07 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/8680/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року (головуючий суддя Захарчук-Борисенко Н.В.)
в адміністративній справі №160/8680/25 за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 24.03.2025 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до відповідача Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 201 592,24 грн.;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 14.03.2025 року;
- зобов'язати Головне управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 14.03.2025 року, у розмірі 201 592,214 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні (04.09.2023 року) відповідачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення (виплати індексації грошового забезпечення). На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 року у справі 160/15225/24, яке набрало законної сили 19.12.2024 року остаточний розрахунок відповідачем було проведено лише 14.03.2025. Отже, починаючи з 05.09.2023 року виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 201 592,24 грн.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 18.07.2022, виплаченої 14.03.2025 року.
Зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 18.07.2022, виплаченої 14.03.2025 року, у розмірі 201 592,24 грн.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 14.03.2025 року. Вказав, що середньоденне грошове забезпечення складає 1 095,61 грн. ((33 964,00 + 33 964,00) : 62 календарні дні). Період затримки розрахунку при звільненні становить: за період з 05.09.2023 року по 14.03.2025 року 184 календарних дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України). Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 05.09.2023 року по 14.03.2025 року (у межах шести місяців, визначених у діючій редакції статті 117 КЗпП України), становить: 1 095,61 грн (середньоденний заробіток позивача) * 184 (днів затримки розрахунку) = 201 592,24 грн. Крім цього, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення повинна бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки тривала відсутність виплати індексації грошового забезпечення з грудня 2015 року сталася у зв'язку з протиправною бездіяльністю відповідача. Оскільки відповідачем не було проведено (виплачено) компенсацію в тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості з індексації грошового забезпечення (14.03.2025), то в спірному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність, і захист цих прав підлягає шляхом зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини грошових доходів. Так, 184 календарних дні (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 КЗпП України) затримки * 1 095,61 грн., що є середньоденною сумою грошового забезпечення = 201 592,24 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Вказує, що спір щодо виплати індексації вирішений судовими рішеннями у справі №160/15225/24, яке відповідач виконав і, нарахувавши та виплативши позивачу індексацію, тому відсутні підстави для застосування до відповідача наслідків, передбачених ч.2 ст.117 КЗпП України у вигляді сплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач до 04.09.2023 року проходив службу цивільного захисту у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 року у справі 160/15225/24, яке набрало законної сили 19.12.2024 року, з-поміж іншого зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008р.
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 01.03.2018 по 18.07.2022 із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19.12.2024 року у справі №160/15225/24 апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області - залишено без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 року у справі 160/15225/24 - залишено без змін.
На виконання рішення та постанови суду, 14.03.2025 року відповідачем на картковий рахунок позивача виплачену індексацію грошового забезпечення у розмірі 203 045,75 грн.
Позивач вважає, що у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення відповідачем затримано розрахунок при звільненні, тому позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів за період з 01.12.2015 року по 18.07.2022 року, виплаченої 14.03.2025 року, у розмірі 201 592,214 грн. Суд першої інстанції позов задовольнив.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Предметом спору є наявність/відсутність правових підстав для проведення виплати відповідачем на користь позивача середнього заробітку за весь час своєчасно не нарахованої та не виплаченої при звільненні індексації та компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення (а саме застосування ст. 117 КЗПП).
Матеріалами справи підтверджується, що позивач проходив службу цивільного захисту у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та був звільнений 04.09.2023, при цьому повний розрахунок з позивачем проведено лише 14.03.2025 року (після ухвалення рішення у справі №160/15225/24).
Позивач вважає, що несвоєчасна виплата при звільненні індексації грошового забезпечення за період з 05.09.2023 по 14.03.2025 та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, за період з 01.12.2015 по 18.07.2022, виплаченої 14.03.2025 року, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що тягне відповідальність встановлену ст. 117 КЗПП.
Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв'язку з невиплатою позивачу у день звільнення з військової служби всіх належних йому сум.
Водночас, відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині 2 статті 122 цього Кодексу.
Частиною 1 та 2 статті 233 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022) передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, вказана норма з 19.07.2022 встановлює 3-місячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
При цьому до внесення змін в статтю 233 КЗПП України (т.т. до 19.07.2022) строк звернення по вказаним позовам не був обмежений.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм права та обставин страви дає підстави для висновку, що позивачем не порушено строк звернення до адміністративного суду, оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 14.03.2025, а з даним позовом позивач звернувся 24.03.2025.
Позивач вважає, що несвоєчасна виплата при звільненні індексації грошового забезпечення дає підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку згідно ст. 117 КЗПП та компенсації втрати частини доходів.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в силу частини 1 статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Так, згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
Отже, при відсутності спору про розмір виплачуваних при звільненні сум, роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Натомість, наявність спору щодо розміру виплачуваних при звільненні сум, не дає підстави для виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а лише прочинаючи з періоду коли вичерпано спір.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі №160/15225/24, яке набрало законної сили 19.12.2024 (постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 19.12.2024), між позивачем і відповідачем тривали спірні правовідносини щодо наявності/відсутності права на індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 р. та у період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.
Вказаним Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі №160/15225/24 (яке набрало законної сили 19.12.2024 року), зобов'язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області:
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року, із застосуванням базового місяця - січень 2008р.
- нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення 01.03.2018 по 18.07.2022 із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року.
Отже, до 19.12.2024 року (набрання законної сили рішення суду) між позивачем та відповідачем тривав спір щодо розміру індексації грошового забезпечення позивача.
