про залишення позовної заяви без руху
17 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/24959/25
категорія 106030200
Суддя Житомирського окружного адміністративного суду Панкеєва В.А., розглядаючи позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок з 25.02.2022 по 19.05.2023 сум грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання. визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції чинній з 29.01.2020) шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з вимогами за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
На виконання ухвали суду, позивач подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій вказує, що разом з позовною заявою ним подано клопотання про поновлення строку звернення до суду та повторно подано таке клопотання.
В обґрунтування клопотання вказує, що у зв'язку із продовженням безперервної військової служби до квітня 2024 року в умовах воєнного стану не мав реальної фізичної можливості отримати кваліфіковану правничу допомогу, дізнатись про порушення своїх прав та звернутись до суду за їх захистом. Позивачем не отримано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а саме розрахунку грошового забезпечення у період служби згідно додатків 1,12,13,14 до Постанови №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", оскільки діючим законодавством не передбачено включення даної інформації при звільненні. Позивач не був обізнаний про своє право на перерахунок посадового окладу та дізнався про таку можливість після отримання правничої допомоги. Також ОСОБА_1 , звертаючись до військової частини НОМЕР_1 від 11.07.2025, подання адвокатом Дариною Павловою адвокатського запиту №54 від 06.10.2025 та неотримання на час подання позовної заяви до суду відповідей на звернення, вважає періодом часу, коли він дізнався про порушення своїх прав та поважною причиною пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Дослідивши подане позивачем клопотання та матеріали позовної заяви, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з абзацом 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Однак, приписами частини 1 статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.
Відтак, чинне процесуальне законодавство обмежує строк звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Суд звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебували на публічній (військовій) службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці при визначенні її розміру. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зробила правовий висновок про те, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні над частиною п'ятою статті 122 КАС України. Під час визначення строків звернення до адміністративного суду для вирішення спорів, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, в тому числі і за позовами осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, згідно з позицією Великої Палати необхідно застосовувати приписи статті 233 КЗпП України.
Відповідно до частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Таким чином до 19.07.2022 звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не було обмежено строками позовної давності.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Так, вищезазначеним Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX частину першу та другу статті 233 Кодексу законів про працю України було викладено у наступній редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)."
При цьому відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінено карантин.
Таким чином, шляхом внесенням до ст.233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2023 у справі №160/5468/23, дія частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX, яка діє з 19.07.2022) поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
"З моменту набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (19 липня 2022 року) положення статті 233 КЗпП України, у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 КЗпП України. Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"). З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023".
Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом у справі №460/21394/23, суд дійшов висновку, що у даній справі до вимог про перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період до 18.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-ІХ, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Натомість, до позовних вимог щодо перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 застосуванню підлягає чинна редакція статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду. При цьому, моментом початку відліку вказаного тримісячного строку на звернення до суду є дата одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.
У постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Верховний Суд вказав на те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього Верховний Суд констатував, що саме дата вручення позивачу грошового атестата є подією, з якою пов'язаний початок перебігу тримісячного строку звернення до суду.
Суд враховує, що відповідно до підпункту 4.3 пункту 4 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22 квітня 2021 року № 104), начальник фінансового органу під час зняття військовослужбовців з грошового забезпечення повинен забезпечити їх належним грошовим забезпеченням і не пізніше дня остаточного розрахунку з військовослужбовцем видати грошовий атестат про здійснені виплати та утримання в порядку, установленому цими Правилами.
Згідно з підпунктом 11.1 пункту 11 Правил грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у випадку, зокрема: вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини; звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Отже, у день вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини або день звільнення з військової служби з військовослужбовцем має бути проведений повний розрахунок грошового забезпечення та виданий грошовий атестат, а тому з цього моменту починається перебіг трьохмісячного процесуального строку на звернення до суду у даній категорії спорів із вимогами щодо виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 25.04.2024 №117 позивача, звільненого з військової служби у запас наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.04.2024 №127-РС, з 25.04.2024 виключного зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Водночас до суду з даним позовом він звернувся 29.10.2025. Вказане свідчить про пропуск позивачем тримісячного процесуального строку на звернення до суду, передбаченого ст.233 КЗпП України, в частині позовних вимог, які стосуються виплати йому в належному розмірі грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Застереження позивача щодо отримання інформації про розмір нарахованого та виплаченого за спірний період грошового забезпечення з листів відповідача, на переконання суду, не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Такий висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19.
Також варто зазначити, що позивачу недостатньо лише послатися на необізнаність про порушення його прав. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду своєчасно. Триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Позивач не довів обставин, що у цей період він не знаходився за місцем свого проживання (перебував у довготривалих операціях, навчаннях або відрядженнях), не мав доступу до правової допомоги.
У заяві про поновлення строку звернення до суду не зазначено жодних поважних причин, які об'єктивно не залежали від позивача та позбавляли його можливості звернення до суду в межах тримісячного строку.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011).
Частинами 1 та 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частин 1, 2 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З метою забезпечення реалізації права позивача на доступ до правосуддя суд вважає за можливе продовжити строк для усунення недоліків позову шляхом надання до суду окремої заяви відповідно до вимог частини 6 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням інших причин пропуску строку на звернення до суду із даним позовом та доказами поважності причин його пропуску за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248, 256 КАС України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити та визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
Продовжити строк залишення без руху позовної заяви ОСОБА_1 , встановлений ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2025.
Позивачу усунути зазначені в ухвалі недоліки протягом семи днів з дня вручення ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху.
Копію ухвали про продовження строку залишення позовної заяви без руху надіслати особі, яка її подала, не пізніше наступного дня після її постановлення.
У разі якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк встановлений судом, позовну заяву буде повернуто позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя В.А. Панкеєва