14 листопада 2025 року м. Житомир справа № 320/28231/23
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) полковника ОСОБА_2 від 26.12.2022 №3320 "Про результати службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 ";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошові кошти в сумі, у якій не було здійснено виплати старшому сержанту ОСОБА_1 , командиру відділення 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) полковника ОСОБА_2 від 26.12.2022 №3320 "Про результати службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 ";
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 виключити зі службової картки старшого сержанта позивача запис про накладене на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) полковника ОСОБА_2 від 26.12.2022 №3320 "Про результати службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 " дисциплінарне стягнення на підставі рішення суду;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.
Ухвалою від 28.08.2023 Київський окружний адміністративний суд передав адміністративну справу №320/28231/23 на розгляд до Житомирського окружного адміністративного суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2024 призначено головуючим суддею Шуляк Л.А.
Ухвалою судді від 27.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Також, вказаною ухвалою зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 разом з відзивом на адміністративний позов надати належним чином завірені докази ознайомлення/надсилання ОСОБА_1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) полковника ОСОБА_2 від 26.12.2022 №3320 "Про результати службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 ".
Вимоги ухвали суду були виконані відповідачем лише 11.11.2024.
Також 27.11.2024 відповідачем було надано відзив на адміністративний позов, в якому він заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вважає, що службове розслідування проведено у встановленому порядку, в ході якого підтверджено факт відкритої відмови позивача виконувати бойове розпорядження, тому йому не було виплачено відповідно до наказу від 05.01.2023 № 89 додаткову винагороду за грудень 2022 року. Звертає увагу, що позивачем не оскаржувався наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2023 №89 "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за грудень 2022 року".
22.04.2025 позивачем надано відповідь на відзив, в якому вказано, що відповідачем не спростовано викладені в позовній заяві факти (факт ненадання належної медичної допомоги; не направлення ОСОБА_1 на стаціонарне обстеження та лікування, не направлення ОСОБА_1 на хірургічне лікування, повне ігнорування висновків та рекомендацій лікарів, факт перебування ОСОБА_1 на час оголошення бойового розпорядження на ВЛК, факт порушення Порядку проведення службового розслідування, що призвели до прийняття незаконного, необґрунтованого та протиправного наказу).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який наразі триває. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Відповідно до наказів Житомирського окружного адміністративного суду головуючий суддя Шуляк Л.А. перебувала у щорічній відпустці в періоди з 02.06.2025 по 18.06.2025, з 15.08.2025 по 05.09.2025 включно.
Дану справу розглянуто у порядку ст.263 КАС України із складанням судового рішення відповідно до ч.4 ст.243 та ч.5 ст.250 КАС України.
Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 "Про призначення службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 " від 15.11.2022 року № 5401 було проведено службове розслідування, з метою уточнення причин і умов, що сприяли невиконанню наказу безпосереднього начальника в умовах воєнного стану військової частини НОМЕР_1 , на підставі рапорту командира l механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , майора ОСОБА_3 , зареєстрованого за вх. № 11393/окп від 15.11.2022 року, а також встановлення ступеня вини даного військовослужбовця, чиї дії чи бездіяльність призвели до вчинення правопорушення.
Службовим розслідуванням встановлено, що 15 листопада 2022 року капітаном ОСОБА_4 , заступником командира 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , військовослужбовцям розвідувального взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , було доведено бойове розпорядження командира НОМЕР_3 механізованого батальйону від 15.11.2022 року № 1206/2/91. Посилаючись на проходження ВЛК, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , командир відділення 3 розвідувального відділення розвідувального взводу НОМЕР_3 механізованого батальйону, не виконав бойове розпорядження командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , майора ОСОБА_3 , про оборону батальйонного району, в умовах воєнного стану, відмовився виконувати бойове розпорядження по охороні та обороні ввірених позицій, чим вчинив дії що містять ознаки кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст.402 КК України, тобто непокору в умовах воєнного стану.
Вказані вище неправомірні дії призвели до порушення встановленого порядку несення військової служби, що спричинило ускладнення при забезпеченні боєздатності та бойової готовності 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 .
За наслідками матеріалів службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_1 26.12.2024 видано наказ №3320 "Про результати службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 ", яким, зокрема, вирішено за порушення військової дисципліни, відкриту відмову виконувати бойове розпорядження командира НОМЕР_3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 від 19.09.2022 року №6636/3, старшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти на нього дисциплінарне стягнення "Сувора догана" на підставі п. "в" ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; встановленим порядком подати рапорт про позбавлення додаткової винагороди за грудень місяць 2022 року, старшого сержанта ОСОБА_1 , командира відділення 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , встановленої Постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року № 168, на підставі підпункту 9.7 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 року № 912/з/29 щодо врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової виплати, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 року №168.
Не погодившись з наведеним наказом, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 2 Закону України "Про Збройні Сили України" правовою основою діяльності Збройних Сил України є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", статути Збройних Сил України, інші закони України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України, міжнародні договори України, що регулюють відносини в оборонній сфері.
Частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (далі по тексту - Статут), військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
За нормами ст. 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, обов'язок знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.
В силу статті 16 Статуту кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості (п. 58 Статуту внутрішньої служби).
Командир бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) в мирний і воєнний час відповідає за бойову та мобілізаційну готовність, укомплектованість особовим складом, успішне виконання бригадою (полком, кораблем 1 і 2 рангу, окремим батальйоном) бойових завдань; бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально- психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; внутрішній порядок; стан і збереження зброї, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального та інших матеріальних засобів; стан фінансового господарства; всебічне забезпечення бригади, стан пожежної та екологічної безпеки (п. 66 Статуту внутрішньої служби).
Командир бригади зобов'язаний:
забезпечувати збереження озброєння, боєприпасів та інших матеріальних засобів бригади, їх своєчасне поповнення до визначених норм;
здійснювати планові та раптові перевірки, організовувати щорічне проведення інвентаризації матеріальних засобів у службах, керувати роботою внутрішніх комісій, що проводять такі перевірки;
організувати бухгалтерський облік військового майна (у тому числі непорушного запасу) та знати вартість утримання військової частини (п. 67 Статуту внутрішньої служби).
Відповідальність військовослужбовців закріплюється статтями 26, 27 Статуту, згідно з якими, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі по тексту - Дисциплінарний статут).
Так, відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Статтею 45 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ст. 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема - догана.
Згідно зі ст. 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Статтею 85 Дисциплінарного статуту передбачено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
За приписами ст.86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Відповідно до ст.97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.
Підстави, порядок призначення і проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, які допустили правопорушення (порушення військової дисципліни та громадського порядку) визначено Інструкцією про порядок проведення службового розслідування у Збройних силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 21.11.17 № 608 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 № 1503/31371 (далі - Інструкція №608).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Інструкції №608 службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; - невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань.
Підставою для притягнення до дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні військовослужбовцем службової дисципліни.
Для визначення правомірності або протиправності наказу про застосування дисциплінарного стягнення необхідно встановити наявність або відсутність складу дисциплінарного правопорушення.
Зі змісту наказу про призначення службового розслідування судом встановлено, що таке розслідування призначено за фактом відмови виконувати бойове розпорядження командира 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2022 року № 1206/2/91.
Суд зазначає, що у спірних правовідносинах об'єктом дисциплінарного правопорушення є суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єкта правопорушення, додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Об'єктивна сторона це бездіяльність позивача, а саме відмова позивача виконувати бойове розпорядження командира без поважних причин в умовах воєнного часу.
Водночас, відповідно до письмових пояснень ОСОБА_1 , які були надані 20.12.2022 в ході проведення службового розслідування, останній зазначив, що 15.11.2022 отримав наказ про відбуття на посилення 2 МР від командира розвідувального взводу ОСОБА_5 . На той час він проходив ВЛК в м.Добропілля Донецької області через незадовільний стан здоров'я. Очікувати результати ВЛК за наказом командира взводу він мав у АДРЕСА_1 . Після отримання наказу про вибуття на посилення, він не відмовлявся виконувати наказ, а зауважив, що його стан здоров'я не дозволяє якісно виконати наказ і може призвести до невиправданих втрат серед особового складу. Зазначив, що на даний час потребує оперативного лікування, копії відповідних медичних документів додав.
Крім того, в ході службового розслідування ОСОБА_5 командир розвідувального взводу І механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 у поясненні вказав, що 15.11.2022 на КСП 1 механізованого батальйону військовослужбовцям розвідувального взводу було доведено бойове розпорядження командира І механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 від 15.11.2022 № 1206/2/91, по обороні ввіреної зони відповідальності, частина військовослужбовців відмовилась виконувати бойове розпорядження, в тому числі й ОСОБА_1 , посилаючись на стан свого здоров'я.
Слід врахувати, що довідку ВЛК №3512, якою визнано ОСОБА_1 придатним до військової служби було складено лише на наступний день - 16.11.2022, тобто на момент оголошення бойового розпорядження позивач дійсно мав перебувати на ВЛК й питання щодо його придатності ще не було вирішено. Крім того, позивач вказав безпосередньому командиру на незадовільний стан здоров'я та про проходження ВЛК, тобто вказав на поважні причини неможливості виконати бойове розпорядження.
Крім того, на момент написання письмових пояснень позивачем було надано медичні документи, які підтверджують його скарги у момент оголошення бойового розпорядження на незадовільний стан здоров'я (біль у правому колінному суглобі) та подальше проходження лікування, зокрема висновки чергового лікаря ОСОБА_6 від 12.10.2022 та травматолога ОСОБА_7 від 13.10.2022, рекомендації майора медичної служби лікаря травматолога від 01.12.2022, а також висновок, виданий травматологом ОСОБА_7 №1770 від 27.10.2022, МРТ від 09.12.2022.
Тобто, вказані документи були надані під час проведення службового розслідування, проте в ході його проведення вони не були оцінені та взяті до уваги в контексті наданих позивачем пояснень.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не було виконано бойове розпорядження від 15.11.2022 № 1206/2/91 у зв'язку із наявністю поважної причини, а саме незадовільним станом здоров'я та проходженням ВЛК, що виключає настання дисциплінарної відповідальності.
Крім того, слід врахувати, що при проведенні службового розслідування був порушений місячний строк його проведення, зокрема був до 14.12.2022, тоді як акт складений 24.12.2022.
Також на вимогу суду відповідачем не було надано доказів ознайомлення позивача зі спірним наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності, що також є порушенням ст.97 Дисциплінарного статуту.
Додатково слід врахувати, що за скаргою представника позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено перевірку фактів, наведених у зверненні, про що надано відповідь від 05.07.2023 р.№834/3900/вз, в якій, серед іншого вказано, що опитаний з даного приводу старший лейтенант ОСОБА_5 повідомив, що до 15.11.2022 старший сержант ОСОБА_1 дійсно звертався до нього зі скаргами на стан здоров'я, у зв'язку з чим старший сержант ОСОБА_1 був направлений на ВЛК. Стосовно висновків чергового лікаря ОСОБА_6 (від 12.10.2022) та травматолога ОСОБА_7 (від 13.10.2022), а також висновку виданого травматологом ОСОБА_7 №1770, старшому лейтенанту ОСОБА_5 нічого відомо не було.
Поряд з цим, старший лейтенант ОСОБА_5 у своїх поясненнях зазначив, що дійсно від старшого сержанта ОСОБА_1 отримував рапорт щодо направлення на лікування.
Опитаний з даного приводу майор ОСОБА_4 повідомив, що після доведення БР щодо посилення позицій, старший сержант ОСОБА_1 відразу доповів про незадовільний стан свого здоров'я. Надалі, майор ОСОБА_4 негайно повідомив про вказаний факт командуванню підрозділу.
Поряд з цим, на момент доведення БР, майору ОСОБА_4 не було відомо про проходження ВЛК старшим сержантом ОСОБА_1 .
Враховуючи вищевикладене, зроблено висновок, що командир розвідувального взводу 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 старший лейтенант ОСОБА_5 , перебуваючи безпосереднім командиром (начальником) старшому сержанту ОСОБА_1 , до моменту доведення БР, будучи обізнаним щодо незадовільного стану здоров'я старшого сержанта ОСОБА_1 не здійснив усіх можливих заходів щодо направлення на лікування старшого сержанта ОСОБА_1 , як наслідок, не забезпечив бойову готовність ввіреного йому підрозділу, не порушив перед старшими начальниками питання про задоволення прохання старшого сержанта ОСОБА_1 в частині надання належної медичної допомоги, чим порушив вимоги Положення, а також статей 11, 16, 58, 59, 119, 120 Статуту внутрішньої служби ЗС України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗС України.
Також знайшов підтвердження факт порушення строку проведення службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 . Зокрема, капітан ОСОБА_8 внаслідок особистої недисциплінованості допустив порушення вимог Порядку, що в свою чергу призвело до невиконання останнім вимог статей 11, 16 Статуту внутрішньої служби ЗС України та статей 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту ЗС України.
Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2024 року у справі № 420/17256/22 відзначив, що вирішальним під час накладення дисциплінарної відповідальності за скоєний військовослужбовцем проступок є характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, ступінь вини, попередня поведінка порушника, а однією із обставин, які потрібно довести, є вина особи в невиконанні або неналежному виконанні покладених на нього обов'язків.
Між тим, наведене вище дає підстави для висновку, що в ході службового розслідування не вчинено дій, передбачених Порядком № 608 та спрямованих на досягнення мети і завдань службового розслідування: належним чином не встановлювались обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення. Тобто, відповідачем не вжито всіх заходів для всебічного, повного, своєчасного і об'єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що службове розслідування проведено всупереч вимогам Інструкції №608 формально, неповно та необ'єктивно, без з'ясування всіх обставин вчинення військовослужбовцем дисциплінарного проступку, з порушенням строку його проведення.
Суд наголошує, що дотримання правила юридичної визначеності як невід'ємної складової, запровадженого ст.8 Конституції України принципу верховенства права, а також з метою додержання критеріїв законності рішень згідно з ч.2 та ч.3 ст.2 КАС України, відповідач для притягнення до дисциплінарної відповідальності повинен поза розумним сумнівом довести наявність неправомірні дії військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів
Будь-які фактори не звільняють суб'єкта владних повноважень від обов'язку під час прийняття рішення діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано та добросовісно.
Враховуючи вищевикладені обставини, встановлені у акті службового розслідування, суд вважає, що вони не підтверджують факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку та до нього не може бути застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді суворої догани, оскільки сукупність зібраних даних (відповідно до матеріалів службового розслідування) поза розумним сумнівом не доводить вини позивача та не може бути визнана судом достатньою для прийняття рішення про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності.
За таких обставин, слід визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) полковника ОСОБА_2 від 26.12.2022 №3320 "Про результати службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 ".
Відповідно до ст.106 Дисциплінарного статуту усі заохочення та дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, у тому числі і заохочення, оголошені командиром усьому особовому складу підрозділу (команди), військової частини, заносяться у тижневий строк до службової картки військовослужбовця.
У разі зняття дисциплінарного стягнення у службовій картці військовослужбовця в розділі "Стягнення" робиться запис - коли й ким стягнення знято.
Враховуючи, що судом визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2022 №3320, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення "сувора догана", обґрунтованою є вимога щодо зобов'язання військової частини НОМЕР_2 виключити зі службової картки старшого сержанта ОСОБА_1 запис про накладене дисциплінарне стягнення.
Щодо вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошові кошти в сумі, у якій не було здійснено виплати на підставі оспорюваного наказу, слід зазначити наступне.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 вказаного Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовця включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту); допомоги.
Пунктом 3 Порядку №260 встановлено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується, зокрема, щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята Постанова №168, пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Пунктом 2-1 Постанови № 168 установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до пункту 17 Порядку №260, на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Так, 23.06.2022 Міністром оборони України було прийнято окреме доручення №912/з/29 від 23.06.2022 року про врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року (далі - Доручення №912/з/29), яке доведено до відома, в тому числі, командирів (начальників) військових частин, установ.
Пунктом 9.7. Доручення №912/з/29 визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 або 30 000 гривень не включати військовослужбовців, які відмовились виконувати бойові накази (розпорядження) за місяць, у якому здійснено таке порушення, оголошене наказом командира (начальника).
Пунктом 6 Доручення №912/з/29 передбачено, що накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць здійснюється на підставі рапортів командирів підрозділів.
Як зазначав відповідач, позивачу не було виплачено відповідно до наказу від 05.01.2023 № 89 додаткову винагороду за грудень 2022 року, як це передбачено пунктом Доручення №912/з/29 від 23.06.2022 року.
Враховуючи, що позивача не було включено до наказу про виплату додаткової винагороди відповідно до п.9.7 Окремого доручення Міністра оборони України № 912/з/29 від 23.06.2022 року про врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року, як такого, що відмовився виконувати бойовий наказ, проте даний факт спростовано в ході судового розгляду, обґрунтованою є вимога про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду за грудень 2022 року.
Враховуючи, що до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2023 №89 "Про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за грудень 2022 року" позивача не було включено саме на підставі оспорюваного наказу, суд вважає, що позивачем обрано правильний спосіб захисту порушеного права в цій частині позовних вимог.
Щодо вимог про стягнення моральної шкоди слід зазначити наступне.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст.23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4, 5 зазначеної постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання - це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання - чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров'я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім'ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.
Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У контексті спірних правовідносин саме на позивача законодавець покладає обов'язок доведення факту завдання йому моральної шкоди, а також надання доказів на підтвердження того, що саме рішення, дії чи бездіяльність відповідача призвело до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Представник позивача в обґрунтування вимог про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн вказує, що ОСОБА_1 двічі учасник АТО, мобілізувався за власним бажанням в перший же день повномасштабного вторгнення, неодноразово нагороджений. Він був найбільш вмотивованим щодо захисту Вітчизни громадянином України. Натомість, коли ОСОБА_1 почав потребувати медичної допомоги, йому її не тільки не надали ( ОСОБА_1 тривалий час виконував посадові обов'язки з розірваними, замотаними колінами на знеболювальних), а ще й заочно, без його відома, безпідставно притягнули до дисциплінарної відповідальності, оголосили "сувору догану", знищили його репутацію, без його відома та згоди понизили в посаді, позбавили належних йому виплат і віри в справедливість. Такі дії відповідача принижують його честь, гідність, завдають суттєвих моральних страждань та призводять до постійного стресу, що підтверджується консультативним висновком лікаря-психіатра та рецептом від 21.02.2023. Вважає, що інститут відшкодування моральної шкоди існує саме для того, щоб хоч малою мірою компенсувати моральні страждання, завдані протиправною поведінкою.
Суд враховує, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Водночас позивачем не надано суду доказів на підтвердження своїх доводів про завдання йому саме оскаржуваним рішенням моральної шкоди. Дії відповідача щодо ненадання позивачу медичної допомоги не є предметом даного судового розгляду. Як видно із матеріалів справи, спірні правовідносини виникли 15.11.2022 (видано бойове розпорядження), акт службового розслідування складено 24.12.2022, оспорюваний наказ винесено 26.12.2022 й за вказаний проміжок часу відсутні докази щодо заподіяння позивачу моральних страждань. Наданий консультативний висновок лікаря-психіатра та рецепт від 21.02.2023 не підтверджують наявність причинного зв'язку між неправомірними діями відповідача щодо прийняття оспорюваного рішення та станом психічного здоров'я позивача на момент його обстеження. Також позивачем не наведено обґрунтувань, з яких він виходив, визначаючи саме заявлений розмір шкоди.
Враховуючи те, що матеріали адміністративної справи не містять доказів заподіяння позивачу моральних та фізичних страждань, а також доказів на підтвердження причинного зв'язку між протиправними рішенням та діями відповідача і завданням позивачеві моральної шкоди - суд вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 100000 грн задоволенню не підлягає.
За таких обставин, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
За визначенням ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
У свою чергу, відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У частинах 4, 5 статті 134 КАС України запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з частинами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених вище норм дає підстави дійти висновку, що законодавець не визначив мінімальних та граничних меж, які стосуються витрат на правову допомогу. При цьому, законодавством також і не визначено будь-якого іншого порядку/методики, який давав би змогу суду дійти чітких висновків з посиланням на спеціальну норму щодо співмірності понесених витрат та відповідного виду і обсягу робіт.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 9 статті 139 КАС України).
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у розмірі 52310 грн представником позивача надані суду: договір про надання правової допомоги б/н від 10.10.2022; додаткова угода 1 до договору про надання правової допомоги від 24.12.2022; додаткова угода 2 до договору про надання правової допомоги від 28.03.2024; детальний опис робіт (наданих послуг), ордер на надання правничої (правової) допомоги.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд робить висновок, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Представником відповідача подано заперечення щодо стягнення вказаних витрат на правову допомогу з огляду на необґрунтованість їх розміру.
Слід врахувати, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.08.2019 справа №915/237/18, Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Враховуючи, що дана справа була розглянута у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, позовні вимоги задоволено частково, з огляду на заперечення відповідача та вимоги щодо співмірності, суд дійшов висновку про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, в цій частині він не поніс судових витрат.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2022 №3320 "Про результати службового розслідування по факту невиконання наказу безпосереднього начальника старшим сержантом ОСОБА_1 ".
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду за грудень 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виключити зі службової картки ОСОБА_1 запис про накладене на підставі наказу Військової частини НОМЕР_1 від 26.12.2022 №3320 дисциплінарне стягнення.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 5000 (п'ять тисяч) грн витрат на правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст складено: 14 листопада 2025 р.
14.11.25