17 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/21816/25
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати неправомірними відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 06.02.2025 за №6762-3468/С-02/8-0600/25, від 13.03.2025 за №13959-10033/С-02/8-0600/25, від 01.09.2025 за №30312-27261/С-02/8-0600/25 у встановленні доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, відповідно до ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати період постійного проживання з 07 лютого 2019 року по 23 січня 2025 року в зоні гарантованого добровільного відселення у селищі Лугини, Коростенського ( АДРЕСА_1 згідно з рішенням Лугинського районного суду Житомирської області від 02 липня 2025 року у справі №281/260/25 та встановити з 01 січня 2025 року доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, згідно ст. 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач починаючи з 01.01.2025 протиправно припинив йому виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке підвищення визнане судовим рішенням.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-263 КАС України.
07.10.2025 через систему "Електронний суд" представником Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
07.10.2025 позивачем подано відповідь на відзив.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачка є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 21.11.2021 по справі №240/1722/21 адміністративний позов задоволено частково, зокрема, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 08.08.2020 року нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Згідно відмітки в паспорті ОСОБА_1 місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 29.12.1977.
Відповідно до довідки Лугинської селищної ради від 16.01.2025 за №105 позивачка з 07.02.2019 фактично проживає у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, згідно витягу з Реєстру територіальної громади позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 23.01.2025.
В подальшому, позивачка звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо проведення нарахування та виплати щомісячного підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, проте Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовило позивачу.
Позивачка вважає, що відповідач починаючи з 01.01.2025 протиправно припинив йому виплату підвищення до пенсії, встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке підвищення визнане судовим рішенням.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Так, стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Згідно матеріалів справи, позивач вважає, що відповідачем починаючи з 01.01.2025 протиправно припинено йому виплату підвищення до пенсії встановленого ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII), оскільки право на таке визнане судовим рішенням.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Також при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
- особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
- у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Згідно матеріалів справи встановлено, що згідно відмітки в паспорті ОСОБА_1 місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , з 29.12.1977.
Так, згідно відповіді ГУ ПФУ від 13.03.2025 за №13959-10033/С-02/8-0600/25 за даними, отриманими шляхом інформаційного обміну між Пенсійним фондом України та Державною міграційною службою України, у період з 07.02.2019 до 23.01.2025 позивачка залишила місце постійного проживання/реєстрації на території зони гарантованого добровільного відселення, тому, враховуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 №1524, з січня 2025 року, доплату, передбачену статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не встановлено.
При цьому, у відзиві пенсійним органом відмічено, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, дата реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 , яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 29.12.1977 року по 07.02.2019 рік, в АДРЕСА_3 з 07.02.2019 по 23.01.2025, в Коростенському районі селищі Лугини, вул. Незалежності, буд. 58А, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення з 23.01.2025 по даний час.
Оскільки за результатами звірки не підтверджена інформація про постійне проживання в зоні гарантованого добровільного відселення чи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в період з 07.02.2019 по 23.01.2025, а тому з 01.01.2025 доплата за проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не встановлен
У той час, матеріалами справи встановлено, що згідно відмітки в паспорті ОСОБА_1 місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 29.12.1977.
Відповідно до довідки Лугинської селищної ради від 16.01.2025 за №105 позивачка з 07.02.2019 фактично проживає у власному будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Також, згідно витягу з Реєстру територіальної громади позивачка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 23.01.2025.
Щодо періоду проживання з 07.02.2019 по 23.01.2025, то суд звертає увагу, що позивачкою надано до матеріалів справ рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 02.07.2025 по справі №281/260/25, яким встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у АДРЕСА_1 за період 3 07 лютого 2019 року по 23 січня 2025 року.
В той же час, згідно листа-відповіді ГУ ПФУ в Житомирській області від 01.09.2025 за №30312-27291/С-02/8-0600/25 встановлено, що позивачкою вказаного рішення не було подано до пенсійного органу, що позбавило останнього здійснити повний аналіз обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді вказаного питання. Також, в матеріалах відсутні будь-які докази подання позивачкою вищевказаного рішення суду для розгляду пенсійним органом.
З урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 04.08.2025 про нарахування і виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХIІ "Про статус та соціальний захист громадян. які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина перша статті 90 КАС України).
Розподіл судових витрат проводиться судом відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), про визнання неправомірною відмову, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 04.08.2025 про нарахування і виплату доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.Г. Попова
17 листопада 2025 р.
17.11.25