про відмову у відкритті провадження у справі
14 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/13555/25
Суддя Волинського окружного адміністративного суду Дмитрук В.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся із позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами:
1) визнати протиправним дії щодо розрахунку грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) без врахування виплачених сум грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період служби з червня 2023 року (включно) по травень 2024 року (включно);
2) стягнути суму невиплаченої грошової компенсації за невикористані дні відпусток (щорічних та додаткових) розрахованої виходячи з виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за період служби з червня 2023 року (включно) по травень 2024 року (включно) в розмірі 137 951, 91 грн.
Згідно з пунктами 4, 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
Як вбачається з даних інформаційної системи «Діловодство спеціалізованого суду», рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №140/14001/24, позов задоволено частково, вирішено:
1. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 30.06.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
2. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26.02.2022 по 30.06.2022, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
3. Визнано протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
4. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходження військової служби за період з 01.07.2022 по 19.05.2023, із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704.
5. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки.
6. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток за 2022, 2023, 2024 роки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану».
7. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №140/14001/24 було оскаржено в апеляційному порядку усіма учасниками справи, однак:
1) ухвалою Восьмого ААС від 07.03.2025 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №140/14001/24 повернуто скаржнику;
2) постановою Восьмого ААС від 28.05.2025 апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №140/14001/24 - без змін.
Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач вважає, що розрахунок конкретної суми грошової компенсації за невикористані дні відпусток не був предметом розгляду судової справи № 140/14001/24, а суд лише встановив протиправність неврахування такої винагороди Військовою частиною НОМЕР_1 , остання не втратила можливість скористатися цим та здійснила розрахунок недоплаченого грошового забезпечення на власний розсуд без врахування вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ № 100 від 08.02.1995, а тому, вважаючи протиправним такі дії відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
При цьому, представник позивача вказує, що :
- військова частина не спростовувала обставини невключення у грошовий розрахунок компенсації за невикористані дні відпусток сум додаткової винагороди і предметом розгляду у справі № 140/14001/24 було, зокрема, встановлення права позивача на включення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 при обчисленні розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток;
- питання розрахунку конкретного розміру грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) та порядку (механізму) розрахунку такого розміру, зокрема підставності застосування положень пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, не були предметом розгляду справи № 140/14001/24;
- підставами пред'явленого позову у даній справі є протиправність дій військової частини, що полягають у неправильному розрахунку грошової компенсації при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, зокрема безпідставне ігнорування положень пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, в зв'язку з чим пред'явлений позов у даній справі має відмінні підстави та предмет позову в порівнянні із позовом у справі № 140/14001/24.
З приводу наведеного, суд вважає за необхідне вказати наступне.
За приписами ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною першою статті 383 КАС України передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Так, зазначені норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача щодо належного виконання рішення суду шляхом подання нового позову.
Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
З огляду на викладене суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 06.02.2019 у справі № 816/2016/17, а також в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 11.12.2020 у справі № 826/13146/18.
Аналізуючи предмет спору у цій справі суд дійшов до висновку, що поданий позивачем позов фактично спрямований на належне виконання іншого судового рішення, а саме рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №140/14001/24.
Відтак слід зазначити, що позивач у цій справі фактично обрав інший спосіб захисту в спірних правовідносинах, які вже вирішені судом, та перейшли до стадії виконання судового рішення.
В той же час, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 522/10140/17 та від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.12.2020 у справі №826/13146/18, вирішуючи подібний спір пов'язаний із виконанням судового рішення, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, а також спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
За вказаних обставин слід зазначити, що ініційований позивачем спір не може бути вирішеним як адміністративним судом, так і в інших судових юрисдикціях, оскільки стосується вимог про зобов'язання відповідача виконати у бажаний для позивача спосіб чинне (на момент подання даного адміністративного позову) рішення Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2025 у справі №140/14001/24.
При цьому, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача при виконанні судового рішення у справі №140/14001/24 порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен звертатися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), чи ініціювати питання про встановлення способу і порядку виконання судового рішення згідно ст. 378 КАС України, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Відповідно до пункту 2 частини першої статі 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.
З огляду на те, що між сторонами новий спір не виник, а заявлені позовні вимоги та обраний позивачем спосіб захисту у межах даного позову є способом виконання іншого судового рішення у справі №140/14001/24, яке набрало законної сили, то суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.
Відповідно до частини п'ятої статті 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та стягнення коштів.
Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою та доданими до неї документами.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.В. Дмитрук