Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
17 листопада 2025 р. справа № 520/23034/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" (вул. Полтавський Шлях, буд. 99, м. Харків, 61093, код ЄДРПОУ 08564587) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор", в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Харківський слідчий ізолятор» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025;
- зобов'язати Державну установу «Харківський слідчий ізолятор» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду відкрито спрощене провадження в адміністративній справі згідно з положеннями п. 1, п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 257 КАС України, якими унормовано що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень ст. 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно з положеннями ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п'ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор" по 02.06.2025. Позивач звернувся до відповідача через адвоката з питання, що стосується грошової компенсації вартості речового майна, яке не отримав за час проходження служби. У відповідь отримав листом від 30.07.2025 речовий атестат щодо предметів обмундирування, котрі позивач отримав, та довідку №17, видану на підставі арматурної картки про належність до виплати сум компенсації за належне, проте, неотримане речове майно на рівні 15431,12 грн., які наразі не є сплаченими. Крім того, зазначені у довідці №17 ціни предметів обмундирування вказані не станом на 01.01.2025, який є роком звільнення позивача, а станом на дату набуття права на них. Отже, визначена до виплати відповідачем сума вартості належного, проте, неотриманого речового майна є необґрунтовано зменшеною, чим обумовлена потреба у судовому захисті.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що грошова компенсація за належні до видачі предмети речового майна не є захищеними видатками бюджету. Виплата компенсацій за одяг, взуття, обмундирування тощо відповідно до законодавства передбачена кодом економічної класифікації видатків 2210 "Предмети, матеріали, обладнання та інвентар" згідно норм Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333. Таким чином, ця компенсація є залежною від наявності бюджетних асигнувань на відповідні цілі. ОСОБА_1 нараховано до виплати грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна на підставі наказу державної установи "Харківський слідчий ізолятор" від 02.06.2025 №143/ОС-25 у розмірі 15431,12 грн. У відповідача не є в наявності бюджетні асигнування на виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. У зв'язку з викладеним представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі "Харківський слідчий ізолятор" з 10.04.2017 по 02.06.2025.
Наказом Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" від 02.06.2025 №143/ОС-25 ОСОБА_1 звільнений зі служби 02.06.2025.
Вищевказане підтверджується довідкою відділу по роботі з персоналом Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" від 22.09.2025 №12/ОК-362, наданої суду разом із відзивом.
Згідно Довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна №17, ОСОБА_1 нараховано до виплати грошову компенсацію за належні до видачі предмети речового майна на підставі наказу Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" від 02.06.2025 №143/ОС-25 у розмірі 15431,12 грн.
Станом на час звернення до суду вказана грошова компенсація не виплачена позивачу, що не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.
Не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, а також із розміром нарахованої до виплати грошової компенсації, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 4, 5 ст. 21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон №2713-IV) особи рядового і начальницького складу та працівники кримінально-виконавчої служби, а також члени їхніх сімей знаходяться під захистом держави, їх безпека, честь і гідність охороняються законом.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Згідно з ст. 24 Закону №2713-IV фінансування діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Як передбачено приписами ч. 1 ст. 23 Закону №2713-IV, держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.
Положеннями ч. 2 ст. 23 Закону №2713-IV визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.
Відповідно до ч. 5 ст. 23 Закону №2713-IV на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами визначено Порядком забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 (далі - Порядок №578).
Згідно із положеннями п. 2 Порядку №578 в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань.
Відповідно до пункту 5 Порядку №578 речове майно особистого користування є власністю осіб, яким воно видано, з моменту його отримання, крім осіб рядового і молодшого начальницького складу, що навчаються у закладах освіти (далі - курсанти).
Згідно із приписами пунктів 8, 9 Порядку №578 речове майно особистого користування видається особам із числа персоналу безоплатно за нормами забезпечення №1-5, а інвентарне майно - за нормами №6-13. Право на забезпечення речовим майном за встановленими нормами забезпечення мають: особи рядового і начальницького складу - з дня присвоєння їм відповідних спеціальних звань та/або призначення на посади; курсанти - з дня зарахування їх до списків закладів освіти; спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами, - з дня призначення на відповідні посади.
Забезпечення речовим майном осіб із числа персоналу здійснюється в органах та установах, де вони проходять службу або працюють. Поставлення на речове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби (далі - особи рядового і начальницького складу) в органі чи установі, на підприємстві здійснюється на підставі наказу керівника органу чи установи, підприємства про призначення на посаду та атестата на предмети речового майна (далі - речовий атестат) за формою згідно з додатком 1, а в разі присвоєння особі первинного спеціального звання або призначення на посаду спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами, - на підставі відповідного наказу керівника органу чи установи, підприємства.
Як передбачено положеннями п. 22 Порядку №578 особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби за їх бажанням та рішенням керівника органу чи установи дозволяється за умови наявності в їх користуванні придатних до використання предметів раніше виданого речового майна особистого користування замість одних предметів, передбачених нормами забезпечення, отримувати інші, вартість яких не перевищує вартості предметів, що замінюються, або отримувати за них грошову компенсацію.
Грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.
Відповідно до п. 23 Порядку №578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається Мін'юстом за пропозицією державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" відповідно до їх закупівельної вартості.
Згідно з п. 60 Порядку №578 для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Відповідно до п. 27 Порядку №578 під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Розмір грошової компенсації за неотримане речове майно визначається пропорційно часу, що минув з моменту виникнення права на отримання речового майна, до дати звільнення із служби (не враховуючи місяць звільнення).
З системного аналізу вищенаведених норм вбачається, що Порядок №578, визначає два альтернативні способи забезпечення працівника кримінально-виконавчої служби належним йому речовим майном у разі звільнення: особа має право отримати речове майно особистого користування, яке не видане йому на день звільнення, або отримати грошову компенсацію за таке майно.
Проте застосування закупівельних цін за минулі роки на речове майно при виплаті позивачу грошової компенсації замість належного до видачі речового майна є таким, що не відповідає вимогам Порядку №578, яким визначено, що грошова компенсація за неотримане речове майно, розраховується із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Верховний Суд в постанові від 17.03.2020 у справі №815/5826/16 виклав правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату.
З огляду на зазначене, відповідачем порушено право позивача на отримання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату, а саме 2025 року.
Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов і у постановах від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 14.11.2018 у справі №809/1488/16, від 23.08.2019 у справі №2040/7697/18, від 28.01.2021 у справі №520/1190/2020.
Отже, виходячи з вищевикладеного, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, в тому числі у разі звільнення зі служби. При цьому, на день звільнення зі служби особа має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Під час розгляду справи встановлено, що фактично відповідачем не заперечується право позивача на грошову компенсацію за не отримане речове майно, проте вказано на відсутність фінансування на виплату такої компенсації.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі "Міллер проти Австрії", де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні "Гайгузус проти Австрії" від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що наявні підстави для визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі грошової компенсації за не отримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2025.
З огляду на встановлені обставини справи, належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача, є зобов'язання Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно протягом служби без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2025.
За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" (вул. Полтавський Шлях, буд. 99, м. Харків, 61093, код ЄДРПОУ 08564587) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Харківський слідчий ізолятор" щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 у повному обсязі грошової компенсації за не отримане речове майно протягом служби до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2025.
Зобов'язати Державну установу "Харківський слідчий ізолятор" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно протягом служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу, за цінами предметів обмундирування станом на 01.01.2025.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Біленський О.О.