справа№380/13949/25
14 листопада 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного Олександра Ігоровича, розглянув в порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Львівської митниці Державної митної служби України,
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Флексорес" з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2025 №UA2090002025185;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 10.06.2025 №UA209002025185.
Ухвалою від 10.07.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 25 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Позиція Позивача (викладена у позовній заяві від 08.07.2025 та відповіді на відзив від 08.08.2025):
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 28 листопада 2019 року ним здійснено митне оформлення ввезених на митну територію України товарів (хімічна сировина, зокрема поліуретани «ТЕХАСОТЕ SB 203», «ТЕХАСОТЕ SF 301» та поліефіри «ТЕХАСОТЕ CR 203», «ТЕХАСОТЕ CR 300», «ТЕХАСОТЕ CR 332») за митною декларацією № UA209140/2019/207379.
Походження товарів заявлене як преференційне (Європейський Союз) на підставі декларації про походження товарів, зазначеної у фактурі (інвойсі) VAT № 197/MG4/2019 від 25.11.2019 р., виданій постачальником - компанією «Polidruk West» Sp. z o.o. (Республіка Польща), яка має статус уповноваженого експортера. На цій підставі, відповідно до положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, до товарів застосовано преференційну ставку ввізного мита (0%).
Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку вказаної митної декларації, за результатами якої складено Акт від 04 березня 2025 року № 24/25/7.4-19/38953610. Висновки акта ґрунтувалися на листі Державної митної служби України від 30.06.2023 № 15/15-03-01/7.4/2910, який, у свою чергу, посилався на відповідь уповноваженого органу Республіки Польща від 14.06.2023 № 1401-IОC.4331.62.2021 за результатами верифікації. У цій відповіді, як зазначено в Акті, польська сторона нібито не підтвердила преференційне походження спірних товарів («за винятком артикулів...»).
На підставі Акта митниця 18.03.2025 прийняла податкові повідомлення-рішення №UA209000202563 та № UA209000202564 про донарахування ввізного мита, ПДВ та штрафних санкцій у розмірі 25%.
Позивач скористався процедурою адміністративного оскарження, подавши скаргу до Державної митної служби України. За результатами розгляду скарги, Державна митна служба України Рішенням від 06.06.2025 № 1/10-06/13/3577 частково задовольнила скаргу. ДМСУ дійшла висновку, що Відповідачем не доведено умислу в діях Позивача, та скасувала 25% штраф (за п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України), доручивши Львівській митниці винести нові податкові повідомлення-рішення із застосуванням 10% штрафу (за п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України). При цьому, основну суму донарахованих митних платежів (мито та ПДВ) залишено в силі.
На виконання цього Рішення ДМСУ, Львівська митниця 10 червня 2025 року прийняла оскаржувані податкові повідомлення-рішення:
№ UA2090002025185 - на суму 43 196,43 грн (в тому числі 39 269,48 грн мита та 3 926,95 грн штрафу 10%);
№ UA209002025186 - на суму 8 639,29 грн (в тому числі 7 853,90 грн ПДВ та 785,39 грн штрафу 10%).
Позивач вважає і ці, нові, податкові повідомлення-рішення протиправними та необґрунтованими, посилаючись на наступні ключові аргументи:
Позивач діяв добросовісно, покладаючись на офіційний документ - декларацію уповноваженого експортера. Постачальник («Polidruk West» Sp. z o.o.) підтвердив європейське походження на підставі довгострокової декларації виробника (TEXACHEM INTERNATIONAL SRL, Італія) від 29.12.2015 № 343/839. На додаток, на запит Позивача, виробник надав інформаційний сертифікат Inf.4 VE n. A 006441, який додатково верифікує довгострокову декларацію. Ці документи (декларація в інвойсі, довгострокова декларація виробника та сертифікат Inf.4) не скасовані чи визнані недійсними та, на думку Позивача, підтверджують право на преференцію.
Відповідач ґрунтує свої висновки виключно на цитаті з листа уповноваженого органу Республіки Польща (№ 1401-IОC.4331.62.2021), наведеного в Акті перевірки. Сам лист Позивачу надано не було, навіть на стадії заперечень до Акта, під приводом конфіденційності. Позивач вважає, що таким чином Відповідач приховав первинний доказ, на якому базуються донарахування, позбавивши Позивача можливості надати повні арґументовані заперечення.
Позивач зазначає, що навіть наведена в Акті цитата з польського листа («...мають право на пільгу, за винятком артикулів...») є неоднозначною. Вона не містить прямого твердження, що товари не мають преференційного походження, а лише "виключає" їх з підтвердження. За принципом презумпції правомірності дій платника податків, будь-які сумніви мають трактуватися на користь Позивача.
Позивач вважає, що митний орган, маючи сумніви, повинен був діяти у спосіб, що не порушує інтереси імпортера, який надав усі належні документи. Покладення на Позивача відповідальності за можливі недоліки у комунікації між митними органами України та Польщі, або між польською митницею та польським експортером, є неправомірним.
Відповідач позовних вимог не визнав та просить відмовити у їх задоволенні, вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення законними та обґрунтованими.
Відповідач зазначає, що діяв у повній відповідності до міжнародних угод. Керуючись статтею 32 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (надалі - Конвенція ПЕМ), митний орган мав право на проведення подальшої перевірки (верифікації) документів про походження.
На запит української сторони, уповноважений орган Республіки Польща (країни експортера) надав офіційну відповідь (лист від 14.06.2023 № 1401-IОC.4331.62.2021). У цій відповіді, як стверджує Відповідач, чітко зазначено, що преференційне походження товарів з артикулами «Texacote SB 203», «Texacote CR 203», «Texacote CR 300», «Texacote CR 332», «Texacote SF 301» не підтверджено.
Відповідач посилається на усталену практику Верховного Суду (зокрема, постанови від 11.04.2022 у справі № 260/2805/20 та від 01.03.2021 у справі № 240/7093/19). Згідно з висновками ВС, міжнародним договором (Протоколом 1 до Угоди про асоціацію, Конвенцією ПЕМ) передбачено чіткий алгоритм дій. Якщо митний орган країни-імпортера отримує від компетентного органу країни-експортера офіційну відповідь про непідтвердження походження товару, така відповідь є остаточною та обов'язковою. Митний орган України не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд, ігнорувати цю відповідь, чи приймати від декларанта будь-які альтернативні докази (як-от довгострокові декларації чи сертифікати Inf.4), оскільки процедура верифікації є виключною.
Відповідач зазначає, що згідно зі статтею 257 Митного кодексу України (надалі - МК України), відповідальність за достовірність відомостей у митній декларації несе декларант (Позивач). Покладаючись на документи постачальника, Позивач взяв на себе ризики їх можливої недійсності або непідтвердження.
Щодо ненадання Позивачу копії листа польської сторони, Відповідач посилається на статтю 11 МК України та міжнародні угоди, які визначають таку інформацію конфіденційною. Водночас, у листі-відповіді на заперечення (від 18.03.2025) Позивачу запропоновано ознайомитися з цим листом у приміщенні Львівської митниці.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд розглянув матеріали справи, всебічно та повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та
28 листопада 2019 року Позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Флексорес», подано до митного оформлення митну декларацію (надалі - МД) № UA209140/2019/207379. Відповідно до цієї МД, в митний режим «Імпорт» оформлено товари, що надійшли від компанії «Polidruk West» Sp. z o.o. (Республіка Польща) на підставі рахунку-фактури (інвойсу) VAT № 197/MG4/2019 від 25 листопада 2019 року.
Серед задекларованих товарів є, зокрема:
Товар № 4: Поліуретани у первинних формах: ТЕХАСОТЕ SB 203 (3000,00 кілограм);
Товар № 4: Поліуретани у первинних формах: ТЕХАСОТЕ SF 301 (7040,00 кілограм);
Товар № 5: Складні насичені поліефіри у первинних формах з гідроксильним числом більше 100: ТЕХАСОТЕ CR 203 (600,00 кілограм);
Товар № 5: Складні насичені поліефіри у первинних формах з гідроксильним числом більше 100: ТЕХАСОТЕ CR 300 (880,00 кілограм);
Товар № 5: Складні насичені поліефіри у первинних формах з гідроксильним числом більше 100: ТЕХАСОТЕ CR 332 (2200,00 кілограм).
