17 листопада 2025 р. № 400/7420/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачів1. Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, 2. Державного реєстратора відділу реєстрації громадян управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Шитової Олени Йосипівни, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005,
провизнання дій протиправними, скасування рішень від 15.05.2025, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Миколаївської області (далі - відповідач 1, Департамент), в якому просить:
- визнати протиправними дії Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 ;
- скасувати рішення Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 15.05.2025 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- скасувати рішення Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради від 15.05.2025 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 15.07.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін у судове засідання).
Ухвалою від 24.09.2025 року суд залучив до участі у справі в якості відповідача державного реєстратора відділу реєстрації громадян управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Шитову Олену Йосипівну (далі - відповідач 2, державний реєстратор).
Ухвалою від 24.09.2025 року суд ухвалив розглядати справу з урахуванням уточнених позовних вимог у наступній редакції:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора відділу реєстрації громадян управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Шитової О.Й. від 15.05.2025 року щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 ;
- скасувати рішення державного реєстратора відділу реєстрації громадян управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Шитової О.Й. від 15.05.2025 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 ;
- зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, 15.05.2025 року Департаментом позивачці було відмовлено у реєстрації її місця проживання та реєстрації місця проживання малолітнього сина, що підтверджується відповідними записами на зворотній стороні заяв позивача про реєстрацію місця проживання.
Підставою для відмови у реєстрації місця проживання позивачки, ОСОБА_1 , Департамент зазначив ч. 3 п. 87 Постанови КМУ від 07.02.2022 № 265 - особа подала не в повному обсязі необхідні документи, а саме відсутня згода другого законного представника дитини на реєстрацію місця проживання відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України від 05.11.2024 року № 1871-ІХ зареєстрованим місцем проживання дитини віком від 10 до 14 років є зареєстроване місце проживання її батьків, або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина.
Підставою для відмови у реєстрації місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_2 , зазначено ч. 8 п. 87 Постанови КМУ від 07.02.2022 року № 265 - відомості реєстру територіальної громади щодо зареєстрованого місця проживання матері дитини віком від 10 до 14 років не відповідають відомостям зазначеним у заяві, поданій стосовно дитини, а саме місце реєстрації матері не зареєстроване за вказаною в заяві адресом.
Відповідач 1 надав відзив, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини не було надано згоди іншого законного представника, тобто батька дитини. Таким чином відповідач вважає, що Департаментом дотримано всіх умов, що визначені чинним законодавством, під час прийняття рішення про відмову у реєстрації місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою : АДРЕСА_2 .
Відповідач 2 надав відзив, в якому у задоволенні вимог позивача просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону № 1871 чітко передбачено, що зареєстрованим місцем проживання дитини віком від 10 до 14 років є місце проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Дана норма є імперативною та не залишає на розсуд державного реєстратора можливості прийняти рішення всупереч прямо встановленим вимогам закону.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач з 09.04.2011 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , від якого має малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис про народження № 2070, вчинений Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції 04.07.2013 року.
19.08.2019 року рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва (справа № 489/146/19) шлюб, зареєстрований 09.04.2011 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис № 151 від 09.04.2011 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - розірвано. Судом питання місця проживання дитини не вирішувалось.
Дитина, ОСОБА_2 , після розірвання шлюбу між батьками до 2022 року, проживала з матір'ю, ОСОБА_1 за адресою її батьків, в АДРЕСА_2 .
При цьому, ОСОБА_1 разом з сином ОСОБА_2 , були зареєстровані за адресою АДРЕСА_3 , в квартирі батька та колишнього чоловіка, ОСОБА_3 .
При формуванні витягу про зареєстроване місце проживання, ОСОБА_1 дізналась, що 21.03.2024 року її та її сина було знято з зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_3 , та вона та її син вже більше року ніде не зареєстровані.
15.05.2025 року позивач звернулась до Департаменту із заявами про реєстрацію місця проживання себе та її малолітнього сина ОСОБА_2 за адресою проживання АДРЕСА_2 , в присутності всіх власників зазначеної квартири, які надали згоду на таку реєстрацію.
15.05.2025 Департаментом було відмовлено позивачу у реєстрації її місця проживання та реєстрації місця проживання малолітнього сина, що підтверджується відповідними записами на зворотній стороні заяв позивача про реєстрацію місця проживання.
Підставою для відмови у реєстрації місця проживання позивачки, ОСОБА_1 , Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зазначив ч. 3 п. 87 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265: особа подала не в повному обсязі необхідні документи, а саме відсутня згода другого законного представника дитини на реєстрацію місця проживання відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону № 1871 зареєстрованим місцем проживання дитини віком від 10 до 14 років є зареєстроване місце проживання її батьків, або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина.
Підставою для відмови у реєстрації місця проживання малолітньої дитини, ОСОБА_2 , зазначено ч. 8 п. 87 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265: відомості реєстру територіальної громади щодо зареєстрованого місця проживання матері дитини віком від 10 до 14 років не відповідають відомостям зазначеним у заяві, поданій стосовно дитини, а саме місце реєстрації матері не зареєстроване за вказаною в заяві адресом.
Вважаючи протиправним рішення Департаменту від 15.05.2025 року, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного:
Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Стаття 22 Конституції України гарантує, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Стаття 160 Сімейного кодексу України визначає право батьків на визначення місця проживання дитини, а саме:
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, регулює Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, які не досягли 14-річного віку.
Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 ст. 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який відповідно до Конституції України регулює відносини, пов'язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі - Закон № 1382).
Згідно абз. 3, 5 ст. 3 Закону № 1382 вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
Відповідно до ст. 13 Закону № 1382 вільний вибір місця проживання обмежується в адміністративно-територіальних одиницях, які знаходяться: у прикордонній смузі; на територіях військових об'єктів; у зонах, які згідно із законом належать до зон з обмеженим доступом; на території, де у разі небезпеки поширення інфекційних захворювань і отруєнь людей введені особливі умови і режим проживання населення та господарської діяльності; на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан; на тимчасово окупованих територіях.
За частиною другою цієї статті вільний вибір місця проживання обмежується щодо: осіб, які не досягли 14-річного віку; осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі; осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі; осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом; осіб, які згідно із законодавством про інфекційні захворювання та психіатричну допомогу підлягають примусовій госпіталізації та лікуванню; іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.
Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» від 05.11.2021 року № 1871-IX (далі та раніше за текстом - Закон № 1871) регулює відносини у сфері надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні, встановлює порядок надання таких послуг та порядок внесення, обробки, обміну відповідними відомостями в електронних реєстрах, базах даних для надання таких послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 1871 декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.
Згідно ч. 3 ст. 5 Закону № 1871 задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників.
Відповідно до п. 33 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року № 265 (далі - Порядок № 265), подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.
Таким чином, суд вимушений констатувати, що обов'язковою умовою реєстрації місця проживання особи віком до 14 років, є наявність волевиявлення обох батьків (законних представників) на проведення такої реєстрації.
Єдине виключення з цього правила, законодавство передбачає у разі, коли місце проживання дитини визначено рішенням суду.
Оскільки, позивачкою не було надано згоду батька на реєстрацію місце проживання дитини, відповідач не міг провести відповідну реєстрації місця проживання, а тому правомірне відмовив у проведення такої реєстрації.
Одночасно з цим, констатувавши правомірність дій відповідача про відмову у проведенні реєстрації сина позивачки, суд звертає увагу, що законодавством України взагалі не передбачено механізму реєстрації дитини, у тому разі, якщо один з батьків з яким проживає дитина об'єктивно не має можливості отримати згоду іншого з подружжя, або колишнього подружжя. Рішення органу опіку та піклування або рішення суду про визначення місця проживання, відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України можливо лише у випадку наявності спору між батьками. Передумовою ухваленню рішення про встановлення місця проживання дитини, є взаємовиключні вимоги батьків про проживання дитини саме з одним з них. Без наявності такого спору, діюче законодавство та судова практика в порядку цивільного судочинства, не допускає ухвалення рішення про встановлення місця проживання дитини.
У цьому випадку позивачка не підтримує з ним стосунки та не знає де він в теперішній час перебуває.
Законодавцем взагалі не передбачено варіантів вирішення проблеми реєстрації малолітньої дитини, у разі якщо другий із батьків, не може з об'єктивних обставин надати згоду, або його місцезнаходження невідомо, або він взагалі не бажає брати будь-яку участі у виховані та розвитку дитини. У такому випадку факт реєстрації місця проживання малолітньої дитини стає неможливим.
Разом з тим, відсутність реєстрація місця проживання дитини тягне для неї несприятливі наслідки у вигляді відсутності належного обліку з боку медичних, освітніх та соціальних служб, складнощі щодо отримання соціальних виплат, обов'язкового щеплення, прийняття до дошкільного навчального закладу та іншого.
Констатуючи прогалину у законодавстві щодо можливості реєстрації місця проживання малолітньої дитини, у разі якщо неможливо отримати згоду іншого батька з об'єктивних причин, або його місцезнаходження невідомо, або один із батьків не бажає брати будь-якої участі у її виховання, не бажає надавати згоду на її реєстрацію за місцем проживання з другим із батьків, а також не висуває вимог щодо проживання дитини з нею, суд виходить з того, що відповідно до ч.6 ст. 7 КАС України, за відсутності такого закону, суд повинен виходити із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Відсутність у законодавстві України регулювання порядку реєстрації місця проживання малолітньої дитини, за адресою одного з батьків, у разі якщо неможливо отримати згоду іншого батька з об'єктивних причин, або його місцезнаходження невідомо, або якщо другий з батьків не бажає брати будь-якої участі у вихованні дитини, порушує права безпосередньої цієї дитини.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що будь-якого іншого способу здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини діючим законодавством не передбачено, керуючись ч. 6 ст. 7 КАС України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конвенції про права дитини, виходячи з інтересів дитини, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в частині зобов'язання відповідача 1 зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою проживання АДРЕСА_2 .
Зазначене судове рішення ухвалюються не з підстав протиправності рішень чи дій відповідача, а з підстав неможливості поновлення прав позивачки, в інший спосіб ніж через судове рішення.
Приймаючи таке рішення, суд також враховує баланс між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача, її дитини, а також ймовірними наслідками яке може відбутися внаслідок реєстрації місця проживання дитини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) та Державного реєстратора відділу реєстрації громадян управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Шитову Олену Йосипівну (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005) - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора відділу реєстрації громадян управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Шитової О.Й. від 15.05.2025 року щодо відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 .
3. Зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 .
4. Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора відділу реєстрації громадян управління державної реєстрації Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради Шитової О.Й. від 15.05.2025 року про відмову у реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_2 .
5. Зобов'язати Департамент з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради зареєструвати місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .
6. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 41210422) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17.11.2025 року.
Суддя О.В. Малих