17 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/6743/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить: 1) Визнати протиправною та скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за неприбуття за повісткою до ТЦК та СП; 2) Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; 3) Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_2 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та внести актуальні відомості про відстрочку ОСОБА_1 , строки її дії до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_2 докази.
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Національний банк України та витребувано від залученої третьої особи докази.
Ухвалою суду від 03 листопада 2025 року витребувано від позивача докази.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Національним банком України 28 березня 2025 року було направлено на офіційну поштову адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 лист з додатками щодо зарахування позивача на спеціальний військовий облік та внесення за результатами розгляду заяви актуальні відомості про відстрочку та строк її дії до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Однак, відповідач не вчинив дій за результатами розгляду вказаних документів. У зв'язку з чим, позивач надав повторно всі необхідні документи щодо оформлення відстрочки . Одна, жодної відповіді за результатами розгляду повторного звернення позивач не отримав. Натомість, у застосунку «Резерв +» з'явилася інформація про перебування позивача у розшуку.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав. Судом вжито достатніх заходів щодо належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та надано достатній строк для подання відзиву на позовну заяву.
Третя особа надала до суду пояснення щодо позову, в яких просила задовольнити позовні вимоги позивача, з огляду на те, що Національний банк України, з метою актуалізації ІНФОРМАЦІЯ_3 відомостей про заброньованих за Національним банком військовозобов'язаних працівників, які перебувають на військовому обліку у зазначеному ІНФОРМАЦІЯ_2 супровідним листом від 27.03.2025 року за № 56-0030/23380 надав загальний Список заброньованих працівників Національного банку, відповідно до Переліку посад. Вказаний лист був отриманий ІНФОРМАЦІЯ_3 , натомість відмови про зарахування військовозобов'язаного ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік та актуалізації відомостей про нього у Реєстрі «Оберіг» від ІНФОРМАЦІЯ_2 не отримував. Обовязок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, тому вважає, що відповідач мав перевірити наявність чи відсутність у позивача права на відстрочку від призову на мобілізацію.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Національного банку України від 10 жовтня 2019 року № 2993-к «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено на посаду старшого фахівця відділу організації охоронної діяльності управління організації охорони Департаменту безпеки з 16.10.2019 року.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 31 серпня 2023 року про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачу, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року № 493-р згідно з переліком посад і професій надано відстрочку від призову на мобілізацію на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на строку проведення мобілізації.
Національний банк України звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з листом від 27 березня 2025 року № 56-0030/23380 щодо зарахування на спеціальний військовий облік. Відповідно до вказаного листа, з метою забезпечення сталого функціонування Національного банку України в особливий період останній просив забезпечити внесення актуальних відомостей про відстрочки та строки їх дії у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які були надані військовозобов'язаним Національного банку відповідно до Порядку № 45.
До Списку заброньованих працівників Національного банку України відповідно до Переліку посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 року № 493 (із змінами) включено ОСОБА_1 .
Вказаний лист з додатками був направлений на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 рекомендованим поштовим відправленням із повідомленням про вручення № 0601128974630 та було вручено одержувачу 01.04.2025 року.
Проте, відповідач не надав жодної відповіді на вказане звернення, у зв'язку з чим, позивач надіслав на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 листа, в якому зазначив, що його роботодавцем - Національним банком України було направлено ІНФОРМАЦІЯ_5 лист щодо зарахування на спеціальний військовий облік, та просив привести у відповідність пункт Резерву + щодо забезпечення внесення актуальних відомостей про відстрочки та строки її дії у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які були надані військовозобов'язаним Національного банку відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року № 45.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.93 N 3543-XII (далі - Закон N 3543-XII).
Статтею 1 цього Закону встановлено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3543-XII загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з частиною 5 статті 4 Закону № 3543-XII вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
За змістом статті 2 Закону № 3543-XII правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України «Про оборону України», цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Частина 7 цієї ж статті передбачає, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
За правилами статті 24 Закону № 3543-XII бронювання військовозобов'язаних, які перебувають у запасі, здійснюється в мирний та у воєнний час з метою забезпечення функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій в особливий період.
Згідно з вимогами частин 2 і 3 статті 25 Закону № 3543-XII порядок та організація бронювання, критерії, перелік посад і професій, а також обсяги бронювання військовозобов'язаних визначаються цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на його виконання.
Органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що здійснюють бронювання військовозобов'язаних, зобов'язані оформити відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаних, які заброньовані у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, у районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, на території відповідальності якого вони розміщуються.
Як вже встановлено судом, відповідно до наказу Національного банку України від 10 жовтня 2019 року № 2993-к «Про призначення ОСОБА_1 » позивача призначено на посаду старшого фахівця відділу організації охоронної діяльності управління організації охорони Департаменту безпеки з 16.10.2019 року.
Відповідно до повідомлення № НБ23-169 від 31 серпня 2023 року про зарахування військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік позивача взято на спеціальний військовий облік.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 31 серпня 2023 року про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 , позивачу, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 березня 2015 року № 493-р згідно з переліком посад і професій надано відстрочку від призову на мобілізацію на військову службу на період мобілізації та на воєнний час на строк проведення мобілізації.
Матеріалами справи підтверджується, що Національний банк України звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з листом від 27 березня 2025 року № 56-0030/23380 щодо зарахування на спеціальний військовий облік. Відповідно до вказаного листа, з метою забезпечення сталого функціонування Національного банку України в особливий період просив забезпечити внесення актуальних відомостей про відстрочки та строки їх дії у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які були надані військовозобов'язаним Національного банку відповідно до Порядку № 45.
До Списку заброньованих працівників Національного банку України відповідно до Переліку посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.03.2015 року № 493 (із змінами) включено ОСОБА_1 .
Вищевказане свідчить про те, що відносно позивача була проведена визначена законодавством процедура бронювання відповідно до Порядку № 45.
Зазначений Порядок містить гриф "Для службового користування", однак його зміст наведено у листі Мінекономіки від 18.08.2023 за №2704-20/43397-01, адресованому центральним та місцевим органам виконавчої влади, іншим державним органам, та Генеральному штабу Збройних Сил України (ІНФОРМАЦІЯ_6 ).
Так, відповідно до вказаного листа, з метою забезпечення взаємоузгодженої роботи державних, місцевих органів, підприємств з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки (далі ?- ТЦК та СП), органами СБУ, підрозділами Служби зовнішньої розвідки України, щодо оформлення та/або переоформлення Посвідчень про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час (далі ? Посвідчення) відповідно до Порядку, керівникам органів державної влади, 2 інших державних органах, органів місцевого самоврядування, підприємств запропоновано, зокрема підготувати визначені Порядком документи щодо бронювання військовозобов'язаних з урахуванням таких вимог: - військовозобов'язаним, які під час дії воєнного стану набули право на відстрочку, або прийняті на роботу в державні, місцеві органи, підприємства на посади, які включені до затверджених Урядом переліків посад і професій військовозобов'язаних, які підлягають бронюванню на період мобілізації та на воєнний час, оформити Посвідчення та Повідомлення про зарахування військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік (далі - Повідомлення). У відповідних позиціях Посвідчення та Повідомлення щодо строку дії відстрочки зазначити: військовозобов'язаних, які працюють в державним, місцевих органах - “на строк проведення мобілізації»; військовозобов'язаних, які працюють на підприємстві - “на шість місяців».
Як вже встановлено судом, позивачу оформлено Посвідчення про відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час, а також Повідомлення про зарахування військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік.
При цьому, відповідно до листа Мінекономіки № 2704-20/24616-03 від 21.03.2025 «Щодо строку дії відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації» відстрочки, надані військовозобов'язаним відповідно до Порядку № 45, є чинними протягом строку, на який вони надані. Строк відстрочки зазначається у Посвідченні та Повідомленні про зарахування військовозобов'язаного на спеціальний військовий облік (за формою згідно з додатком 5 до Порядку № 45). Надані відстрочки підлягають анулюванню у випадках, визначених пунктом 16 Порядку № 45. Вимоги підпунктів 1 та 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2024 № 1332 не застосовуються до відстрочок, наданих військовозобов'язаним відповідно до Порядку № 45. Ураховуючи зазначене, з метою забезпечення сталого функціонування органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в особливий період, рекомендовано Міноборони, Генеральному штабу Збройних Сил України: забезпечити наявність у Реєстрі і мобільному застосунку "Резерв+" відомостей про відстрочки, які були надані військовозобов'язаним відповідно до Порядку № 45, та строку їх дії (https://mon.gov.ua/static-objects/mon/sites/1/mobilizaciyna-robota/2025/21-03-2025/minekonomiky-2704-20-24616-03-vid-21-03-2025.pdf ).
З метою актуалізації ІНФОРМАЦІЯ_3 відомостей про заброньованих за Національним банком України військовозобов'язаних працівників, які перебувають на військовому обліку у вказаному ІНФОРМАЦІЯ_2 супровідним листом від 27 березня 2023 року за № 56-0030/223380 було надано загальний Список заброньованих працівників Національного банку України, серед яких був зазначений позивач.
Вказаний лист Національного банку України щодо зарахування на спеціальний військовий облік був направлений на адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 та отриманий 01.04.2025 року, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення.
Однак, відповідачем не надано суду жодних доказів не підтвердження вчинення ним дій пов'язаних із розглядом вищевказаного звернення Національного банку України та взяття позивача на спеціальний військовий облік.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що позивач 14 липня 2025 надіслав на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_2 листа, в якому зазначив, що його роботодавцем - Національним банком України було направлено ІНФОРМАЦІЯ_5 лист щодо зарахування на спеціальний військовий облік, та просив привести у відповідність пункт Резерву + щодо забезпечення внесення актуальних відомостей про відстрочки та строки її дії у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які були надані військовозобов'язаним Національного банку відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.02.2015 року № 45.
Однак, відповіді за результатами свого звернення позивач не отримав.
В той же час, суд зазначає, що відповідно до пункту 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) виконання завдання з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 4 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки виконують покладені на них завдання у взаємодії з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також з органами військового управління, з'єднаннями, військовими частинами, навчальними частинами (центрами), установами, організаціями, вищими військовими навчальними закладами та військовими навчальними підрозділами закладів вищої освіти Збройних Сил та інших військових формувань, Держспецзв'язку, правоохоронними та розвідувальними органами, державними органами спеціального призначення з правоохоронними функціями, громадськими організаціями.
Відповідно до абзацу 9 пункту 11 Положення № 154, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Також за приписами пункту 15 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов'язаний організовувати: проведення перевірок стану бронювання військовозобов'язаних на період мобілізації.
Отже, органи ТЦК зобов'язані перевіряти та володіти інформацією щодо заброньованих осіб з метою недопущення протиправних дій щодо особи.
Суд враховує, що у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини (ЄСПЛ) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси. Згідно з висновком ЄСПЛ державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
Як вже неодноразово зазначалося судом, стосовно позивача була проведена визначена законодавством процедура бронювання відповідно до Порядку № 45 та Національним банком України було надіслано лист ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо зарахування на спеціальний військовий облік та надано список заброньованих працівників, серед яких був зазначений позивач.
В той же час, з огляду на вищенаведене, суд констатує, що відповідач за результатами розгляду, поданих Національним банком України документів не зарахував позивача на спеціальний військовий облік із внесенням відомостей про надану відстрочку, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.
Разом з тим, суд вважає, що позивач не повинен нести негативні для себе наслідки, у зв'язку з тим, що відповідач, внаслідок протиправної бездіяльності не прийняв рішення за результатами розгляду повідомлення Національного банку України та не взяв позивача на спеціальний військовий облік як заброньованої особи.
При цьому, суд зазначає, що під бездіяльністю розуміється пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи чи інтереси фізичних або юридичних осіб, в тому числі не прийняття рішення у випадках, коли таке рішення повинно бути прийнято відповідно до вимог закону. Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Зі змісту заявлених позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути заяву ОСОБА_2 про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та внести актуальні відомості про відстрочку ОСОБА_1 , строки її дії до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Як вже встановлено судом, позивач заброньований за Національним банком України, який звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 27 березня 2023 року з листом за № 56-0030/223380 щодо зарахування позивача на спеціальний військовий облік.
З огляду на встановлену судом бездіяльність відповідача щодо не взяття позивача на спеціальний облік, позивач звернувся із заявою до ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була обґрунтована не розглядом листа Національного банку України та до вказаної заяви був долучений вищезазначений лист Національного банку України від 27 березня 2023 року за № 56-0030/223380.
Таким чином, на думку позивача мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо не розгляду його заяви про відстрочку.
В той же час, суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відповідно до п. 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5, військовозобов'язаних СБУ чи розвідувальних органів) особисто через центри надання адміністративних послуг подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
З аналізу наведеного пункту 58 Порядку № 560 суд робить висновок, що за наявності бронювання, оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є обов'язком підприємства, установи чи організації, за якими заброньований працівник, а не самого військовозобов'язаного. Це один із двох винятків, передбачених пунктом 58 Порядку № 560, коли активні дії щодо реалізації права на відстрочку мають бути здійснені не самим військовозобов'язаним.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У постанові від 24 вересня 2019 року у справі №819/1420/15 Верховний Суд зазначив, що право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов'язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява.
Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі № 807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).
Таким чином, суд може та зобов'язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов'язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи встановлені по справі обставини та оскільки судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо незарахування позивача на спеціальний військовий облік, з метою повного та ефективного поновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 зарахувати позивача на спеціальний військовий облік, як особу яка є заброньованою, із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
При цьому, суд зазначає, що обраний судом спосіб захисту повною мірою забезпечує реальне відновлення порушеного права позивача.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення адміністративної відповідальності позивача за неприбуття за повісткою до ТЦК та СП, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом ч.1ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція аналогічного змісту неодноразово висловлювалася Верховним Судом у своїх рішеннях, зокрема, у постанові від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 31.01.2024 № 640/6129/22, від 20.12.2024 у справі № 815/5751/16, від 18.02.2025 у справі №260/5061/22, від 07.02.2025 у справі №990/54/24.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1)чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2)чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року витребувано від відповідача, зокрема матеріали притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку.
Відповідач на виконання вимог ухвали суду повідомив, що матеріали про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не оформлялися.
Водночас, щодо наданого представником позивача скріншоту із застосунку «Резерв +» на підтвердження винесення щодо нього постанови про накладення на нього штрафу за порушення правил військового обліку, то на думку суду такий не дає можливості визнати наявними обставини винесення саме ІНФОРМАЦІЯ_3 постанови стосовно позивача, оскільки такий скріншот не містить жодних ідентифікуючих відомостей щодо такої постанови.
З огляду на вищенаведене та оскільки матеріали справи не містять доказів порушено права позивача в цій частині, то в задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності позивача за неприбуття за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_4 необхідно відмовити.
Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, у відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 605,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незарахування ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік.
3. Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_8 зарахувати ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік як особу, яка є заброньованою, із внесенням відомостей про надану відстрочку в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судові витрати у розмірі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька