13 листопада 2025 року Справа № 280/7099/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
14 серпня 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, в якій заявник просить суд:
визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) № 1448 від 17.05.2025 про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 ;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та не видання наказів про надання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на підставі довідки ВЛК ОКНП «ЧОКЛ» № 91 від 23.01.2025 та довідки ВЛК військової частини НОМЕР_5 № 348 від 26.02.2025;
зобов'язати військову частину НОМЕР_3 розглянути рапорти ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених судом в рішенні;
у разі необхідності, вийти за межі позовних вимог згідно частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 . З 13.11.2024 по 28.03.2025 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустках для лікування на підставі довідок ВЛК. Військова частина НОМЕР_3 з листопада 2024 року припинила виплату позивачу грошового забезпечення в належному розмірі. Протягом часу лікування 23.01.2025 та 26.02.2025 позивачем подавалися відповідачу рапорти про надання відпусток для лікування у зв'язку з хворобою на підставі довідки ВЛК. Однак, як стало відомо позивачу у подальшому відповідач вказані рапорти не розглянув. Також, наказом командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) № 1448 від 17.05.2025 про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 останньому «на підставі абзацу 9 пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260» зупинено виплату грошового забезпечення з 23.01.2025, а також «на підставі абзацу 2 пункту 5 розділу XVІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260» позбавлено виплати щомісячної премії за січень 2025 року. Наказ командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) № 1448 від 17.05.2025 про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 позивач вважає таким, що порушує його законні права та інтереси, зокрема право на соціальний захист, тому вимушений звернутись до суду. В зв'язку з вищевикладеним позивач звернувся до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.08.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
Відповідач 11.09.2025 надав до суду відповідь на відзив. Військова частина НОМЕР_3 заперечує проти позову та вважає вимоги позивача необґрунтованими, безпідставними, у зв'язку з чим вони задоволенню не підлягають. Так, позаштатною службою діловодства стройової частини відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_3 було встановлено, що листом від 26.01.2025 за вих. №2368/2179 військовою частиною НОМЕР_3 у відповідь на телеграму від 23.01.2025 №5174 засобами системи електронного документообігу було повідомлено ОКНП “Чернівецька обласна клінічна лікарня» з посиланням на норму пункту 24 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ про те, що військовослужбовцю ОСОБА_1 було відмовлено у надані відпустки за місцем його проживання, оскільки військовослужбовцю із числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається виключно за місцем перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я. Відповідач вважає, що метою звернення ОСОБА_1 з позовом від 13.08.2025 у даній справі є відновлення грошового забезпечення, виплаченого військовослужбовцю, на його думку, в меншому, ніж належало, розмірі за весь період протягом якого він перебував поза межами місця несення служби з поважних, за його твердженням, причин. На думку відповідача, отримання військовослужбовцем відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), їх продовження пов'язане з вчиненням ним наступних юридично значущих дій: прибуття до військової частини; подання рапорту з проханням надати відпустку за станом здоров'я відповідно до рішення ВЛК: отримання у військовій частині на підставі наказу (рішення) командира військової частини відпускного квитка з датами відпустки. Але, ОСОБА_1 приведених вище вимог чинного законодавства України дотримано не було, у зв'язку з чим протягом листопада 2024 - березня 2025 військовослужбовець перебував поза межами місця несення служби без правових на те підстав (наказу командира військової частини НОМЕР_3 про вибуття для лікування або про вибуття у відпустку після лікування) незалежно від поважності причин відсутності військовослужбовця на військовій службі. Незалежно від місця перебування ОСОБА_1 на теперішній час та поважності причин відсутності його на військовій службі, позивач з 23.01.2025 до військової частини НОМЕР_3 не повертався, не звертався в порядку, передбаченому ст. 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 2 розділу І Порядку №531, пункту 6.14 глави 6 розділу II Положення №402, до свого безпосереднього командира (начальника), а не командира військової частини, з рапортом про отримання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою, що обумовлює правомірність вжитих військовою частиною НОМЕР_3 заходів, згідно наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 17.05.2025 №1448 “Про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_3 », про позбавлення ОСОБА_1 грошового забезпечення та премії відповідно до абз. 9 п. 15 розділу І, абз. 2 п. 5 розділу XVI Порядку №260. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
На спростування доводів відзиву позивачем 15.09.2025 надано до суду відповідь на відзив. Позивач наполягає на тому, що перебуваючи на лікуванні з 13.11.2024 по кінець березня 2025 року мав підстави вважати, що був виведений у розпорядження, у зв'язку з чим і було зменшене грошове забезпечення. Позаяк військова частина не повідомляла йому причину зменшення нарахування, то він не розумів чи порушено його право чи військова частина вірно нараховувала у зв'язку з виведенням в розпорядження командира. Тим більше, що листопад і грудень були майже однакові виплати. Щодо твердження відповідача про надання відмови у задоволенні рапорту, то до відома позивача вони не доводились. Додані до матеріалів справи листи Військової частини НОМЕР_3 від 28.02.2025 № 2368/5413 та від 26.01.2025 № 2368/2179 є листами, які адресовані закладу охорони здоров'я та Військовій частині НОМЕР_5 . ОСОБА_1 не отримував відмови у задоволені рапортів: ні засобами поштового зв'язку ні через заклад охорони здоров'я. Констатуючи факт, що ОСОБА_1 самовільно залишив військову частина з 23.01.2025 та приймаючи рішення про зупинення нарахування грошового забезпечення, відповідач не дотримав принцип юридичної визначеності. Позивач наполягає на задоволенні позову.
Відповідач 17.09.2025 подав до суду свої заперечення на відповідь на відзив. Відповідач наголошує на тому, що рапорти позивача були ним розглянуті та надано відповідь у встановленому порядку. Окрім того, докази відвідання медичних процедур, реабілітаційних заходів тощо під час самовільного проведення ОСОБА_1 , так би мовити, “відпустки для лікування» за місцем свого проживання у матеріалах даної справи відсутні. Враховуючи викладене, військова частини НОМЕР_3 залишається на тій правовій позиції, що можливі недоліки акту службового розслідування від 30.04.2025, покладеного в обґрунтування наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 25.01.2025 №25, не спростовують правомірності прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення по суті допущеного військовослужбовцем правопорушення.
Ухвалами суду від 18.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотань Військової частини НОМЕР_3 про залишення позовної заяви без розгляду та про закриття провадження.
Згідно з положеннями статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 1 ст. 262 КАС України визначено, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особа звільнена умовно-достроково від відбування покарання на підставі, визначеній ст. 81-1 Кримінального кодексу України, з 07.08.2024 проходить військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_3 , що підтверджується наданими до матеріалів справи письмовими доказами та сторонами не заперечується.
З 13.11.2024 по 06.12.2024 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «МКЛ № 2 імені проф. О.О.Шалімова» ХМР, що підтверджується випискою з медичної картки № 10665 стаціонарного хворого.
Відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 5816 з 06.12.2024 по 10.01.2025 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП Харківської обласної ради «Обласний госпіталь ветеранів війни».
З 11.01.2025 по 15.01.2025 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в КНП «1 територіальне медичне об'єднання м. Львова», що підтверджується випискою з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2950.
Згідно виписного епікризу із медичної картки стаціонарного хворого № 1440(25) ОСОБА_1 з 15.01.2025 по 23.01.2025 знаходився на стаціонарному лікуванні в ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня».
23 січня 2025 року проведено огляд позивача ВЛК ОКНП «ЧОКЛ». Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 23.01.2025 № 91 Діагноз та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): Стан після оперативного втручання: розкриття флегмони передньої грудної стінки та правого плеча; висічення губовидної нориці післяопераційного рубця. Флегмона передньої грудної стінки та правого плеча [L03.3]. Губовидна нориця після операційного рубця. Крайовий уламковий перелом грудинного кінця правої ключиці [S42.01], перелом хрящового відділу 1 ребра праворуч [S22.31], крайовий уламковий перелом руків'я грудини праворуч. Перихондрит. Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 48 графи II Розкладу хвороб, графи- ТДВ. Потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
ОКНП «ЧОКЛ» 23.01.2025 засобами СЕДО направлено ВЧ НОМЕР_3 рапорт ОСОБА_1 про надання відпустки на підставі довідки військово-лікарської комісії від 23.01.2025 № 91 в якому повідомлено, що відпуску позивач буде проводити за місцем проживання - АДРЕСА_4 . Також, просив направити відпускний квиток до ІНФОРМАЦІЯ_2 АДРЕСА_5 .
26 січня 2025 року ВЧ НОМЕР_3 засобами СЕДО направлено ОКНП «ЧОКЛ» лист від 26.01.2025 № 2368/2179 на телеграму від 23.01.2025 яким повідомлено, що відповідно до «Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ від 01.01.2025 розділ ІІ, стаття 10-1, пункт 24» військовослужбовцю ОСОБА_1 відмовлено у наданні відпустки за місцем його проживання. Військовослужбовцю із числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається на підставі висновку військово-лікарської комісії. Відпустка надається виключно за місцем перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я.
У період з 12.02.2025 по 14.02.2025 ОСОБА_1 знаходив на стаціонарному лікуванні в КНП «Міська лікарня № 4» Запорізької міської ради, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 1995.
З 14.02.2025 по 26.02.2025 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у ВЧ НОМЕР_5 на підтвердження чого надано виписку з медичної картки стаціонарного хворого № 1321.
26 лютого 2025 року проведено огляд позивача ВЛК ВЧ НОМЕР_5 . Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 26.02.2025 № 348 діагноз (включаючи код, згідно чинного НК 025) та постанова ВЛК про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва): стан після оперативного лікування: 15.02.2025 - резекція рукоятки грудини, проксимального відрізку правої ключиці, І ребра з приводу хронічного гнійного артриту правого грудино-ключичного суглобу, норицевої форми у вигляді незміцнілих післяопераційних рубців, больового синдрому з тимчасовим порушенням функції (М86.38). Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 65 графи II Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування у зв'язку із хворобою на 30 календарних днів.
Рапорт про надання відпустки від 26.02.2025 з копіями підтверджуючих документів направлено відповідачу ВЧ НОМЕР_5 СЕДО 26.02.2025.
У відповідь на рапорт від 26.02.2025 відповідачем засобами СЕДО повідомлено ВЧ НОМЕР_5 про те, що відповідно до «Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ від 01.01.2025 розділ ІІ, стаття 10-1, пункт 24» військовослужбовцю ОСОБА_1 відмовлено у наданні відпустки за місцем його проживання. Військовослужбовцю із числа осіб, яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається на підставі висновку військово-лікарської комісії. Відпустка надається виключно за місцем перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я. На даний час військовослужбовець перебуває у статусі самовільно залишив військову частину з 23.01.2025.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.04.2025 № 1005 з метою уточнення причин та умов, що сприяли неповерненню до місця служби після лікування у медичному закладі призначено службове розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 .
Відповідно до висновків Акту службового розслідування від 30.04.2025 за результатами проведення службового розслідування встановлено, що старший механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_1 і 23.01.2025 по теперішній час, тобто більше 3-х діб, відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 без поважних причин в умовах дії правового режиму воєнного стану. Таким чином, в діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки порушення військової дисципліни, вбачаються ознаки порушення військової дисципліни, а саме: абзаців 2, 3, 5 статті 11, статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. В діях солдата ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального Кодексу України, а саме; нез'явлення вчасно на службу без поважної причини з 23,01.2024 тривалістю понад три доби, вчинене в умовах дії правовою режиму воєнного стану.
Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 17.05.2025 № 1448 завершено службове розслідування.
Згідно п. 3 наказу від 17.05.2025 № 1448 старшому офіцеру відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_3 лейтенанту ОСОБА_4 направити повідомлення про вчинення злочину стосовно солдата ОСОБА_1 за ознаками ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України та завірені відповідно до чинного законодавства копії матеріалів даного службового розслідування до Державного бюро розслідувань за місцем вчинення правопорушення для вирішення питання щодо внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не пізніше наступного дня після отримання завіреної відповідно до чинного законодавства копії матеріалів даного службового розслідування.
Відповідно до п. 4 наказу від 17.05.2025 № 1448 начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_3 :
4.1. на підставі абзацу 9 пункту 15 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.20218 № 260 не виплачувати солдату ОСОБА_1 грошове забезпечення з 23.01.2025 по день повернення у військову частину НОМЕР_3 ;
4.2. на підставі абзацу 2 пункту 5 розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.20218 № 260, не виплачувати солдату ОСОБА_1 премію за січень 2025 року та, у разі повернення, за місяць у якому військовослужбовець повернувся до військової частини НОМЕР_3 ;
4.3. на підставі абзацу 2 пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, не виплачувати солдату ОСОБА_1 премію за січень 2025 року та, у разі повернення, за місяць у якому військовослужбовець повернувся до військової частини НОМЕР_3 .
Вказані обставини не є спірними та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України, встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Статтею 65 Конституції України, визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону, яким є Закон України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII (тут і далі в редакції на дату виникнення спірних правовідносин)).
Закон № 2232-XII здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.
У добровільному порядку громадяни проходять: військову службу (навчання) за контрактом курсантів у вищих військових навчальних закладах, а також закладах вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу за контрактом осіб офіцерського складу.
З громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт згідно з додатками 1 і 2.
За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Згідно ст. 81-1 Кримінального кодексу України під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.
У разі застосування судом умовно-дострокового звільнення на підставі, визначеній цією статтею, така особа звільняється умовно-достроково від відбування лише основного покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Надалі дія воєнного стану в Україні постійно продовжувалася згідно з Указами Президента України, воєнний стан в Україні продовжує діяти станом на момент розгляду цієї справи.
Згідно із абзацом 2 пункту 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із Законом №2232-XII та Указом Президента України від 10.12.2008 №1153 "Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (зі змінами) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170).
Інструкція №170 визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу.
Відповідно до статей 14, 31, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки. Командир бригади є прямим начальником усього особового складу полку.
Відповідно до статті 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).
Статтею 14 Статуту внутрішньої служби визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником (ст. 31 Статуту внутрішньої служби).
Згідно статті 254 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці зобов'язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов'язаний направити хворого до медичного пункту частини.
Як зазначено у статті 260 Статуту внутрішньої служби на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров'я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).
У разі направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі номер електронного направлення (а в разі відсутності технічної можливості виписування направлень в електронній формі - направлення в паперовій формі), медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров'я за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що на стаціонарне лікування у сфері охорони здоров'я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров'я за висновком лікаря військової частини, який проводить оцінку стану здоров'я військовослужбовця у спосіб здійснення безпосереднього медичного огляду військовослужбовця.
Згідно з статтею 261 Статуту внутрішньої служби про прибуття військовослужбовців, яких направлено до військового закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування, начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний у той самий день повідомити командира військової частини, з якої вони прибули, а про військовослужбовців, які прибули з інфекційними захворюваннями, - також найближчий санітарно-епідеміологічний заклад охорони здоров'я. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до статті 262 Статуту внутрішньої служби начальник військового закладу охорони здоров'я зобов'язаний за п'ять днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командира військової частини, з якої вони прибули. У день виписки із військового закладу охорони здоров'я військовослужбовцям видаються відповідні документи і вони самостійно (якщо не прибув супроводжуючий із військової частини) направляються до військової частини, з якої прибули. Після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту військової частини, де здають медичні документи; інші документи здаються сержантові із матеріального забезпечення (старшині) роти.
В особливий період медичні та інші документи направляються у електронному вигляді до військової частини закладом охорони здоров'я або територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. У разі неможливості направлення таких документів у електронному вигляді обов'язок по направленню документів у паперовому вигляді покладається на заклад охорони здоров'я або територіальний центр комплектування та соціальної підтримки. Порядок направлення медичних та інших документів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
В особливий період військовослужбовці, які згідно з висновком військово-лікарської комісії мають право на відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) чи визнані непридатними до військової служби, направляються до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для отримання документів з військової частини щодо надання відпустки або звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України. Військовослужбовці також мають право особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), а також для оформлення звільнення з військової служби у порядку, встановленому Міністерством оборони України.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 07.08.2024 проходить військову службу за контрактом у ВЧ НОМЕР_3 як особа звільнена умовно-достроково від відбування покарання на підставі, визначеній ст. 81-1 Кримінального кодексу України (
З 15.01.2025 по 23.01.2025 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня»
Відповідно до постанови ВЛК, оформленої довідкою від 23.01.2025 № 91 позивач потребував відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 календарних днів.
Довідку від 23.01.2025 № 91 та рапорт ОСОБА_1 направлено засобами СЕДО відповідачу 23.01.2025.
У подальшому 14.02.2025 по 26.02.2025 ОСОБА_1 знаходився на стаціонарному лікуванні у ВЧ НОМЕР_5 .
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 26.02.2025 № 348 потребував відпустки для лікування у зв'язку із хворобою на 30 календарних днів.
Довідку від 26.02.2025 № 348 та рапорт ОСОБА_1 про надання відпустки направлено засобами СЕДО відповідачу 26.02.2025.
Частиною 11 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої відпустки визначається характером захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва). Відпустка надається без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Загальний час безперервного перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення не може перевищувати 12 місяців поспіль. Огляд військово-лікарською комісією для вирішення питання про потребу у тривалому лікуванні проводиться не пізніше ніж через чотири місяці від початку лікування. Якщо відповідно до медичних документів закладу охорони здоров'я іноземної держави, до якого військовослужбовця направлено в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, хвороба або поранення (контузія, травма або каліцтво) військовослужбовця перешкоджає йому прибути до військово-лікарської комісії для проведення огляду з метою визначення потреби у тривалому лікуванні, такий огляд проводиться дистанційно в порядку, встановленому Міністерством оборони України. Висновок військово-лікарської комісії про потребу у тривалому лікуванні є підставою для продовження часу перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення на строк, визначений у такому висновку.
Не пізніше закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про його придатність до військової служби.
Після закінчення встановленого абзацом першим цього пункту строку безперервного перебування на лікуванні у закладах охорони здоров'я та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) військовослужбовець підлягає огляду військово-лікарською комісією для вирішення питання про придатність його до військової служби.
Після видання наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не надається.
В той же час, ч. 24 ст. 10-1 означеного закону, передбачено особливості надання відпусток військовослужбовцям із числа осіб яких умовно-достроково звільнено від відбування покарання на підставі, визначеній статтею 81-1 Кримінального кодексу України, та які проходять військову службу за контрактом.
Так, військовослужбовцю на підставі висновку військово-лікарської комісії надається відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Відпустка надається виключно за місцем перебування військовослужбовця в закладах охорони здоров'я.
Відповідно до рапортів ОСОБА_1 про надання відпустки для лікування на підставі довідки ВЛК від 23.01.2025 № 91 від 23.01.2025 та про надання відпустки для лікування на підставі довідки ВЛК від 26.02.2025 № 348 від 26.02.2025 позивач зазначив, що буде проводити відпустку за місцем проживання в м. Запоріжжя.
Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 № 531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559 (надалі також - Порядок № 531).
Згідно пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров'я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі визначені розділом IV Порядку №531.
Судом встановлено, що рапорти ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 складено в паперовій формі та подано відповідачу за допомогою засобів СЕДО.
Відповідачем вказані рапорти були розглянуті у встановлений строк та повідомлено про відмову у наданні відпустки з посиланням на п. 24 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
Суд зазначає, що розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведено до військовослужбовця належним чином.
Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов'язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24, від 08.07.2025 в справі № 580/6020/22.
Однак, як встановлено судом про результат розгляду рапортів від 23.01.2025 та 26.02.2025 відповідачем не було повідомлено позивача, як того вимагає п. 262 Статуту внутрішньої служби - шляхом направляються до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки документів щодо надання відпустки.
Суд наголошує на тому, п. 262 Статуту внутрішньої служби передбачає саме право військовослужбовця особисто подавати документи для оформлення відпустки для лікування у зв'язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва).
Відтак доводи відповідача, стосовно наявності у позивача обов'язку щодо повернення після виписки в місце розташування військової частини, подання рапорту з проханням надати відпустку за станом здоров'я відповідно до рішення ВЛК: отримання у військовій частині на підставі наказу (рішення) командира військової частини відпускного квитка з датами відпустки суперечать п. 262 Статуту внутрішньої служби, а отже є неприйнятними.
При цьому, суд враховує доводи відповідача, стосовно того, що протягом листопада 2024 - березня 2025 військовослужбовець перебував поза межами місця несення служби без правових на те підстав (наказу командира військової частини НОМЕР_3 про вибуття для лікування або про вибуття у відпустку після лікування) незалежно від поважності причин відсутності військовослужбовця на військовій службі, однак суд розглядає позов в межах заявлених позовних вимог, а саме щодо не прийняття рішення (наказу, направлення) за результатом поданих позивачем рапортів або ж вмотивованої відмови у його виданні, із зазначенням відповідних обставин та причин, а також з посиланням на норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3); добросовісно (п. 5); розсудливо (п. 6); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.
Суд наголошує на тому, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).
Водночас, в ході судового розгляду справи встановлено не дотримання відповідачем зазначених вище принципів, порушення порядку доведення до відома військовослужбовця результатів розгляду його рапортів та як наслідок обрання найбільш несприятливого для позивача способу вирішення ситуації.
Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльноств військової частини НОМЕР_3 щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та не видання наказів про надання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на підставі довідки ВЛК ОКНП «ЧОКЛ» № 91 від 23.01.2025 та довідки ВЛК військової частини НОМЕР_5 № 348 від 26.02.2025 та зобов'язання розглянути рапорти ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених судом в рішенні підлягають задоволенню.
Стосовно наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) № 1448 від 17.05.2025 про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 судом встановлено наступне.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ).
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків (ч. 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Згідно із ч. 1 ст. 45 Дисциплінарного статуту ЗСУ, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Наведені норми Дисциплінарного статуту ЗСУ дають підстави дійти висновку, що суть дисциплінарного правопорушення полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушенні військової дисципліни чи громадського порядку.
Відповідно до статей 83-86 Дисциплінарного статуту ЗСУ, на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Згідно зі ст. 91 Дисциплінарного статуту ЗСУ, заборонено за одне правопорушення накладати кілька дисциплінарних стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим, накладати стягнення на весь особовий склад підрозділу замість покарання безпосередньо винних осіб.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Статтею 16 Статуту внутрішньої служби передбачено, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Згідно зі ст. 49 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому.
Частиною 1 статті 40 Закону № 2232-ХІІ визначено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України № 2232-XII, військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.
Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до ч. 4 ст. 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.
Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов'язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.
Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.
Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпунктів «е» пунктів 1 і 2, підпункту «в» пункту 3 частини п'ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.
Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.
Відповідно до ст. 40 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: призначення на посаду і звільнення з неї; присвоєння військового звання; вручення нагороди; відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування.
Таким чином, за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез'явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.
При цьому самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез'явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез'явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.
Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.
Таким чином, не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо. В будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами або підтверджені командиром.
Відсутність у командира відомостей (доказів) про причини залишення чи нез'явлення військовослужбовця зобов'язує командира доповісти про такий факт своє командування та повідомити відповідний орган досудового розслідування.
Як встановлено із матеріалів справи, за результатами розгляду акту службового розслідування та з врахуванням висновків, які містяться в ньому, командиром військової частини НОМЕР_3 наказом (з основної діяльності) від 17.05.2025 № 1448 завершено службове розслідування проведено з метою уточнення причин та умов, що сприяли неповерненню до місця служби після лікування у медичному закладі солдата ОСОБА_1 .
Позивач наполягає на тому, що службове розслідування проведено поверхнево та без врахування суттєво важливих фактів і документів, адже військова частина була належним чином повідомлена про потребу ОСОБА_1 у лікуванні та перебування у лікувальних закладах.
Згідно Акту службового розслідування від 30.04.2025 за результатами проведення службового розслідування встановлено, що старший механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріально-технічного забезпечення стрілецького спеціалізованого батальйону (Шквал) військової частини НОМЕР_3 солдат ОСОБА_1 і 23.01.2025 по теперішній час, тобто більше 3-х діб, відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 без поважних причин в умовах дії правового режиму воєнного стану.
Верховний Суд в постанові по справі № 813/1021/17 від 19.02.2020 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов'язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину.
Суд звертає увагу, що відповідач вважає, що позивач був відсутній на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 без поважних причин в умовах дії правового режиму воєнного стану саме з 23.01.2025 - дати виписки з ОКНП «Чернівецька обласна клінічна лікарня» в якій ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні.
А відтак, є підстави вважати, що відповідач не заперечує правомірність відсутності позивача на військовій службі для лікування до вказаної дати.
Також, відповідач не заперечує, що 23.01.2025 ним отримано засобами СЕДО рапорт ОСОБА_1 про надання відпустки та довідку військово-лікарської комісії від 23.01.2025 № 91.
Оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач повідомив позивачу про відмову у наданні відпустки суд вважає, що відсутні підстави вважати неповернення ОСОБА_1 з лікування таким, що сталося з вини останнього.
Дослідивши матеріали службового розслідування суд вважає, що відповідачем не доведено вину військовослужбовця у не поверненні на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 без поважних причин в умовах дії правового режиму воєнного стану, не встановлено ступінь його вини та не з'ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про невідповідність наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) № 1448 від 17.05.2025 про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 вимогам ст. 2 КАС України в частині обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та пропорційності щодо дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно положень ч. 2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
З приводу розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору і такий фактично не сплачувався, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судового збору.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат та їх розміру матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_3 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) № 1448 від 17.05.2025 про результати службового розслідування стосовно солдата ОСОБА_1 .
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо не розгляду рапортів ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та не видання наказів про надання відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на підставі довідки ВЛК ОКНП «ЧОКЛ» № 91 від 23.01.2025 та довідки ВЛК військової частини НОМЕР_5 № 348 від 26.02.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_3 розглянути рапорти ОСОБА_1 про надання відпустки від 23.01.2025 та 26.02.2025 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених судом в рішенні.
Розподіл судових витрат не проводиться.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13 листопада 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз