17 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/18521/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду звернулась до Управління Служби безпеки України в Житомирській області, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України B Житомирській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за 2012 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 12.01.2020 по 15.07.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування вказаних позовних вимог позивач зазначила, що вона проходила службу в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області, наказом начальника від 09.01.2020 №3-ОСдск звільнена зі служби та виключена зі списків особового складу з 11.01.2020. Водночас, належну позивачу за період з 01.01.2016 індексацію в загальній сумі 145871,51 грн відповідач виплатив лише 16.07.2025, що підтверджено банківською випискою. Зазначає, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі № 240/22070/24 зобов'язано Головне Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням для обчислення індексації місяця підвищення тарифної ставки (окладу) січня 2008 року; здійснити перерахунок та доплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 11.01.2020 із застосуванням березня 2018 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), із врахуванням абзаців четвертого-шостого пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, як різницю між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу, та з урахуванням виплаченої раніше суми. Тобто, відповідач недоплатив належне позивачу до дня його звільнення грошове забезпечення (індексацію грошового забезпечення) в сумі 145871,51 грн, а остаточний розрахунок при звільненні здійснив 16.07.2025 року. Позивач стверджує, що згідно статті 117 Кодексу законів про працю (далі КЗпП) України, в разі невиплати з вини уповноваженого органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, як стверджує позивач, вона має право на отримання від відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати коштів до дня фактичного здійснення розрахунку тобто з 11.01.2020 по 15.07.2025.
Разом з тим, відповідач зазначеної виплати позивачу не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ч.5 ст. 262 КАС України.
Під час розгляду даної справи від представника відповідача до суду надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення чи заробітної плати.
Ухвалою суду витребувано в Управління Служби безпеки України в Житомирській області довідку про розмір виплаченого ОСОБА_1 при звільненні грошового забезпечення.
На виконання вимог ухвали відповідачем надана довідка №57/85-4869 від 31.10.2025.
У період із 06.08.2025 по 26.08.2025 та із 29.10.2025 по 13.11.2025 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Позивач проходила службу в Управлінні Служби безпеки України в Житомирській області, наказом начальника від 09.01.2020 №3-ОСдск звільнена зі служби та виключена зі списків особового складу з 11.01.2020.
Позивачу у період проходження служби не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, з огляду на що позивач звернулась до суду.
На виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року за справою № 240/22070/24 позивачу 16.07.2025 було перераховано суму індексації грошового забезпечення в розмірі 145871 грн, що підтверджується випискою з рахунку.
Тобто остаточний розрахунок з позивачем було здійснено 16.07.2025, що відповідачем не заперечувалось. Крім того, як стверджує позивач, повідомлення про надходження коштів у вищезазначену дату є фактом, що свідчить про несвоєчасний остаточний розрахунок Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області з позивачем.
Не погоджуючись із протиправними діями відповідача щодо не нарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулась до суду .
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Дослідивши адміністративний позов, відзив та інші письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, судом встановлено.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Згідно ст. 1 Закону №2011-ХІІ, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону №2011-ХІІ, у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною 1 ст. 9 Закону №2011-ХІІ установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
За змістом пункту 2.2 рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 у справі №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку.
Як зазначалось раніше, позивача було звільнено зі служби 11.01.2020 року.
Разом з тим, оскільки станом на день звільнення позивача зі служби (11.01.2020 року), відповідачем не було проведено з ним розрахунку у повному обсязі, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення у належному розмірі, позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Крім того, як зазначає позивач у адміністративному позові, та що не заперечується відповідачем, Управлінням Служби безпеки України в Житомирській області було проведено остаточний розрахунок із позивачем лише 16.07.2025 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт "л" пункту 1 Порядку №100).
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок №260).
Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
У пункті 6 Постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Відповідно до довідки Управління Служби безпеки України в Житомирській області від 06.08.2025 №57/85-477 позивачу листопаді 2019 року нараховано грошове забезпечення у сумі 20253,40 грн, у грудні 2019 року - 20253,40 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення становить 664,05 грн.
Період затримки виплати сум при звільнені складає 2012 календарних дня, та обраховується з 12.01.2020 (перший день після виключення позивача зі списків особового складу частини) по 15.07.2025 включно (останній день затримки перед днем остаточного розрахунку) (за попередньою редакцією КЗпП України).
Водночас суд враховує, що пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України стаття 117 передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема, виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
Верховний Суд сформував правову позицію у постанові від 29.01.2024 по справі №560/9586/22, де зазначив, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Проте, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15, який суд апеляційної інстанції взяв до уваги при вирішенні цієї справи, викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.
Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Одночасно, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ.
Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 року і після цього.
Період з 12.01.2020 до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22 та від 30.11.2023 по справі №380/19103/22.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.04.2024 по справі №420/11420/23, від 05.03.2024 по справі №420/6591/23 та від 28.02.2024 по справі №420/19574/23.
З урахуванням вищевказаної правової позиції Верховного Суду, а також дати проведення остаточного розрахунку з позивачем (14.03.2025 року), суд у справі №420/8784/25 доходить висновку, що у спірних правовідносинах до 19.07.2022 підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження шестимісячним строком, а після 19.07.2022 - підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, тобто із обмеженням строку виплати у шість місяців.
А відтак, позивач має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 12.01.2020 (наступний день після звільнення) до 18.07.2022 включно без обмеження строку, що становить 553 календарних дня, та з 19.07.2022 по 15.07.2025, обмеженням строку виплати у 6 місяців, що становить 184 календарних дня, всього 737 календарних днів.
Із наведеного слідує, що вся сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2020 по 18.07.2022 складає 367219 грн 65 коп. (664,05 грн (середньоденний заробіток) х 553 дня (кількість днів затримки розрахунку).
Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 18.07.2018 по справі №825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету, та інших обставин справи.
Також, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо необхідності врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Правова позиція щодо застосування принципу співмірності була також зазначена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а, та постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №806/345/16.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку також викладено у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 у справі №400/6761/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладену правову позицію, суд зазначає, що повна сума розрахунку при звільненні позивача повинна була становити 453560,44 грн (307688,93 грн, відповідно до довідки Управління СБУ в Житомирській області №57/85-4869 від 31.10.2025, яка є сумою, нарахованою та виплаченою добровільно при звільненні позивача зі служби + 145871,51 грн, яка є сумою, нарахованою та виплаченою на виконання рішення суду).
З вищевикладеного також вбачається, що недоплачена сума індексації грошового забезпечення (145871,51 грн) складає 32,16 % від загальної суми належній позивачу розрахунку при звільненні (453560,44 грн.), що обраховується таким чином: (145871,51грн / 453560,44 грн) х 100%.
Отже, суд доходить висновку, що сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2020 по 18.07.2022, також має становити 32,16% від усієї суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що складає: 664,05 грн (середньоденний заробіток позивача ) х 32,16 % = 213,56 грн - середньоденна сума грошового забезпечення з урахуванням істотності частки; 213,56 грн х 553 (дні затримки розрахунку) =118098,68 грн.
Таким чином, з урахуванням співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.01.2020 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 118098,68 грн з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.
Період стягнення з 19.07.2022 до 15.07.2025 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 сформулювати такий правовий висновок: "105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців."
З огляду на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, суд зазначає наступне.
Сума коштів, що належали позивачу при звільненні повинна була становити 453560,44 грн (307688,93 грн - нарахованою та виплаченою добровільно при звільненні позивача зі служби + 145871,51 грн, - сума, нарахована та виплачена на виконання рішення суду).
При цьому, недоплачена сума грошового забезпечення, нарахованого та виплаченого на виконання рішення суду становить 145871,51 грн, що складає 32,16 % від загальної суми належній позивачу розрахунку при звільненні, що становить 453560,44 грн, що обраховується таким чином: (145871,51грн / 453560,44 грн) х 100%.
Отже, сума належного середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 15.07.2025, також має становити 32,16% від усієї суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що складає: 664,05 грн (середньоденний заробіток позивача ) х 32,16 % = 213,56 грн - середньоденна сума грошового забезпечення з урахуванням істотності частки.
Отже, за період з 19.07.2022 до 15.07.2025 розмір середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 39295,04 грн, що обраховується наступним чином: 213,56 грн х 184 (дні затримки розрахунку).
Отже, враховуючи дату проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 16.07.2025 та вищезазначені висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем становить 157393,72 грн (118098,68 грн + 39295,04 грн).
Таким чином, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення повного розрахунку при звільнені зі служби та стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 157393,72 грн.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належить задовольнити частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією.
З огляду на положення ч. 1, 3 ст. 139 КАС України суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір належить стягнути відповідача у повному розмірі.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 77, 90, 241-246, 255, 257, 258, 262, 291, 293, 295 КАС України, суд, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Управління Служби безпеки України в Житомирській області (вул. Фещенка-Чопівського, 7, м.Житомир, 10008, ЄДРПОУ: 20001510) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Управління Служби безпеки України в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.01.2020 по 15.07.2025 включно.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, за період з 12.01.2020 по 14.07.2025, у розмірі 157393,72 (сто п'ятдесят сім тисяч триста дев'яносто три) гривні 72 копійок.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Служби безпеки України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
17.11.25