14 листопада 2025 р. Справа № 520/212/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 (суддя: Спірідонов М.О., м. Харків) по справі № 520/212/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030-UA63120270000028556, яким до ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерух майно відмінне від зем ділянки, сплачений фіз особ, які є власн об'єктів житлов нерух» у розмірі 400,33 грн. за 2023 рік.
В обґрунтування позову послалась на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, як такого, що прийнято ГУ ДПС у Харківській області без урахування ст. 30, пп. 266.4.2 п. 266.4 ст.266 ПК України та додатку 1 до рішення Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові», яким встановлено пільгову ставку податку 0% для об'єктів житлової нерухомості, зокрема квартир, незалежно від їх кількості, загальною площею 85 кв.м., що перебувають у власності фізичних осіб. Таким чином, квартира позивача площею 83 кв.м. не підлягає оподаткуванню, що не було враховано відповідачем.
Крім того, повідомила, що за наслідками розгляду подібної справи № 520/24027/21 щодо квартири позивача прийняте рішення Харківським окружним адміністративним судом від 25.01.2022, яким скасовано податкове повідомлення-рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі №520/212/25 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія Сковороди, буд. 46,м. Харків, Харківська обл., Харківський р-н,61057) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено в повному обсязі.
Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030-UA63120270000028556, яким до ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерух майно відмінне від зем ділянки, сплачений фіз особ, які є власн об'єктів житлов нерух» у розмірі 400,33 грн. за 2023 рік.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) грн. 96 коп.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) грн. 00 коп..
Відповідач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на формальний підхід, неповне з'ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі № 520/212/25, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що контролюючим органом до об'єкта житлової нерухомості, а саме: квартири, що перебуває у власності ОСОБА_1 , загальною площею 83,90 кв.м., яка розташована, за адресою: АДРЕСА_2 , прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 03.10.2024 N2413647-2405-2030- UA63120270000028556 на суму 400,33 грн., яким вже враховано пільги, встановлені Рішенням Харківської міської ради від 19.08.2024 N? 633/24 «Про продовження дії пільг з місцевих податків».
Щодо можливості застосування ставки у розмірі 0 відсотків для об'єктів житлової нерухомості, зокрема, квартир, загальною площею до 85 кв. м., згідно з пунктом 3 рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 N 542/17, до об'єкту житлової нерухомості ОСОБА_2 , повідомив, що порядок нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регламентується статтею 266 ПК України.
Посилання позивача про зменшення бази оподаткування для квартир до 85 кв.м. вважає таким, що не відповідає дійсності, адже відповідно до п. 4 Додатку1 того самого рішенням Харківської міської ради, на яке посилається позивач, чітко визначено, що база оподаткування для квартири/квартир незалежно від їх кількості зменшується на 60 кв. метрів (а не на 85 кв.м., як помилково вважає позивач).
Наголосив, що ПК України не передбачено зміни розміру зменшення бази оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних осіб, визначеної підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України.
Позивач у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти задоволення її вимог, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В обґрунтування власної позиції зазначив, що відповідач вирішив, що можна вибірково виконувати рішення органів місцевої влади щодо встановлення пільг зі сплати податків, а саме виконати рішення Харківської міської ради від 19.08.2024 N 633/24 «Про продовження дії пільг з місцевих податків» та не виконувати рішення від 22.02.2017 N 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» (зі змінами), яким встановлюється пільгова ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 0 відсотків для об'єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв.м., що перебувають у власності фізичних осіб.
Стверджує, що оскільки, квартира позивача не перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту (тобто 300 кв.м. для квартир (60х5=300)), відповідачем протиправно не застосовано до квартири позивача пільгу, встановлену рішенням ХМР від 22.02.2017 №542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові».
При цьому, вказує, що відповідач вважає, що в пункті 3 додатку N 1 до рішення сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 N 542/17 (зі змінами) йдеться про зменшення бази оподаткування, хоча цей пункт передбачає зменшення ставки податку, а саме: «ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв.м., що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі 0 відсотків».
Крім того, повідомив, що сума судових витрат позивача в апеляційному провадженні станом на дату подання відзиву складає 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот грн. 00 коп.) за складання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України, у відношенні ОСОБА_1 прийняло податкове повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030-UA63120270000028556, яким до ОСОБА_1 було визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерух майно відмінне від зем ділянки, сплачений фіз особ, які є власн об'єктів житлов нерух» у розмірі 400,33 грн. за 2023 рік.
Рішенням про результати розгляду скарги від 25.12.2024 № 38692/6/99-00-06-01-02-06 податкове повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030-UA63120270000028556 залишено без змін, а скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
У вказаному рішенні зазначено, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ІКС «Податковий блок», за ОСОБА_1 обліковується об'єкт нерухомого майна: квартира, загальною площею 83,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .
ГУ ДПС у Харківській області, з урахуванням пп. 266.4.1 п. 266.4 та пп. 266.7.1. 266.7 ст. 266 ПК України, проведено розрахунок податку на зазначений об'єкт нерухомого майна за 2023 рік та винесено ППР від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030- UA63120270000028556 на суму 400,33 гривень.
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності податкового повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030-UA63120270000028556, оскільки, зважаючи на те, що загальна площа квартири позивача, яка стала об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2023 рік, становить 83,9 кв.м., відповідно до рішення ХМР від 22.02.2017 № 542/17, остання не є об'єктом оподаткування, оскільки ставка податку відносно таких квартир, власниками яких є фізичні особи (в даному випадку, позивач) встановлюється у розмірі 0 відсотків.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України).
Згідно з приписами статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Статтею 266 ПК України визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об'єкти оподаткування, базу оподаткування, а також пільги сплати цього податку.
Так, відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його часток.
Підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
З аналізу наведених норм слідує, що власник об'єкта житлової нерухомості (квартири), право власності на які зареєстровано у встановленому законом порядку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у розумінні приписів п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а належні на праві приватної власності квартири є об'єктами оподаткування відповідно до п.п.266.2.1 п. 266.2 статті 266 ПК України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у 2023 році на праві власності належала квартира загальною площею 83,9 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , а, відтак, позивач є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 ст. 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Положеннями підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України закріплено пільги зі сплати податку та передбачено, що база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується, в тому числі: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Згідно з вимогами статті 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Статтею 12 ПК України встановлено повноваження Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів.
Так, згідно з пунктом 12.3 статті 12 ПК України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
За приписами підпунктів 12.4.1. - 12.4.3. пункту 12.4. статті 12 ПК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Згідно з пунктом 12.5. статті 12 ПК України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Відповідно до положень Податкового кодексу України, на підставі ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на 11 сесії Харківської міської ради прийнято рішення від 22.02.2017 №542/17 "Про місцеві податки і збори у місті Харкові", яким зокрема, встановлено на території міста Харкова на 2017 рік та наступні роки місцеві податки і збори. Згідно з п.4, рішення №542/17 набрало чинності з 01.03.2017.
Так, з офіційного сайту Харківської міської ради судом встановлено, що Додатком 1 Рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про місцеві податки і збори у місті Харкові" від 22.02.2017 № 542/17, у тому числі, зі змінами та доповненнями, внесеними Рішенням 25 сесії 8 скликання Харківської міської ради Харківської області від 30.04.2024 №564/24 "Про пільги з місцевих податків" та Рішенням Харківської міської ради «Про продовження дії пільг з місцевих податків» від 19.08.2024 №633/24, для фізичних осіб (в тому числі за період з 01 квітня 2023 року по 31 грудня 2023 року) встановлено:
- п. 2: ставку податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об'єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, у розмірі 1 відсоток;
- п. 3: ставку податку для об'єктів житлової нерухомості, зокрема, квартири/квартир незалежно від їх кількості загальною площею до 85 кв. м, що перебувають у власності фізичних осіб, у розмірі 0 відсотків;
- п. 4: відповідно до норм Податкового кодексу України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Пунктом 3 рішення встановлено, що місцеві податки та збори на території міста Харкова справляються відповідно до норм Податкового кодексу України, з урахуванням ставок та пільг, встановлених п. 2 цього рішення. Об'єкт оподаткування, платники податку, податковий період та інші обов'язкові елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку, плати за землю, єдиного податку, збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору визначаються відповідно до норм Податкового кодексу України.
У пунктах 1, 2 Додатку 1 до рішення ХМР від 22.02.2017 №542/17 зазначено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування.
Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних (крім об'єктів, визначених п. 3) та юридичних осіб, встановлюється у розмірі 1 відсоток.
Крім того, з метою продовження дії податкових пільг, відповідно до Податкового кодексу України, постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1477 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2024 році додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення повноважень органів місцевого самоврядування на деокупованих, тимчасово окупованих та інших територіях України, що зазнали негативного впливу у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації» (зі змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.07.2024 № 685-р «Про затвердження розподілу обсягу додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення повноважень органів місцевого самоврядування на деокупованих, тимчасово окупованих та інших територіях України, що зазнали негативного впливу у зв'язку з повномасштабною збройною агресією російської федерації, за II квартал 2024 року», на підставі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Харківська міська рада прийняла рішення від 19.08.2024 №633/24 «Про продовження дії пільг з місцевих податків».
Так, відповідно до п.1.1 вказаного рішення, до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 № 542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» внесено такі зміни: викладено пункти 7, 8 додатка 1 у такій редакції: за період з 01 квітня 2024 року по 31 грудня 2024 року встановити ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що перебуває у власності юридичних осіб, на рівні 0 відсотків; за період з 01 квітня 2023 року по 31 грудня 2023 року встановити ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що перебуває у власності фізичних осіб, на рівні 0 відсотків.
Колегія суддів зазначає, що ГУ ДПС у Харківській області, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким нараховано позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 400,33 грн., виходило з того, що база оподаткування у даному випадку, з урахуванням встановленого п.п. "а" п.п. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України пільгового зменшення, становить 23,9 кв.м. (83,9 кв.м. - 60 кв.м.).
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що, ухвалюючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідачем проігноровано пункт 3 Додатку 1 до Рішення № 542/17, яким визначено, що ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, зокрема квартири/квартир, незалежно від їх кількості, загальною площею до 85 кв.м., що перебувають у власності фізичних осіб, встановлюється у розмірі 0 відсотків.
З огляду на зазначене, нарахування ОСОБА_1 податковими повідомленням-рішенням від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030-UA63120270000028556 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкт житлової нерухомості квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 83,9 м.кв., що є меншим ніж 85 м.кв., є неправомірним, а, відтак, останнє підлягає скасуванню.
Посилання апелянта на невідповідність Рішення №542/17 вимогам ПК України, зокрема підпункту 12.3.7 пункту 12.3 статті 12 ПК України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказаним рішенням Харківською міською радою не встановлювалися індивідуальні пільгові ставки податку для окремих фізичних осі, та такі особи в індивідуальному порядку від сплати податку не звільнялись.
Натомість, Рішенням № 542/17 диференційовано об'єкти житлової нерухомості в залежності від площі та встановлено різні ставки податку у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 м2 бази оподаткування.
Отже, встановлення Харківською міською радою ставки податку для такого об'єкта оподаткування, як об'єкти житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, загальною площею до 85 кв.м. у розмірі 0 (нуль) відсотків не є ані встановленням граничної межі житлової нерухомості для оподаткування, на яку зменшується база оподаткування в розмірі більшому, ніж передбачено пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України, ані встановленням пільг, відмінних від передбачених ПК України. Варто зазначити, що така пільга не є персоніфікованою та визначеною індивідуально для окремої фізичної особи (фізичних осіб).
Крім того, застережень щодо нижньої межі ставки податку на нерухоме майно, зокрема щодо встановлення ставки податку у розмірі 0 відсотків, положення ПК України не містять, як і норм, відповідно до яких ставка податку має бути відмінною від нуля.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що ГУ ДПС у Харківській області при винесенні податкового повідомлення-рішення від 03.10.2024 № 2413647-2405-2030-UA63120270000028556 діяло не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, передбачений Законом, що є підставою для його скасування та задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем під час апеляційного провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 КАС України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною 3 ст. 132 КАС України, до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-5 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Так, ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.
Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить стягнути з відповідача на позивача судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, в сумі 1500 грн..
На підтвердження понесених витрат позивач надав суду копії: довідки від 04.04.2025 про сплату гонорару, договору про надання правничої допомоги від 02.01.2025 № 1, акту №3 від 04.04.2025 про надання правничої допомоги до договору від 02.01.2025 №1.
Судом встановлено, що представництво інтересів ОСОБА_1 здійснювалося адвокатом Марченком В.Ю. на підставі договору про надання правничої допомоги від 02.01.2025 № 1 (далі - Договір).
Згідно з додатком № 1 до Договору, складання відзиву на апеляційну скаргу оцінюється у 1500 грн..
Відповідно до акту № 3 від 04.04.2025, адвокатом була надана правнича допомога зі складання відзиву на апеляційну скаргу у справі № 520/212/25. Загальна сума винагороди (гонорару) адвоката складає 1500 грн..
Відповідно до частини 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постанові від 04.02.2020 у справі № 280/1765/19 Верховний Суд зазначив, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
У п. 269 рішення Європейський суд з прав людини від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, послуги з надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції включали складання відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДПС у Харківській області.
Оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, колегія суддів, враховуючи відсутність заперечень відповідача на вимогу позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи, дійшла висновку, що визначена вартість витрат у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 1500,00 грн. є співмірною зі: складністю справи та з виконаною адвокатом роботою (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а сума, заявлена до відшкодування позивачу за надану послугу, є належним чином обґрунтованою на предмет її розміру, який визначений в поданій заяві.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області 1500 грн., що є співмірною сумою відшкодування витрат на правничу допомогу з огляду на складність даної справи та обсяг виконаної адвокатом роботи.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 по справі № 520/212/25 - залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Григорія сковороди, буд.46, м. Харків, Харківська обл., 61057, ЄДРПОУ 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова