Справа № 420/15714/25
17 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію,
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.04.2025 року №155250018665, яким було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоди роботи з 02.08.1996 по 31.12.1998 року, з 02.11.2001 року по 30.11.2004 року, з 05.12.2006 року по 31.05.2007 року, з 28.11.2007 року по 31.12.2007 року, та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 22.04.2025 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно рішення про відмову від 29.04.2025 року, страховий стаж ОСОБА_1 становить 34 років 00 місяців 17 днів, з них пільгового стажу за списком №1 - 05 років 06 місяців 11 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за списком №1 (необхідний пільговий стаж 7 років 6 місяців).
До пільгового стажу ОСОБА_1 не було зараховано:
періоди роботи у Рубіжнянському казенному хімічному заводі «Зоря» (причини незарахування не відомі) з 02.08.1996 по 31.12.1998 року, з 02.11.2001 року по 30.11.2004 року, з 05.12.2006 року по 31.05.2007 року, з 28.11.2007 року по 31.12.2007 року.
При цьому, до загального страхового стажу вказані періоди було зараховано.
Вказане незарахування підтверджується розрахунком стажу Позивача «форма РС-право» (що є додатком до оскаржуваного рішення), та будь-яка аргументація щодо такого неврахування в оскаржуваному рішенні відсутня.
Також підставою для відмови Позивачці у призначенні пільгової пенсії є недосягнення нею пенсійного віку 50 років, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач вважає рішення пенсійного органу протиправним та таким, що підлягає скасуванню, що і стало підставою для звернення до суду.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 23.05.2025 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Документ в електронному вигляді «Адміністративний позов» від 20.05.25 по справі №420/15714/25 надіслано одержувачу - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 20.05.25 20:24.
Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття спрощеного позовного провадження» від 23.05.25 по справі №420/15714/25 надіслано одержувачу - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області в його електронний кабінет.
Документ доставлено до електронного кабінету: 23.05.25 18:59.
Відзив на позовну заяву не надано.
06.06.2025 року за вхід.№ЕС/56371/25 надійшли пояснення ГУ ПФУ в Одеській області, в яких наголошено, що Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не приймало участі у розгляді заяви позивача. До Головного управління було надано лише заяву від 22.04.2025, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області.
22.04.2025 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пенсія на пільгових умовах за списком №1).
Заява про призначення пенсії була передана до розгляду ГУ ПФУ в Сумській області за екстериторіальним принципом.
Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 29.04.2025 року №155250018665 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні зазначено:
Пенсійний вік визначений ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 60 років.
Необхідний страховий стаж, визначений ст.26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 35 років.
Вік позивача на дату звернення становить 47 років 06 місяців 23 дні.
Страховий стаж позивача становить 34 роки 0 місяців 17 днів.
Відповідно до наданих документів до страхового стажу зараховані всі періоди роботи.
Пільговий стаж позивача складає: 05 років 06 місяців 11 днів.
Пільговий стаж враховано згідно даних реєстру застрахованих осіб з 01.01.1999 року.
Як встановлено судом з Форми РС-право до пільгового стажу позивача не враховано періоди роботи з 02.08.1996 по 31.12.1998 року, з 02.11.2001 року по 30.11.2004 року, з 05.12.2006 року по 31.05.2007 року, з 28.11.2007 року по 31.12.2007 року у Рубіжнянському казенному хімічному заводі «Зоря».
Причини неврахування не зазначено.
Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки, за положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірним питанням у даній справі є протиправність/правомірність рішення пенсійного органу, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пенсія на пільгових умовах за списком №1).
Відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 №2073-IX (далі - Закон №2073) адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція) (ч.1 ст.21 Закону №2073). Особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов'язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу (ч.1 ст.38 Закону №2073). Заява подається в усній чи письмовій формі (ч.1 ст.39 Закону №2073). Заява в письмовій формі може бути подана до адміністративного органу шляхом особистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (ч.2 ст.41 Закону №2073).
Як встановлено судом, 22.04.2025 ОСОБА_1 звернулась із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (пенсія на пільгових умовах за списком №1).
За принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що уповноважений розглянути заяву про перерахунок пенсії позивачу - Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 29.04.2025 року №155250018665 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 7 років 6 місяців та недосягненням 50-річного віку.
Як на дату звернення позивача до відповідача із заявою, так і на час прийняття відповідачем спірного рішення відносини органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших суб'єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ врегульовувалися Законом України "Про адміністративну процедуру" №2073-IX.
Відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст.2 Закону України №2073-IX:
- адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб'єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;
- адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов'язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;
- адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов'язків окремої особи (осіб).
Відповідно до сфери дії Закон України "Про адміністративну процедуру" поширюється також на вирішення відповідачем питання щодо перерахунку пенсії шляхом переходу з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідач підпадає під визначення "адміністративний орган", процедура розгляду відповідачем заяви позивача підпадає під визначення "адміністративна справа", а оскаржуване у цій справі рішення відповідача під визначення "адміністративний акт".
Статтею 47 Закону України №2073-IX встановлено, що під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта; 3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні; 4) повідомляє учасникам адміністративного провадження порядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов'язки; 5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов'язки в рамках адміністративного провадження.
Згідно ст.52 Закону України №2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності. Відповідно до ст.53 Закону №2073-IX доказами в адміністративному провадженні є будь-які фактичні дані, на підставі яких адміністративний орган у визначеному законодавством порядку встановлює наявність чи відсутність обставини, що має значення для вирішення справи, при цьому засобами доказування в адміністративному провадженні можуть бути: 1) пояснення учасників адміністративного провадження; 2) документи; 3) дані відповідних національних електронних інформаційних ресурсів; 4) результати обробки (перевірки) даних в автоматичному режимі; 5) речі; 6) пояснення свідків; 7) висновки або пояснення експертів, консультації або роз'яснення спеціалістів.
Оцінюючи правомірність прийняття оскаржуваного акту суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.69 Закону України №2073-IX за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт, вимоги до форми і змісту якого встановлені ст.70 і ст.71 Закону України №2073-IX.
Статтею 71 Закону України №2073-IX визначено, що письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані. Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону. У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею. У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов'язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб'єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред'явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.
Крім того, статтею 72 Закону України №2073-IX встановлено вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта. Зокрема, ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX визначено, що у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Частиною 5 ст.72 Закону України №2073-IX встановлено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.
З огляду на це, зважаючи на вимогу статті 72 Закону України №2073-IX щодо змісту адміністративного акту, суд констатує, що оскаржуване рішення повинно містити всі відомості, визнані законом як обов'язкові, а також відповідне мотивування (обґрунтування) прийняття такого акту.
Як вбачається зі спірного рішення, пенсійний орган встановив, що пільговий стаж позивача складає: 05 років 06 місяців 11 днів. Пільговий стаж враховано згідно даних реєстру застрахованих осіб з 01.01.1999 року.
Разом з цим, відповідно до Форми РС-право до пільгового стажу позивача не враховано періоди роботи з 02.08.1996 по 31.12.1998 року, з 02.11.2001 року по 30.11.2004 року, з 05.12.2006 року по 31.05.2007 року, з 28.11.2007 року по 31.12.2007 року у Рубіжнянському казенному хімічному заводі «Зоря».
Натомість, причини неврахування вказаних періодів рішення відповідача не містить.
Оцінюючи зміст мотивувальної частини оскаржуваного рішення суд зазначає, що висновки відповідача не підтверджується доказами та іншими матеріалами справи, а зокрема, ГУ ПФУ в Сумській області не зазначено причини неврахування пільгового стажу до 01.01.1999 року, причини неврахування періодів з 02.11.2001 року по 30.11.2004 року, з 05.12.2006 року по 31.05.2007 року, з 28.11.2007 року по 31.12.2007 року.
При цьому, відзиву на позовну заяву ГУ ПФУ в Сумській області не надало.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність вмотивованості висновків адміністративного акту.
З вказаного суд дійшов висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX, оскільки не містить змісту документів та всіх відомостей, які були враховані під час розгляду справи, не має належних посилань на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також не надано детальну правову оцінку всіх обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.
Неналежне викладення змісту мотивувальної частини адміністративного акту трактується як відсутність мотивувальної частини, яка б відповідала вимогам ч.2 ст.72 Закону України №2073-IX.
Згідно з ч.3 ст.85 Закону України №2073-IX у разі якщо адміністративний акт не містить мотивувальної частини, у випадку, якщо відповідно до цього Закону вона є обов'язковою, такий акт скасовується.
Згідно з п.п. 1, 3 ч.1 ст.4 Закону України "Про адміністративну процедуру" принципами адміністративної процедури є: верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З вищевикладеного випливає, що відповідач діяв не дотримуючись принципів адміністративної процедури, зокрема верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення. Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.04.2025 року №155250018665 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо способу захисту прав позивача
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.
Відповідно до ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, ч.3 ст.69 Закону України №2073-IX встановлено, що якщо судовим рішенням, що набрало законної сили, або рішенням суб'єкта розгляду скарги адміністративний орган зобов'язано прийняти адміністративний акт певного змісту, повторний розгляд справи не проводиться.
Таким чином, з вказаних норм слідує, що суд має право на розгляд та вирішення питання зобов'язання суб'єкта владних повноважень щодо прийняття певного рішення.
Суд зауважує, що дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
У випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Разом з цим суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається із записів у трудовій книжці №3-13, у період з 02.08.1996 року по 19.08.2008 року ОСОБА_1 працювала у Рубіжнянському казенному хімічному заводі «Зоря» на посаді апаратчіка конденсації.
У трудовій книжці містяться записи про атестацію робочого місця на підтвердження права на пільгову пенсію за списком №1.
Рубіжнянський казенний хімічний завод «Зоря» знаходиться у м. Рубіжному Сіверськодонецького району Луганської області, який тимчасово окупований РФ та доступ до архівних документів відсутній, що підтверджується листом Луганської ОВА від 30.04.2025 року.
Відповідно до ст. 62 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно п. 2.6, 2.9. Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях від 29.07.1993 року №58, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року по справі №235/805/17, від 06.12.2019 року по справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 року по справі №500/1561/17, від 05.12.2019 року по справі №242/2536/16-а.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №444/2480/16-а.
У той же час, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.
Натомість, наведений порядок підтвердження трудового стажу є обов'язковим в разі відсутності в трудовій книжці відомостей про роботу. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2021 року у справі №439/905/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті.
Часткове неврахування відповідних періодів роботи як роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці при відсутності підстав для такого неврахування, або навіть у випадку наявності допущених помилок при оформлення документів, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, в постанові від 24.05.2018 року по справі №490/12392/16-а.
Також підставою для відмови Позивачці у призначенні пільгової пенсії є недосягнення нею пенсійного віку 50 років, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підстави призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників визначені ст. 114 Закону №1058-IV.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону №1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Аналогічні приписи містив і п. «а» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) в редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII.
Проте Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам…".
При цьому, Конституційний Суд України в пункті 4.4 Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) зазначив, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Вищевикладене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що пенсійний орган при повторному розгляді заяви ОСОБА_1 від 22.04.2025 повинен прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням ЗУ «Про адміністративну процедуру» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 968,96 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №2628-8382-9510-9702 від 20.05.2025 року.
Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 29.04.2025 року №155250018665, яким було відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст. 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у даній справі, відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім гривень) грн. 96 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: 40009, м. Суми, вул. С. Бендери, буд. 43, ЄДРПОУ 21108013).
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (адреса: 40009, м. Суми, вул. С. Бендери, буд. 43, ЄДРПОУ 21108013, електронна пошта: info@sm.pfu.gov.ua)
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385, електронна пошта: upr@od.pfu.gov.ua)
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА