Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про закриття провадження у справі
17 листопада 2025 року № 520/13510/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Полях Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (61001, м. Харків, майдан Захисників України, 7/8, код ЄДРПОУ 41430683) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся представник позивача з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо невчинення дій, спрямованих на зняття арешту з майна іпотекодержателя ОСОБА_1 - нежитлової будівлі літ. А-1, площею 175,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Основ'янсько-Слобідський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винести мотивовану постанову про зняття арешту з майна іпотекодержателя ОСОБА_1 - нежитлової будівлі літ. А-1, площею 175,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду було прийнято позовну заяву до розгляду за правилами провадження в адміністративній справі.
Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справі.
Відповідач не скористався правом подати до суду відзив на позовну заяву, у встановлений строк документи до суду не надходили.
Керуючись приписами ст. 171, 257, 262 КАС України, суд зазначає, що розгляд позовної заяви здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на вказане вище, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 229 КАС України, оскільки розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи згідно із приписами ст. 258 КАС України, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Судом встановлено, що 05.05.2016 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки (застави), на підставі якого, ОСОБА_2 отримала у ОСОБА_1 позику у розмірі 40 000,00 доларів США строком до 31.05.2019, зазначене підтверджується копією дубликату договору іпотеки (застави), наявного у матеріалах справи.
Відповідно до умов п. 2 Договору, у забезпечення виконання зобов'язання, що викладено у п. І цього договору, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нежитлову будівлю літ. "А-1" №5-А (п'ять "А"), по АДРЕСА_2 загальною площею 175,6 кв.м.
Державна реєстрація права іпотеки відбулася 06.05.2016 за №14431310 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. що підтверджується документами у матеріалах справи.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме, у реєстрі міститься запис про обтяження від 26.10.2017 №23033554 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №37785814 від 26.10.2017, що накладає арешт на нерухоме майно: нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 175,6 кв.м.
24.02.2025 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту з іпотечного майна.
Листом від 15.05.2025 №77168 відповідач зазначив, що перевіркою відомостей журналу вихідної кореспонденції відділу та Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що відділом вже було надано відповідь на звернення з тотожним клопотанням від 24.02.2025 (зареєстроване у відділі за вх. № 4200 від 26.02.2025) у листі-відповіді за вих. № 55478 від 09.04.2025.
Відповідно до листа № 55478 від 09.04.2025, відповідач повідомив, що не вбачається підстав для задоволення клопотання про зняття арешту з іпотечного майна.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Абзацом 3 пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у цьому Кодексі термін публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, посилався на те, що йому на праві власності належить нерухоме майно, на яке постановами державного виконавця накладений арешт.
Позивач зазначив, що обтяження у вигляді арешту нерухомого майна створює перешкоди у здійсненні права володіти, користуватися та розпоряджатися майном ОСОБА_1 , як іпотекодержателю, яким він є на підставі договору іпотеки (застави) від 05 травня 2026 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Селезньовою Вікторією Федорівною.
Законом України «Про виконавче провадження» передбачено, на державного виконавця покладено обов'язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії та має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Згідно з приписами статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Виходячи з аналізу Закону України «Про виконавче провадження», суд доходить висновку, що для спорів про зняття арешту з майна, яке особа (не боржник у виконавчому провадженні) вважає своїм, встановлено певний порядок судового вирішення.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Відповідно до ч. 2 ст.30 ЦПК України, позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
З матеріалів справи убачається, що позивач фактично ставить питання про усунення перешкод у здійсненні ним права власності як іпотекодержателя щодо належного йому майна, оскільки арешт, накладений у межах виконавчого провадження, перешкоджає йому реалізувати право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною нерухомістю. Тобто позовні вимоги спрямовані не на оскарження дій виконавця у межах владних управлінських функцій, а на відновлення майнового права та усунення перешкод у його реалізації.
Оцінюючи предмет заявлених вимог, суд зазначає, що спір у цій справі не пов'язаний із перевіркою законності рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця як суб'єкта владних повноважень у межах здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. У межах цього позову позивач не оспорює порядок здійснення виконавчих дій, порядок їх проведення чи дотримання державним виконавцем приписів Закону України «Про виконавче провадження».
Натомість спірні правовідносини спрямовані на захист суб'єктивного майнового права позивача, який стверджує, що арешт накладено на майно, яке йому належить на праві іпотеки, та що такий арешт перешкоджає реалізації такого права.
Тобто вимоги позивача направлені на захист його права власності на майно, яке він вважає порушеним, невизнаним або оспорюваним у розумінні статей 15, 16 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене, суд зазначає, що цей спір за своєю суттю є спором про право цивільне, оскільки стосується належності майна, на яке накладено арешт, а також обсягу та реалізації правомочностей позивача щодо цього майна.
Відповідно до вимог статей 19, 30 Цивільного процесуального кодексу України, такі спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а не в порядку адміністративного судочинства.
У зв'язку з цим заявлені вимоги не можуть бути предметом розгляду адміністративного суду, оскільки не стосуються публічно-правових відносин, а випливають із цивільно-правового спору щодо належності майна та усунення перешкод у здійсненні права власності.
Отже, спір, який виник між позивачем та органом державної виконавчої служби (у тому числі із її посадовими і службовими особами), з приводу зняття арешту з нерухомого майна не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має розглядатися судами загальної юрисдикції в порядку цивільного судочинства.
Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №810/3508/16, та узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 22.08.2018 у справі №658/715/16-ц, від 13.03.2019 у справах №815/2969/16 та №815/615/16-ц.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що провадження у справі слід закрити у зв'язку з тим, що цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Такий спір має вирішуватися судом за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Враховуючи вищезазначене у сукупності, а також оцінивши докази, які містяться у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття провадження у справі, про що з урахуванням приписів ч. 2 ст. 238 КАС України постановляє ухвалу.
Керуючись положеннями ст.ст. 5, 19, 229, 238, 239, 248, 256, 263, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Основ'янсько-Слобідського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду.
Роз'яснити позивачу, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Повний текст ухвали складено 17 листопада 2025 року.
Суддя Н.А. Полях