 провести виплату ОСОБА_1 недоотриманої грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти залишено без розгляду.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки з цим позовом позивач звернувся лише 19 березня 2025, ним пропущено трьохмісячний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом, що встановлений законом та який повинен обраховуватися з дати звільнення позивача.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту установлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування судом норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Абзацом 1 статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За змістом статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року (справа № 460/21394/23) відступив у цій справі від попередніх висновків Верховного Суду та вказав на наступне:
"Судова палата зазначає, що спірний період (з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В той же час, Судовою палатою у справі № 460/21394/23 зауважено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Наголошено, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.03.2025 у справі № 400/6758/24 та від 10.04.2025 у справі № 340/5261/24.
З матеріалів справи встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 10.01.2005 по 17.11.2024 рр.
Представник позивача звернувся до відповідача із вимогою здійснити виплату належного грошового забезпечення, на що, листом від 10.03.2025 (а.с.16) отримав відмову в перерахунку належного грошового забезпечення, до цього ж листа відповідачем долучено витяг з наказу про призначення ОСОБА_1 , витяг з наказу про виключення ОСОБА_1 та довідка про розмір виплаченого грошового забезпечення №125 від 10.03.2025.
При цьому з позовом до суду позивач звернувся 19.03.2025.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок, що оскільки позивач до суду із цим позовом звернувся 19.03.2025, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду, а тому підстави для повернення позовної зави відсутні.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи неповно встановлено обставини справи, оскаржена ухвала винесена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому вказану ухвалу суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Частиною 3 ст. 312 КАС України вказано, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії скасувати.
Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сапальова Т.В.
Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.