У графі 34 МД ("Код країни походження") Позивачем заявлено "EU" (Європейський Союз). У графі 36 МД ("Преференція") Позивачем заявлено код "410", що відповідає застосуванню преференційного режиму (звільнення від сплати ввізного мита) в рамках Угоди про асоціацію.
Підставою для застосування вказаної тарифної преференції слугувала декларація про походження товарів, зазначена експортером («Polidruk West» Sp. z o.o.) безпосередньо у рахунку-фактурі (інвойсі) VAT № 197/MG4/2019, що передбачено статтею 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження, оскільки експортер мав статус уповноваженого експортера.
Надалі, Відповідач (Львівська митниця), реалізуючи право митного органу країни-імпортера на здійснення подальшого контролю, передбачене статтею 32 Доповнення 1 до Конвенції ("Подальша перевірка підтверджень походження"), ініціював процедуру верифікації (перевірки) зазначеної декларації про походження. З цією метою через Державну митну службу України направлено відповідний запит до уповноважених митних органів Республіки Польща (країни експортера).
30 червня 2023 року Державна митна служба України листом № 15/15-03-01/7.4/2910 поінформувала Львівську митницю про отримання відповіді від уповноваженого органу Республіки Польща (лист від 14 червня 2023 року № 1401-IОC.4331.62.2021) щодо результатів перевірки вказаної декларації про походження.
Митні органи Республіки Польща повідомили наступне: «митні органи Польщі підтверджують справжність документів про походження товару. Товари відповідають умовам Додатка I до Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та мають право на пільгу, за винятком артикулів: Texacote SB 203, Texacote CR 203, Texacote CR 300, Texacote CR 332, Texacote SF 301, зазначених у відповідному рахунку-фактурі № 197/MG4/2019 від 25.11.2019 р.».
На підставі цієї відповіді Відповідач дійшов висновку про непідтвердження компетентним органом країни-експортера преференційного походження з Європейського Союзу саме тих товарів, які були імпортовані Позивачем.
У зв'язку з виявленими обставинами, Відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку Позивача, за результатами якої складено Акт від 04 березня 2025 року № 24/25/7.4-19/38953610. Цим актом зафіксовано порушення Позивачем вимог митного та податкового законодавства в частині неправомірного застосування преференції "410", що призвело до заниження податкових зобов'язань з ввізного мита та податку на додану вартість.
Позивач, не погоджуючись із висновками акта, подав заперечення (вих. № 2-03/25 від 13.03.2025), долучивши до них, зокрема, копію довгострокової декларації виробника. Листом від 18 березня 2025 року № 7.4-5/19-03/13/7097 Львівська митниця повідомила про результати розгляду заперечень, залишивши висновки акта без змін.
На підставі Акта перевірки, 18 березня 2025 року Відповідачем прийнято первинні податкові повідомлення-рішення № UA209000202563 (про донарахування мита та 25% штрафу) та № UA209000202564 (про донарахування ПДВ та 25% штрафу).
Позивач реалізував своє право на адміністративне оскарження, подавши скаргу (вих. № 31/03-2025 від 31.03.2025) до Державної митної служби України.
Рішенням Державної митної служби України про результати розгляду скарги від 06 червня 2025 року № 1/10-06/13/3577 скаргу Позивача було задоволено частково. ДМСУ погодилася з висновком Львівської митниці по суті порушення (щодо непідтвердження преференційного походження на підставі відповіді польської сторони), однак визнала недоведеність митним органом умислу в діях Позивача. У зв'язку з цим, ДМСУ скасувала штрафні санкції у розмірі 25% (застосовані за пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України) та доручила Відповідачу винести нові податкові повідомлення-рішення із застосуванням штрафної санкції у розмірі 10% (за пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України).
На виконання вказаного рішення ДМСУ, Львівська митниця відкликала первинні ППР та 10 червня 2025 року винесла нові податкові повідомлення-рішення, які є предметом оскарження у цій справі:
Податкове повідомлення-рішення № UA2090002025185 на загальну суму 43 196,43 гривень, з яких: 39 269,48 гривень - основне грошове зобов'язання з ввізного мита, 3 926,95 гривень - штрафна санкція у розмірі 10%;
Податкове повідомлення-рішення № UA2090002025186 на загальну суму 8 639,29 гривень, з яких: 7 853,90 гривень - основне грошове зобов'язання з податку на додану вартість, 785,39 гривень - штрафна санкція у розмірі 10%.
