Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
17.11.2025р. справа №520/25260/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, адміністративний орган, Управління, ГУ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №053130013897 від 10.06.2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) від 03.06.2025 року про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1983 по 31.10.2024.
Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що органом публічної адміністрації штучно створено перешкоду в призначенні пенсії за віком у спосіб незарахування до страхового стажу періоду роботи з 13.09.1983 по 31.10.2024.
Відповідач, який був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, не виконав обов'язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.
За таких обставин, суд не вбачає перешкод у вирішенні спору по суті, адже наявні у справі докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , 03.06.2025р. звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Закон № 1058-IV).
За принципом екстериторіальності дане звернення було розглянуто і вирішено по суті ГУ ПФУ в Рівненській області і рішенням відділу призначення пенсій від 10.06.2025 р. № 053130013897 заявнику було відмовлено у призначенні пенсії.
У тексті цього рішення було зазначено, що необхідний страховий стаж відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-ІV для призначення пенсії становить 20 років; страховий стаж заявника становить 21 рік 07 місяців 01 дні. Пенсійний вік відповідно до статті 115 розділу XIV "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 50 років. Вік заявниці 59 років 02 місяці 12 днів.
Зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: роботи за дублікатом трудової книжки, оскільки дата заповнення дублікату трудової книжки не відповідає даті початку трудової діяльності; роботи з 13.09.83 по 31.08.85 згідно довідки від 03.02.1999, оскільки відсутній підпис керівника. Посвідчення ВП №226103 від 22.05.2019, не дає право на призначення пенсії відповідно до статті 115 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки відсутні документи про безпосередню участь в бойових діях та посвідчення учасника бойових дій.
Згідно з архівної довідкою Краматорського фахового коледжу технологій та дизайну від 05.05.2025р. №07/11-18 заявник навчалася на денному відділенні Краматорського технологічного технікуму зі спеціальності «Бухгалтерський облік» з 01 вересня 1985 року по 30 червня 1989 року. Наказ про зарахування № 156 від 12.08.1985 року. Наказ про відрахування № 79 від 11.06.1987 року. Наказ про поновлення на навчання № 168 від 24.12.1987 року. Наказ про відрахування № 87 від 30.06.1988 року. Наказ про поновлення на навчання № 51 від 19.06.1989 року. Наказ про відрахування в зв'язку із закінченням повного курсу навчання № 57 від 30.06.1989 року. Диплом НОМЕР_2 . реєстраційний номер 39908 від 30.06.1989 року. При заповненні дублікату трудової книжки на титульному листі була внесена дата відкриття дублікату книжки. Дата відкриття оригіналу трудової книжки 01 вересня 1985 року. З 09.08.2021 року заклад змінив назву на Краматорський фаховий коледж технологій та дизайну.
Згідно з довідкою АТ "Новокраматорський машинобудівний завод" від 08.02.1999р., довідкою ПрАТ "Новокраматорський машинобудівний завод" від 04.09.2025 №01-390 заявник з 13.09.1983 по 26.10.1985 працював на АТ "Новокраматорський машинобудівний завод" "светоконировщиком".
Стверджуючи про протиправність відмови органу публічної адміністрації у призначенні пенсії, заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом управлінських функцій поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.
В Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до ст.2 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з ч.1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Частиною 1 ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Поряд із цим, у силу спеціального правила п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058 військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу: органів внутрішніх справ, поліції, Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, АТО, ООС, заходах із забезпечення нацбезпеки й оборони, відсічі та стримування збройної агресії РФ; особи, яким встановлено інвалідність, що настала внаслідок: поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов'язаного з проходженням служби, перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку, участю в АТО/ООС та заходах оборони України; члени сімей загиблих (померлих): дружини/чоловіки, які не взяли повторний шлюб, батьки військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу, які загинули під час служби або померли внаслідок поранення чи захворювання, пов'язаного зі службою; особи, які мають статус учасника бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, члени сімей загиблих Захисників і Захисниць України мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення жінками 50 років та за наявності страхового стажу не менше 20 років.
Тож, у приписах п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058 законодавцем запроваджені відмінні від загальних умови реалізації громадянином України права на пенсійне забезпечення, а саме: 1) зменшений віковий ценз - 50 років; 2) зменшений ценз страхового стажу - 20 років.
Таким чином, з аналізу положень п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV убачається, що законодавцем установлено спеціальні умови реалізації права на дострокове пенсійне забезпечення, які застосовуються не лише до осіб, що безпосередньо брали участь у бойових діях чи інших визначених заходах, але й до членів їхніх сімей, зокрема дружин (чоловіків), які не взяли повторний шлюб, та батьків загиблих (померлих) військовослужбовців, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу.
Суд відзначає, що за змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Отже, з 01.01.2004р. обов'язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об'єктом загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Правила ведення трудових книжок найманих працівників деталізовані нормами постанови КМУ від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637; далі за текстом - Порядок №637), Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №5; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110; далі за текстом - Інструкція №110).
Так, за приписами пункту 1.1 Інструкції №110 трудова книжка основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналогічна норма міститься у пункті 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників».
Пунктом 1.2 Інструкції №110 про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (затверджений постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, як вже зазначалося судом, основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка.
Застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що лише відсутність трудової книжки, відсутність записів у трудовій книжці, явна та очевидна неповнота або суперечливість наявних записів у трудовій книжці зумовлюють виникнення необхідності у встановленні трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами чи на підставі показань свідків
При цьому, записи у трудовій книжці мають пріоритет перед відомостями інших документів про періоди та предмет роботи, а тому необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу виникає лише у випадку відсутності записів достатнього змісту у самій трудовій книжці.
Суд вважає, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено, насамперед, на роботодавця, позаяк трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, саме трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи найманого працівника - здобувача пенсії.
Тому за загальним правилом, лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Суд повторно нагадує, що відповідно до ч.1 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
У даному конкретному випадку до страхового стажу суб"єктом владних повноважень, зокрема, не було враховано трудову діяльність позивача за відомостями дублікату трудової книжки, оскільки дата заповнення дублікату трудової книжки не відповідає даті початку трудової діяльності; роботи з 13.09.83 по 31.08.85 згідно довідки від 03.02.1999, оскільки відсутній підпис керівника.
Розглядаючи справу по суті, суд зауважує, що управлінські волевиявлення терорганів системи ПФУ з приводу пенсійного забезпечення громадян за загальним правилом повинні відповідати вимогами ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості (п.3 ч.2 ст.2), критерію безсторонності (неупередженості) п.4 ч.2 ст.2), критерію добросовісності (п.5 ч.2 ст.2), критерію розсудливості (п.6 ч.2 ст.2).
Згідно з ч.1 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" призначення пенсії здійснюється, зокрема, за зверненням особи.
Відносини з приводу правил та процедур звернення громадян за призначенням пенсії конкретизовані приписами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005р. за №1566/11846 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014р. №13-1; далі за текстом - Порядок №22-1), п.п.1.1 Розділу І якого визначено форму звернення зацікавленої особи, а нормами Розділу ІІ визначено обсяг матеріалів звернення зацікавленої особи.
До матеріалів справи суб'єктом владних повноважень усупереч ухвалі суду про прийняття позову до розгляду не було подано усіх матеріалів відповідного звернення заявника.
Проте, у даному конкретному випадку у межах спірних правовідносин саме такий стан виконання суб"єктом владних повноважень власних процесуальних обов"язків не має жодного юридичного значення, позаяк згідно з ч.3 ст.44 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Аналогічні вимоги до реалізації владної управлінської функції суб"єкта владних повноважень з приводу вчинення управлінських волевиявлень стосовно призначення громадянам пенсій сформульовані як у п.1.8 Розділу І Порядку №22-1 (де указано, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія), так і у п.4.2 Розділу IV Порядку №22-1 (де указано, що працівник пенсійного органу повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
Також аналогічні вимоги до функціонування пенсійних органів сформульовані у п.п.2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за № 28-2, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.0.12015 за № 40/26485) де указано, що Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
З наведеного слідує, що законодавець одночасно як наділив тероргани системи ПФУ правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, так і обтяжив обов'язком витребування недостатніх відомостей і документів.
Суд вважає, що таке тлумачення змісту обов'язку суб"єкта владних повноважень у спірних правовідносинах є цілком релевантним правовим висновкам постанови Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 та постанови Верховного Суду від 08.02.2021р. у справі № 487/68/17.
Як встановлено судом, у трудовій книжці заявника міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Посилання відповідача на той факт, що дата заповнення дублікату трудової книжки не відповідає даті початку трудової діяльності та уточнююча довідка від03.02.1999р. не містить підпису керівника не може бути підставою незарахування трудового стажу, оскільки це є надмірним формалізмом та вказані помилки не можуть нівелювати відомості трудової книжки, позбавивши позивача права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.
Так, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Разом з тим, трудова книжка позивача містить записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.
Окрім того, згідно з архівної довідкою Краматорського фахового коледжу технологій та дизайну від 05.05.2025р. №07/11-18 при заповненні дублікату трудової книжки на титульному листі була внесена дата відкриття дублікату книжки. Дата відкриття оригіналу трудової книжки 01 вересня 1985 року.
Суд зауважує, сам по собі виявлений суб"єктом владних повноважень окреслений вище недолік в оформленні окремого запису трудової книжки не зумовлює недійсності трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, бо копія трудової книжки заявника містить чіткі, послідовні та змістовні записи про періоди роботи на відповідних посадах і у наведений період часу, що є належним доказом роботи позивача.
За даних обставин, пенсійний орган фактично переклав юридичну відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), а тому зазначене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень не може бути кваліфіковано у якості обґрунтованого, добросовісного та розсудливого.
Таким чином, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.
Продовжуючи вирішення спору, суд зауважує, що за змістом п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають (після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок): військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону.
Тож, окремими категоріями здобувачів пенсії у порядку п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є:
1) військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань (далі за текстом - військовослужбовці), які брали участь у бойових діях;
2) військовослужбовці, які брали участь в антитерористичній операції в районах її проведення;
3) військовослужбовці, які брали участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення;
4) військовослужбовці, які брали безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
5) військовослужбовці, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
6) дружини (чоловіки) (якщо вони не взяли повторний шлюб), і батьки військовослужбовців, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків);
7) дружини (чоловіки) (якщо вони не взяли повторний шлюб), і батьки військовослужбовців, які померли після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України;
8) особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів);
9) особи з числа резервістів, військовозобов'язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
10) особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
11) дружини (чоловіки) (якщо вони не взяли повторний шлюб), і батьки, яким надано статус сім'ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 5 частини першої статті 10-1 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Відтак, критерій - "участь у бойових діях" стосується виключно такої категорії здобувачів дострокової пенсії за віком у порядку п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як - військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях.
Підстав для поширення цього критерію на таку категорію здобувачів дострокової пенсії за віком у порядку п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як - дружини (чоловіки) (якщо вони не взяли повторний шлюб), і батьки військовослужбовців, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чинний у межах спірних правовідносин національний закон України не містить.
Для цієї категорії здобувачів дострокової пенсії за віком у порядку п.4 ч.1 ст.115 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначальне юридичне значення має виключно факт загибелі (смерті) військовослужбовця у період проходження військової служби чи під час виконання службових обов'язків.
Таким чином, за даним епізодом оскаржене управлінське волевиявлення суб"єкта владних повноважень суперечить закону, безпідставно запроваджуючи додатковий (не передбачений законом) критерій реалізації права на призначення пенсії.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 29.01.2020р. у справі №814/1460/16 адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення (вчинення дії, допущення бездіяльності).
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування новоствореного публічного обов'язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень було вчинене управлінське волевиявлення у формі відмови у призначенні пенсії у порядку п. 4 ч. 1 ст. 115 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оформленої письмовим рішенням.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
У межах даного спору суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Тому перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що згідно з правовими висновками постанови Верховного Суду від 02.07.2019р. по справі №140/2160/18 (адміністративне провадження №К/9901/13662/19) загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення податковим органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
У пункті 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.
Оцінивши здобуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у межах спірних правовідносин суб"єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк обставини спірних правовідносин були з"ясовані неповно, положення належної норми права були витлумачені неправильно, реально вчинене управлінське волевиявлення призвело до погіршення правового становища заявника, оскаржене рішення суб»єкта владних повноважень не відповідає вимогам умотивованості, а тому порушує інтерес заявника до юридичної визначеності як невід»ємної складової запровадженого ст.8 Конституції України верховенства права
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати не доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки - доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для задоволення позову в частині вимог з урахуванням ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України стосовно визнання протиправним реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та обтяження суб»єкта владних повноважень обов»язком вчинення управлінського волевиявлення у порядку абз.2 ч.4 ст.245 КАС України, а саме: повторно розглянути по суті звернення зацікавленої особи та прийняти умотивоване рішення із наданням оцінки усім поданим доказам на підтвердження страхового стажу заявника та права на дострокову пенсію за віком у порядку .
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-243, 255, 257, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 10.06.2025р. №053130013897 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.06.2025р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду по даній справі.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (ідентифікаційний код - 21084076; місцезнаходження - вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, 33028) на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 , зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) у якості компенсації витрат на оплату судового збору.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя А.В. Сліденко