про залишення позовної заяви без руху
17 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/26011/25
категорія 112010203
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Окис Т.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо припинення нарахування та виплати доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" та зобов'язання здійснити відповідне нарахування та виплату з 01 січня 2025 року.
Зазначений позов не може бути прийнятий до провадження суду та підлягає залишенню без руху, оскільки не відповідає вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами частини 1 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно норми пунктів 4, 5 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у позовній заяві зазначаються виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Відповідно до частини 1 та частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 2 - 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, законодавством розмежовано поняття «дії» та «бездіяльність» суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Натомість, дії суб'єкта владних повноважень це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може виражатись, як приклад, у певних рішеннях, актах, листах тощо (тобто мати певне матеріальне вираження), які негативно впливають на права, свободи, інтереси фізичної чи юридичної особи.
Отже, невиконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством, становить бездіяльність цього суб'єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій, є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач у прохальній частині позовної заяви зазначає, що вона оскаржує бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати доплати до пенсії.
Однак припинення виплати це активні дії, але аж ніяк не бездіяльність.
При цьому, суд зазначає, що позивач просить поновити виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Однак, доплата до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає в зоні гарантованого добровільного відселення визначена статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, а саме виплата такої доплати передбачена статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Отже позивачу необхідно уточнити на підставі якої саме норми права вона просить зобов'язати відповідача проводити нарахування відповідної доплати.
Частиною 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Позивач надала до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, яка обґрунтована тим, що про порушення прав їй стало відомо з листа Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 28 жовтня 2025 року.
Суд, надаючи оцінку наведеним доводам щодо поновлення строку звернення до суду, зазначає, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зауважує, що шестимісячний строк звернення до суду починає свій перебіг саме з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Суд також зауважує, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.
Суд наголошує, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.
Суд звертає увагу, що Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 відступила від висновків, викладених, зокрема у постановах від 29 жовтня 2020 року у справі №816/197/18, від 20 жовтня 2020 року у справі №640/14865/16-а, від 25 лютого 2021 року у справі № 822/1928/18 щодо застосування строку звернення до суду у соціальних спорах. Зазначила, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою. Отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Окрім того, Верховний Суд у своїх рішеннях, зокрема від 08 серпня 2019 року у справі №127/13736/16-а зазначив, що «незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.».
Відтак посилання позивача на отримання листа відповідача як на поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд до уваги не приймає.
Суд наголошує, що 21 жовтня 2025 року у справі № 460/10097/24 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглядав питання застосування строку звернення до адміністративного суду.
Суд у цій справі наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. З огляду на зазначене Судова палата дійшла висновку, що у спорах щодо перерахунку пенсійних виплат застосовується загальний шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, передбачений частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28 жовтня 2025 року у справі №420/19263/24.
Суд уважає, що позивачем не наведено у заяві про поновлення строку звернення до суду поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з вимогами за період з 01 січня 2025 року по 10 травня 2025 року, а тому не визнає поважними підстави його пропуску.
Частинами 1 та 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом 5 днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Ураховуючи вищевикладене, позовну заяву слід залишити без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом надання до суду уточненої позовної заяви та її копії для відповідача, в якій уточнити прохальну частину заявленого позову, а також клопотання про поновлення строку звернення до суду, у якому указати інші підстави для поновлення строку звернення до суду.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог відмовити та визнати неповажними наведені підстави для поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків - 10 (десять) днів з дня отримання копії цієї ухвали.
У разі неусунення недоліків у зазначений вище строк позовна заява буде повернута позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Окис