Загальна сума донарахованих грошових зобов'язань за оскаржуваними рішеннями становить 51 835,72 гривень.
Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2025 року протиправними, Позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних положень національного та міжнародного законодавства, а також оцінює аргументи сторін крізь призму обов'язку доказування, покладеного на них Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з належною метою; 3) обґрунтовано (тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення); 4) безсторонньо; 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом; 8) пропорційно.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України встановлює вичерпні критерії, за якими суд зобов'язаний оцінювати рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень. Суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Частина перша статті 9 КАС України встановлює, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Правовідносини щодо надання тарифних преференцій (пільгового оподаткування) при імпорті товарів з Європейського Союзу в Україну є врегульованими, в першу чергу, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і які, відповідно до статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.
Основним таким актом є Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (ратифікована Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року, надалі - Угода про асоціацію).
Стаття 29 Угоди про асоціацію («Скасування ввізного мита») передбачає взаємне скасування ввізного мита на товари, що походять з іншої Сторони.
Стаття 26 Угоди про асоціацію («Правила походження») уточнює, що правила походження товарів для цілей застосування тарифних преференцій викладені в Протоколі I до цієї Угоди ("Щодо визначення концепції «походження товарів» і методів адміністративного співробітництва").
Рішенням Підкомітету з питань митного співробітництва від 21 листопада 2018 року № 1/2018 положення Протоколу І було замінено правилами, що містяться у Регіональній конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (надалі - Конвенція), до якої Україна приєдналася (Закон № 2187-VIII від 08 листопада 2017 року).
Саме положення Конвенції визначають детальну процедуру підтвердження та, що є ключовим у цій справі, перевірки походження товарів у спірних правовідносинах.
Стаття 15 Доповнення 1 до Конвенції («Підтвердження походження») встановлює, що товари, що походять з однієї з Договірних Сторін, підпадають під дію Угоди за умови подання одного з таких документів, що підтверджують походження: (а) сертифікат з перевезення товару EUR.1; (с) декларація (надалі - «декларація походження»), надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа.
Стаття 21 Доповнення 1 до Конвенції («Умови складання декларації про походження») уточнює, що така декларація походження може бути складена уповноваженим експортером (що і було підставою для дій Позивача, оскільки його контрагент «Polidruk West» Sp. z o.o. мав такий статус).
Ключовою для даного спору є стаття 32 Доповнення 1 до Конвенції, яка має назву «Подальша перевірка підтверджень походження».
Пунктом 1 цієї статті встановлено, що подальші перевірки підтверджень походження (верифікація) мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера (України) мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції.
Пунктом 3 цієї статті визначено, що перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони-експортера (Республіки Польща).
Пунктом 5 цієї статті встановлено, що митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати, чи є документи достовірними та чи можуть товари бути визнані такими, що походять з Договірної Сторони.
Пунктом 6 цієї статті визначено прямі та імперативні (обов'язкові до виконання, що не залишають простору для власного розсуду) наслідки негативної відповіді: "Якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запиту, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні, за відсутності виняткових обставин, відмовити у наданні права на преференції."
Національне законодавство України імплементує зазначені міжнародні норми та встановлює механізми їх реалізації та відповідальність.
Частина друга статті 46 МК України встановлює прямий наслідок непідтвердження походження: "Товари, походження яких достовірно не встановлено, випускаються у вільний обіг на митній території України за умови сплати ввізного мита за повними ставками Митного тарифу України."
У контексті цієї справи, отримання офіційної відповіді від компетентного органу Республіки Польща про те, що спірні товари є "винятком" і не мають права на пільгу, є тим юридичним фактом, який свідчить, що преференційне походження цих товарів "достовірно не встановлено".
Статті 336 та 345 МК України закріплюють право митних органів здійснювати митний контроль після завершення митного оформлення (пост-митний аудит) шляхом проведення документальних перевірок.
Підпункт 2 частини другої статті 351 МК України прямо визначає підставою для документальної невиїзної перевірки: "надходження від уповноважених органів (організацій) іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження дотримання критеріїв походження або автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України."
Пункт 5 частини першої статті 352 МК України дозволяє використовувати таку інформацію як доказ: "отримані від уповноважених органів (організацій) іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України... які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, можуть використовуватися як матеріали для підготовки висновків за результатами перевірок."
Частина перша статті 257 МК України покладає відповідальність на декларанта: "Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення."
Частина восьма статті 264 МК України підсилює цю відповідальність: "Декларант та уповноважена ним особа несуть установлену цим Кодексом та іншими законами України відповідальність за подання недостовірних відомостей, внесених ними до митної декларації."
Податковий кодекс України (надалі - ПК України):
Пункт 46.1 статті 46 ПК України прирівнює митні декларації до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань.
Підпункт 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України зобов'язує контролюючий орган (митницю) самостійно визначити суму грошових зобов'язань, якщо: "результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях".
Пункт 123.1 статті 123 ПК України (у редакції, застосованій ДМСУ) передбачає, що вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов'язання, тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання.
Суд вважає, що у справі Відповідач, на якого покладено обов'язок доказування правомірності своїх рішень, виконав цей обов'язок та довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідач довів правомірність своїх дій, надавши суду докази, що він діяв у чіткій відповідності до процедури, встановленої міжнародним договором. Ця процедура складалася з наступних законних кроків:
Позивач заявив преференцію на підставі декларації експортера.
Відповідач, маючи на те право (стаття 32 Конвенції та стаття 351 МК України), ініціював процедуру верифікації (перевірки) цієї декларації.
Відповідач отримав офіційну відповідь від компетентного органу Республіки Польща (Лист від 14 червня 2023 року № 1401-IОC.4331.62.2021). Цей лист долучено Відповідачем до відзиву на позовну заяву та, відповідно, надано суду та Позивачу для ознайомлення.
Суд, безпосередньо дослідивши вказаний лист згідно з вимогами статті 90 КАС України, встановив, що його зміст однозначно не підтверджує преференційне походження спірних товарів. Формулювання уповноваженого органу Республіки Польща: «митні органи Польщі підтверджують справжність документів про походження товару. Товари відповідають умовам Додатка I до Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та мають право на пільгу, за винятком артикулів: Texacote SB 203, Texacote CR 203, Texacote CR 300, Texacote CR 332, Texacote SF 301, зазначених у відповідному рахунку-фактурі № 197/MG4/2019 від 25.11.2019 р.» є чітким та таким, що не допускає подвійного тлумачення. Воно означає, що загальне підтвердження справжності документів не поширюється на вказані артикули, які є винятком і права на пільгу не мають.
Отримавши такий результат верифікації, Відповідач був зобов'язаний відмовити у преференції (згідно з імперативною вимогою пункту 6 статті 32 Конвенції) та застосувати повні ставки мита (згідно з частиною 2 статті 46 МК України).
На підставі цього Відповідач був зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань (згідно з підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК України) та застосувати штрафні санкції (стаття 123 ПК України).
Таким чином, дії Відповідача не були свавільними чи дискреційними (такими, що вчиняються на власний розсуд), а є чітким та послідовним виконанням імперативних норм міжнародного та національного права, що активовані отриманням негативного результату верифікації.
Суд критично оцінює доводи Позивача, викладені у позовній заяві та відповіді на відзив:
Щодо наявності інших доказів (довгострокової декларації, сертифікату Inf.4):
Цей аргумент Позивача спростовується сталою та усталеною практикою Верховного Суду.
У постановах від 11 квітня 2022 року у справі № 260/2805/20, від 01 березня 2021 року у справі № 240/7093/19 та від 05 червня 2024 року у справі № 380/2397/22, Верховний Суд сформулював правовий висновок: міжнародним договором (Конвенцією) передбачено спеціальний та окремий алгоритм дій митного органу у випадку сумнівів - процедура верифікації за статтею 32.
Саме результати цієї перевірки є підставою для відмови у наданні преференції. Верховний Суд неодноразово наголошував, що митний орган країни-імпорту не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд та проводити власну додаткову перевірку документів про походження товару (чи приймати інші документи від декларанта, як-от довгострокові декларації чи сертифікати Inf.4) після отримання остаточних результатів такої верифікації від компетентного органу країни-експортера. Логіка такого підходу полягає в тому, що компетентний орган країни-експортера (Митниця Польщі) має повний доступ до експортера та його виробничої документації і є єдиним органом, уповноваженим підтвердити або спростувати походження товару в межах процедури верифікації. Митний орган України не може ставити під сумнів офіційний висновок митного органу іншої Договірної Сторони. Отже, після отримання листа від 14 червня 2023 року, Відповідач був юридично зобов'язаний відмовити у наданні преференції, і будь-які інші документи, надані Позивачем, вже не мали юридичного значення для вирішення цього питання.
Відповідач, долучивши вказаний лист до матеріалів справи разом із відзивом, надав Позивачу та суду повний доступ до свого доказу, що нівелює будь-які твердження про порушення права на захист у судовому процесі. Крім того, як встановлено з листа Львівської митниці від 18 березня 2025 року № 7.4-5/19-03/13/7097 (відповідь на заперечення), Позивачу ще на етапі адміністративного оскарження запропоновано особисто ознайомитись із цим листом у приміщенні митниці. Таким чином, право Позивача на захист порушено не було.
Суд, безпосередньо дослідивши долучений Відповідачем до матеріалів справи у складі відзиву лист уповноваженого органу Республіки Польща від 14 червня 2023 року № 1401-IОC.4331.62.2021 (відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, яка зобов'язує суд до всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів), вважає доводи Позивача про "неоднозначність" даного листа повністю необґрунтованими.
Позивач у своїй відповіді на відзив вказує, що цитата, наведена митним органом в Акті перевірки, є нечіткою та не заперечує достовірності преференційного походження. Однак, суд встановив, що у листі польської сторони, долученому до відзиву, міститься чітке та недвозначне формулювання, яке Відповідач коректно процитував у Акті перевірки. Зокрема, у вказаному листі (після преамбули) зазначено наступне (мовою оригіналу та в перекладі, наявному в матеріалах справи): «митні органи Польщі підтверджують справжність документів про походження товару. Товари відповідають умовам Додатка I до Регіональної Конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження та мають право на пільгу, за винятком артикулів: Texacote SB 203, Texacote CR 203, Texacote CR 300, Texacote CR 332, Texacote SF 301, зазначених у відповідному рахунку-фактурі №197/MG4/2019 від 25.11.2019 р.».
Суд констатує, що дана фраза є чіткою лінгвістичною конструкцією. Вона стверджує загальне підтвердження справжності документів, але прямо, недвозначно і вичерпно виключає зі сфери дії цього підтвердження та з права на пільгу конкретний перелік артикулів, які і є предметом спору у цій справі (а саме: Texacote SB 203, Texacote CR 203, Texacote CR 300, Texacote CR 332, Texacote SF 301). Будь-якого іншого тлумачення даний текст не допускає. Таким чином, доводи Позивача про неоднозначність чи нечіткість ключового доказу Відповідача повністю спростовуються безпосереднім дослідженням цього доказу судом.
Суд, у відповідності до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Суд вважає, що докази, надані Відповідачем (Акт перевірки, оригінал листа-відповіді компетентного органу Польщі, Рішення ДМСУ), є належними, допустимими, достовірними та достатніми для підтвердження правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Відповідач довів, що він діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені міжнародними договорами України (стаття 32 Конвенції) та національним законодавством (статті 46, 351, 352 МК України, статті 54, 123 ПК України).
Позивач, у свою чергу, не довів протиправності оскаржуваних ППР, оскільки його доводи про добросовісність та наявність альтернативних документів про походження (довгострокової декларації) не спростовують юридичного факту негативного висновку верифікації, який, відповідно до статті 32 Конвенції та практики Верховного Суду, є імперативною (обов'язковою) підставою для відмови у преференції та донарахування митних платежів.
Суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог шляхом скасування податкових повідомлень-рішень № UA2090002025185 та № UA2090002025186 від 10 червня 2025 року слід відмовити.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при відмові у задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, судові витрати, понесені Позивачем, йому не відшкодовуються. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 241-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. В позові Товариства з обмеженою відповідальністю «Флексорес» до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10 червня 2025 року № UA2090002025185 та від 10 червня 2025 року № UA2090002025186 - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 14.11.2025.
Суддя Коморний О.І.