Справа № 757/44679/24-а Суддя (судді) першої інстанції: Остапчук Т.В.
17 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Оксененка О.М.,
суддів: Ганечко О.М.,
Штульман І.В.,
При секретарі: Долинській Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до лейтенанта 1 взводу Управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону 1 полка Громової Дарини Вікторівни, Управління патрульної поліції в місті Києві, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, -
ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону 1 полка Громової Дарини Вікторівни, Управління патрульної поліції в місті Києві, Департаменту патрульної поліції, в якому просив:
1) визнати дії лейтенанта 1 взводу Управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону 1 полка Громової Дарини Вікторівни щодо винесення постанови серії ЕГА №1555932 по справі про адміністративне правопорушення від 16 вересня 2024 року неправомірними;
2) скасувати постанову серії ЕГА №1555932 по справі про адміністративне правопорушення від 16 вересня 2024 року та закрити справу.
Позов обґрунтовано протиправністю постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за завідомо неправдивий виклик поліції.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Скасовано постанову ЕГА № 1555932 від 16 вересня 2024 року про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 гривень. В іншій частині відмовлено.
В апеляційній скарзі, позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач висловлює незгоду з ухвалою про відкриття провадження у цивільній справі.
Вказана апеляційна скарга обгрунтована тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було проігноровано вимоги статтей 2, 3 КАС України, оскільки скасування спірної постанови неможливо без закриття провадження у справі та визнання протиправними дій лейтенанта 1 взводу Управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону 1 полка Громової Дарини Вікторівни, що не було здійснено судом першої інстанції.
Крім того, апелянт звертає увагу на те, що при винесенні ухвали про відкриття провадження справи судом першої інстанції не було враховано значення справи для сторін, обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, кількість учасників сторін, чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес та думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Також скаржник просить винести окрему ухвалу щодо неправомірних дій начальниці відділу адміністративної практики управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Аліні Ольховській.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 16 вересня 2024 року лейтенантом 1 взводу управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону, 1 полка Громовою Д.В винесено постанову ЕГА № 1555932 по справі про адміністративне правопорушення за вчинення позивачем правопорушення, передбаченого статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: за завідомо неправдивий виклик поліції, було притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу 3400 гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому наявні підстави для скасування вказаної постанови.
Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 183 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань у вигляді накладення штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Диспозиція ст. 183 КУпАП передбачає об'єктивну сторону правопорушення - виклик представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає виїзду на місце виклику працівників цієї служби.
Відповідно, склад адміністративного правопорушення, передбаченого статті 183 КУпАП, потребує умисної форми вини особи, коли, відповідно до положень статті 10 КУпАП, особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Згідно статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У той же час, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).
Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.
У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем статті 183 КУпАП відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати відповідні докази.
За правилами частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даному випадку не виконано.
Наведена норма передбачає покладення на відповідача, як суб'єкта владних повноважень, тягаря доказування наявності складу адміністративного правопорушення у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, яка у протилежному випадку вважається добросовісною.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.08.2019 у справі № 712/12830/16-а та від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
З матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2024 року лейтенантом 1 взводу управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону, 1 полка Громовою Д.В винесено постанову ЕГА № 1555932 по справі про адміністративне правопорушення за вчинення позивачем правопорушення, передбаченого статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: за завідомо неправдивий виклик поліції було притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу 3400 гривень.
Підставою для винесення вказаної постанови слугувало те, що ОСОБА_1 , повідомивши, що невідома особа проникла на завод виготовлення зброї, чого насправді не було, оскільки відстань від землі до воріт становить 23 см, здійснив завідомо неправдивий виклик поліції.
Слід зазначити, що на обов'язок та важливість доведення саме відповідачем як суб'єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 17.07.2019 (справа №295/3099/17).
У свою чергу, відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Відтак, з огляду на відсутність відеозапису з нагрудної камери співробітника поліції, з місця події та вчинення адміністративного правопорушення та відсутність будь-яких доказів здійснення такої фіксації жодними іншими доказами, як то показами свідків, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підтвердження жодними допустимими й належними доказами факту вчинення позивачем правопорушення.
При цьому, наданий до суду першої інстанції відеозапис колегія суддів оцінює критично, оскільки спірна постанова не містить посилання на технічні засоби, якими здійснювалась дана відеофіксація вчинення позивачем відповідного правопорушення, що свідчить про недотримання вимог КУпАП.
У графі додатків постанови не вказано про долучення таких відеозаписів, що свідчить про недотримання відповідачем норм чинного законодавства.
При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Отже, згідно принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Колегія суддів зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту скоєння позивачем адміністративного правопорушення, а є в наявності лише постанова про притягнення до відповідальності, яка у даному випадку є тільки рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, втім саме по собі описання адміністративного правопорушення у оскаржуваній постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення.
Відповідно, суд за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів фіксації вчинення позивачем адміністративного правопорушення позбавлений можливості надавати оцінку спірним правовідносинам щодо наявності чи відсутності в діях позивача порушень статті 183 КУпАП.
У силу вимог частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи, що встановлений частиною третьою ст. 286 КАС України перелік можливих судових рішень є вичерпним, і передбачає право суду закривати справу про адміністративне правопорушення, відтак колегія суддів доходить висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні таких вимог у цій частині.
Враховуючи вищевикладене, оскільки відповідачем не наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення, а докази, які б підтвердили порушення позивачем статті 183 КУпАП відсутні, тому оскаржувана постанова, складена щодо ОСОБА_1 , підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
При цьому, розглядаючи дану справу та скасовуючи постанову від 16 вересня 2024 року судом першої інстанції фактично було розглянуто позовні вимоги ОСОБА_1 , втім у резолютивній частині було зазначено іншу особу - ОСОБА_2 , відносно якої було складено таку постанову, що свідчить про необхідність усунення вказаних неточностей судом апеляційної інстанції.
Разом з тим, позовні вимоги про визнання дій лейтенанта 1 взводу Управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону 1 полка Громової Дарини Вікторівни щодо винесення постанови серія ЕГА №1555932 по справі про адміністративне правопорушення від 16 вересня 2024 року неправомірними задоволенню не підлягають, оскільки встановлений частиною третьою ст. 286 КАС України перелік можливих судових рішень є вичерпним, і не передбачає право суду визнавати дії суб'єкта владних повноважень протиправними у даній категорії справ, при цьому спірна постанова для позивача є саме тим документом, який безпосередньо породжує для нього права чи обов'язки.
У даному випадку, згідно вимог чинного законодавства посадова особа патрульної поліції уповноважена розглядати адміністративні справи про адміністративні правопорушення та за наслідками розгляду приймати постанови про накладення адміністративного стягнення.
Відтак, вказані вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.
Крім того, вирішуючи дану справу, колегія суддів враховує, що згідно з приписами ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, у тому числі про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, зокрема, ст.122 КУпАП.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно з п.п. 1-4 Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений Наказом Національної поліції України від 06 листопада 2015 року № 73 (у редакції наказу Національної поліції України від 31 жовтня 2016 року № 1114 Департамент патрульної поліції (далі - Департамент, ДПП) є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку.
Департамент патрульної поліції складається із структурних підрозділів апарату Департаменту патрульної поліції і територіальних (відокремлених) підрозділів Департаменту патрульної поліції (далі - підрозділи Департаменту патрульної поліції).
Департамент патрульної поліції організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення.
Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та банківських установах, має печатки із зображенням Державного Герба України, інші печатки та штамп
Пунктом 3 частини першої статті 288 КУпАП, якою визначено порядок оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.
Аналіз наведених норм права свідчить, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною другою статті 122 КУпАП інспектори патрульної поліції та управління патрульної поліції діють не як самостійний суб'єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції.
Отже, Управління патрульної поліції та лейтенант 1 взводу Управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону 1 полка Громова Д.В. не можуть виступати самостійними відповідачами у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов'язок розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною другою статті 122 КУпАП - Департамент патрульної поліції.
У свою чергу, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 21 лютого 2025 року було залучено до участі в якості співвідповідача - Департамент патрульної поліції.
Однак, фактично при прийнятті рішення судом першої інстанції не було зазначено Департамент патрульної поліції як сторону по справі, що приймає участь як відповідач, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Щодо посилань позивача про необхідність скасування ухвали про відкриття провадження у цивільній справі слід зазначити, що за правилами частини третьої статті 293 КАС України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
У свою чергу, заперечення проти такої ухвали мають бути розглянути судом апеляційної інстанції як підстава для скасування рішення суду першої інстанції, прийняте за результатами розгляду справи, в межах апеляційної скарги на рішення суду по суті.
З огляду на те, що при прийнятті ухвали Печерським районним судом міста Києва від 04 листопада 2024 року про відкриття провадження у справі, суд першої інстанції керувався саме нормами КАС України, тому посилання на норми ЦПК України жодним чином не спростовують висновку про те, що провадження у даній справі не було відкрито.
Клопотання скаржника на необхідність винесення окремих ухвал, зокрема щодо неправомірних дій начальниці відділу адміністративної практики управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Аліни Ольховської колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.
Частиною другою вказаної передбачено, що у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Згідно із частиною третьою статті 249 Кодексу адміністративного судочинства України суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що окрема ухвала є формою реагування суду на порушення норм права, причини та умови, що спричинили (зумовили) такі порушення, з метою їх усунення та запобігання у майбутньому.
Передбачений статтею 249 КАС України інститут судом застосовується у разі беззаперечного, підтвердженого належними та допустимими доказами, установленого судом зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов'язків, неналежного виконання професійних обов'язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.
Тобто, окрема ухвала виноситься судом у зв'язку з виявленням під час судового розгляду порушення законності з боку, зокрема, суб'єкта владних повноважень, які не охоплюються предметом спору та не можуть бути усунені шляхом розв'язання спору по суті.
Наведена правова позиція вже була викладена Верховним Судом у постановах від 25.09.2018 у справі №09/1653/15 та від 13.02.2019 у справі №355/1116/17.
При цьому, постановлення такої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Враховуючи, що законодавчо передбачених підстав для постановлення окремої ухвали наразі не виявлено, тому підстави для вирішення питання щодо винесення окремої ухвали - відсутні.
У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першою та третьої ст. 272 КАС України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Оскільки суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 250, 272, 276, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 квітня 2025 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до лейтенанта 1 взводу Управління патрульної поліції в місті Києві 2 роти 4 батальйону 1 полка Громової Дарини Вікторівни, Управління патрульної поліції в місті Києві, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови - задовольнити частково.
Скасувати постанову серії ЕГА № 1555932 від 16 вересня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за статтею 183 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 3400 грн.
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 183 КУпАП, - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О.М. Оксененко
Судді О.М. Ганечко
І.В. Штульман