При цьому вказаний спір вирішено з набранням законної сили рішенням суду у справі №160/15225/24 (т.т. 19.12.2024).
Таким чином, відповідач не мав обов'язку нараховувати позивачу до 19.12.2024 відповідний розмір індексації грошового забезпечення.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, що відповідач у відповідності до рішення суду у справі №160/15225/24 виплатив позивачу 14.03.2025 року (перераховано на картковий рахунок позивача) в повному розмірі грошове забезпечення (з урахуванням індексації) у розмірі 203 045,75 грн (а.с.19).
Зокрема, відповідач лише через 3 місяці після набрання законної сили рішення у справі №160/15225/24 здійснив повний розрахунок з позивачем.
При цьому, відповідач не допустив до 19.12.2024 (набрання законної сили рішення суду від 24.07.2024 у справі №160/15225/24) порушення щодо несвоєчасного розрахунку з позивачем, оскільки між позивачем і відповідачем тривали спірні правовідносини, які були вирішені в судовому порядку.
При цьому вина відповідача щодо невиплати позивачу в день звільнення зі служби (04.09.2023) індексацію грошового забезпечення за період за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 р. та у період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року була встановлена рішенням Дніпропетровським окружним адміністративним судом від 24.07.2024 у справі №160/15225/24.
Однак, оскільки між позивачем і відповідачем тривав судовий спір щодо права на індексацію грошового забезпечення за період за період з 01.12.2015 р. по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січень 2008 р. та у період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої різниці між сумою індексації та розміром підвищення грошового забезпечення відповідно до п. 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року, то відповідач мав здійснити остаточний розрахунок з позивачем невідкладно після набрання рішенням суду законної сили.
Однак, остаточний розрахунок відповідача з позивачем здійснено відповідачем лише 14.03.2025, що порушило права позивача.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що згідно з довідкою про нараховане грошове забезпечення позивача за 2023 рік, за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення, позивачу нараховано:
за липень 2023 року - 33964 грн,
за серпень 2023 - 33 964грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.
Таким чином, середньоденне грошове забезпечення складає 1 095,61 грн ((33 964грн + 33 964грн) : 62 календарні дні).
Період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати набрання рішенням суду у справі №160/15225/24 законної сили (т.т. 19.12.2024) становить 85 днів.
85днів х 1 095,61 грн = 93 126,86грн.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 20.12.2024 року по 14.03.2025 року (у межах шести місяців, визначених у діючій редакції статті 117 КЗпП України), становить: 93 126,86 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні).
Таким чином судом апеляційної інстанції встановлена протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2024 по 14.03.2025 року.
Як наслідок суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Щодо компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Грошове забезпечення належить до доходу, який позивач одержує на території України і який не має разового характеру.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснив виплату перерахованого грошового забезпечення (з урахуванням індексації) з порушенням строків виплати, що дає підстави для висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення в повному обсязі.
Вказана правова позиція висловлювалася Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі №822/1110/16, від 20.12.2018 у справі №822/1731/16, від 13.03.2020 у справі №803/1565/17.
При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата належного розміру грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на його отримання з 19.12.2024.
Водночас, відповідач своєчасно не виплатив позивачу (20.12.2024) грошове забезпечення в належному розмірі, чим порушив майнові права та інтереси позивача, які підлягають охороні в силу вимог пункту 1 Протоколу 1 до Європейської конвенції з прав людини.
Позивач мав правомірні очікування отримати 20.12.2024 в повному обсязі грошове забезпечення в належному розмірі (з урахуванням індексації грошового забезпечення, що встановлено судом у справі №160/15225/24), натомість фактично грошове забезпечення позивач отримав лише 14.03.2025, що підтверджує порушення відповідачем відповідного строку виплат на 85 днів.
Оскільки, відповідач порушив строки виплати належного грошового забезпечення на 85 днів, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем, тому позивач набув права на виплату компенсації за втрату частини доходу у зв'язку з порушенням строків її виплати відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Суд апеляційної інстанції враховує, що подібні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024).
У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки:
« 24. У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
25. Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
26. Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
27. Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
28. Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
29. З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
29. Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
30. При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
31. Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
32. Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
33. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
34. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.».
Тобто, у цій справі Судова палата Верховного Суду зробила висновок, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст. 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
У даній справі відповідачем не заперечується та обставина, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснена на виконання рішення суду, проте відповідач, як суб'єкт виконання цього рішення, не здійснив виплату компенсації доходу, передбаченого ст. 2 Закону №2050-ІІІ за період з 20.12.2024 по 14.03.2025.
Враховуючи, що нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі (повний розрахунок при звільненні) відбулась лише 14.03.2025 (а не 20.12.2024), то позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зобов'язання відповідача здійснити компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 20.12.2024 по 14.03.2025 (85 днів).
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повного задоволення позову.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позов підлягає частковому задоволенню за обґрунтувань, що викладені судом апеляційної інстанції.
Вищезазначене є мотивом для часткового врахування судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача та норми законодавства України, що регулюють дані правовідносини, частково спростовують доводи позивача.
Доводи апеляційної скарги щодо суті спору спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому можуть бути підставою для його скасування.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Керуючись 241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.05.2025 року - скасувати.
Прийняти нову постанову про часткове задоволення позовних вимог.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2024 по 14.03.2025 року.
Стягнути з Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.12.2024 по 14.03.2025 року у розмірі 93 126,86 грн. (дев'яносто три тисячі сто двадцять шість гивень 86 коп.)
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 20.12.2024 по 14.03.2025 року.
Зобов'язати Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 20.12.2024 по 14.03.2025 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 07.11.2025 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова