Справа № 560/16933/25
іменем України
17 листопада 2025 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Салюка П.І. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.07.2025 №2220550002957 щодо відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до «ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити з 03.07.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу період служби в армії з 01.11.1977 по 16.11.1979 та період роботи з 13.11.1998 по 03.01.2001 у СТОВ «Відродження».
В обґрунтування позовних вимог вказує, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою щодо призначення пенсії за віком. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.07.2025 №2220550002957 відмовлено у призначенні пенсії, так як не зараховано до страхового стажу періоди служби в армії з 01.11.1977 по 16.11.1979 та період роботи з 13.11.1998 по 03.01.2001 у СТОВ «Відродження». Вважає рішення про відмову у призначенні пенсії протиправним , тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу є правомірним, оскільки підтверджений страховий стаж становить лише 11 років 6 місяців 23 дні, що не відповідає мінімальній вимозі закону, а подані позивачем документи містять розбіжності та не дають можливості зарахувати спірні періоди служби і роботи.
Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області правом на подання відзиву на адміністративний позов у наданий йому строк згідно ухвали не скористалось, жодних документів до суду не подало. Будь-яких заперечень чи клопотань у визначений законодавством термін від відповідача не надходило.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив.
Позивач, досягнувши 65-річного віку, 03.07.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.07.2025 № 220550002957 йому відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу.
Страховий стаж становить 11 років 06 місяців 23 дні.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період проходження військової служби з 01.11.1977 по 16.11.1979 згідно з довідкою № 8/223102 від 23.01.2020, оскільки відсутні документи про неотримання пенсійних виплат за зазначений період у Російській Федерації; період роботи з 13.11.1998 по 03.01.2001 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 20.11.1998 та довідкою від 21.02.2022 № 171, оскільки ім'я не відповідає паспортним даним; період роботи 1976-1977 рр. згідно з довідкою № 172 від 21.02.2022, оскільки відсутнє по батькові; період роботи з 13.11.1998 по 2001 р. згідно з довідкою № 04-06/2022/74 від 01.03.2022, оскільки відсутній запис про звільнення.
Позивач вважає протиправним незарахування до страхового стажу періоду військової служби 01.11.1977 по 16.11.1979 та періоду роботи з 13.11.1998 по 03.01.2001 і звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
Як слідує з оскаржуваного рішення, саме відсутність необхідного стажу стала підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком.
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
До стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв (частина перша статті 56 Закону № 1788-XII).
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договору і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
Крім того, Інструкцією № 162, що діяла у спірний період роботи позивача, унормовано, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника - прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення. У графi 4 трудової книжки зазначається пiдстава для внесення запису до трудової книжки - наказ (розпорядження) керiвника пiдприємства, дата його видачi i номер.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 дійшов висновку, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах. Неточні записи у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи на підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не можуть бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. У свою чергу, недоліки ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не можуть бути підставою для позбавлення особи її права на соціальний захист.
Верховним Судом у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування / призначення пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією, а отже, й не може впливати на її особисті права. Відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки не може бути беззаперечною підставою для відмови у призначенні пенсії, чи неврахуванні відповідних періодів під час обрахунку страхового стажу, що впливає на її розмір.
Суд звертає увагу, що відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 20.11.1998 року слугувало те, що ім'я яке вказане на титульному аркуші не відповідає паспортним даним позивача.
Згідно паспорту громадяднина України НОМЕР_2 позивача вірним ПІБ є " ОСОБА_1 " (рос. ОСОБА_1 ).
При цьому, згідно вказаної трудової книжки НОМЕР_1 від 20.11.1998 встановлено, що остання видана на ім'я " ОСОБА_1 ".
Суд звертає увагу, що аналіз змісту зазначених документів свідчить про те, що така розбіжність пов'язана з різним написанням імені позивача в українській та російській транскрипції, а отже вказані документи належать саме позивачу, та видані на його ім'я оскільки містять додаткові ідентифікуючі дані, дата народження, ім'я та прізвище, що дає підстави стверджувати що всі вони стосуються однієї особи.
Суд зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, або правильності записів прізвища у відповідних документах.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Помилковість в написанні імені позивача у відповідних документах, не може бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право а призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Твердження відповідача про відсутність у позивача необхідного страхового стажу через не зарахування до загального страхового стажу відомостей про періоди роботи, які занесені до трудової книжки, оскільки є розбіжність в написанні імені позивача є безпідставними.
Отже, відповідач не мав правових підстав не враховувати до страхового стажу період роботи з 13.11.1998 по 03.01.2001 у СТОВ «Відродження», що зазначенні у трудовій книжці НОМЕР_1 від 20.11.1998.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду проходження позивачем військової служби 01.11.1977 по 16.11.1976 згідно довідки №8/223102 від 23.12.2020, оскільки відсутні документи про неотримання пенсійних виплат за зазначений період в російській федерації, суд зазначає наступне.
Архівною довідкою від 23.12.2020 №8/223102, виданою федеральним державним казенним підприємством «Центральний архів міністерства оборони російської федерації» підтверджується, що наказом №301 від 01.11.1977 ОСОБА_1 зарахований у списки військової частини польова пошта НОМЕР_3 та виключений зі списків частини наказом №167 від 16.11.1979. Тобто, дана архівна довідка, свідчить про проходження служби у лавах радянської армії у період з 01.11.1977 по 16.11.1979.
В період проходження військової служби позивачем діяло «Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій», затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 №590.
Підпунктом «к» частини першої пункту 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується, зокрема служба в складі Збройних сил СРСР.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується військова служба незалежно від місця проходження служби.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та абзацу 2 пункту 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей» час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на час призову на строкову військову службу особа навчалась за фахом в професійно-технічному навчальному закладі та працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах.
За таких обставин наявні правові підстави для зарахування до стажу позивача період військової служби з 01.11.1977 по 16.11.1979.
Водночас, стосовно вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Дискреція це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 7 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справі № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12 квітня 2018 року справі № 826/8803/15, від 21 червня 2018 року у справі №274/1717/17, від 14 серпня 2018 року у справі №820/5134/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №826/521/16, від 30 березня 2021 року у справі №400/1825/20, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 806/965/17 та від 27 вересня 2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що в даному випадку відповідачем під час прийняття рішення про призначення пенсії необхідно перевірити дотримання позивачем усіх інших визначених законом умов щодо призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням оцінки суду у даній справі.
Таким чином позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків викладених у цьому судовому рішенні.
Інші доводи та заперечення сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
За нормами частин 1 та 2статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задоволити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.07.2025 №2220550002957 щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період військової служби з 01.11.1977 по 16.11.1979 та період роботи з 13.11.1998 по 03.01.2001 у СТОВ «Відродження», та повторно розглянути заяву від 03.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду зазначених у даному рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_4 )
Відповідач:Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, 10,м. Хмельницький,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,29013 , код ЄДРПОУ - 21318350) Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83,м. Одеса,Одеська обл., Одеський р-н,65012 , код ЄДРПОУ - 20987385)
Головуючий суддя П.І. Салюк