17 листопада 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/15435/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Супрун Є.Б., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії,
11.11.2025 ОСОБА_1 засобами системи "Електронний суд" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом (зареєстрований судом 12.11.2025), що заявлений до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ), в якому просить суд зобов'язати відповідача доплатити 1715,93 грн пенсії за листопад 2024 року.
Позов обґрунтований тим, що перерахунок пенсії за рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 у справі №440/9673/24 проведено 06.11.2024 замість 31.10.2024 на 36-й день після рішення суду. Виплату пенсії за листопад провели на рівні жовтня, забувши про перерахунок та рішення суду. Вважає, що недоплата за листопад складає 1 715,93 грн.
Проаналізувавши зміст вимог заявника, суддя дійшов висновку про те, що дана позовна заява не підлягає розглядові в порядку позовного провадження з урахуванням наступного.
Як слідує зі змісту позовної заяви, мотивом звернення до суду є незгода позивача з коректністю дій пенсійного органу в ході виконання рішень судів про перерахунок пенсії.
Так, зокрема, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.10.2024 у справі №440/9673/24 зобов'язано ГУПФ нарахувати та виплатити з 01.07.2024 ОСОБА_1 щомісячну доплату згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум, а з 01.02.2021 -перерахунок та виплату пенсії відповідно до ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служб, та деяких інших осіб" виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74% сум грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум (https://reyestr.court.gov.ua/Review/122094597).
Позивач, не погоджуючись із повнотою виконання відповідачем зобов'язальних приписів вказаного вище рішення суду, звернувся до суду з цим позовом, заявляючи вимогу про зобов'язання ГУПФ доплатити йому 1 715,93 грн пенсії за листопад 2024 року.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно зі статтею 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частинами 2, 4 статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Тож неможливо зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження".
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №686/23317/13-а.
Відповідно до статті 1291 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Частиною першою статті 383 КАС України встановлено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Процесуальним законом передбачено види судового контролю за виконанням судового рішення: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (статті 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу на те, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України (статей 382, 383 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Такі спеціальні правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Тому вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні за новим позовом розгляду не підлягають. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2021 у справі №640/13599/20.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Такий висновок узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №420/5234/19.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За такого правового регулювання та встановлених обставин суд стверджує, що позивач, звертаючись до суду з даною позовною заявою, обрав неприпустимий спосіб захисту шляхом подання нового позову про зобов'язання вчинити певні дії, тоді як спірні правовідносини між сторонами по суті вже вирішені судом.
Водночас, у даному випадку наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він міг звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 28.09.2021 у справі №440/2130/21, за фактичної тотожності основних позовних вимог зміна підстави позову через незгоду з рішенням, дією чи бездіяльністю, вчиненої суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду у попередній справі, процесуальні механізми реалізації якої описані судом вище, не можна вважати іншими позовними вимогами.
Таким чином, заявлені у цій справі позовні вимоги не можуть бути предметом розгляду в порядку нового позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
З урахуванням з'ясованих обставин, у відкритті провадження в адміністративній справі за даною позовною заявою слід відмовити.
Керуючись статтями 170, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, але може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Є.Б. Супрун