17 листопада 2025 р. № 400/7835/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_2 ,
провизнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі також - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у задоволені рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт та звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Ухвалою від 24.07.2025 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін у судове засідання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач 10.07.2025 року отримав відмову у задоволені рапорту про звільнення з військової служби від 30.06.2025 року № 3/29/12-1868-2025, яка обґрунтована тим, що поняття «вітчим» - це чоловік (нерідний батько) рідної матері дитини, та не відноситься до кола близьких родичів, тому на теперішній час відсутні підстави для звільнення з військової служби на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вважаючи таку відмову відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідач надав відзив, в якому у задоволенні адміністративного позову просив відмовити. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що відповідно до абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Військовою частино було отримано рапорт позивача з проханням звільнити його на підставі абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з тим, що його вітчим, ОСОБА_2 , загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Представник відповідача вважає, що у даному випадку заявник не є батьком загиблої особи, а є його вітчимом. З врахуванням наведеного, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у Військової частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
29.05.2025 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із загибеллю під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану близького родича, члена сім'ї - вітчима - ОСОБА_2 .
Листом від 30.06.2025 року № 3/29/12-1868-2025 відповідач повідомив позивача про відмову у звільненні з військової служби, оскільки диспозиція абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачає підстав для звільнення даної категорії членів сім'ї.
Вважаючи відмову Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне:
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст. 2 Закону № 2232-XII визначено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби встановлені ст. 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, визначені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пунктом першим визначені підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пунктом другим - під час воєнного стану.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.
В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, тобто діє дотепер.
В свою чергу, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Згідно з пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:
2) під час воєнного стану:
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
За змістом ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання.
Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Тобто, встановлення права особи, яка вважає себе членом сім'ї загиблого військовослужбовця, передбачає доведення: а) факту проживання із загиблим; б) наявності у такої особи і загиблого спільного побуту та взаємних прав і обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.07.2022 року у справі № 240/5809/18 і від 17.04.2019 року у справі № 456/1258/17.
Разом із тим, суд підкреслює, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 року у справі № 560/17953/21 зазначила, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Вказала, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
З огляду на такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, адміністративний суд, розглядаючи цю справу в межах своєї компетенції, позбавлений можливості встановлення факту проживання позивача однією сім'єю із загиблим військовослужбовцем, з'ясувати наявність у нього правового статусу члена сім'ї загиблого військовослужбовця або ж перебування на утриманні у останнього, оскільки такі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
В статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначено вичерпний перелік осіб, які належать до членів сімей загиблих, а саме, до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:
утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія;
батьки;
один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;
діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;
діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття;
діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.
Тобто, виходячи з вказаної норми, для встановлення позивачу статусу члена сім'ї загиблого ветерана війни, останній повинен належати до одного із виду осіб, перелічених вище.
Разом з тим, позивач до жодного з виду перелічених осіб не належить.
У позові при визначенні поняття «член сім'ї» позивач посилається на положення ст. 3 Сімейного Кодексу України, однак Верховним Судом України у постанові від 09.09.2020 року у справі № 205/5929/17 (2-а/205/214/17) висловлено позицію, відповідно до якої Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не містить відсилки на застосування до правовідносин, пов'язаних із наданням групі осіб відповідних пільг і компенсацій у разі загибелі військовослужбовця, положень Сімейного кодексу України, і суд не вбачає підстав для відступу від таких висновків. На переконання суду, норми Сімейного кодексу України є загальними нормами та поширюються на більш широке коло відносин, а Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є спеціальним нормативно-правовим актом та врегульовує вужче коло суспільних відносин, а відтак, має застосовуватися у спірних правовідносинах.
Оцінивши надані позивачем документи у їх сукупності, суд доходить висновку про правомірність тверджень відповідача, що позивач не є батьком загиблої особи, а є його вітчимом, відтак, і про відсутність підстав для звільнення з військової служби на підставі аб. 14 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволені позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про: визнання протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у задоволені рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України розглянути рапорт та звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі абз. 14 пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17.11.2025 року.
Суддя О.В. Малих