17 листопада 2025 року м. Рівне №460/7628/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п. "б" ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-p/2020, із зарахуванням до стажу періоду роботи з 01.02.2001 по 31.10.2022 у подвійному розмірі, викладену у рішенні про відмову у перерахунку пенсії №956120834336 від 08.04.2025 року та формі РС-право виданого по номеру ПС: 956120834336 на ОСОБА_1 від 08.04.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. "б" ч.1 ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-p/2020, з 06 березня 2025 року та зарахувавши до пільгового стажу період роботи: - з 01.02.2001 по 01.06.2001 на посаді процедурної медсестри відділення легеневого туберкульозу №3 Облтубдиспансеру; - з 01.06.2001 по 10.03.2005 на посаді палатної медсестри відділення легеневого туберкульозу №3 Облтубдиспансеру; - з 10.03.2005 по 03.03.2010 на посаді процедурної медсестри відділення легеневого туберкульозу №3 Облтубдиспансеру; - з 03.03.2010 по 11.01.2011 на посаді процедурної медсестри відділення легеневого туберкульозу №3 КЗ «Рівненський обласний протитуберкульозний диспансер» Рівненської обласної ради; - з 11.01.2011 по 09.01.2020 на посаді медсестри ендоскопічного кабінету КЗ «Рівненськийобласний протитуберкульозний диспансер» Рівненської обласної ради; - з 09.01.2020 по 01.11.2020 на посаді медсестри ендоскопічного кабінету КМ «Рівненський обласний фтизіопульмологічний медичний центр Рівненської обласної ради; - з 01.11.2020 по 31.10.2022 на посаді сестри медичної ендоскопічного кабінету приймально-діагностичного відділення КМ «Рівненський обласний фтизіопульмологічний медичний центр Рівненської обласної ради в подвійному розмірі згідно статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 09.07.2003 за №1058-IV, з урахуванням останнього здійснити перерахунок пенсії.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за Списком №2, однак їй було відмовлено у такому перерахунку, у зв'язку з ненастанням необхідного пенсійного віку 55 років. Позивач також вважає, що до загального стажу має бути зараховано період роботи з 01.02.2001 по 31.10.2022 в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення». Вважає, що відповідач діяв всупереч рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, протиправно, необґрунтовано та без урахування всіх обставин справи, а тому просила позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 29.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи .
Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що за результатами розгляду звернення позивача про перерахунок пенсії за віком встановлено, що вік позивачки 50 років, натомість відповідно до ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для призначення пільгової пенсії за віком згідно з вказаною нормою за Списком №2 необхідно досягнути 55-річного віку. Зауважено, що зазначена норма є чинною, не скасованою, а тому підстав для її не застосування немає. Відтак, у зв'язку з відсутністю у позивача необхідного пенсійного віку, відповідач вважає, що управління у спірних правовідносинах, відмовляючи у призначенні пенсії, діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією за законами України. За таких обставин, просив в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши заяви по суті справи, подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
01.04.2025 позивач звернулася до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
За принципом екстериторіальності заяву і додані до неї документи передано для розгляду до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області. За результатами розгляду вказаної заяви прийнято рішення від 08.04.2025 №956120834336 про відмову у перерахунку пенсії, у зв'язку з ненастанням необхідного пенсійного віку, а саме: відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" вік, необхідний для призначення пенсії, становить 55 років. Право на перерахунок пенсії ОСОБА_1 набуде після 06.03.2030 року.
Згідно форми РС-право, номер пенсійної справи 956120834336, страховий стаж позивача становить 33 роки 2 місяці 7 днів, а пільговий стаж за Списком №2 становить 24 роки 9 днів. Крім того, період роботи з 01.02.2001 по 31.10.2022 не зарахований в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Вважаючи рішення про відмову у перерахунку пенсії протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який був прийнятий на зміну положення Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Оскільки і Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», і Закон України “Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з пунктом “б» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким зокрема жінки, дати народження яких припадали на період з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року набували право на пенсію по досягненню 54 років 6 місяців.
При цьому, даною нормою передбачено, що працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку жінкам застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015.
Згідно з п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення». У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в» - “е» та “ж» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи; жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи. Зазначене зменшення пенсійного віку для жінок застосовується також у період збільшення віку виходу на пенсію по 31 грудня 2021 року.
В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
“На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…».
Відтак, з 23.01.2020 в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та пункт 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.
Згідно з частиною 1 статті 91 Закону України “Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Так, пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VIII передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.
В свою чергу, відповідно до статті 12 даного закону право на пенсію за віком мають: чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років; жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Тобто, за пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VIII (дана норма повинна застосовуватися з 23.01.2020 після рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020) позивач при наявності необхідного страхового стажу та пільгового стажу - більше 10 років, має право на пільгову пенсію при досягненні 50 років.
За пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII позивач має право на пільгову пенсію при досягненні 55 років.
Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п. 2 ч. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Так, в рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), вказано, що національне законодавства не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; в разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Висновки аналогічного змісту викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 в зразковій справі №360/3611/20.
Таким чином, на переконання суду, перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в даних правовідносинах слід застосовувати норму пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VIII (на підставі рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “б» статті 13 Закону №1788-ХІІ, тобто при досягненні 50 років.
Як встановлено судом, з форми РС-право, номер пенсійної справи 956120834336, страховий стаж позивача становить 33 роки 2 місяці 7 днів, а пільговий стаж за Списком №2 становить 24 роки 9 днів.
Таким чином, за нормами чинного законодавства, умова щодо наявності достатнього страхового та пільгового стажу для призначення пенсії, є дотриманою.
Разом з тим, обставини щодо наявності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу за Списком №2, не є спірними.
Відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії на пільгових умовах, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в оскаржуваному рішенні покликалось лише на не досягнення віку 55 років.
Отже, оскільки позивач на момент звернення до відповідача із заявою про перерахунок пенсії та ухвалення рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1/-р/2020 досягла 50-річного віку, має достатній страховий та пільговий стаж, тому у неї виникло право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення».
За наведеного, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №956120834336 від 08.04.2025 не відповідає ані вимогам законності, ані вимогам обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, а відтак підлягає скасуванню в судовому порядку.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Таким чином, в даному випадку, переведення на інший вид пенсії пенсія підлягає здійсненню з дня звернення - з 01.04.2025.
Щодо позовних вимог про зарахування періоду роботи з 01.02.2001 по 31.10.2022 в протитуберкульозному закладі охорони здоров'я в подвійному розмірі, суд зазначає наступне.
Згідно з статтею 60 Закону № 1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За приписами статті 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров'я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров'я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. Згідно з роз'ясненнями Міністерства охорони здоров'я України від 27 січня 2010 року № 05.03-18-54/973 інфекційний заклад (відділення) є заклад (відділення), де надають медичну допомогу - хворим на інфекційні хвороби або працюють з матеріалом, який містить або потенційно інфікований збудниками інфекційних хвороб.
Відповідно до змісту листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 року №625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 встановлено, що заклади охорони здоров'я, в тому числі кабінети інфекційних захворювань відносяться до таких, час роботи яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
У свою чергу, статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» наведено визначення інфекційних хвороб, якими є розлади здоров'я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними (паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Зазначені інфекційні захворювання відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 19 липня 1995 року № 133 «Про затвердження переліку особливо небезпечних, інфекційних та паразитарних хвороб людини і носіїв збудників цих хвороб», відносяться до небезпечних інфекційних хвороб. За приписами статті 1 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» від 05.07.2001 № 2586-III протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров'я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я (п. 7 ч. 1); туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу (п. 12 ч. 1).
Відповідно до частини першої статті 10 Закон № 2586-III медична допомога хворим на туберкульоз надається амбулаторно або в умовах стаціонару протитуберкульозного закладу відповідно до галузевих стандартів надання медичної допомоги та стандарту інфекційного контролю за захворюванням на туберкульоз.
Відповідно до пункту 1.1 наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку протитуберкульозних закладів" за №514 від 16.17.2009 протитуберкульозний диспансер є лікувально-профілактичним закладом.
Згідно наказу Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб" від 19.07.1995 за №133, особливо небезпечною інфекційною хворобою є туберкульоз.
Відповідно до листа-роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України та Пенсійного фонду України від 29.12.2005 за №625/0/15-05/039-6, №10.01.09/2606, №16918/02-20 заклади охорони здоров'я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Отже, Комунальний заклад «Рівненський облтубдиспансер», як лікарняний заклад призначений для надання лікування інфекційного захворювання, і в розумінні статті 60 Закону №1788-ХІІ є протитуберкульозним закладом для лікування інфекційної хвороби.
Водночас, згідно зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637). Згідно п. 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 заповненій 03.04.1995 на зазначено наступне: Облтубдиспансер.
1. Запис за №3 від 01.02.2001 - прийнята на посаду процедурної медсестри відділення легеневого туберкульозу №3.
2. Запис за №4 від 01.06.2001 - переведена на посаду палатної медсестри цього ж відділення тимчасово на період відсутності основного працівника.
3. Запис за №5 від 10.03.2005 -перевести на посаду процедурної медсестри відділення легеневого туберкульозу №3.
4. Запис за №6 від 03.03.2010 - згідно рішення сесії Рівненської обласної ради №1364 від 25.09.2009 р. Рівненський облтубдиспансер перейменовано в КЗ «Рівненськийобласний протитуберкульозний диспансер» Рівненської обласної ради.
5. Запис за №7 від 11.01.2011 - перевести працювати на посаду медсестри ендоскопічного кабінету.
6. Запис за №8 від 09.01.2020 - КЗ «Рівненськийобласний протитуберкульозний диспансер» Рівненської обласної ради реорганізовано в КМ «Рівненський обласний фтизіопульмологічний медичний центр Рівненської обласної ради. Рішення Рівненської обласної ради від 30.08.2019 №1462.
7. Запис за №9 від 01.11.2020 - переведена працювати на посаду сестри медичної ендоскопічного кабінету приймально-діагностичного відділення.
8. Запис №10 від 31.10.2022 - звільнена у зв'язку з відмовою від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, пункт 6 ст. 36 КЗпП України.
Факт роботи позивача в період з 11.05.2007 по 30.09.2021 у зазначених умовах праці відповідачем не заперечується та додатково підтверджується довідкою від 24.03.2025 №36-КД та уточнюючою довідкою від 24.03.2025 №37-КД, виданими Комунальним підприємством «Рівненська обласна інфекційна лікарня» Рівненської обласної ради.
За змістом довідки від 24.03.2025 №36-КД, під час роботи ОСОБА_1 постійно контактувала з туберкульозними хворими та при виході на пенсію користується пільгами, передбаченими Законом України «Про пенсійне забезпечення», статі 60 - «пільги по обчисленню стажу роботи в деяких медичних закладах».
Кім того, згідно рішення сесії Рівненської обласної Ради № 1364 від 25.09.2009 з 3 березня 2010 року Рівненський обласний протитуберкульозний диспансер перейменовано в комунальний заклад "Рівненський обласний протитуберкульозний диспансер» Рівненської обласної Ради. Згідно рішення сесії Рівненської обласної Ради № 1462 від 30.08.2019 з 9 січня 2020 року комунальний заклад «Рівненський обласний протитуберкульозний диспансер» Рівненської обласної ради перейменовано в комунальне підприємство "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр" Рівненської обласної ради.
Отже, відмова відповідача зарахувати до стажу позивача у подвійному розмірі періоди роботи позивача з 01.02.2001 по 31.10.2022 в протитуберкульозному закладі охорони здоров'я не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправною.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 27.04.2023 в справі №160/14078/22, від 08.06.2022 в справі №689/1593/16-а, від 08.06.2022 в справі №510/1593/16-а, від 20.04.2022 в справі № 214/3705/17, від 22.12.2021 у справі №688/2916/17, від 27.02.2020 у справі №462/1713/17, від 23.01.2019 у справі №485/103/17 та від 04.12.2019 у справі №689/872/17, які були враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
За наведених обставин, для відновлення порушених прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду та з урахуванням заявлених позовних вимог, слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №956120834336 від 08.04.2025 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести з 01.04.2025 ОСОБА_2 з пенсії по інвалідності на пенсію пенсію за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи із 01.02.2001 по 31.10.2022 в протитуберкульозному закладі охорони здоров'я відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Враховуючи положення ч.3 ст.139 КАС України, судовий збір, сплачений за подання цього позову, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання відмови протиправною, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №956120834336 від 08.04.2025 про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області перевести з 01.04.2025 ОСОБА_2 з пенсії по інвалідності на пенсію пенсію за віком на пільгових умовах за роботу із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи із 01.02.2001 по 31.10.2022 в протитуберкульозному закладі охорони здоров'я відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_2 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області суму судового збору у розмірі 605, 60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17 листопада 2025 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, 15,м. Івано-Франківськ,Івано-Франківська обл.,76018, ЄДРПОУ/РНОКПП 20551088)
Суддя С.М. Дуляницька