про відмову у забезпеченні позову
17 листопада 2025 рокум. ПолтаваСправа № 440/15512/25
Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Костенко Г.В., розглянувши у письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Полтавської обласної Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Полтавської обласної Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій просить:
- визнати протиправними дії Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не дотримання процедури прийняття рішення , яке оформлене довідкою військово-лікарської комісії №2025-1022-1159-3678-3 від 22.10.2025 року та ігнорування під час складення висновку про визнання мене - ОСОБА_1 придатним до військової служби встановлених мені діагнозів - D17, ліпоматоз тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Численні множинні ліпоми тулуба, верхніх та нижніх кінцівок з больовим синдромом. Органічний тривожний розлад з депресивним компонентом;
- визнати протиправною та скасувати постанову Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка оформлена довідкою військово-лікарської комісії №2025-1022-1159-3678-3 від 22.10.2025 року про визнання мене - ОСОБА_1 придатним до військової служби;
- зобов?язати військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно провести мій медичний огляд та прийняти відповідне рішення щодо визначення ступеню моєї придатності до військової служби у відповідності до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, врахувавши медичні обстеження та встановлені профільними лікарями діагнози - D17, ліпоматоз тулуба, верхніх та нижніх кінцівок. Численні множинні ліпоми тулуба, верхніх та нижніх кінцівок з больовим синдромом. Органічний тривожний розлад з депресивним компонентом;
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів відомостей про мій розшук з підстав не прибуття до ТЦК та СП за повісткою та зобов?язати виключити їх.
Разом з позовною заявою представником позивача надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить:
- зупинити дію постанови Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка оформлена довідкою військово-лікарської комісії №2025-1022-1159-3678-3 від 22.10.2025 року про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби, до набрання законної сили рішенням суду;
- зупинити дію мого розшуку з підстав не прибуття до ТЦК та СП, внесеного до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів, до набрання законної сили рішенням суду.
В обґрунтування заяви зазначено, що попри те, що ОСОБА_1 протиправно визнано придатним до військової служби. Наголошує, що за станом свого здоров?я він не може обходитися без постійної медичної допомоги, перебуває під наглядом ряду профільних лікарів, має потребу в постійному прийнятті рецептурних ліків для підтримання своєї життєдіяльності, вжиття яких викликано нестерпним болем через хворобу Деркума та станом через органічний тривожний розлад з депресивним компонентом. Мобілізація, та як наслідок виконання військових обов?язків, в тому числі носіння військової форми та спорядження призведе до очевидної небезпеки заподіяння шкоди здоров'ю, праву на отримання медичної допомоги гарантованому ст.49 Конституції України до ухвалення рішення у справі. А також до порушення права на справедливий суд. Оскільки виконати судове рішення в разі задоволення мого позову вже буде неможливо, так як процедура призову військовозобов?язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З урахування вищенаведеного положення КАС України, розгляд заяви про забезпечення позову здійснюється без повідомлення сторін.
Перевіривши доводи представника позивача, викладені у поданій заяві, вбачається необхідним у її задоволенні відмовити, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини другої цієї статті, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, згідно з частиною першою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
При цьому, посилання особи на можливе порушення її прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову за викладених позивачем доводів та обставин цієї справи.
Суд зазначає, що наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дій та/або бездіяльності може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.
Сам по собі факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності дій, оспорюваного рішення та порушення такими діями, рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваних дій, рішення та порушення ними прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, а саме, щодо “очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх “якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про “очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Однак, у заяві про забезпечення позову не зазначено про конкретні негативні наслідки невідворотного характеру, які можуть спричинити порушення прав заявника в такій мірі, що для їх відновлення необхідно було б докласти значних зусиль, або захист цих прав був би неможливий без вжиття судом заходів забезпечення позову.
Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Позивачем не надано до суду жодних підтверджуючих документів, що свідчать саме про вжиття відповідачем дій щодо призову позивача на військову службу. Позивачем не надано доказів, що відповідачем вчиняються активні мобілізаційні заходи по відношенню до ОСОБА_1 , які полягають у врученні йому повістки на відправку, тощо, та що існує реальна загроза вжиття заходів, спрямованих на призов заявника на військову службу під час мобілізації.
За таких обставин суд приходить до висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, у зв'язку з чим відмовляє у її задоволенні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 150-154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Полтавської обласної Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.В. Костенко