ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"17" листопада 2025 р. справа № 300/6081/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій
Представник ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача про звільнення його з військової служби на підставі пп. "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Враховуючи викладене, просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення про дострокове звільнення з військової служби за сімейними обставинами позивача на підставі пп. "г" п.2 ч. 4; абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та зобов'язати відповідача достроково звільнити з військової служби за сімейними обставинами позивача на підставі пп. "г" п.2 ч. 4; абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) сторін (а.с.41-42).
Відповідачем подано відзив, відповідно до змісту якого останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що рапорт позивача про звільнення був належним чином розглянутий, про що йому у встановлений строк було надано відповідь. Пояснює, що позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби через ненадання усіх необхідних документів на підтвердження зазначеної в рапорті підстави для звільнення (пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII). Відповідач стверджує, що обов'язковою умовою для звільнення за вказаною підставою є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. звертає увагу на те, що до рапорту додано акт ІНФОРМАЦІЯ_1 від 25.06.2025 №б/н, у якому зазначено про відсутність інших осіб, які могли б здійснювати догляд за батьком військовослужбовця ОСОБА_2 , однак, відомостей щодо наявності чи відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого та другого ступенів споріднення у даному акті не вказано. Не зазначено таких даних і в акті обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства ОСОБА_2 , наданий Сівка-Калуським старостинським округом від 22.05.2025 №33. Просив у задоволенні позову відмовити (а.с.45-47).
Представник позивача скористалася своїм правом на подання відповіді на відзив, у якій, зокрема зазначає, що солдат ОСОБА_1 до рапорту від 07.08.2025 надав оригінал акту №39 від 18.07.2025, виданий Сівка-Калуського старостинського округу Калуської міської ради Івано-Франківської області, обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , де в розділі IX "Інші додаткова інформація" вказано, що відсутні інші члени сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які би могли здійснювати за ОСОБА_2 догляд. Просила позов задовольнити (а.с.50-52).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у позовній заяві, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходить військову службу в складі НОМЕР_2 окремої бригади територіальної оборони, військової частини НОМЕР_1 .
07.08.2025 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із рапортом щодо звільнення його з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (через сімейні обставини).
У вказаному рапорті ОСОБА_1 повідомив про наявність у нього підстав для звільнення з військової служби за наведеною вище підставою у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за батьком, інвалідом ІІ групи ОСОБА_2 , який за висновком ЛКК потребує постійного стороннього догляду (а.с.32).
Як вказує позивач, до поданого рапорту ним долучено копії таких документів: копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 копію Витягу з реєстру територіальної громади про місце реєстрації ОСОБА_1 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_2 копію Витягу з реєстру територіальної громади про місце реєстрації ОСОБА_2 , копію Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про встановлення 2 групи інвалідності та встановлення потреби в постійному сторонньому догляді ОСОБА_2 , копію висновку ЛКК №229 від 02.06.2025 про наявність порушення функції організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, копію пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , копію свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_2 і з ОСОБА_3 , оригінал акту №39 обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 18.07.2025, виданий Сівка-Калуського старостинського округу Калуської міської ради Івано-Франківської області, оригінал акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, який підтверджує відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які би могли здійснювати за батьком ОСОБА_2 догляд, виданий та затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.06.2025 (а.с.9-27).
Відповідачем на зазначений рапорт надано письмову відповідь від 13.08.2025 за №1472/2/878, в якій командир військової частини НОМЕР_1 відмовив у звільненні з військової служби солдату ОСОБА_1 , вказавши, щодо рапорта не додано документів, які підтверджують відсутність у батька інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які би могли здійснювати за батьком ОСОБА_2 догляд, тому підстави для звільнення відсутні. Також вказали, що в акті ІНФОРМАЦІЯ_2 і в акті обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства ОСОБА_2 від 22.05.2025 №33 відсутні відомості щодо інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли би здійснювати за батьком ОСОБА_2 догляд (а.с.33).
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо звільнення його з військової служби протиправною, зазначає, що долучені до поданого рапорту документи в повній мірі підтверджують обставини щодо необхідності здійснення ним постійного догляду за його батьком як особою з інвалідністю ІІ групи, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд зважає на таке.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
В подальшому відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану неодноразово продовжено, в тому числі до моменту судового розгляду даної справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232-XII) .
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
За змістом підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону № 2232-XII під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, обов'язковою умовою для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, є відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості або якщо такі члени сім'ї самі потребують необхідного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України регулює Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
За змістом пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в тому числі, - у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення (пункт 225 Положення №1153/2008).
Відповідно до пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Згідно з пунктом 31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Отже, звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.
Подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем в ході судового розгляду, позивачем подано рапорт.
Згідно з встановленими у справі обставинами, позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення його з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком ОСОБА_2 , що підтверджується висновком №229 від 02.06.2025 та який згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 17.06.2025 з є особою з інвалідністю ІІ групи.
Водночас, відповідач обґрунтовує відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби тим, що щодо рапорта не додано документів, які підтверджують відсутність у батька інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які би могли здійснювати за батьком ОСОБА_2 догляд, тому підстави для звільнення відсутні. Також вказали, що в акті ІНФОРМАЦІЯ_2 і в акті обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства ОСОБА_2 від 22.05.2025 №33 відсутні відомості щодо інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які могли би здійснювати за батьком ОСОБА_2 догляд.
З цього приводу суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин , установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб Персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно підпункту 2 пункту 225 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини 4, пунктом 3 частини 5 та пунктом 3 частини 6 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Суд зазначає, що системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, можливий у разі відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які можуть здійснювати такий догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
При цьому Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" не містить визначення осіб першого та другого ступеня споріднення.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.
Обов'язок повнолітніх дітей утримувати батьків виникає на підставі сукупності певних умов, а саме: походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв'язків (зокрема, усиновлення); непрацездатність матері, батька (тобто вони є особами, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" або особами з інвалідністю); потреба матері, батька в матеріальній допомозі.
Стаття 203 Сімейного кодексу України встановлює обов'язок дочки, сина брати участь у додаткових витратах на батьків, а саме дочка, син крім сплати аліментів зобов'язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.
Відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" непрацездатними особами, зокрема, є особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або визнані особами з інвалідністю.
Згідно вимог ст. 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними. З дітей, які ухиляються від виконання цих обов'язків, на підставі судового рішення утримуються аліменти у розмірі, передбаченому на аліментні виплати батьків дітям. У випадках, коли батьки похилого віку знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах, пансіонатах або в інших установах, аліментні виплати на їх догляд сплачуються цим установам.
Визначення поняття "інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення" міститься в підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, згідно якого членами сім'ї фізичної особи першого ступеня споріднення для цілей розділу ІV цього Кодексу вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.
Членами сім'ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Водночас, підпункт 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України містить застереження про те, що таке визначення поняття "інші члени сім'ї першого та другого ступенів споріднення" використовуються лише для цілей розділу ІV Податкового кодексу України "Податок на доходи фізичних осіб".
Визначення поняття "сім'я" міститься в пункті 1 частини другої статті 3 Сімейного кодексу України, згідно якого сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з абзацом другим резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 5-рп/99 від 03.06.1999 року (справа про офіційне тлумачення терміну "член сім'ї"), до кола членів сім'ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб'єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених законом випадках.
Житлове законодавство також широко використовує поняття "член сім'ї". Так, відповідно до частини другої статті 64 Житлового кодексу України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Окрім кодифікованих нормативно-правових актів, законодавець застосовує поняття "член сім'ї" і в інших правових документах, де висловлені різні підходи до його розуміння.
Так, частиною першою статті 1 Закону України "Про запобігання корупції" встановлено, що члени сім'ї:
а) особа, яка перебуває у шлюбі із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, та діти зазначеного суб'єкта до досягнення ними повноліття - незалежно від спільного проживання із суб'єктом;
б) будь-які особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки із суб'єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі.
На думку суду, можливість довести відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення наявна у тому випадку, якщо такі члени сім'ї існували раніше та правовий зв'язок між ними припинився, що підтверджується, наприклад, рішенням суду, свідоцтвом про смерть, свідоцтвом про розірвання шлюбу тощо. Лише якщо таких членів сім'ї не існувало взагалі, то підтвердити їх відсутність неможливо.
В спірному випадку до рапорту про звільнення з військової служби позивач додав наявні в нього документи про відсутність інших членів сім'ї батька, які можуть здійснювати за ним догляд, зокрема, оригінал акту №39 обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 18.07.2025, виданий Сівка-Калуського старостинського округу Калуської міської ради Івано-Франківської області, оригінал акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, який підтверджує відсутність інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які би могли здійснювати за батьком ОСОБА_2 догляд, виданий та затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 від 25.06.2025.
Суд критично оцінює посилання відповідача про ненадання позивачем документів щодо відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , які можуть здійснювати догляд, або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, оскільки законодавством такі документи (документи в підтвердження "відсутності") не передбачені, тому така вимога відповідача є неприйнятною.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Тобто, в даному випадку, саме на відповідача покладався обов'язок довести протилежне, як то наявність у батька позивача інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення.
Верховний Суд неодноразово у своїй практиці наголошував, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про це, зокрема, йдеться у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 826/7728/17, 16 травня 2019 року у справі № 822/3011/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 822/190/18, від 17 червня 2021 року у справі № 826/2276/18, від 19 березня 2020 року у справі № 826/13693/18.
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень ураховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася та чи була дотримана процедура прийняття оскаржуваного рішення.
Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що стали підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень наданих йому законом повноважень; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується відповідна процедура; є посилання на норми права, якими керувався суб'єкт владних повноважень.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Таке рішення повинно бути достатньою мірою обґрунтованим, тобто у ньому, серед іншого, зазначаються не лише загальні причини чи/та обставини його прийняття, але й мотиви з посиланням на відповідні докази, які б створювали підстави для таких вкрай негативних висновків. Також таке рішення повинно відповідати критеріям ясності, чіткості, доступності та зрозумілості.
Під час розгляду справи відповідач не довів про наявність у позивача інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд за його батьком.
Крім того, суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься копія акту обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю від 25.06.2025, який затверджено т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 25.06.2025 та який долучено позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, у якому зокрема зазначено, що у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутні інші члени сім'ї першого та другого ступеню споріднення (згідно відомостей з Державного реєстру актів цивільного стану), які б могли здійснювати за ним догляд (а.с.25-26).
Таким чином, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не прийняття рішення про дострокове звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п.2 ч. 4; абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", є такою, що підлягає до задоволення.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача достроково звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п.2 ч. 4; абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", суд зазначає таке.
У даному випадку відповідач розглянув вказаний рапорт позивача та надав йому обґрунтовану відмову у звільненні з військової служби.
Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 по справі №380/16966/24 наголосив, що якщо рапорт був розглянутий, то належним способом захисту порушеного права є не зобов'язання розглянути рапорт заново, а зобов'язання прийняти рішення про звільнення з військової служби.
З огляду на викладене, суд вважає, що відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби на підставі пп. "г" п.2 ч. 4; абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" не відповідає критерію правомірності, передбаченому п.1 і п.3 ч.2 ст.2 КАС України.
Відтак, позов у цій частині підлягає задоволенню.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктами 32-41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, з урахуванням наведених законодавчих норм та встановлених обставин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", а доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не прийняття рішення про дострокове звільнення ОСОБА_1 , кулеметника кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п.2 ч. 4; абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ), кулеметника кулеметного відділення взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки військової частини НОМЕР_1 , з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. "г" п.2 ч. 4; абзацу 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідачу рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.