Справа № 620/1058/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА
12 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого: Бєлової Л.В.,
суддів: Аліменка В.О., Кучми А.Ю.,
за участю секретаря судового засідання: Керімова К.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії,
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та невиплати йому додаткової винагороди за серпень 2024 року та премії за вересень 2024 року;
- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та невиплати йому додаткової винагороди за серпень 2024 року та премії за вересень, жовтень, листопад, грудень 2024 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду за серпень 2024 року та премію за 01.11.2024 до 01.01.2025.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за серпень 2024 року, позбавлення премії за жовтень 2024 року.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо позбавлення ОСОБА_1 премії за вересень 2024 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду за серпень 2024 року та премію вересень, жовтень 2024 року.
У решті позову відмовлено (в частині виплати позивачу премії за листопад, грудень 2024 року).
Додатковим рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 10000,00 грн.
Не погоджуючись з такими рішеннями суду, відповідач оскаржив їх у апеляційному порядку.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року відповідач зазначає, що посилання позивача на відповідні обставини щодо неможливості виконання бойового розпорядження є необґрунтованим, оскільки такі обставини не доводять існування реальних перешкод, які б унеможливлювали його виконати, а зводяться лише до суб'єктивної оцінки позивача та не ґрунтується на об'єктивних даних. На думку апелянта, військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Мотивуючи апеляційну скаргу на додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року, відповідач вказує, що позивачем не надано до позовної заяви деталізованого акту надання послуг/виконаних робіт, який би підтверджував детальний опис робіт виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Також, на думку відповідача, розмір гонорару є завищеним, не співрозмірним із складністю справи. Обсяг матеріалів у справі та кількість підготовлених процесуальних документів є мінімальними.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2025 року та 11 червня 2025 року відкриті апеляційні провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
У відзиві позивач зазначає, що у цьому випадку невиконання бойового розпорядження не свідчить про порушення дисципліни, а є наслідком бездіяльності керівництва військової частини в аспекті незабезпечення ні людським ресурсом, ні матеріальним чи технічним забезпеченням тощо.
Після надходження матеріалів справи (змішана форма), ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2025 року призначено справу до апеляційного розгляду в судовому засіданні на 01 жовтня 2025 року.
01 жовтня 2025 року судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді-доповідача Бєлової Л.В. у відпустці. Наступне судове засідання призначено на 12 листопада 2025 року.
Представник відповідача - Ільченко Віталій Сергійович підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Зокрема, представник відповідача повідомив, що судом першої інстанції не досліджено посадових та функціональних обов'язків позивача, який не вчинив жодної активної дії задля успішного виконання бойового завдання. Також представник відповідача наголосив, що суд першої інстанції не врахував дискреційних повноважень командира Військової частини НОМЕР_1 при накладенні дисциплінарного стягнення.
Представник позивача - Неживий Антон Володимирович у судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. У своїх поясненнях представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 не відмовлявся від виконання бойового завдання, а зазначав про неможливість його виконання, враховуючи низку проблем та питань, що мали місце у військовій частині, які пов'язані з відсутністю належного забезпечення, ігноруванням командуванням проблем та низьким морально-психологічним станом особового складу.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 17.09.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 06.09.2023 на посаді командира 5 стрілецької роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.07.2024 № 190 капітан військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командир стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону вважається таким, що вибув для забезпечення заходів із правового режиму воєнного стану в підпорядкування ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з 06.07.2024.
На підставі рапорту командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 від 03.08.2024 (вх. № 1481 від 05.08.2024), наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 № 2258 було призначено проведення службового розслідування до 04.09.2024 за фактом відмови від виконання бойових (спеціальних) завдань 02.08.2024 особовим складом НОМЕР_2 стрілецького батальйону, зокрема, ОСОБА_1 , командиром 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону.
17.09.2024 (вх. № 4681 від 23.09.2024) командиром НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_3 було подано рапорт про відміну проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 № 2258, у зв'язку зі необхідністю додаткового опрацювання матеріалу.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2024 № 2789 було відмінено проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 № 2258.
Водночас, на підставі рапорту командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 (вх. № 1825 від 23.09.2024) наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2024 № 2792 було призначено проведення службового розслідування до 13.10.2024 за фактом відмови від виконання бойових (спеціальних) завдань 02.08.2024, зокрема, ОСОБА_1 , командиром 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону.
За результатами службового розслідування складено акт, затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 01.10.2024, згідно висновків якого, зокрема, запропоновано:
- за порушення військової дисципліни, яке виразилося у низьких морально-ділових якостях, неналежному виконанні та дотриманні вимог законодавства України, вимог статутів Збройних Сил України та формуванні правової культури військовослужбовців Збройних Сил України, на підставі вимог статей 11, 16, 26, 28, 30, 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 накласти дисциплінарне стягнення у вигляді: «Попередження про неповну службову відповідність»;
- капітану військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командиру 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 не виплачувати додаткову винагороду за серпень 2024 року, позбавити премії за вересень 2024 року.
Командиром військової частини НОМЕР_1 прийнято наказ від 01.10.2024 № 1331, яким, зокрема, наказано:
- за порушення військової дисципліни, яке виразилося у низьких морально-ділових якостях, неналежному виконанні та дотриманні вимог законодавства України, вимог статутів Збройних Сил України та формуванні правової культури військовослужбовців Збройних Сил України, на підставі вимог статей 11, 16, 26, 28, 30, 35, 37 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України на капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 накласти дисциплінарне стягнення у вигляді: «Попередження про неповну службову відповідність»;
- капітану військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командиру 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 не виплачувати додаткову винагороду за серпень 2024 року, позбавити премії за жовтень 2024 року.
Позивач, вважаючи вказаний наказ протиправним, звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив частково та зазначив, що службовим розслідуванням не встановлено причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування та виконанням позивачем обов'язків військової служби, вини військовослужбовця. Отже, на переконання суду першої інстанції, висновок службового розслідування не відповідає критерію обґрунтованості, повноти та всебічного вирішення і встановлення обставин, що підлягали дослідженню, тому наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування наказу № 1331 від 01.10.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 в частині невиплати позивачу додаткової винагороди за серпень 2024 року та премії вересень, жовтень, листопад, грудень 2024 року, суд першої інстанції, врахувавши обставини справи, дійшов висновку про необхідність зобов'язання відповідача нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду за серпень 2024 року та премію вересень, жовтень 2024 року.
Що стосується позовних вимог в частині виплати позивачу премії за листопад, грудень 2024 року, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 06.03.2025 № 421 позивачу в грудні 2024 року та січні 2025 року було виплачено премію за листопад та грудень 2024 року, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Також суд першої інстанції, постановляючи додаткове рішення, дійшов висновку про те, що, зважаючи на часткове задоволення позову обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, пропорційним до предмета спору, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 10000,00 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі - Статут), порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.
Згідно зі статтею 12 Статуту про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Статтею 14 Статуту визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
У силу статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі статтею 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Статтею 127 Статуту визначено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою (стаття 30 Статуту).
Статтею 35 Статуту визначено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.
Згідно зі статтею 37 Статуту військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Статтею 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Згідно з частиною першою, четвертою статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення (стаття 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України).
Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок № 608).
Згідно з абз. 4 пункту 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Пунктом 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Пунктами 13, 14 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.
Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об'єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов'язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов'язків.
Відповідно до пунктів 1, 3 розділу ІV Порядку № 608 особи, які проводять службове розслідування, зобов'язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з'ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом'якшують або обтяжують відповідальність правопорушника; розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб.
Військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов'язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.
Суд першої інстанції достовірно встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 № 2258 за фактом відмови від виконання бойових (спеціальних) завдань 02.08.2024 особовим складом НОМЕР_2 стрілецького батальйону, зокрема, ОСОБА_1 , командиром 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону призначено проведення службового розслідування до 04.09.2024.
Разом з тим, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2024 № 2789 відмінено проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 № 2258.
Водночас, на підставі рапорту командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2024 (вх. № 1825 від 23.09.2024) наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.09.2024 № 2792 призначено нове проведення службового розслідування за вищевказаним фактом до 13.10.2024.
Положеннями пунктів 13, 14 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. При цьому, цей строк може бути продовжено, але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.
Колегія суддів зазначає, що дії щодо продовження, перенесення строку службового розслідування мають бути вчинені відповідною особою в межах визначеного строку проведення службового розслідування.
Однак у матеріалах справи відсутні докази продовження проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 № 2258, яке мало бути закінчено в строк до 04.09.2024.
Натомість, вказане службове розслідування після закінчення строку його проведення було відмінено, як зазначено в наказі від 23.09.2024 № 2789, у зв'язку із необхідністю додаткового опрацювання матеріалу, та одночасно призначено нове службове розслідування за тим самим фактом.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що нове службове розслідування (наказ від 23.09.2024 № 2792) призначено у зв'язку з не прийняттям своєчасно наказу про продовження попереднього службового розслідування та у зв'язку з відсутністю своєчасного подання командиру військової частини акту службового розслідування та вчинено з метою переривання порушеного строку проведення службового розслідування.
У подальшому, на виконання вимог наказу від 23.09.2024 № 2792, відповідачем складено акт, який затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 01.10.2024
Так, в акті службового розслідування зафіксовано наступне.
02.08.2024 близько 11.20 в районі населеного пункту Полтавка Донецької області майором ОСОБА_4 , начальником штабу-заступником командира НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 у встановленому порядку, з відеофіксацією, було доведено бойове розпорядження командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 №21/35дск від 02.08.2024, мета якого полягала в недопущенні прориву противника на напрямку … - …, силами та засобами особового складу сформованої групи 5 стрілецької роти зайняти оборону на визначеній позицій «…», для стримування російської агресії та відбиття наступу російських окупаційних військ поблизу н.п. …, … району, … області, після доведення якого відкрито відмовились його виконувати наступні військовослужбовці: капітан військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командир 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; молодший лейтенант військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_5 , заступник командира 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; молодший сержант військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_6 , сержант із матеріального забезпечення 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; молодший лейтенант військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_7 , командир 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_8 , кулеметник 1 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; молодший лейтенант військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_9 , командир 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; молодший сержант військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_10 , командир 3 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; молодший лейтенант військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_11 , командир 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_12 , стрілець 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 ; капітан військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_13 , командир кулеметного взводу 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 .
В акті службового розслідування зафіксовані пояснення майора ОСОБА_4 , начальника штабу - заступника командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , підполковника ОСОБА_14 , заступника командира 2 стрілецького батальйону з тилу-начальника тилу військової частини НОМЕР_1 , майора військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_15 , заступника командира 2 стрілецького батальйону з озброєння-начальника технічної частини військової частини НОМЕР_1 , згідно яких 02.08.2024 близько 11:20 в районі АДРЕСА_1 було віддано бойове розпорядження командира 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 №21/35дск від 02.08.2024, після чого відкрито відмовились його виконувати військовослужбовці, зокрема, капітан військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командир 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 . За відмову у виконанні бойового розпорядження військовослужбовцям було повідомлено про кримінальну відповідальність.
Також в акті службового розслідування відображені пояснення капітана військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , командира 5 стрілецької роти НОМЕР_2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , в яких наведено причини які призвели до неможливості виконання бойових завдань:
1. Особовий склад 5 стрілецької роти після доукомплектування особовим складом закінчив підготовку лише на етапі індивідуальної підготовки, особовий склад не проходив злагодження взводами, ротою і батальйоном. Весь період комплектування особовий склад виконував бойові задачі по охороні державного кордону, інженерної підготовки і облаштування позицій згідно бойових розпоряджень командування;
2. На балансі роти відсутній броньований та легко броньований транспорт, а також транспорт підвищеної прохідності, що унеможливлює безпечну доставку особового складу до району виконання завдання, проведення заміни, підвозу БК та евакуації. Всі ці дії виконувались лише на власному транспорті в/с;
3. В 5 стрілецькій роті не залишилося водіїв. Всі штатні водії на 02.08.2024 пішли в СЗЧ;
4. Рота недоукомплектована штатним озброєнням, в роті наявний один кулемет 7,62Ч54 мм;
5. На балансі роти відсутні тепловізори. В наявності є один прилад нічного бачення, який отримали 27.07.2024, при цьому його видали без джерела живлення і інструкції з експлуатації в якій можна було б визначити параметри необхідного джерела живлення для самостійного доукомплектування, не вивівши його з ладу. Жодної інформації, як користуватись приладом надано не було;
6. Підрозділ втратив свою боєздатність. Станом на 02.08.2024 в наявності 24 в/с, при штатному складі 112 в/с;
7. Відсутність взаємодії та зв'язку з суміжними підрозділами, через що після відходу суміжних підрозділів із займаних ними позицій, військовослужбовці 5 стрілецької роти опиняються в оточенні та напівоточенні;
8. Відсутність зв'язку належної якості з командуванням роти, батальйону, що призводить до додаткових втрат особового складу;
9. Повна відсутність інформації стосовно противника. Жодного разу не доводилась, в жодній бр, а ні жодного брифінгу, відсутня розвідка та дорозвідка позицій на які потрібно зайти. Повна відсутність оперативної інформації про дії противника, що призводить до втрат особового складу;
10. Неможливість своєчасного підвозу боєкомплекту, що призводить до додаткових втрат особового складу та позицій. Жодних рішень командуванням батальйону прийнято не було, командування повністю дистанціювалось від проблеми;
11. Відсутність провідників на позиції, та інженерного забезпечення (відсутність саперів), через що дистанцію до позиції в 1,3 кілометра військовослужбовці проходили 9 годин в повній темряві та під обстрілами, не маючи жодної уяви куди йти і де противник4
12. Вимушеність виконувати бойові завдання не в складі штатного підрозділу призводить до ускладнення управління підрозділами, створює додаткові труднощі в організації взаємодії, що в свою чергу призводить до додаткових втрат особового складу. Постійно повинні комплектуватись якісь збірні групи, з різних підрозділів, що повністю унеможливлює будь-яке управління;
13. Відсутність своєчасної евакуації. Евакуація можлива лише власними силами на особистому транспорті військовослужбовців, що приводить до додаткових втрат особового складу. Військовослужбовці роти неодноразово були свідками того, що побратими з інших підрозділів батальйону гинули бо евакуації не було протягом 15-20 годин. Як наслідок, дуже велика кількість військовослужбовців стали інвалідами із-за турникетного синдрому. Військовослужбовці чудово розуміють, що вчасної евакуації не буде, або буде з затримкою часу 10-20 годин;
14. Подавлений морально-психологічний стан військовослужбовців пов'язаний з втратами підрозділу, дуже велика кількість в/с пішла в СЗЧ, внаслідок чого більша частина військовослужбовців потребують об'єктивного контролю зі сторони психологів. Частина в/с пройшли анкетування спеціалістами;
15. Внаслідок того, що все управління знаходиться в руках командира батальйону, планування вдалого виконання завдання було неможливе. Крім цього треба зазначити, що БР яким ставилась задача особовому складу, не передбачало інформацію по навколишній обстановці для оцінки ворога, розташуванню союзних військ, відсутній час для проведення якісної рекогносцировки, а в даному випадку вихід планувався на позицію, яка захоплена противником, і несення служби планувалося в темну пору доби. Також у зв'язку з чим якісну рекогносцировку не можливо провести в принципі, особливо при відсутності засобів для ведення розвідки в темну пору доби (приборів нічного бачення і тепловізорів). Також капітан ОСОБА_1 зазначає, що враховуючи БР якими ставляться задачі особовому складу передбачають ведення бойових дій на безпосередній лінії зіткнення з противником, на абсолютно непідготовлених позиціях, що унеможливлює через постійні обстріли і проведення штурмових дій противником підготовку нормальних основних позицій, хибних і запасних позицій, а також повністю відсутнє пропрацювання основних і запасних логістичних маршрутів. Все це призводить до додаткових втрат серед особового складу, озброєння і майна;
16. В бойове розпорядження командира 2 СБ 1 ОТБр №21/35 від 02.08.2024 року, були включені військовослужбовці які мали протипоказання за станом здоров'я, після отриманих поранень, які мали направлення на проходження ВЛК для встановлення придатності до військової служби.
Також капітан ОСОБА_1 зазначив, що в нього особисто виникла недовіра до командира батальйону через можливий умисний намір фізичного знищення управління і офіцерського складу 4, 5, 6 рот і окремого кулеметного взводу. 02.08.2024 командирам 4, 5, 6 рот і командиру окремого кулеметного взводу надійшли для виконання бойові розпорядження згідно яких весь керівний склад рот і управління рот (командир роти, заступник командира роти, командири взводів, головний сержант і т.д.) повинні були зайняти одну і ту ж позицію в будівлі по одним і тим же координатам, без вказування в бойовому розпорядженні, що ця позиція займається у взаємодії з вище перерахованими підрозділами. В цьому капітан ОСОБА_1 вбачає намагання командира 2 СБ 1 ОТБр фізичного знищення вищезазначеного складу у зв'язку з недавнішніми конфліктами із ним та спірних питань. Саме за невиконання цієї БР намагається командир 2 СБ притягнути до відповідальності командування і управління 4 і 5 стрілецьких рот. При цьому зачитування БР проходило під відеофіксацію, але вищезазначені військовослужбовці не відмовлялися від виконання завдань по бойовому розпорядженню, а просили роз'яснити як ці завдання можна вдало і успішно виконати враховуючи озвучені на відео проблеми. При цьому про наявність вищезазначених проблем в роті, командуванню батальйону доповідалось неодноразово.
Крім того капітан ОСОБА_1 додав, що він ніколи не відмовлявся від виконання свого обов'язку, а лише хотів і хоче отримати роз'яснення від командира батальйону, як при наявності вищеназваних проблем з забезпеченням і можливостями 5 стрілецької роти можна вдало виконати завдання поставлене в бойовому розпорядженні, при тому що планування і забезпечення вдалого виконання завдань ротою безпосередньо входить до службових обов'язків капітана ОСОБА_1 . Жодної відповіді від командира батальйону на всі написані рапорти капітан ОСОБА_1 не отримав. Отримав лише дисциплінарне стягнення в вигляді догани, та суворої догани за низьку виконавчу дисципліну. Без жодного пояснення за що саме. Без доведення наказу.
За змістом приписів Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцем свого військового обов'язку, бездоганного і неухильного додержання порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України, точному та вчасному виконанні наказів командирів. Військовослужбовець має право відмовитись від виконання лише від виконання явно злочинного наказу; у разі невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання; якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Разом з тим, суд першої інстанції правильно встановив, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що позивач відкрито відмовився виконувати доведене до нього бойове розпорядження.
Згідно з доданим відповідачем відеозаписом подій щодо доведення бойового розпорядження позивач вказує на причини неможливості виконання бойового завдання.
Так, в акті службового розслідування від 01.10.2024 зазначено, що причинами та умовами, що сприяли правопорушенню, є особиста недисциплінованість, недбале ставлення до військової служби за призовом під час мобілізації, порушення вимог статті 11, 16, 26,28, 30, 25 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Разом з тим, поза увагою проведеного службового розслідування залишились обставини, наведені позивачем під час оголошення йому бойового розпорядження щодо неспроможності виконати поставлений наказ.
Надаючи оцінку зазначеним в акті службового розслідування висновкам, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що службовим розслідуванням не встановлено причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення, наявність неправомірних дій військовослужбовця, тобто позивача. Також, службовим розслідуванням не було встановлено причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування та виконанням позивачем обов'язків військової служби, вини військовослужбовця.
Отже, висновок службового розслідування не відповідає критерію обґрунтованості, повноти та всебічного вирішення і встановлення обставин, що підлягали дослідженню.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність висновків військової частини НОМЕР_1 про необхідність притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності за вищенаведеними службовими розслідуваннями, оскільки відповідачем не доведена протиправна поведінка позивача.
З огляду на викладене, враховуючи принцип верховенства права, наявні у справі докази у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1331 від 01.10.2024 в частині невиплати позивачу додаткової винагороди за серпень 2024 року та премії вересень, жовтень, листопад, грудень 2024 року, колегія суддів зазначає наступне.
Так, механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений Наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 2 розділу XXXIV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям виплачується додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Відповідно до пункту 15 розділу XXXIV Порядку № 260 15 до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які, зокрема, відмовились виконувати бойові накази (розпорядження), - за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Згідно з пунктом 1 розділу XVІ Порядку № 260 командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання, з урахуванням військової дисципліни, наявності дисциплінарних стягнень, показників виконання службових обов'язків (пункт 3 розділу XVІ Порядку № 260).
Згідно з пунктом 4 розділу XVІ Порядку № 260 при порушенні військової дисципліни або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, незадовільному виконанні службових обов'язків, виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється в таких розмірах:
- у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення "догана", оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління) або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше одного до чотирьох прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 90 відсотків встановленого розміру щомісячної премії;
- у разі накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення "сувора догана", оголошеного письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління), або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше чотирьох до восьми прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 80 відсотків встановленого розміру щомісячної премії;
- у разі накладення на військовослужбовця двох дисциплінарних стягнень "догана" ("сувора догана"), оголошених письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління) або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше восьми до дванадцяти прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 60 відсотків встановленого розміру щомісячної премії;
- у разі накладення на військовослужбовця трьох дисциплінарних стягнень "догана" ("сувора догана"), оголошених письмовим наказом (розпорядженням) командира військової частини (керівника органу військового управління), або у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму більше дванадцяти до п'ятнадцяти прожиткових мінімумів включно, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, - 50 відсотків встановленого розміру щомісячної премії.
Згідно з пунктом 5 розділу XVІ Порядку № 260 військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються, зокрема, у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром.
З матеріалів справи вбачається, що командиром військової частини НОМЕР_1 наказом від 01.10.2024 № 1331, окрім притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, наказано не виплачувати позивачу додаткову винагороду за серпень 2024 року.
Крім того, згідно з наказом від 01.10.2024 № 1331, наданим позивачем при подачі позову (про існування якого, як вказує позивач, він дізнався від іншого військовослужбовця), ОСОБА_1 позбавлено премії за вересень 2024 року.
Витяг із акту службового розслідування від 01.10.2024 також містить пропозицію позбавити позивача премії за вересень 2024 року.
Натомість, копії наказу від 01.10.2024 № 1331, які були надані представником позивача 12.02.2025 та представником відповідача 07.03.2025, вказують на позбавлення позивача премії за жовтень 2024 року.
Судом першої інстанції встановлено, що у відзиві на позовну заяву, відповідачем було надано пояснення, що внаслідок усунення від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування в період з серпня 2024 року по вересень 2024 року позивачу виплачувалося грошове забезпечення виходячи із розміру посадового окладу за останньою займаною посадою, окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років, а внаслідок накладення дисциплінарного стягнення у вигляді «Попередження про неповну службову відповідність» позивач був позбавлений премії за жовтень 2024 року.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що наявність вказаних розбіжностей виникла внаслідок фактичного проведення відносно позивача двох службових розслідувань, одне з яких було відмінено у вересні 2024 року, інше завершено в жовтні 2024 року.
Водночас, враховуючи положення пункту 5 розділу XVІ Порядку № 260 та надану відповідачем копію наказу від 01.10.2024 № 1331, позивача позбавлено премії саме за жовтень 2024 року.
Отже, оскільки позбавлення позивача додаткової винагороди за серпень 2024 року та премії за жовтень 2024 року є похідним від притягнення до дисциплінарної відповідальності, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині шляхом визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2024 № 1331 в частині невиплати позивачу додаткової винагороди за серпень 2024 року, позбавлення премії за жовтень 2024 року.
Щодо премії за вересень 2024 року, то з урахуванням викладених обставин щодо формулювання тексту наказу від 01.10.2024 № 1331, суду не надано доказів на підтвердження підстав позбавлення позивача премії за вересень 2024 року, в тому числі на підтвердження усунення від виконання службових обов'язків на період проведення службового розслідування.
Відповідно до пункту 6 розділу XVI Порядку №260 забороняється не виплачувати премію військовослужбовцям або зменшувати її розмір протягом кількох місяців за одне й те саме допущене порушення (крім випадків, визначених в абзаці дев'ятому пункту 5 цього розділу).
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, зважаючи на безпідставність притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, дії відповідача щодо позбавлення позивача премії за вересень 2024 року є протиправними.
Тому, з метою повного, всебічного захисту прав позивача суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 додаткову винагороду за серпень 2024 року та премію вересень, жовтень 2024 року.
Щодо доводів апелянта про відсутність правових для стягнення додатковим судовим рішенням від 23.04.2025 правничої допомоги, яка надана у суді першої інстанції, з тих підстав, що розмір гонорару є завищеним та не співрозмірним із складністю справи, колегія суддів зазначає наступне.
До суду першої інстанції після вирішення справи, від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правничої допомоги в розмірі 20000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з ч. 5 ст. 145 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постанові від 20.12.2019 у справі № 903/125/19.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі № 520/1849/19.
Згідно з пунктом четвертим частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Суд апеляційної інстанції встановив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом цієї справи, у розмірі 20000,00 грн. суду надано копії договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 17.01.2025 та додатку № 1 від 17.01.2025, свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, платіжну інструкцію, ордер.
Апелянт зазначає, що позивачем та представником позивача не надано до позовної заяви деталізованого акту надання послуг/виконаних робіт, який би підтверджував детальний опис робіт виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Посилання в позовній заяві на розмір гонорару є завищеним, не є співмірним із складністю справи. Обсяг матеріалів у справі та кількість підготовлених процесуальних документів є мінімальними.
Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд першої інстанції дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн за правову допомогу в суді першої інстанції (підготовка та направлення адвокатського запиту на адресу в/ч НОМЕР_1 для витребування матеріалів службового розслідування та наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності, підготовка та подання позовної заяви, підготовка та направлення відповіді на відзив на позовну заяву, підготовка інших заяв, додаткових пояснень та клопотань по справі, участь в судових засідання в режимі відеоконференції), що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною порівняно із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг.
При цьому, справа призначена за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а судові засідання, в тому числі в режимі відеоконференції в суді першої інстанції, не проводились.
Справа не потребувала значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви до суду.
З огляду на викладене, а також зважаючи на часткове задоволення позову (ч.3 ст. 139 КАС України), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, пропорційним до предмета спору, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 10000,00 грн.
Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог. Також законним та обґрунтованим є додаткове судове рішення.
Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та додаткове рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повне судове рішення складено 17 листопада 2025 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
А.Ю. Кучма