14 листопада 2025 р. Справа № 440/2546/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 16.06.25 по справі № 440/2546/25
за позовом ОСОБА_1
до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського Національного університету Повітряних Сил імені І. Кожедуба (далі - ХНУПС ім. І. Кожедуба, Університет, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 21 червня 2019 року по 17 лютого 2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу військової частини;
- стягнути з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 21 червня 2019 року по 17 лютого 2025 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу військової частини, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що після звільнення з військової служби у ХНУПС ім. І. Кожедуба 21.06.2019, відповідачем лише 17.02.2025 здійснено остаточний розрахунок при звільненні з позивачем, що підтверджується скріншотом з банківського рахунку позивача, однак середній заробіток за час затримки відповідного розрахунку виплачений не був.
За викладених обставин вважає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач зобов'язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю виключення зі списків особового складу військової частини, відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 у справі № 440/2546/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (вул. Сумська 77/79, м. Харків, код ЄДРПОУ 24980799) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 23.06.2019 року по 12.02.2025.
Стягнуто з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 130338,62 (сто тридцять тисяч триста тридцять вісім гривень шістдесят дві копійки).
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин у справі та порушення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 по справі № 440/2546/25 повністю та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки згідно з витягом наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 21.06.2019 № 158 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з завершенням навчання в Університеті та переміщенням для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини. Отже, після виключення зі списків особового складу Університету та переміщення ОСОБА_1 на інше місце служби у Військовій частині НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 позивач продовжив проходження служби.
А відтак, позивач не звільнявся з військової служби, а продовжив її проходити та отримувати грошове забезпечення, що унеможливлює застосування положень статей 116, 117 КЗпП України, якими встановлено вимоги щодо строку розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, а не переведенні або переміщенні.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом т.в.о. начальника Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба № 178 від 07.08.2014, старшого солдата ОСОБА_1 , який прибув з Військової частини НОМЕР_3 зараховано з 07.08.2014 курсантом першого курсу університету.
Наказом начальника Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба № 158 від 21.06.2019 позивача з 22.07.2019 виключено зі списків особового складу університету.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2024 по справі №440/2546/25 позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба (код ЄДРПОУ 24980799, вул. Сумська, 77/79, м. Харків) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету повітряних сил ім. Івана Кожедуба щодо ненарахування ОСОБА_2 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з встановленням базового місяця - січень 2008 року.
Зобов'язано Харківський національний університет повітряних сил ім. Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_2 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року, як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця, місяця підвищення грошових доходів).
13.02.2025 відповідачем, на виконання рішення від 03.04.2024 по справі № 440/1424/24, виплачено перераховану індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 у розмірі 82370,83 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки після звільнення ОСОБА_1 з військової служби, остаточну виплату належних йому сум грошового забезпечення проведено з вини відповідача лише 17.02.2025, що свідчить про порушення строку розрахунку при звільненні, встановленого статтею 116 КЗпП України, та є підставою для застосування відповідальності згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України.
З метою ефективного захисту прав позивача суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 130338,62 (сто тридцять тисяч триста тридцять вісім гривень шістдесят дві копійки).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ), закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
Як визначено пунктом 242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані КЗпП України.
З огляду на викладене, у зв'язку з відсутністю в спеціальному законодавстві, яке регулює оплату праці військовослужбовців, норм, які встановлюють відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, допустимим є застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними.
У цьому контексті Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 520/1897/22 підкреслив, що приписи частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції чинній до 19.07.2022) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов'язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.
Межі дії диспозиції частини першої статті 117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких уступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов'язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.
Верховний Суд наголосив, що ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
З наявного в матеріалах справи витягу з наказу начальника Харківського національного університету Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (по стройовій частині) від 21.06.2019 № 158 (а.с. 23 зворот - 24) вбачається, що ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення у зв'язку з завершенням навчання в Університеті та переміщенням для подальшого проходження військової служби до іншої військової частини.
Витягом з послужного списку старшого лейтенанта ОСОБА_1 (а. с. 9) підтверджено, що після закінчення навчання у ХНУПС ім. Івана Кожедуба, з 21.06.2019 по 20.02.2020 позивач був призначений та проходив службу на посаді начальника центру телекомунікацій інформаційно-телекомунікаційного вузла батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення Військової частини НОМЕР_2 .
З 20.20.2020 по теперішній час проходить службу на посаді командира радіовзводу роти зв'язку та радіотехнічного забезпечення батальйону зв'язку та радіотехнічного забезпечення Військової частини НОМЕР_2 .
З наведеного вбачається, що після виключення позивача зі списків особового складу ХНУПС ім. Івана Кожедуба та зняття з усіх видів забезпечення, позивач був переведений (вибув) до нового місця служби у Військовій частині НОМЕР_2 , тобто на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
У світлі зазначених обставин важливо підкреслити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.
Відтак, фактичні обставини у цій справі не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Аналогічних висновків щодо застосування норм права дійшов Верховний Суд у постановах від 21.02.2024 у справі № 520/1897/22 та від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягають врахуванню судом апеляційної інстанції при вирішенні спірних правовідносин.
Колегія суддів зауважує, що незважаючи на несвоєчасне отримання позивачем з вини ХНУПС ім. Івана Кожедуба належної йому суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року під час проходження військової служби у відповідача подальше проходження та незакінчення військової служби ОСОБА_1 виключає застосування до спірних правовідносин положень частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки цей позов не має під собою обставин, з якими закон пов'язує застосування вказаних норм трудового права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими і свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ХНУПС ім. Івана Кожедуба.
Водночас колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача, що навіть у таких обставинах він не позбавлений можливості захисту своїх порушених прав.
Так, у разі порушення встановлених строків виплати грошового забезпечення, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), військовослужбовець може вимагати компенсацію втрати частини доходів, передбачену законодавством, у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних сум, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 по справі № 440/2546/25 не відповідає, оскільки приймаючи рішення суд неповно з'ясував обставини у справі та невірно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 по справі № 440/2546/25 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.
З огляду на звільнення позивача від сплати судового збору, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - задовольнити.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 по справі № 440/2546/25 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій Я.В. П'янова