17 листопада 2025 р. Справа № 480/11976/23
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, Військова частина НОМЕР_1 ), в якій, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 16.11.2023, серед іншого, просив:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової відпустки як учаснику бойових дій;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Вимоги в цій частині вмотивовані тим, що з червня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , втім після отримання бойового травмування під час виконання бойового завдання та підтвердження ВЛК отримання травми із проходженням військової служби, позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2023 №82-РС було звільнено у запас за п.п. "ґ" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", а наказом Військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2023 №250 - виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Втім, при звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій.
Ухвалою суду від 07.11.2023 у справі №480/11759/23 було виділено в окреме самостійне провадження вказані позовні вимоги, що зареєстровані комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" 08.11.2023.
Ухвалою суду від 13.11.2023 у цій справі позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалою суду від 16.11.2023 у цій справі виправлено описки, допущені в описовій частині ухвали суду від 13.11.2023 у справі №480/11976/23 та замість Військова частина НОМЕР_2 в усіх відмінках вірно зазначено Військова частина НОМЕР_1 в усіх відмінках.
Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позов, в якому з позовними вимогами не погодився та зазначив, що грошова компенсація може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, у тому числі додаткові. В особливий період надання військовослужбовцям визначених видів додаткових відпусток, припиняється. З урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки як учаснику бойових дій.
Станом на сьогодні відповіді на відзив позивачем до суду не подано.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивач з червня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 за призовом під час мобілізації, втім, після отримання бойового травмування під час виконання бойового завдання та підтвердження ВЛК отримання травми із проходженням військової служби, позивача наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2023 №82-РС було звільнено у запас за п.п. "ґ" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 06.06.2023 №82-РС позивача звільнено у запас з військової служби, а згідно копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.08.2023 №250 (по стройовій частині) - виключено з 31.08.2023 із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.8), яким також визначено до виплати види грошового забезпечення.
При цьому 19.03.2015 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_3 (а.с.5зворот).
Як вбачається з позову та не заперечується відповідачем у відзиві, відпустка, передбачена п. 12. частини 1 статті 12 Закону України “Про ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивачу за час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 2022-2023роки не надавалась, грошова компенсація за невикористані відпустки не виплачувалась.
Позивач, не погодившись з тим, що при звільненні з військової служби відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпусти як учаснику бойових дій, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд вказує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон “Про військовий обов'язок і військову службу») військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), відповідно до ст.4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).
Відповідно до п.12 ч.1 ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України “Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон “Про відпустки») передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
За приписами статті 16-2 Закону “Про відпустки» учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацами першим та третім пункту 14 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 цієї ж статті в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
При цьому, дійсно відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на чому наголошує представник відповідача, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У свою чергу, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), “Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») - у редакціях чинних на час виникнення спірних правовідносин.
За визначенням статті 1 Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону “Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак Законом “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, яка включається згідно ст.4 Закону України "Про відпустки" саме до щорічних, та право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України “Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону “Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019, якою залишено без змін рішення Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Виходячи із вказаної норми, враховуючи, що дана справа підпадає під ознаки типової справи, зазначених у рішенні Верховного Суду від 16.05.2019, при ухваленні рішення у даній справі, судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі №Пз/9901/4/19 (620/4218/18).
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 року у справі “Тимошенко проти України» (заява №49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Отже, при звільненні з військової служби у запас, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним за період з 2022 року до 2023 року дні додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Крім того, у рішенні від 16.05.2019 у справі №620/4218/18 Верховний Суд зазначив, що Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Зважаючи на вказане, судом також критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що з урахуванням дії в Україні особливого періоду у спірний період та призупинення відповідних прав військовослужбовців щодо додаткових відпусток, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані дні додаткової відпустки.
Крім того, також не приймаються судом до уваги посилання представника відповідача на п. З Розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 №260, та доводи відповідача про те, що позивач не звертався з рапортом про надання компенсації за невикористані додаткові відпустки, оскільки пунктом 5 Розділу XXXI вказаного Порядку визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.
За приписами зазначених у цьому рішенні норм чинного законодавства саме на відповідача в цьому випадку покладено обов'язок щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За таких обставин суд не приймає зазначені до доводи до уваги.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій за період з 2022 року по 2023 року.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2022 року по 2023 року, у зв'язку з чим суд, з урахуванням ст.9 КАС України в частині визначення спірного періоду, вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2023 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2022-2023 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 17.11.2025.
Суддя І.Г. Шевченко