Єдиний унікальний номер 643/9029/23
Номер провадження 22-ц/818/3110/25
13 листопада 2025 року м. Харків
Харківський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Мальованого Ю.М.,
суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,
за участю:
секретаря судового засідання Шевченко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року в складі судді Сугачової О.О. по справі № 643/9029/23 за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання,
У вересні 2023 року Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання.
Позовна заява мотивована тим, що відповідачі є споживачами послуг, які надає підприємство, за адресою: АДРЕСА_1 , однак внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за період з 01 червня 2012 року по 23 лютого 2022 року у них утворилася заборгованість, яка становить 93 118,97 грн.
Просив стягнути з відповідачів солідарно на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги з теплопостачання у сумі 93 118,97 грн та судовий збір в сумі 2684,00 грн.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за послуги теплопостачання за період з 01 червня 2012 року по 23 лютого 2022 року у розмірі 93 118,97 грн та судовий збір в сумі 2684,00 грн в рівних частках по 1342,00 грн з кожного.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не виконували належним чином свого обов'язку з оплати наданих їм послуг, тому наявні підстави для стягнення з них заборгованості, що утворилась з червня 2012 року, у солідарному порядку.
На вказане судове рішення 09 квітня 2025 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Король В.Р. до суду апеляційної інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що жодних повідомлень про дату, час та місце проведення судового засідання, процесуальних та інших документів по справі № 643/9029/23 відповідачам не надходило. Позивачем подано позовну заяву з пропуском строку позовної давності, а відповідачів через неналежне повідомлення про розгляд справи позбавлено процесуального права заявити про застосування строків позовної давності.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У судове засідання апеляційного суду сторони учасник судового розгляду не з'явилися.
Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 13 листопада 2025 року надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників.
Комунальним підприємством «Харківські теплові мережі» отримано в електронному кабінеті 19 травня 2025 року (а.с. 60).
Судові повістки на ім'я ОСОБА_2 , ОСОБА_1 повернуті на адресу апеляційного суду з відмітками від 26 травня 2025 року «адресат відсутній за вказаною адресою», що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки (а.с. 63-66).
Представник ОСОБА_1 адвокат Король В.Р. отримав в електронному кабінеті 19 травня 2025 року (а.с. 61).
22 вересня 2025 року від представника ОСОБА_1 адвоката Короля В.Р. надійшла заява про розгляд справи без участі відповідачів та представника.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення суду - скасувати, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4, 7).
КП «Харківські теплові мережі» є постачальником послуг з теплопостачання в місті Харкові і надає послуги з теплопостачання в будинку за вказаною адресою.
Як вбачається з відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу, внаслідок неповної та несвоєчасної сплати послуг за особовим рахунком № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , утворилася заборгованість, яка за період з 01 червня 2012 року по 23 лютого 2022 року склала 93 118,97 грн (а.с. 3).
Апеляційна скарга ОСОБА_1 мотивована, зокрема, тим, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи, у зв'язку з чим був позбавлений можливості заявити клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Тобто, пунктом 3 частини 3 статті 376 ЦПК України передбачено обов'язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівняно з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Крім того, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2023 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, надано відповідачу строк на подачу відзиву протягом 15 днів з дня вручення копії цієї ухвали (а.с. 8).
Копії вказаної ухвали судді Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2023 року, позовної заяви з додатками не були вручені відповідачам та повернуті до суду з відмітками відділення поштового зв'язку «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 13-14).
Повторно вказані документи на адресу відповідачів суд першої інстанції не направляв.
У частині 6 ст. 272 ЦПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
У статті 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Згідно ст. 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на те, що суд першої інстанції не повідомив належним чином відповідачів про відкриття провадження у цій справі та не вручив копії позову з додатками і ухвали про відкриття провадження у справі, покладання на відповідача процесуального обов'язку повідомляти суд у разі зміни адреси проживання чи тимчасової відсутності, що є умовою для застосування правової фікції щодо належного повідомлення (вручення документів), є непропорційним процесуальним тягарем, тож наявність відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження у даному випадку не можна розцінювати як належне повідомлення відповідача про розгляд цієї справи у суді, це не відповідає принципам змагальності та рівності сторін, а також правової визначеності, яка є елементом принципу верховенства права.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції, не взявши до уваги вищевказані вимоги у поєднанні з положеннями ч. 6 ст. 272 ЦПК України щодо порядку повідомлення відповідачів про розгляд цієї справи судом та надсиланням згаданих процесуальних документів, порушив процесуальні права відповідача знати про судовий розгляд та зміст позовних вимог, подати свої аргументи проти позову та докази на їх підтвердження, що мають бути поновлені в суді апеляційної інстанції,
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з передбачених п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України безумовних підстав у зв'язку з порушенням норм процесуального права з ухваленням нового судового рішення.
Зазначене відповідає висновкам щодо застосування норм права, що викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21), постановах Верховного Суду від 15 лютого 2023 року в справі № 2-1718/2010 (провадження № 61-5352св22), від 06 березня 2024 року в справі № 755/4205/14 (провадження № 61-3628св23).
При ухваленні нового судового рішення по суті спору апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 319 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном, власність зобов'язує.
Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
За час дії спірних правовідносин діяли Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року N 1875-IV, з подальшими змінами, (далі Закон № 1875-ІV) та Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII з подальшими змінами в редакції станом на 17 березня 2020 року ( далі - Закон № 2189-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 1875-ІV, залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування,обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Положеннями частин 1, 2 та 3 статті 32 Закону № 1875-ІV, плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Пунктом 1 частини 1 Закону № 1875-ІV, пунктом 1 статті 7 Закону № 2189-VIII передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
У відповідності до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону № 1875-ІV, пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Порядок оплати за житлово-комунальні послуги визначений у статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Розмір плати за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій встановлюється залежно від капітальності, рівня облаштування та благоустрою.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Аналіз наведених вище положень свідчить про те, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13 і від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15, та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Матеріали справи свідчать про те, що КП «Харківські теплові мережі» з 01 червня 2012 року по 23 лютого 2022 року надавались ОСОБА_2 , ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення і підігріву води, які вони повинні оплатити.
З відомості про нарахування та оплату за послуги з теплопостачання з урахуванням періоду платежу за адресою: АДРЕСА_1 , вбачається, що за період з 01 червня 2012 року по 23 лютого 2022 року підприємством нараховувалася щомісячно плата за надані послуги, але відповідачами оплата послуг здійснювалася не регулярно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 93 118,97 грн (а.с. 3).
Будь-яких доказів на спростування розміру заборгованості, або які б свідчили про ненадання чи неналежне надання підприємством послуг відповідачам, до суду не надано. Також відсутні докази укладення між сторонами договору про реструктуризацію заборгованості відповідачів за надані послуги.
Таким чином, наявні підстави для стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з теплопостачання, що відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Разом з тим, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина 3 статті 267 ЦК України).
Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість цивільних відносин.
У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, не має рівних з позивачем можливостей для подання доказів, їх дослідження та доведення перед цим судом їх переконливості, а також не може нарівні з позивачем довести в суді першої інстанції ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним в суді першої інстанції.
Аналогічні за змістом правові висновки викладено в постанова Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20), від 31 травня 2021 року у справі № 357/16765/14-ц (провадження № 61-4916св20), від 03 листопада 2021 року у справі № 757/4299/14 (провадження № 61-4353св21).
Як вже зазначалось, суд першої інстанції розглянув справу, не повідомивши належним чином відповідачів. Оскільки ОСОБА_1 не був обізнаний про наявність спору, не отримував копію позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі та призначення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів вважає, що його заява про застосування позовної давності має бути прийнята та розглянута судом апеляційної інстанції, навіть з урахуванням того, що відповідач не подавав її до суду першої інстанції.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах від 19 вересня 2018 року у справі № 219/5355/14-ц (провадження № 61-2956св18), від 15 січня 2020 року у справі № 199/892/14-ц (провадження № 61-8366св19), від 23 вересня 2020 року у справі № 756/5050/15-ц (провадження № 61-21682св19).
Суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22), від 19 квітня 2023 року у справі № 199/782/21 (провадження № 61-1323св23), від 31 травня 2023 року у справі № 938/632/20 (провадження № 61-16716св21).
З цього випливає, що у разі закінчення строку, який припадає на період дії карантину, такий строк продовжується до закінчення дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Позивач звернувся до суду з позовом у вересні 2023 року, тобто вже після відміни карантину.
Однак, з 24 лютого 2022 року дотепер в України діє воєнний стан, підставами якого є Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (з наступними змінами).
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259 (позовна давність), 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Вказаний Закон набрав чинності 17 березня 2022 року.
Наведене свідчить, що законодавцем з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своєї прав та інтересів.
Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України втратив чинність з 04 вересня 2025 року на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року, проте діяв на час звернення позивача до суду та ухвалення оскаржуваного рішення.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності у рамках даної справи, що розпочався у квітні 2017 року, не закінчився у квітні 2020 року, а продовжений у порядку пунктів 12 та 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Установивши, що відповідачі належним чином не виконували своїх обов'язків щодо оплати наданих КП «Харківські теплові мережі» житлово-комунальних послуг, внаслідок чого у них утворилась заборгованість, однак, враховуючи, що з даними позовними вимогами підприємство звернулося до суду лише у вересні 2023 року, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не довів наявність поважних причин, з яких пропущений строк звернення до суду з позовом за період з 01 червня 2012 року по 01 квітня 2017 року.
Оплата періодичного платежу не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин боргу (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц). Тобто, строк позовної давності у цьому разі не переривався.
Відтак, вимога позивача про стягнення заборгованості за цей період заявлена поза межами строку позовної давності, в зв'язку із чим сума заборгованості за цей період не підлягає стягненню.
Враховуючи викладене вище, межі заявлених КП «Харківські теплові мережі» позовних вимог, заяву відповідача про застосування позовної давності, продовження визначеного статтею 257 ЦК України строку на період запровадження карантину і воєнного стану, суд вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за надані послуги в межах позовної давності за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року, яка становить 69 118,81 грн.
З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 10 статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).
При зверненні до суду з позовом КП «Харківські теплові мережі» сплатило судовий збір у сумі 2684,00 грн (а.с. 1).
Оскільки позовні вимоги КП «Харківські теплові мережі» задоволено частково, на 74,2%, то позивач має право на відшкодування сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 1 991,53 грн (2684 х 74,2%), по 995,77 грн з кожного з відповідачів.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4026,00 грн (а.с. 34). Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, ОСОБА_1 має бути компенсовано пропорційно незадоволених позовних вимог - 1 038,71 грн судового збору (4026*25,8%)
Шляхом взаємозаліку зазначених сум з КП «Харківські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 42,94 грн (1038,71 - 995,77). З ОСОБА_2 на користь КП «Харківські теплові мережі» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 995,77 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119, місцезнаходження: м. Харків, вулиця Мефодіївська, 11) заборгованість за послуги з теплопостачання за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року в сумі 69 118 (шістдесят дев'ять тисяч сто вісімнадцять) грн 81 коп.
В задоволенні позову в іншій частині відмовити.
Стягнути з Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119, місцезнаходження: м. Харків, вулиця Мефодіївська, 11) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 42 (сорок дві) грн 94 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 31557119, місцезнаходження: м. Харків, вулиця Мефодіївська, 11) судовий збір у розмірі 995 (дев'ятсот дев'яносто п'ять) грн 77 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 17 листопада 2025 року.
Головуючий Ю.М. Мальований
Судді Н.П. Пилипчук
В.Б. Яцина