17 листопада 2025 року м. Київ справа №320/21371/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.04.2025 №80114300024592/88 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянина рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-зобов'язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі раніше поданої ним заяви від 23.10.2024 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.
На обґрунтування позову позивачем зазначено, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином рф.
Позивач 23.10.2024 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.4 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію».
До заяви було додано копії:
-паспорта громадянина рф позивача;
-свідоцтва про народження позивача;
-довідки про наявність (відсутність) судимості;
-медичної довідки за формою №100-2/о;
-свідоцтва про народження ОСОБА_2 ;
-паспорта ОСОБА_2 ;
-паспорта ОСОБА_3 ;
-паспорта ОСОБА_4 .
Рішенням від 07.04.2025 №80114300024592/88 Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області відмовило позивачу у наданні дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про імміграцію».
Позивач, вважаючи оскаржуване рішення протиправним, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про імміграцію» Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів:
1) організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, у тому числі перевірку обставин, визначених статтею 4-1 цього Закону, відсутності підстав для відмови у його наданні, надсилає запити до заінтересованих органів державної влади з метою отримання інформації про наявність/відсутність підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
3) організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про відкликання або визнання недійсним дозволу на імміграцію та приймає зазначені рішення;
4) організовує роботу з видачі та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання;
5) забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл на імміграцію, відмовлено у його наданні або прийнято рішення про відкликання, визнання недійсним дозволу на імміграцію;
6) організовує роботу щодо перевірки законності надання дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання особам, які звернулися із заявою про обмін посвідки на постійне проживання або набуття громадянства України, а також у разі встановлення обставин, за яких дозвіл на імміграцію підлягає відкликанню, визнанню недійсним відповідно до статей 12, 12-1 цього Закону, забезпечує ведення провадження щодо прийняття такого рішення;
7) забезпечує розгляд скарг на дії або бездіяльність посадових осіб територіального органу чи територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (у разі їх утворення), які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію, та прийняті ними рішення, у тому числі про відмову у наданні дозволу на імміграцію або визнання його недійсним, поданих в адміністративному порядку.
Відповідно до ст. 4 ЗУ «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається іммігрантам, категорії яких визначені в частинах другій і третій цієї статті. У разі масового прибуття іммігрантів в Україну для державного регулювання процесу імміграції за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Кабінетом Міністрів України встановлюється квота імміграції у визначеному ним порядку.
Квота імміграції може бути встановлена для таких категорій іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України, подружжя таких осіб, їхні діти, які не досягли 18 років, - у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) чоловік (дружина) іммігранта, якщо вони перебувають у шлюбі понад два роки, його діти, які не досягли 18 років, та його непрацездатні батьки, які вважаються членами сім'ї іммігранта відповідно до права іноземної держави - країни походження;
8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми;
9) особи, які прослужили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту, Національній гвардії України три і більше років;
10) особи, які служили у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України (незалежно від строку військової служби) і були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров'я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов'язків військової служби;
11) особи, зазначені в частинах четвертій - шостій, восьмій - дванадцятій, п'ятнадцятій статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", за умови безперервного проживання на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом останніх п'яти років.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
1-1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя є загиблим (померлим) громадянином України - військовослужбовцем Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної спеціальної служби транспорту, правоохоронних органів спеціального призначення або розвідувальних органів України (незалежно від строку перебування у шлюбі, дійсному на момент загибелі (смерті), - у разі звернення із заявою про надання дозволу на імміграцію у період дії воєнного стану та протягом шести місяців з дня його припинення чи скасування;
2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням (крім осіб, які раніше перебували в громадянстві України);
4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України;
6) особам без громадянства, які проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання протягом двох років з дня визнання їх особами без громадянства.
Згідно ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про імміграцію» письмові заяви про надання дозволу на імміграцію подаються у паперовій формі:
1) іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають за межами України, - до закордонних дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;
2) іноземцями та особами без громадянства, які тимчасово перебувають/тимчасово проживають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів (у разі їх утворення), за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.
Заяву про надання дозволу на імміграцію та документи, визначені цією статтею, заявник подає особисто або через законного представника до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або до дипломатичного представництва чи консульської установи України за кордоном. Особи, зазначені у пункті 2 частини першої цієї статті, які звертаються із заявою про надання дозволу на імміграцію і досягли 12 років, зобов'язані подати свої біометричні дані (відцифрований образ обличчя особи та відцифровані відбитки пальців рук), а особи, які досягли 14 років, - також відцифрований підпис особи.
Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися;
4-1) особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 цього Закону;
4-2) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи;
4-3) особам, які під час попереднього перебування в Україні були притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності за вчинення незаконного перетинання чи спробу незаконного перетинання державного кордону України або порушили порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї, або порушили законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
4-4) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи та/або не усунули інші недоліки у строк, визначений у рішенні про залишення заяви без руху;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України, а також особам, стосовно яких виявлено факти невиконання рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або які мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними чи юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення пунктів 1, 3 не поширюються на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи чи територіальні підрозділи (у разі їх утворення), які прийняли рішення про відмову у наданні такого дозволу, надсилають його копію рекомендованим листом протягом трьох робочих днів з дня прийняття безпосередньо заявнику із зазначенням підстави відмови відповідно до цього Закону та роз'ясненням порядку і строків оскарження такого рішення або через Міністерство закордонних справ України до відповідної закордонної дипломатичної установи України.
Постановою КМУ від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про відкликання дозволу на імміграцію, визнання недійсними таких рішень, їх оскарження та виконання (далі - Порядок).
Відповідно до п.9 Порядку МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, територіальних органів ДМС та територіальних підрозділів ДМС заходів:
до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України "Про імміграцію";
до встановлення відомостей, що можуть бути підставою для відкликання дозволу на імміграцію згідно із статтею 12 Закону України "Про імміграцію" або визнання його недійсним згідно із статтею 12-1 Закону України "Про імміграцію".
Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до своєї компетенції у разі порушення клопотання про надання дозволу на імміграцію особам, імміграція яких становить державний інтерес, розглядають його у місячний строк і у разі позитивного висновку надсилають в електронній формі через систему електронного документообігу з накладенням кваліфікованого електронного підпису подання міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади на ім'я Голови ДМС про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України.
Згідно п. 14 Порядку територіальні органи ДМС і територіальні підрозділи ДМС після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний строк правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, Держприкордонслужба, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, функціональні підрозділи Центрального управління СБУ, органи військової контррозвідки СБУ проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається.
За результатами перевірки в місячний строк після надходження таких запитів надається відповідь про наявність або відсутність підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію. У разі наявності підстав для відмови в наданні дозволу на імміграцію у відповіді зазначається інформація про ці підстави з посиланням на відповідний підпункт частини першої статті 10 Закону України "Про імміграцію" та до неї долучаються матеріали, що підтверджують такі підстави (за відсутності визначених законом заборон для їх передачі або розголошення).
У разі коли у визначений строк відповідь щодо результатів перевірки, зазначеної в абзаці другому цього пункту, не отримана, рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову в наданні такого дозволу приймається відповідно до пункту 16 цього Порядку та в межах строків, визначених частиною шістнадцятою статті 9 Закону України "Про імміграцію".
Судом встановлено, що позивачем було подано до відповідача повний пакет документів, необхідних для прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію в Україні на підставі п. 4 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про імміграцію», як особі, яка має право на набутя громадняства України за територіальним походженням, оскільки його дід народився на території України.
Як слідує з листа СБУ від 29.10.2025 № 51/1/3- 6740: «Головним управлінням опрацьовувався запит ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 8010.6.1-51363/8010.6.1-24 від 25.11.2024 щодо перевірки наявності чи відсутності підстав для отримання дозволу на імміграцію громадянином російської федерації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В ході проведення перевірочних заходів було отримано інформацію про наявність загроз національній безпеці України в разі погодження іноземцю дозволу на імміграцію, про що 26.03.2025 було повідомлено ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області за № 51/1- 11/121-159.
За результатами перевірки ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області було прийнято рішення про відмову в оформленні громадянину російської федерації ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дозволу на імміграцію в Україну.
В той же час повідомляємо, що всі передумови та обставини, які слугували підставою для надання Головним управлінням на адресу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області відповіді № 51/1-11/121-159 від 26.03.2025, наразі усунуто.
На теперішній час інформація про наявність в діях ОСОБА_7 загроз національній безпеці України відсутня».
Виходячи з викладеного, суд доходить висновку про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.
Крім того, оскільки інших підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на імміграцію, ніж інформація СБУ про наявність загроз національній безпеці України, не зазначено, а у подальшому дана інформація була спростована, суд вважає, що для повного захисту прав позивача є зобовязання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну гр-ну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі раніше поданої ним заяви від 23.10.2024 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.
У справі Рисовський проти України (п.70-71) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява №33202/96, п.120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04, п.72, від 08.04.2008, і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05, п.51, від 15.09.2009). У справі "Рисовський проти України" також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування" передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (серед інших джерел, mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п.58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява №32457/05, п.40, від 13.12.2007 та у справі "Трґо проти Хорватії", заява №35298/04, п.67, від 11.06.2009).
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, ці норми одночасно покладають обов'язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.
З огляду на зазначене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення адміністративного позову.
Згідно ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 28.04.2025.
Суд дійшов висновку про стягнення з Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 1211, 20 грн судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 07.04.2025 №80114300024592/88 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Центральне міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про надання дозволу, на імміграцію в Україну громадянину рф ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі поданої ним заяви від 23.10.2024 року про надання дозволу на імміграцію в Україну.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лапій С.М.