17 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/18441/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (далі - відповідач, ГУ Національної поліції), у якому просить:
- визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невключенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;
- зобов'язання відповідача провести перерахунок та доплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її із розміру місячного грошового забезпечення урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, у розмірі 38 279 гривень 50 копійок.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він відповідно до копії витягу з наказу №42 о/с, від 20.01.2025 був звільнений зі служби в поліції із посади старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Бердичівського районного відділу поліції Головного управління. Національної поліції в Житомирській області за власним бажанням. За спірний період, на думку позивача, відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено у повному розмірі компенсацію за невикористані дні відпусток. Позивач зауважує, що відповідачем протиправно при розрахунку одноденного грошового забезпечення для визначення розміру компенсації за невикористану відпустку не була взята до уваги додаткова винагорода передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану". Вважаючи у зв'язку із цим свої конституційні права та гарантії на належний соціальний захист порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (письмового провадження).
Відповідач у відзиві вказує, що грошова компенсація за невикористану відпустку позивачеві нарахована та виплачена у повному обсязі. Відповідач вважає, що сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, справи, кількості витраченого на ці послуги часу та відповідно співмірності обсягу цих послуг витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу а тому відсутні підстави для стягнення з ГУНП в Житомирській області витрат пов'язаних із наданням правової допомоги. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.
До суду надійшла відповідь на відзив. Позивач вказує, що додаткова винагорода, що передбачена Постановою КМУ №168 від 28.02.2022, є складовою грошового забезпечення поліцейського, а пункт 8 розділу ІІІ Порядку №260 не містить жодних винятків щодо урахування таких винагород при розрахунку компенсації за невикористану відпустку.
Відповідачем подане заперечення (на відповідь на відзив). Зазначає, що у даній справі дійсно відсутні правові підстави для включення додаткової винагороди згідно Постанови №168 до розрахунку розміру компенсації за невикористані дні відпусток, оскільки в пп. 2 п. 14 Порядку №775 прямо зазначено, що додаткова винагорода та винагорода за навчання не виплачується за умов, якщо поліцейські перебувають у відпустках - за час перебування у відпустках.
У період із 06.08.2025 по 26.08.2025 та із 29.10.2025 по 13.11.2025 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд вказує наступне.
Позивач проходив службу в Національній поліції та був звільнений зі служби в поліції наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області № 42 о/с від 20.01.2025 (за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням).
Адвокат Паламарчуком С.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Національної поліції в Житомирській області із адвокатським запитом 3 проханням надати відповідь, які складові грошового забезпечення позивача входили при розрахунку компенсації за невикористану відпустку, а також розрахункові листи, які ОСОБА_1 мав би отримати ще при звільненні, згідно з вимогами статті ст.116 Кодексу законів працю України (у день звільнення працівникові повинні бути виплачені всі належні суми та видано письмове повідомлення із зазначенням складових остаточного розрахунку).
Позивач вважає, що вказаний розмір компенсації є меншим, ніж має бути, оскільки при розрахунку одноденного грошового забезпечення для визначення розміру компенсації за невикористану відпустку не була взята до уваги додаткова винагорода, запроваджена Постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
Представнику позивача 29.05.2025 була надана відповідь на адвокатський запит. Відповідач вказує, зокрема, що при виплаті позивачу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних щорічної основної та додаткової відпусток їх сума розрахована без урахування сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», що підтверджено відповідачем у відзиві.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо не включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі по тексту Закон № 580-VIII).
Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Частинами першою, другою статті 94 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Статтею 102 Закону № 580-VIII визначено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" від 11.11.2015 №988 (далі - Постанова №988) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Грошове забезпечення курсантів закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, складається з посадового окладу. Грошове забезпечення Голови Національної поліції та його заступників визначається цією постановою.
Пунктом 2 Постанови №988 передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.
На виконання вимог статті 94 Закону № 580-VIII та Постанови № 988, Міністерство внутрішніх справ України 06.04.2016 видало наказ № 260, яким затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку № 260, ці Порядок та умови визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.
Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Щодо розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні основної та додаткової відпустки, колегія суддів зазначає наступне.
Закон України «Про відпустки» установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4)соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5)відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону України «Про відпустки»).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Відповідно до частин дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Аналізуючи наведені норми законодавства, вбачається, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону №580-VIII і Порядком МВС № 260, суд дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону України «Про відпустки».
Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Дана правова позиція узгоджується із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі № 160/10875/19, від 31 березня 2021 року в справі №320/3843/20.
Вирішуючи питання того, чи є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, винагородою, яка має постійний характер, суд звертає увагу на висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2025 у справі № 240/2921/23, в якій зазначено, що пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачає, що:
- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою поліцейського, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання поліцейським участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
За такого правового урегулювання та обставин справи Верховний Суд уважав помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачена Постановою №168 додаткова винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.
Таким чином, суд доходить висновку, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови №168, є одноразовим тимчасовим додатковим видом грошового забезпечення.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2025 у справі № 200/1564/24.
Відтак, при нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою №168, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.2 ст.73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною1 ст.6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Житомирській області (Старий бульвар, 5/37, м. Житомир, 10008. ЄДРПОУ: 40108625), про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
17.11.25