17 листопада 2025 рокуСправа №160/28849/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/28849/25, -
В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного перебуває адміністративна справа №160/28849/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
11 листопада 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Серед іншого, відповідач вказує на пропуск позивачем строку звернення до суду.
13 листопада 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано заяву про поновлення строку звернення до суду, яка надійшла від позивача в підсистемі «Електронний Суд».
Оцінюючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом суд зазначає наступне.
Позовні вимоги в цій справі стосуються компенсації за невикористані дні відпустки за 2022 рік. Особливістю справи є те, що ці дні відпустки є невикористаними не позивачем, а її чоловіком, який помер під час проходження військової служби в 2022 році.
Передусім суд зауважує, що відповідач в своїх доводах в цілому допустив нерелевантне обґрунтування, адже фактично стверджував, що «позивачем заявляються вимоги щодо нарахування та виплати частини грошового забезпечення про ненарахування та невиплату яких він повинен був знати з дати отримання грошового забезпечення за відповідний період». Водночас, суд вже встановив, що цей спір має відмінний предмет спору та суб'єктний склад.
Існування предмету спору в даній справі щодо компенсації за невикористані дні відпустки відоме з наказу відповідача від 12.10.2022 року №274 - згідно позиції позивача отримавши цей наказ вона дізналася, що відповідна компенсація невикористана, оскільки не згадана серед інших виплат, питання про долю яких наказом все ж вирішено.
В матеріалах справи відсутні будь-які інші документи, виходячи зі змісту яких можна було б встановлювати існування предмета спору та, як наслідок, пов'язувати з такими документами перебіг строку звернення до суду з цим позовом. Не надано таких документів або відповідних відомостей і відповідачем.
Отже, строк звернення до суду пов'язаний саме з ознайомленням позивача з наказом відповідача від 12.10.2022 року №274.
Позивач стверджує, що дізналась про існування такого наказу після ознайомлення з відзивом, який подано Міністерством оборони України в межах розгляду іншої адміністративної справи (№160/21812/25). На підтвердження цих обставин надано скріншоти з Електронного кабінету позивача. Суд визнає такі докази належними та констатує, що відповідне ознайомлення дійсно мало місце саме 27.08.2025 року.
Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Щодо тривалості строку звернення до суду відповідач посилався на ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, позивач не проходила у позивача публічну службу, а позов стосується компенсації за невикористані дні відпустки, тобто - частини грошового забезпечення чоловіка позивача, який помер під час проходження військової служби.
В свою чергу згідно ст. 233 Кодексу законів про працю працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Отже, і положення цієї норми права є нерелевантними до спірної юридичної ситуації, адже позивач не мала правовідносин з відповідачем в розумінні вищевказаної норми права: не була працівником і не перебувала з відповідачем у трудових правовідносинах, як і не проходила у нього військову службу і не отримувала від нього грошового забезпечення (за виключенням сум, отриманих в порядку спадкування).
Вирішуючи заяву позивача по суті суд зазначає наступне.
Повертаючись до обставин даної справи суд зауважує, що хоча позов і подано стосовно виплати, правовідносини щодо виплати якої виникли ще 12.10.2022 року в зв'язку з видачею відповідачем наказу №274, однак позивач дізналась про такий наказ лише 27.08.2025 року, а вже 04.10.2025 року звернулася до суду з цим позовом (дата формування позовної заяви в підсистемі «Електронний Суд»).
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, що передбачено статтею 55 Конституції України. Це право є диспозитивним правом у адміністративному процесі.
Частина перша статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (надалі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини звертав увагу, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права» (рішення від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» (Bellet v. France), Series A № 333-B, crop.42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи «Скордіно проти Італії», «Ятрідіс проти Греції»).
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі за конституційними скаргами особи, товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Еко-вугілля України» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини першої статті 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 24 червня 2020 року № 6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини другої статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб'єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
З огляду на викладені приписи Кодексу адміністративного судочинства України та Конвенції, проаналізувавши у сукупності наведені у заяві доводи, з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд вважає за доцільне визнати підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу пропущений строк звернення до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Керуючись ст. ст. 121-123, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі №160/28849/25 - задовольнити.
Визнати поважними підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду по справі №160/28849/25.
Копію ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.
Суддя Н.В. Боженко