Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 листопада 2025 року Справа№200/6850/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив:
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати Позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.01.2025 по 09.07.2025.
Зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити Позивачу нарахувати та виплатити Позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.01.2025 по 09.07.2025.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати Позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 09.01.2025 по 09.08.2025 включно.
Зобов'язати відповідача нарахувати та виплати Позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 09.01.2025 по 09.08.2025 включно, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 03.10.2023 по 08.01.2025, що підтверджується відміткою у військовому квитку, витягом з наказу командира військової частини від 08.01.2025 № 11. 08.01.2025 солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за п.п. "б" п.2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби), що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.01.2025 № 11. Будь-яких коштів належних Позивачу при звільненні з військової служби за наказом Позивачу не сплачено.
09.08.2025 на рахунок Позивача надійшли кошти грошового забезпечення у розмірі 61123,86 грн. Який вид грошового забезпечення виплачений Позивачу Відповідачем Позивачу не відомо, але це є суми грошових коштів, яка мала військова частина виплатити Позивачу при звільненні, тобто ще 08.01.2025. При цьому, Позивач не згодний з розміром сум виплачених при звільненні. Позивач вважає , що оскільки він звільнений з виключений зі списків військової частини з 08.01.2025, а виплата сум грошового забезпечення , яка мала бути здійснена йому при звільненні, виплачена тільки 09.08.2025, він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, що зумовило звернення до суду з даним позовом. Таку бездіяльність Відповідача Позивач вважає протиправною і такою, що порушує його конституційні права.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення позову. При цьому Відповідач вказує на те, що позивач знаючи про своє порушене право, свідомо не звертався з такою позовною вимогою з метою збільшення суми середнього заробітку в подальшому. Тим більше, що йому відомо було про порушене його право з 08.01.2025. Враховуючи наведене вище, відповідач приходить до висновку про те, що позивач знав про своє порушене право починаючи з 08.01.2025, що підтверджується наказом №11 від 08.01.2025, судовою справою №200/5218/25.
Вказує, що на матеріали справи, позивач, на думку відповідача, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Тому, на думку відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Ухвалою суду від 09.09.2025 відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано копії та докази.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 03.10.2023 по 08.01.2025, що підтверджується відміткою у військовому квитку серії НОМЕР_2 .
08.01.2025 позивача звільнено з військової служби у відставку за п.п."б" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби).
Рішенням Донецького окружного суду від 13.10.2025 у справі 200/5218/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої п.1 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" у розмірі 20100 грн. щомісячно за листопад 2024 року та грудень 2024 року у відповідності до вимог п. 1-1 постанови КМУ від 28.02.2022 №168, а також окладу за військовим званням і надбавки за вислугу років за листопад 2024 року та грудень 2024 року.
На дату розгляду цієї справи рішення суду від 13.10.2025 не набуло законної сили.
З матеріалів справи вбачається, що 09.08.2025 на рахунок Позивача надійшли кошти грошового забезпечення у розмірі 61123,86 грн. (скрін-шот веб-банкінгу).
Спір між сторонами з приводу того, що це грошові кошти яка мала військова частина виплатити позивачу при звільненні відсутній.
Позивач вважає, що оскільки він звільнений з виключений зі списків військової частини з 08.01.2025, а виплата сум грошового забезпечення, яка мала бути здійснена йому при звільненні, виплачена тільки 09.08.2025, він має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та грошової компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до абз.1 п.1 ст.9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Як визначено частиною другою цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
На підставі ч.2 ст.24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Аналіз правових норм свідчить, що звільнений з військової служби військовослужбовець на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечений матеріальним і грошовим забезпеченням.
Тобто, у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби з ним має бути проведено повний розрахунок за всіма видами належного йому на день звільнення продовольчого, речового та грошового забезпечення.
Як свідчать матеріали справи позивач виключений зі списків та всіх видів забезпечення 08.01.2025, проте, розрахунок (повний/частковий) з позивачем при звільненні здійснено тільки 09.08.2025.
Таким чином, станом на день виключення позивача зі списків та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.
Законом № 2011 та Положенням № 1153/2008 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця.
За загальним правилом у правовідносинах, що є предметом розгляду даної справи, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства (на які посилається відповідач), що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства-КЗпП України.
За правилами ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).
Необхідність застосування до спірних правовідносин положень КЗпП України узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.03.2018 в справі № 806/1899/17, від 29.03.2018 в справі № 815/1767/17 та від 19.04.2018 в справі № 803/1210/2018 щодо не проведення розрахунку при звільненні з публічної служби.
Враховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.116 та 117 Кодексу законів про працю України.
Відповідно до ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі ст.116 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
19.07.2022 набрав чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України.
На підставі ст.117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом ч.1 ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент звільнення позивача) обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку.
І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі, то позивач відповідно до ст.117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.
Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем остаточного розрахунку.
Крім того, суд вважає що в даному випадку має застосуватись ч.1 ст.117 КЗпП України, оскільки належні позивачу суми були сплачені відповідачем самостійно, не за рішенням суду, відповідно спір щодо їх розміру був відсутній, тобто відповідач повинен був виплатити середній заробіток позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 08.01.2025. Певний розрахунок з позивачем у сумі 61123,86 грн. проведено 09.08.2025.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні становить з 09.01.2025 (наступний день після звільнення) по 09.07.2025 (відповідно до ст. 117 КЗпП не більш як за шість місяців)
Таким чином, з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП не більш як за шість місяців, що становить 182 календарних дні.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).
Відповідно до п.2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
На підставі п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки від 21.09.2025 № 3677 середньоденне грошове забезпечення позивача за два місяці до звільнення складає 139,50 грн.
Період затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов'язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням чинної норми ст.117 Кодексу законів про працю України становить 182 календарних днів.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач, становить 139,50 грн Х 182 дні = 25389,00 грн.
З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 389,00 грн за період з 09.01.2025 (наступний день після звільнення) по 09.07.2025.
Щодо компенсації втрати частини доходу, у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення, виплата якої проведена 09.08.2025 суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050).
Статтею 1 Закону № 2050 встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:
пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (частина друга статті 2 Закону № 2050-III у редакції, яка діяла до 26 лютого 2021 року);
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (ч.2 ст.2 Закону № 2050-III у редакції, яка діє з 26.02.2021).
На підставі ст.3 Закону № 2050 сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
На підставі ст.4 Закону № 2050 виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Як визначено в абз.1 ст.7 Закону № 2050 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) відтворює положення Закону №2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій.
Так, зокрема, п.3 Порядку №159 встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Таким чином, обов'язок виплати компенсації втрати частини доходів виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Отже, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та обов'язок з її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Проте відповідач не здійснив розрахунок та виплату компенсації доходу, передбаченого ст.2 Закону № 2050-ІІІ.
Враховуючи те, що відповідачем було самостійно але несвоєчасно сплачено належні позивачу виплати, ця виплата не пов'язана з виконанням рішення по справі 200/5218/25, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Матеріали справи свідчать, що 09.08.2025 на рахунок Позивача надійшли кошти грошового забезпечення у розмірі 61123,86 грн. Який вид грошового забезпечення виплачений позивачу відповідачем, суду не відомо, додаткових роз'яснень з цього приводу суду не надано. Проте, це є суми грошових коштів, яка мала військова частина виплатити позивачу при звільненні, тобто ще 08.01.2025, що не заперечується відповідачем.
Отже, відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 09.01.2025 по 09.08.2025, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо строку звернення до суду.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 460/17052/21, від 06.04.2023 у справі №260/3564/22.
Враховуючи наведене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд зазначає, що позивачем не порушено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки 09.08.2025 на рахунок позивача надійшли кошти грошового забезпечення у розмірі 61123,86 грн. від відповідача, що стало підставою для подання цього позову. Звернувся із даним позовом 05.09.2025.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись ст.2,5,8,9,19,20,32,72,77,90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.01.2025 по 09.07.2025.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні в період з 09.01.2025 по 09.07.2025 в загальному розмірі 25389,00 грн.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошового забезпечення за період з 09.01.2025 по 09.08.2025 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати сум грошового забезпечення за весь період затримки виплати з 09.01.2025 по 09.08.2025 включно відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Повне судове рішення складено 14.11.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова