17 листопада 2025 р. Справа № 127/31360/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні заяву позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
14.11.2025 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій відповідача щодо внесення ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру призовників/військовозобов'язаних /резервістів із позначкою "розшук/порушення правил обліку".
Одночасно, 14.11.2025 позивачем подано клопотання про забезпечення позову шляхом:
- Тимчасового зупинення (призупинення) дії наслідків внесення відомостей про ОСОБА_1 як «особу, що перебуває в розшуку/порушила правила обліку» у АІС «Оберіг» / системі «Резерв+» до прийняття рішення по суті справи;
- Заборони відповідачу - ІНФОРМАЦІЯ_2 - вчиняти дії, спрямовані на звернення до Національної поліції України з клопотанням про доставлення, затримання чи складання протоколу щодо ОСОБА_1 за статтями 210, 210-1 КУпАП до прийняття рішення по справі;
- Заборони відповідачу вносити до реєстрів нові відомості, пов'язані з «ухиленням/розшуком», до вирішення справи;
- Зобов'язати відповідача надіслати до суду та позивачу письмове підтвердження про виконання вказаних заходів (включно з підтвердженням видалення/блокування відповідного запису в АІС) протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту ухвали суду про забезпечення.
Клопотання обґрунтовується тим, що існує очевидна загроза заподіяння невідновної шкоди правам і законним інтересам (неможливість отримання освітнього документа / проходження процедур у коледжі, відмова паспортних та адміністративних підрозділів через наявну позначку «розшук», ризик фактичного доставлення та тимчасового затримання) ОСОБА_1 .
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам статті 152 КАС України.
Частиною першою статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, беручи до уваги, що матеріалів справи достатньо для вирішення відповідного процесуального питання, заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи питання про наявність підстав для забезпечення позову, суд виходить з такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Таким чином, беручи до уваги вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі № 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі № 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі № 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19 та інших.
Отже, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Натомість розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.
Тому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачами) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України, зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті. Тому твердження заявника про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є тим висновком, до якого суд ставиться з певною пересторогою, оскільки він може свідчити про правову позицію суду наперед. Відтак застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у лише виключних випадках, доведених "поза обґрунтованим сумнівом".
Також суд враховує, що на підтвердження обставин, про які зазначено у позовній заяві та заяві про забезпечення позову, позивачем не надано жодних належних й допустимих доказів, які б на цьому етапі розгляду справи давали можливість суду бути переконаним у тому, що оскаржувані дії (бездіяльність) відповідача є "очевидно протиправним" поза обґрунтованим сумнівом.
Верховний Суд у постанові від 03 травня 2023 року у справі № 640/15534/22 вказав на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Отже, фактичні обставини справи, в тому числі питання щодо правомірності або неправомірності внесення до відповідного реєстру інформації про порушення позивачем правил військового обліку підлягають встановленню та оцінці судом на підставі зібраних у справі доказів й аналізу релевантних норм права, під час вирішення справи по суті.
Щодо можливого настання негативних наслідків, на що також звертає увагу позивач у своїй заяві, то такі доводи не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються на припущеннях. Ба більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 вересня 2019 року у справі № 826/13306/18.
Також суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу", частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною третьою статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, за загальним правилом, не може вважатися неправомірним і таким, що не відповідає вимогам збалансованості інтересів особи та держави в цілому.
При цьому доказів про те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації згідно із ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", тобто має належним чином оформлений та чинний документ про відстрочку від призову, не надано.
Відтак суд резюмує, що на цьому етапі судового процесу суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак допущення відповідачем протиправної бездіяльності "поза обґрунтованим сумнівом", як необхідної умови для забезпечення поданого адміністративного позову.
Суд наголошує, що саме суб'єкт звернення з відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати та довести існуванням передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Такий висновок узгоджується із нормою частини першої статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Натомість наведені заявником доводи й аргументи не є достатніми та переконливими для висновку про необхідність застосування заходів забезпечення позову у цій справі.
З огляду на викладене суд доходить висновку про неможливість задоволення заяви позивача про забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, суд
Відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову в адміністративній справі № 127/31360/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до положень ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
Ухвала складена та підписана суддею 17.11.2025.
Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна