17 листопада 2025 року Справа № 280/6035/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача з розгляду заяви позивача від 24.05.2025 про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі частини 1 п. 13 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особі, яка має батька-інваліда першої «б» групи, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП № НОМЕР_1 , який потребує постійного догляду позивача згідно довідки МСЕК від 08.06.2022 року;
зобов'язати відповідача розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову на час мобілізації на підставі частини 1 п. 13 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надавши позивачу відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та видати на руки позивачу оформлену довідку про надання відстрочки.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ним була надіслана заява про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.13 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до якої додано перелік документів для підтвердження обставин, зазначених у заяві. Проте, відповідь на його заяву надана не була (рішення по суті заяви прийнято не було). Вищенаведене, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач не здійснив покладених на нього законодавством обов'язків, щодо належного та своєчасного розгляду його заяви про надання відстрочки, а тому вважає таку бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправною.
Також позивачем подана заява про забезпечення позову.
Ухвалою від 15.07.2025 заява позивача про забезпечення повернуто заявнику без розгляду.
Ухвалою від 16.07.2025 відкрито провадження у справі №280/6035/25 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
18.07.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що за результатами розгляду заяви позивача комісія з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з тих причин, що підтверджується витягом із протоколу №23 від 03.06.2025. Наступного дня на адресу позивача було направлено письмове повідомлення про результати розгляду його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за формою згідно додатку 7. Враховуючи вищевказане, оскільки заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період розглянуто, за результатами розгляду якої уповноваженим органом прийнято відповідне рішення, то за таких обстави у даній справі відсутній предмет спору. Просить суд закрити провадження у справі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII, тут і далі в редакції чинній на час спірних правовідносин).
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з абзацом другим частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом (частина перша статті 4 Закону № 2232-ХІІ).
Відповідно до абзацу третього частини шостої статті 2 Закону №2232-ХІІ до видів військової служби належить військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Основного Закону України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан, строк дії якого Указами Президента України продовжено до теперішнього часу.
Згідно зі статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №65/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 №2105-ІХ (далі - Указ №65/2022), постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі-Закон №3543-XII).
Відповідно до статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
Процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 (далі - Порядок №560).
Пунктом 57 Порядку №560 визначено, що для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно пункту 60 Порядку №560, Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п'яти робочих днів з дати його отримання.
Комісія зобов'язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов'язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п'ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів.
Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі.
Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов'язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв'язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (з адміністративно - господарської діяльності) від 14.04.2025 року №92 «Про оформлення військовозобов'язаним, резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період» утворено комісію з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі Комісія) та затверджено положення комісії.
Відповідно до пункту 1 Положення по комісію, комісія здійснює розгляд питань надання відстрочки військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, які перебувають на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 з підстав визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.
Відповідно до пункту 3 Положення про комісію, основним завданням комісії є, зокрема,
- вивчення отриманих заяв та підтверджуючих документів до них;
- оцінка законності підстав для надання відстрочки;
- ухвалення рішення про надання або відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;
- повідомлення військовозобов'язаного та резервіста про прийняте рішення та надання відповідних документів, тощо.
Організаційною формою роботи комісії є засідання. Комісія приймає протокольні рішення з питань надання відстрочки військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх на засідання членів комісії.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 58 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов'язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому Порядку №560, зазначені у переліку згідно з додатком 5.
Згідно абзацу 2 пункту 58-1 Порядку №560, військовозобов'язані, які відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначають у заяві (додаток 4) про відсутність інших осіб, які не є військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини першої статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а за умови наявності кількох військовозобов'язаних - додають заяву особи з інвалідністю I або II групи за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається прізвище, ім'я та по батькові (за наявності) особи, яку особа з інвалідністю обирає для здійснення свого утримання.
Підпунктом 13 пункту 1 Додатку 5 до Порядку №560 визначено документи, що підтверджують право на відстрочку, зокрема:
для військовозобов'язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.
З матеріалів справи судом встановлено, що 29.05.2025 засобами поштового зв'язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла заява ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період з підстав визначених пунктом 13 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.
03.06.2025 на засіданні комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 заява ОСОБА_1 з доданими документами була розглянута.
За результатами розгляду комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період з тих причин, що ОСОБА_1 не додано до заяви документи, що підтверджують неможливість інших осіб, які не є військовозобов'язаними та зобов'язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Зазначене підтверджується витягом із протоколу №23 від 03.06.2025 засідання комісії з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_4 .
04.06.2025 за вихідним номером ВО/6519/31 від 04.06.2025 на адресу позивача було направлено письмове повідомлення про результати розгляду його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за формою згідно додатку 7.
23.06.2025 засобами поштового зв'язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла заява - скарга ОСОБА_1 .
Позивача було письмово повідомлено про результати розгляду його заяви про надання відстрочки (вих. №Ю/7988 від 27.06.2025).
23.06.2025 засобами поштового зв'язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов адвокатський запит адвоката Курінної Оксани щодо повідомлення про результати розгляду заяви позивача про надання останньому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
За результатами розгулу вказаного адвокатського запиту, представника позивача було письмово повідомлено про результати розгляду заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки (вих. №Ю/7989 від 27.06.2025).
27.06.2025 року засобами поштового зв'язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла заява - скарга позивача.
За результатами розгляду вказаної заяви-скарги, ОСОБА_1 було письмово повідомлено про результати розгляду його заяви про надання відстрочки (вих. №Ю/8297 від 01.07.2025).
01.07.2025 засобами поштового зв'язку на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшла заява - скарга ОСОБА_1 .
За результатами розгляду вказаної заяви-скарги позивача було письмово повідомлено про результати розгляду його заяви про надання відстрочки (вих. №Ю/8789 від 09.07.2025).
Вищезазначені відповіді були додані відповідачем до відзиву та долучені до матеріалів справи.
Отже позивач був обізнаний про результати розгляду його заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Проте, позивач оскаржує протиправну (на його думку) бездіяльність відповідача щодо не розгляду його заяви про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі частини 1 п. 13 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
З огляду на це суд вважає за необхідне зазначити, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно, визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Водночас суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Також суд звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі.
Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).
У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.
Водночас принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.
Указаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов'язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.
Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі №990/150/23.
Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в цьому випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв'язаний предметом і обсягом заявлених вимог.
Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі №824/399/17-а, від 06.03.2019 у справі №571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі №2-3632/11, від 15.07.2019 у справі №235/499/17, від 17.07.2019 у справі №523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі №760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі №642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі №390/131/18, від 06.11.2019 у справах №464/4574/15-ц, №756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі №697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі №635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі №686/24003/18, від 01.07.2020 у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі №287/587/16-ц, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 та інших.
Вихід суду за межі позовних вимог можливий у тому разі, якщо позивач, вказавши у заяві одну конкретну вимогу, не зазначив іншу, яка має послідовний зв'язок із попередньою та випливає із фактичної спірної ситуації, викладеної у позовній заяві. Наприклад, позивач просить визнати протиправними дії, бездіяльність суб'єкта владних повноважень, однак не просить суд зобов'язати його вчинити певні дії чи прийняти рішення; просить визнати протиправним акт індивідуальної дії, однак не просить суд про його скасування тощо.
Отже, суд вправі за своєю ініціативою з метою необхідності захисту прав і охоронюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб вийти за межі заявлених позивачем вимог, однак відповідно до імперативних вимог процесуального законодавства.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №804/1457/17, від 11.12.2018 у справі №802/295/17-а, від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 тощо.
До початку розгляду судом справи по суті позивач має право у спосіб подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову (постанова Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №264/4263/16-ц).
Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. При цьому такий вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі №819/1420/15).
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, частиною другою статті 9 КАС України встановлено виключення у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанови Верховного Суду від 07.02.2020 у справі №826/11086/18, від 05.05.2022 у справі №810/973/18).
Таким чином, принцип диспозитивності передбачає розгляд судом справи в межах позовних вимог і підстав позову, визначених особою, яка звернулася за захистом до суду. Вихід суду за межі позовних вимог процесуальний закон допускає як виняток у разі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, і таких відхід обґрунтований судом у судовому рішенні. При цьому, повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, вони не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права.
Враховуючи, що заява позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період була розглянута відповідачем та про результати її розгляду неодноразово був повідомлений як позивач та і його представник, то, в даному випадку, відсутня протиправна бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви.
В зв'язку з чим у суду відсутні підстави для зобов'язання відповідача розглянути заяву позивача про надання відстрочки від призову на час мобілізації на підставі частини 1 п. 13 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Решта доводів позивача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Враховуючи усі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до приписів ст. 139 КАС України, з огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстав для їх розподілу немає.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «17» листопада 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль