14 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/4841/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.
при секретарі судового засідання - Деяк О.М.,
за участю:
представник позивача: Зеленяк С.П.,
представник відповідача: Яблонський О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, у якій позивач просить суд:
1. Визнати протиправними і скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області від 05 травня 2025 року №72о/с в частині, що стосуються позивача ОСОБА_1 .
2. Визнати протиправними і скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області від 21 травня 2025 року №81о/с в частині, що стосуються позивача ОСОБА_1 .
3. Визнати протиправними і скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області №1392 від 21 травня 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП в Закарпатській області» в частині, що стосуються позивача ОСОБА_1 .
4. Поновити позивача ОСОБА_1 на службі у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області з 21 травня 2025 року до 02 травня 2026 року.
5. Допустити виконання рішення в частині поновлення позивача на службі у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області з 21 травня 2025 року до негайного виконання.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що згідно наказу ГУНП в Закарпатській області від 29 квітня 2024 року №89 о/с ОСОБА_1 перебував у безоплатній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 03 травня 2024 року по 02 травня 2025 року і перебував у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області. 10 березня 2025 року Лікувально-діагностичним центром ТОВ «ГЕМО МЕДИКА УКРАЇНА» була видана довідка №46 форми №080-1о про те, що його син хворіє та з 02 травня 2025 року по 02 травня 2026 року потребує домашнього догляду. Вказує, що 13 березня 2025 року надіслав поштовим зв'язком до відповідача рапорт, у якому просив на підставі п.3 статті 25 Закону України «Про відпустки» надати йому додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 02 травня 2025 року, до якого були долучені копія свідоцтва про народження дитини, оригінал довідки №46 від 10 березня 2025 року, копія свідоцтва про шлю, копія посвідчення батьків багатодітної сім'ї та копія довідки з місця роботи дружини. Однак, листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Закарпатській області №45301-2025 від 22 квітня 2025 року позивачу запропоновано приступити до сумлінного виконання службових обов'язків. 03 червня 2025 року позивачем отриманий лист, у якому зазначалося, що у зв'язку з невиходом на службу з 07 травня 2025 року по 20 травня 2025 року його звільнено.
Зазначає, що про перебування у відпустці по догляду за дитиною або про правомірну відсутність на робочому місці відповідачу було відомо, вважає свої дії такими, що здійсненні ним в межах наданих йому законом прав, накази Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності та звільнення неправомірними та такими, що порушують його законні права та інтереси.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.
04 липня 2025 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву. Відповідно до якого зазначає, що дисциплінарною комісією встановлено, що до керівництва Головного управління Національної поліції в Закарпатській області звернувся з рапортом начальник управління кадрового забезпечення ГУНП полковник поліції Скороход А.В., про те, що позивач, згідно наказу ГУНП від 05.05.205 року №72 о/с повинен був приступити до виконання службових обов'язків у зв'язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку, однак не прибув до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби. Вказує, що починаю з 07.05.2025 року, ОСОБА_1 не приступив до виконання службових обов'язків, при цьому, про причини невиходу на службу не повідомив. За фактами безпідставних невиходів на службу позивача, складено акти про відсутність поліцейського на службі. За наслідками службового розслідування дисциплінарна комісії констатувала, що така поведінка позивача негативно впливає на працівників поліції, які несуть службу в умовах воєнного стану, в частині безумовного дотримання службової дисципліни, а також підриває авторитет Національної поліції України. А тому, оскаржувані накази Головного управління Національної поліції у Закарпатській області видані у межах повноважень та у спосіб встановлений законом. Просить у задоволенні позовної заяви відмовити.
Ухвалою суду від 22 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
04 листопада 2025 року в судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві. Просив такі задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, заслухавши пояснення сторін у справі, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національної поліції України по 21 травня 2025 року. Стаж служби на день звільнення складає 14 років 06 місяців 04 дні. Остання посада перед звільненням - інспектор сектору реагування патрульної поліції Берегівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області. Спеціальне звання - старший лейтенант поліції.
Згідно наказу ГУНП в Закарпатській області від 29 квітня 2024 року №89 о/с позивач перебував у безоплатній відпустці по догляду за дитиною (сином - ОСОБА_2 ) до досягнення нею чотирирічного віку з 03 травня 2024 року по 02 травня 2025 року і перебував у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області.
10 березня 2025 року Лікувально-діагностичним центром ТОВ «ГЕМО МЕДИКА Україна» була видана довідка №46 форми №080-1о про те, що син хворіє на захворювання J351, перебуває на диспансерному обліку з 10 липня 2023 року і з 02 травня 2025 року по 02 травня 2026 року потребує домашнього догляду.
13 березня 2025 року позивач надіслав поштовим зв'язком до відповідача рапорт, у якому просив на підставі п.3 статті 25 Закону України «Про відпустки» надати йому додаткову відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 02 травня 2025 року, до якого були долучені копія свідоцтва про народження дитини, оригінал довідки №46 від 10 березня 2025 року, копія свідоцтва про шлюб, копія посвідчення батьків багатодітної сім'ї і копія довідки з місця роботи дружини.
Листом Управління кадрового забезпечення ГУНП в Закарпатській області №45301-2025 від 22 квітня 2025 року (245211) повідомлено позивача, що у зв'язку із значим некомплектом особового складу ГУНП області, необхідністю забезпечення ефективного та оперативного виконання завдань, покладених на поліцейських в умовах воєнного стану, постійної ротації особового складу, виваженого рішення керівництвом Головного управління Національної поліції в Закарпатській області щодо надання позивачу відпустки не прийнято. У зв'язку з чим, запропоновано позивачу приступити до сумлінного виконання службових обов'язків.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 05.05.2025 року №72 о/с старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Головного управління Національної поліції в Закарпатській області визнано таким, що приступив до виконання службових обов'язків у зв'язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 4-ох річного віку.
Згідно з рапортом від 08 травня 2025 року начальник управління кадрового забезпечення ГУНП полковник поліції Скороход А.В., повідомив керівництво Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про неприбуття до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби старшого лейтенанту поліції ОСОБА_1
12.05.2025 наказом ГУНП в Закарпатській області №1291 створено дисциплінарну комісію та призначено службове розслідування за обставинами, викладеними у рапорті начальника управління кадрового забезпечення ГУНП полковника поліції Скорохода А.В., щодо неприбуття до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби старшого лейтенанту поліції ОСОБА_1 .
Дисциплінарною комісією встановлено, що починаючи з 07.05.2025 року по 20.05.2025 року старший лейтенант поліції ОСОБА_1 не приступив до виконання службових обов'язків, при цьому, про причини невиходу ним на службу УКЗ ГУНП в Закарпатській області не повідомив. Під час надання поясненнь з даного приводу старший лейтенант поліції ОСОБА_1 скористався правом ст. 63 Конституції України.
За фактами безпідставних невиходів на службу ОСОБА_1 , складено акти про відсутність поліцейського на службі від 07.05.2025 року №53930-2025, від 08.05.2025 року №54569-2025, від 09.05.2025 року №55602-2025, від 12.05.2025 року №56802-2025, від 13.05.2025 року №57735-2025, від 14.05.2025 року №58035-2025, від 15.05.2025 року №58777-2025, від 16.05.2025 року №59419-2025, від 19.05.2025 року №60501-2025 та від 20.05.2025 року №61267-2025.
На підставі здобутої під час службового розслідування інформації, яка свідчить про безпідставний невихід на службу 07.05.2025, 08.05.2025, 09.05.2025, 12.05.2025, 13.05.2025, 14.05.2025, 15.05.2025, 16.05.2025, 19.05.2025 та 20.05.2025 ОСОБА_1 , дисциплінарна комісія констатувала, що така поведінка поліцейського, негативно впливає на працівників поліції, які несуть службу в умовах воєнного стану, в частині безумовного дотримання службової дисципліни, а також підриває авторитет Національної поліції України.
Згідно службової характеристики, з лютого 2021 року по серпень 2024 року ОСОБА_1 зарекомендував себе посередньо. До виконання службових обов'язків відносився помірно. Накази та інші нормативні документи, які регламентують роботу Національної поліції знав на належному рівні, за змінами в чинному законодавстві слідкував періодично, що унеможливлювало своєчасне та належне виконання вимог Національної поліції України. За характером активний, рішучий, однак не в достатній мірі відповідальний.
Обставин, що пом'якшують відповідальність ОСОБА_1 під час проведення службового розслідування не встановлено.
Висновком службового розслідування визнано за необхідне застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 21.05.2025 року №1392 ОСОБА_1 відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статут Національної поліції України, звільнено зі служби в поліції.
Наказом начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21.05.2025 року №81 о/с звільнено зі служби в поліції за п.6 ч.1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліції» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) ОСОБА_1 , з 21.05.2025 року.
Вважаючи, накази ГУНП в Закарпатській області від 05 травня 2025 року №72 о/с , від 21 травня 2025 року №81 о/с та №1392 від 21 травня 2025 року незаконними та такими, що підлягають скасуванню з поновленням позивача у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України визначено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №580-VIII національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Частиною першою статті 3 Закону №580-VIII передбачено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу в поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Згідно з частиною першою, другою статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Статтею 60 Закону №580-VIII визначено, що відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Згідно з пунктом 5 розділу І Правил №1179, поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі України «Про Національну поліцію», інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності.
На виконання приписів абзаців 1, 2 та 7 пункту 1 розділу ІІ Правил №1179 під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен:
- неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
- професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.
Нормами частин 1 та 2 статті 19 Закону №580-VIII встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень регламентовано Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Дисциплінарним статутом визначається сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Положеннями частини 1 статті 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року №2337-VIII визначено, що службова дисципліна це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно з пунктами 1, 6 та 11 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов'язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень.
Згідно зі статтею 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Як передбачено частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.
Приписами частин 2-4 статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Так, підставою для призначення службового розслідування слугував рапорт начальника управління кадрового забезпечення ГУНП полковника поліції Скорохода А.В. , про те, що старший лейтенант поліції ОСОБА_1 , який згідно наказу ГУНП від 05.05.2025 року №72 о/с повинен був приступити до виконання службових обов'язків у зв'язку із закінченням відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку, не прибув до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби.
Частиною 10 статті 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 2 розділу І Положення №893, дисциплінарна комісія створюється за письмовим наказом Міністра внутрішніх справ України, службової особи поліції або ректора закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, який здійснює підготовку поліцейських, наділених повноваженнями із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення, одночасно з прийняттям рішення про призначення службового розслідування.
На виконання пункту 3 розділу І Положення №893 дисциплінарна комісія утворюється у складі не менше трьох осіб, з яких визначається голова дисциплінарної комісії.
Як вбачається з матеріалів справи, 12.05.2025 наказом ГУНП в Закарпатській області №1291 призначено службове розслідування за обставинами, викладеними у рапорті начальника управління кадрового забезпечення ГУНП полковника поліції Скорохода А.В., щодо неприбуття до кадрового підрозділу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби старшого лейтенанту поліції ОСОБА_1 .
Під час службового розслідування встановлено, що згідно наказу №89 о/с від 29.04.2024 року старшому лейтенантові поліції ОСОБА_1 відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» було надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 4-ох річного віку з 03 травня 2024 року по 02 травня 2025 року.
Однак, починаючи з 07.05.2025 року позивач не приступив до виконання службових обов'язків, при цьому, про причини невиходу ним на службу УКЗ ГУНП в Закарпатській області не повідомив, за фактами безпідставних невиходів на службу, складено акти про відсутність поліцейського на службі.
Вищенаведене слугувало підставою для висновку про скоєння позивачем дисциплінарного проступку та грубого порушення вимог пунктів частини 1, пунктів 1, 2, 4, 6, 8 частини 3 статті 1, частини 1 статті 5 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18, частини 1 статті 64 Закону України від 02.07.2015 №580-VIII «Про Національну поліцію», пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, абзацу 2 частини 1 розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС від 09.11.2016 №1179 та статті 38 Закону України «Про запобігання корупції», що виразилося у невиконанні наказу ГУНП в Закарпатській області від 05.05.2025 №72 о/с, невиході на службу 07.05.2025, 08.05.2025, 09.05.2025, 12.05.2025, 13.05.2025, 14.05.2025, 15.05.2025, 16.05.2025, 19.05.2025 та 20.05.2025 в умовах воєнного стану та посиленого варіанту службової діяльності, порушенні Присяги та Правил етичної поведінки поліцейського, старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 (0072291), який перебуває у розпорядженні Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, відповідно до пункту 7 частини 3 статті 13 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, яке є несумісним з подальшим проходженням служби в Національній поліції України. Висновком службового розслідування визнано за необхідне застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Заперечуючи проти висновків службового розслідування ОСОБА_1 вказує про неможливість здійснення ним трудових функцій у зв'язку перебування у безоплатній відпустці по догляду за дитиною. Зазначає, що згідно частини 2 статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури, однак, наголошує, що він не залучений до виконання робіт на об'єктах критичної інфраструктури, знаходився у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області і вже отримував відпустку для догляду за дитиною в період воєнного стану.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 18 Закону України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлено, що після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Таке ж право передбачене частинами третьою, сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України.
Так, згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується, зокрема, гарантованим наданням працівнику відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади) та заробітної плати, якщо таке передбачене законодавством.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» встановлено основні види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням;
3) творча відпустка;
3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях;
4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами; відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; відпустка у зв'язку з усиновленням дитини; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
5) відпустки без збереження заробітної плати.
Залежно від обов'язковості надання відпустки для роботодавця відпустки можна поділити на ті, які роботодавець зобов'язаний надати, та ті, надання яких є правом роботодавця на власний розсуд.
Предметом розгляду цієї справи є право особи на відпустку в разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, яка надається в обов'язковому порядку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.
Суд враховує, що указане право віднесене законодавцем до відпусток без збереження заробітної плати (розділ VI Закону України «Про відпустки»), а не до соціальних відпусток (розділ IV цього Закону), однак право на відпустку у зв'язку з потребою дитини в домашньому догляді має вочевидь соціальний характер, оскільки стосується забезпечення соціальних прав працевлаштованих батьків.
Соціальна відпустка - це вид відпусток соціального характеру, що надається працівникам із сімейними обов'язками з метою належного їх виконання, а також відпочинку, відновлення фізичних, морально-психологічних та інтелектуальних затрат на виконання трудового договору відповідно та у порядку, передбаченому законом.
У цьому разі слово «соціальна» підкреслює державний інтерес, державні гарантії та державне фінансування певної стадії трудових відносин - відпустки у зв'язку з виконанням батьківських обов'язків чи сімейних функцій та іншими випадками тимчасової непрацездатності.
Призначення соціальних відпусток спрямоване на: 1) підвищення ефективності права на працю; 2) ефективне та гнучке функціонування трудових відносин; 3) відновлення працівником зусиль, спрямованих на виконання трудової функції та інших трудових обов'язків; 4) здійснення працівниками функції батьківства та інших тісно пов'язаних із ним функцій.
Саме причинно-наслідковий зв'язок стану здоров'я дитини є підставою для отримання такого виду відпустки, де волевиявлення батьків як працівників є скоріше вимушеним кроком, аніж безстороннім волевиявленням.
Згідно із частиною сьомою статті 179 КЗпП України відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, що також кореспондується із положеннями Закону України «Про відпустки».
Відповідно до частини першої статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Суд, звертає увагу на те, що частиною першою статті 181 КЗпП України визначено саме порядок надання указаних відпусток, а не права та обов'язки учасників трудових відносин у зазначеному процесі.
Для реалізації права на відпустку без збереження заробітної плати, гарантованого статтями 2, 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України, працівнику необхідно підтвердити факт хвороби дитини медичним висновком, оформити своє волевиявлення у відповідній письмовій заяві та повідомити про свій намір роботодавця.
Для отримання відпустки по догляду за дитиною до 6 років, працівник має подати заяву на таку відпустку та «Довідку про потребу дитини у домашньому догляді» затверджену наказом МОЗ від 11.06.2012 №430, яку видають заклади охорони здоров'я будь-якої форми власності на підставі рішення лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) (п. 4 Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-1/о «Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді», затвердженої Наказом №430). Відпустку до 6 років надають з дати, зазначеної працівником у його заяві.
Отже, складання Довідки про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді є підставою для оформлення відпустки без збереження грошового забезпечення одному з батьків дитини, тобто як мати, так і батько дитини вправі скористатися цим правом.
У випадку дотримання наведеного порядку працівник вважається таким, що реалізував гарантоване державою право на отримання відпустки без збереження заробітної плати. Кадрове оформлення (видача відповідного наказу роботодавця) поданої заяви про відпустку не є юридичним фактом, з яким пов'язується виникнення у працівника права на відпустку за статтею 25 Закону України «Про відпустки» та частиною шостою статті 179 КЗпП України.
Відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною (не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку) стосується працівників, які на момент написання заяви про надання такої відпустки безпосередньо не виконують трудової функції та вже перебувають удома, тобто роботодавець при плануванні своєї господарської діяльності не враховує інтелектуальний капітал та фізичну працю працівників, що перебувають у таких відпустках.
Разом з тим, суд звертає увагу, що згідно наказу ГУНП в Закарпатській області від 29 квітня 2025 року №89 о/с позивач перебував у безоплатній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку з 03 травня 2024 року по 02 травня 2025 року і перебував у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області.
Уже сам факт перебування дитини з потребою домашнього догляду під доглядом працівника унеможливлює фізичний вихід останнього на роботу, відповідно очікування на робочому місці наказу роботодавця про надання відпустки призведе до порушення прав хворої дитини та того з батьків, хто здійснює догляд і потребує відпустки для цієї мети.
З урахуванням викладеного звільнення за невихід на службу, працівника, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо отримання відпустки по догляду за дитиною та у зв'язку із цим не вийшов на роботу в указану ним дату, є незаконним.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 перебував у безоплатній відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею чотирирічного віку та у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області, а відтак на нього поширюються гарантії, передбачені статтею 5-1 КЗпП України, зокрема, в частині збереження роботи.
За таких обставин, ураховуючи положення частини третьої статті 5-1 КЗпП України, суд дійшов до висновку, що ГУНП в Закарпатській області не мало законних підстав для звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», а тому наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21.05.2025 р №81 о/с є протиправним та підлягає скасуванню. Таким чином, позивач підлягає поновленню у розпорядженні Головного управління Національної поліції у Закарпатській області.
Щодо дати з якої необхідно поновити позивача, то суд вважає за необхідне вказати наступне.
Пунктом 2.27. Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, прямо вказує, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Згідно наказу начальника Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21 травня 2025 р. №81 о/с «По особовому складу» позивача звільнено з 21 травня 2025 року.
Відтак, суд вважає, що необхідно поновити позивача саме з 21 травня 2025 року, оскільки позивач вважається таким, що 20 травня 2024 року був на роботі.
Таким чином, у значенні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, тобто період з дня наступного за днем звільнення (незаконного переведення на іншу роботу) по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08 грудня 2022 року №460/2014/19.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що позивач подав заяву про надання відпустки та довідку про потребу дитини у домашньому догляді, тобто скористався своїм установленим законом правом на відпустку по догляду за дитиною, передбачену частиною шостою статті 179 КЗпП України, та врахувавши, що такий вид відпустки відповідно до вимог закону за наявності підтверджуючих документів надається роботодавцем в обов'язковому порядку і згоди роботодавця на таку відпустку закон не вимагає, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що перебування позивача у відповідній відпустці унеможливлює звільнення останнього за невихід на службу на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв'язку із чим наказ про звільнення позивача із служби в поліції підлягає скасуванню з поновленням його на посаді.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 6 частини 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст.5, 9, 19, 77, 78, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (88008, вул. Ференці Ракоці, буд. 13, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 40108913) про визнання протиправним та скасування наказу - задовольнити.
Визнати протиправними і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 05 травня 2025 року №72о/с «По особовому складу».
Визнати протиправними і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 21 травня 2025 року №81о/с «По особовому складу».
Визнати протиправними і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області №1392 від 21 травня 2025 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських ГУНП в Закарпатській області».
Поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі у розпорядженні ГУНП в Закарпатській області з 21 травня 2025 року.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Берегівського районного відділу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 21 травня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 14 листопада 2025 року.
СуддяЯ. М. Калинич