Іменем України
05 листопада 2025 року м. Кропивницький
справа № 705/2159/19
провадження № 22-ц/4809/1299/25
Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Карпенка О. Л.,
за участі секретаря - Бойко В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Приватне підприємство «Центр-Монтаж-Енерго»,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року у складі судді Сивоконя С. С. і
Короткий зміст вимог позовної заяви
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» (далі - ПП «Центр-Монтаж-Енерго») та з урахуванням ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 05 листопада 2019 року про об'єднання справ в одне провадження, заяви про збільшення позовних вимог, ухвали Ватутінського міського суду Черкаської області від 07 грудня 2022 року про залишення частини позовних вимог без розгляду, ухвал Шполянського районного суду Черкаської області від 03 липня 2023 року, від 10 вересня 2024 року та від 24 лютого 2025 року про залишення частини позовних вимог без розгляду, остаточно просила:
-визнати незаконним та скасувати наказ від 03.07.2019 № 25 ПП «Центр-Монтаж-Енерго» про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 ;
-поновити ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго»;
-стягнути з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що 26.02.2019 Уманським міським центром зайнятості ОСОБА_1 було направлено на працевлаштування до ПП «Центр-Монтаж-Енерго».
За наказом № 06-к від 28.02.2019 директора ПП «Центр-Монтаж-Енерго» Гончаренка П. В. позивач була прийнята на роботу з 01.03.2019 на посаду юрисконсульта з посадовим окладом відповідно до штатного розпису 9 317 грн.
12.04.2019 між сторонами стався конфлікт з приводу відмови надати додаткову відпустку у зв'язку з навчанням, внаслідок якого позивача було повідомлено про звільнення.
02.05.2019 ОСОБА_1 було вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням чисельності працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та наказ № 16 од від 26.04.2019.
03.07.2019 відповідно до наказу № 25 від 03.07.2019 позивача було звільнено з посади юрисконсульта відповідно до п. 1, ч. 1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги в розмірі 9 317 грн.
ОСОБА_1 вважала своє звільнення незаконним, оскільки вона працевлаштовувалась вперше після закінчення вищого навчального закладу та не пропрацювала протягом гарантованого законодавством дворічного строку на підприємстві, та їй з боку відповідача будь-яких пропозицій щодо працевлаштування у встановленому законом порядку не надавалось, як наслідок звернулась до суду з відповідним позовом.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції
Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано Наказ від 03.07.2019 № 25 ПП «Центр-Монтаж-Енерго» про припинення трудового договору (контракту) з юрисконсультом ОСОБА_1 , на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді юрисконсульта ПП «Центр-Монтаж-Енерго».
Стягнуто з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року по 17 березня 2025 року в розмірі 346 882,80 грн, з відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов'язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України.
Стягнуто з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь держави судовий збір в розмірі 4 237,23 грн.
Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць допущено до негайного виконання.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що позивач вперше була працевлаштована у ПП «Центр-Монтаж-Енерго», докази протилежного надані не були.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що матеріали справи не містять письмових доказів про те, що позивачу на момент звільнення пропонувалися будь-які посади у ПП «Центр-Монтаж-Енерго».
Враховуючи, що відповідач у даній справі не дотримався вимог частини другої статті 40 КЗпП України про вжиття заходів для переведення працівника на вакантну посаду, що відповідала її кваліфікації та освіті, не виконав свого обов'язку з працевлаштування позивачки, не запропонував їй усі наявні вакантні посади, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність звільнення та поновлення позивача на роботі.
Суд першої інстанції зазначив, що розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року по 17 березня 2025року становить 693 751,08 грн, однак, позивач та представник позивача періодично не з'являлась у судові засідання, заявляли численні відводи, умисно створювали передумови для заявлення відводів, подаючи позовні заяви до адміністративного суду, де відповідачем вказували суд в провадженні якого перебувала справа, подавали численні заяви про виправлення описок у судових рішеннях та оскаржували ухвали про відмову у виправленні описки при відсутній необхідності вчиненні таких дій, оскільки такі дії не сприяли розгляду справи у продовж розумного строку.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період, оскільки розгляд справи тривав майже 6 років саме у більшій частині у зв'язку з процесуальною поведінкою позивача та представника позивача, а тому з позиції пропорційності, розумності та справедливості вважав, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року по 17 березня 2025 року в розмірі 346 882,80 грн.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року в частині розміру стягнутого з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 04 липня 2019 року по 17 березня 2025 року змінити з 346 882,80 грн на 693 751,08 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконним та необґрунтованим, адже судом безпідставно зменшено розмір виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 693 751,08 грн на 346 882,80 грн.
Висновки суду першої інстанції про те, що позивач та її представник зловживали процесуальними правами та не сприяли розгляду справи у продовж розумного строку, є помилковими, не відповідають матеріалам справи, оскільки головуючим у справі систематично, грубо порушувалось право позивача на доступ до правосуддя, застосовувався надмірний формалізм, порушувалися норми матеріального та процесуального права, що стали наслідком подання обґрунтованих та вмотивованих заяв про відвід, заяв про виправлення описок, оскарження незаконних та необґрунтованих рішень, що знайшли своє підтвердження в апеляційній інстанції.
Позивач та представник позивача добросовісно користувались наданими їм процесуальними правами та усіляко сприяли розгляду справи, а тому зменшення розміру виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з підстав неявки у судові засідання є обґрунтованими.
Твердження суду першої інстанції щодо зловживання процесуальними правами позивачем під час подання заяви про виправлення описки є безпідставним та необґрунтованим.
ОСОБА_1 під час розгляду цивільної справи вимушена була у зв'язку зі систематичними процесуальними порушеннями її прав та за інших обставин заявляти відвід судді, а тому висновки суду першої інстанції щодо залишення без розгляду заяв про відвід судді є помилковими, оскільки подання заяв про відвід з обґрунтованих підстав є правом позивача, що здійснювалось з дотриманням норм процесуального права.
Суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо недобросовісних дії чи зловживання процесуальними правами позивачем відносно позовів до Шполянського районного суду Черкаської області, адже останній неодноразово, протиправно відмовляв у доступі до інформації, що було встановлено Черкаським окружним адміністративним судом та Шостим апеляційним адміністративним судом.
Представники ПП «Центр-Монтаж-Енерго» не сприяли розгляду справи в розумні строки шляхом систематичної неявки в судове засідання, подання заяв про відкладення судових засідань без поважних причин та доказів, представництва без повноважень.
В апеляційній скарзі ПП «Центр-Монтаж-Енерго» просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на попередньому місці роботи та про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є незаконним, необґрунтованим та винесене з порушенням норм чинного законодавства.
Факт прийняття на роботу особи після завершення навчання не створює для відповідача юридичного обов'язку забезпечувати її зайнятість протягом двох років, а тому доводи позивача про наявність порушення права працівника на перше робоче місце не мають достатнього правового підґрунтя і є неспроможними з точки зору трудового та адміністративного законодавства України, як наслідок, жодних правових підстав для застосування ст. 197 КЗпП України немає, а надання переваг у вигляді «захисту» першого місця роботи без правового підґрунтя суперечить принципам рівності усіх суб'єктів у трудових відносинах.
Суд першої інстанції однобічно підійшов до оцінки фактичних обставин справи, не врахувавши суттєвого моменту - попередній досвід роботи позивача за цивільно-правовим договором, який також передбачав отримання доходу за виконану роботу, а тому надання позивачу будь-яких додаткових гарантій тільки через те, що вона уклала перший трудовий договір, є правовим перебільшенням.
Також судом першої інстанції залишено поза увагою відповідь Уманського міського центру зайнятості № 01-21/747 від 19.09.2019.
У ході розгляду справи відповідачем було зафіксовано низку дій з боку позивача ОСОБА_1 та її представника, які мають всі ознаки навмисного затягування судового процесу, а також зловживання процесуальними правами, адже сторона позивача неодноразово подавала повторні та ідентичні за змістом заяви, ініціювала відводи суддів без належного правового обґрунтування, змінювала правову позицію протягом слухання справи з метою ускладнення розгляду.
Крім того, згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 є стороною більш ніж у 150 судових провадженнях, значна частина яких стосується вимог про поновлення на роботі; відшкодування моральної шкоди; спорів із підприємствами, установами, органами влади; скарг до поліції та інших контролюючих органів.
Дії позивача суперечать меті поновлення на роботі як відновлення трудових прав та вказують на іншу приховану мотивацію, а саме створення конфлікту з роботодавцем з метою подальшого звернення до суду за стягненням моральної шкоди.
Відзиви на апеляційні скарги
Від ПП «Центр-Монтаж-Енерго» надійшов відзив на апеляційну каргу ОСОБА_1 , в якому відповідач просить відмовити позивачу в задоволенні апеляційної скарги.
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу ПП «Центр-Монтаж-Енерго», в якому позивач просить відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги.
Розгляд справи в судовому засіданні суду апеляційної інстанції
В судовому засіданні апеляційного суду, проведеного в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги позивача та заперечувала проти доводів апеляційної скарги відповідача, представник ПП «Центр-Монтаж-Енерго» адвокат Моспан В. В. підтримав доводи апеляційної скарги відповідача та заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача.
Позиція апеляційного суду щодо апеляційних скарг
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ПП «Центр-Монтаж-Енерго» підлягає залишенню без задоволення, з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 , не відповідає.
Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції
Судом першої інстанції встановлено, що 26.02.2019 Уманським міським центром зайнятості ОСОБА_1 було направлено на працевлаштування до ПП «Центр-Монтаж-Енерго».
За наказом № 06-к від 28.02.2019 директора ПП «Центр-Монтаж-Енерго» Гончаренка П. В. позивач була прийнята на роботу з 01.03.2019 на посаду юрисконсульта з посадовим окладом відповідно до штатного розпису 9 317 грн.
02.05.2019 позивачу було вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням чисельності працівників на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом № 16 од від 26.04.2019 внесено зміни до штатного розпису ПП «Центр-Монтаж-Енерго» з 03.07.2019, скорочено посаду юрисконсульта.
Відповідно до наказу № 25 від 03.07.2019 позивача було звільнено з посади юрисконсульта відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги в розмірі 9 317 грн.
ОСОБА_1 закінчила у 2018 році Академію праці, соціальних відносин і туризму, ступінь вищої освіти - бакалавр.
З посадовою інструкцією юрисконсульта позивач ознайомлена 01.03.2019.
На адвокатський запит адвоката Моспана В. В. Уманський міський центр зайнятості надав відповідь, що ОСОБА_1 звернулась до Уманського міського центру зайнятості 20.07.2018 з матою пошуку роботи. Надала інформацію про виконання робіт за договором цивільно-правового характеру з «Київський регіональний центр оцінювання якості освіти» у період з 01.06.2017 по 14.06.2017, що підтверджується даними ЄДРС, які завантажуються за протоколами обміну від Міндоходів та ПФУ. У зв'язку із наявним страховим стажем в результаті здійснення діяльності особа не була віднесена до категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, відповідно до пп.4 п.1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», - «молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу» Згідно поданого 26.02.2019 ПП «Центр-Монтаж-Енерго» до Уманського міського центру зайнятості звіту 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», форма звітності та порядок подання якого затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, керуючись ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення», ОСОБА_1 була спрямована до роботодавця для вирішення ним питання працевлаштування. Щодо питання, «чи є працевлаштування ОСОБА_1 в ПП «Центр-Монтаж-Енерго» першим робочим місцем?», повідомлено, що адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень закону.
Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Відповідно до довідки від 18.09.2019, ПП «Центр-Монтаж-Енерго» повідомляє, що за період з 26.04.2019 по 18.09.2019 відсутні прийом працівників та вакантні посади, які передбачали б кваліфікацію цивільне право, трудове право.
Відповідно до довідки від 09.07.2019, виданій ОСОБА_1 - нарахована заробітна плата: за березень 2019 - 9 317 грн, за квітень 2019 - 8 808,84 грн, за травень 2019 - 9 317 грн, за червень 2019 - 9 317 грн, за липень 2019 - 1 215,26 грн вихідна допомога - 9 317 грн.
Відповідно до платіжного доручення № 460 від 03.07.2019 проведено виплату заробітної плати та вихідної допомоги при звільнені за червень, липень згідно відомості №31 від 03.07.2019.
Відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 : запис № 1 - навчання в Академії праці, соціальних відносин і туризму з 01.09.2014 по 30.06.2018, запис № 2 - Уманський міський центр зайнятості, 27.07.2018 призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 2 ст. 23 ЗУпЗДССВБ, запис № 3 - 28.02.2018 припинено виплату допомоги відповідно до пп.1 п.1 ст. 31 ЗУпЗДССВБ , запис № 4 - запис № 3 вважати недійсним, запис № 5- 28.02.2019 припинено виплату допомоги відповідно до пп.1 п.1 ст. 31 ЗУпЗДССВБ, запис № 6 - 01.03.2019 ПП «Центр-Монтаж-Енерго», прийнято на посаду юрисконсульта (наказ №06 від 28.03.2019), запис № 7 - запис № 6 недійний. Прийнято на посаду юрисконсульта (наказ № 06 від 28.02.2019), запис № 8 - звільнена у зв'язку зі скороченням чисельності працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
У випадку порушення вказаних прав особа має право звернутися до суду за їх захистом.
Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.
При цьому, КЗпП України є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що виникають у сфері трудового права, та визначає, зокрема, основні трудові права громадянина, до яких і належить право на звернення до суду про вирішення спору.
Згідно зі статтею 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Згідно із частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП України).
За змістом частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що її було незаконно звільнено, адже вона працевлаштовувалась вперше після закінчення вищого навчального закладу і не пропрацювала протягом гарантованого законодавством дворічного строку на підприємстві, та їй з боку відповідача будь-яких пропозицій щодо працевлаштування у встановленому законом порядку не надавалось, як наслідок звернулась до суду з відповідним позовом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є зокрема Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року N 3933-XII (далі - Конвенція).
Згідно із статтею 4 Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.
За змістом статті 4 Конвенції тягар доведення законної підстави для звільнення лежить на роботодавцеві.
Матеріалами справи підтверджується, що 26.02.2019 Уманським міським центром зайнятості ОСОБА_1 було направлено на працевлаштування до ПП «Центр-Монтаж-Енерго» (том 2 а. с. 6).
Наказом № 06-к від 28.02.2019 директора ПП «Центр-Монтаж-Енерго» Гончаренка П. В. позивач була прийнята на роботу з 01.03.2019 на посаду юрисконсульта з посадовим окладом відповідно до штатного розпису 9 317 грн (том 2 а. с. 7).
02.05.2019 позивачу було вручено попередження про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням чисельності працівників на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (том 2 а. с. 10).
Наказом № 16 од від 26.04.2019 внесено зміни до штатного розпису ПП «Центр-Монтаж-Енерго» з 03.07.2019, скорочено посаду юрисконсульта. (том 2 а. с. 11).
Відповідно до наказу № 25 від 03.07.2019 позивача було звільнено з посади юрисконсульта відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України із виплатою вихідної допомоги в розмірі 9 317 грн (том 2 а. с. 12).
ОСОБА_1 закінчила у 2018 році Академію праці, соціальних відносин і туризму, ступінь вищої освіти - бакалавр (том 2 а. с. 13).
На адвокатський запит адвоката Моспана В. В., Уманський міський центр зайнятості надав відповідь, що ОСОБА_1 звернулась до Уманського міського центру зайнятості 20.07.2018 з матою пошуку роботи. Надала інформацію про виконання робіт за договором цивільно-правового характеру з «Київський регіональний центр оцінювання якості освіти» у період з 01.06.2017 по 14.06.2017, що підтверджується даними ЄДРС, які завантажуються за протоколами обміну від Міндоходів та ПФУ. У зв'язку із наявним страховим стажем в результаті здійснення діяльності особа не була віднесена до категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, відповідно до пп.4 п.1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», - «молодь, яка закінчила або припинила навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу» Згідно поданого 26.02.2019 ПП «Центр-Монтаж-Енерго» до Уманського міського центру зайнятості звіту 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», форма звітності та порядок подання якого затверджені наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, керуючись ст. 46 Закону України «Про зайнятість населення», ОСОБА_1 була спрямована до роботодавця для вирішення ним питання працевлаштування. Щодо питання, «чи є працевлаштування ОСОБА_1 в ПП «Центр-Монтаж-Енерго» першим робочим місцем?», повідомлено, що адвокатський запит не може стосуватися надання консультацій і роз'яснень положень закону (том 2 а. с. 75).
Відповідно до довідки від 18.09.2019, ПП «Центр-Монтаж-Енерго» повідомило, що за період з 26.04.2019 по 18.09.2019 відсутні прийом працівників та вакантні посади, які передбачали б кваліфікацію цивільне право, трудове право (том 2 а. с. 79).
Відповідно до відомостей трудової книжки ОСОБА_1 : запис №1 - навчання в Академії праці, соціальних відносин і туризму з 01.09.2014 по 30.06.2018, запис №2 - Уманський міський центр зайнятості, 27.07.2018 призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно до п. 2 ст. 23 ЗУпЗДССВБ, запис №3 - 28.02.2018 припинено виплату допомоги відповідно до пп.1 п.1 ст. 31 ЗУпЗДССВБ , запис №4 - запис №3 вважати недійсним, запис №5- 28.02.2019 припинено виплату допомоги відповідно до пп.1 п.1 ст. 31 ЗУпЗДССВБ, запис №6 - 01.03.2019 ПП «Центр-Монтаж-Енерго», прийнято на посаду юрисконсульта (наказ №06 від 28.03.2019), запис №7 - запис №6 недійний. Прийнято на посаду юрисконсульта (наказ №06 від 28.02.2019), запис №8 - звільнена у зв'язку зі скороченням чисельності працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України (том 2 а. с. 118).
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку, що надані сторонами у справі докази свідчать про те, що посада юрисконсульта в ПП «Центр-Монтаж-Енерго» є першим робочим місцем ОСОБА_1 після закінчення вищого навчального закладу.
При звільненні працівників за п. 1, ч. 1, ст. 40 КЗпП України діють обмеження на звільнення окремих працівників, що встановлено КЗпП України, законами «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» та «Про зайнятість населення».
Згідно з п. 4, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про зайнятість населення», до категорій громадян, що мають додаткові гарантії в сприянні працевлаштуванню, належать молодь, яка закінчила чи припинила навчання в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, перше робоче місце - місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу або припинення навчання в ньому, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової служби або альтернативної (невійськової) служби.
За змістом ч. 2 ст. 7 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»держава забезпечує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої і вищої освіти, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби. Дворічний строк першого робочого місця обчислюється з урахуванням часу роботи молодого громадянина до призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу.
З метою реалізації положень зазначеного вище закону, ст. 197 К3пП України передбачено, що працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання загальноосвітніх, професійних навчально- виховних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що у випадку, якщо особа віком від 15 до 18 років працевлаштувалась на перше робоче місце після закінчення вищого навчального закладу їй гарантується місце роботи строком на 2 роки, протягом яких вона не може бути звільнена, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про те, що факт прийняття на роботу особи після завершення навчання не створює для нього юридичного обов'язку забезпечувати її зайнятість протягом двох років, є не спроможними та не заслуговують на увагу суду.
Так як, ОСОБА_1 закінчила у 2018 році вищий навчальний заклад - Академію праці, соціальних відносин і туризму, та отримала ступінь вищої освіти - бакалавр, та за наказом № 06-к від 28.02.2019 директора ПП «Центр-Монтаж-Енерго» була прийнята на своє перше робоче місце з 01.03.2019 на посаду юрисконсульта, а звільнена з посади 03.07.2019, тобто до закінчення гарантованого державою для працевлаштування дворічного строку, відповідач не міг звільнити ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Не заслуговують на увагу суду доводи апеляційної скарги відповідача про те, що суд першої інстанції не врахував попередній досвід роботи позивача за цивільно-правовим договором, який також передбачав отримання доходу за виконану роботу, з огляду на те, що ст. 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» визначено, що перше робоче місце - місце роботи молодих громадян після закінчення будь-якого навчального закладу.
Враховуючи, що ОСОБА_1 закінчила вищий навчальний заклад в 2018 році, за цивільно-правовим договором працювала до в період з 01.06.2017 по 14.06.2017, а працевлаштувалась до відповідача 01.03.2019, тобто після закінчення вищого навчального закладу, посада юрисконсульта в ПП «Центр-Монтаж-Енерго» є першим робочим місцем позивача в розумінні законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги ПП «Центр-Монтаж-Енерго» про те, що судом першої інстанції залишено поза увагою відповідь Уманського міського центру зайнятості № 01-21/747 від 19.09.2019, суд не бере до уваги, оскільки вказаний лист спростовує факту того, що ОСОБА_1 була вперше працевлаштована до ПП «Центр-Монтаж-Енерго».
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 є стороною більш ніж у 150 судових провадженнях також не спростовують правильність висновків суду першої інстанції щодо незаконності звільнення позивача.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про незаконність звільнення позивача та наявність підстав для скасування оскаржуваного наказу і поновлення позивача на роботі.
Разом з тим, суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 , з огляду на таке.
Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до підпункту «л» пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно із абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 Порядку визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Згідно довідки ПП «Центр-Монтаж-Енерго» від 09.07.2019 № ЦМЕ00000014 про заробітну плату ОСОБА_1 , нарахована заробітна плата за травень і червень 2019 року (два останні місяці перед звільненням) становить 18 634 (9 317+9 317) (том 2 а. с. 82) грн і з урахуванням 39 робочих днів у зазначений період, середньоденна заробітна плата позивача становить 477 грн 79 коп.
ОСОБА_1 звільнена з роботи посади з 04 липня 2019 року, а тому починаючи з вказаної дати року по дату ухвалення рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року про поновлення позивача на роботі, кількість робочих днів становить 1 452.
Враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача становила 477,79 грн, на її користь з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 693751,08 (477,79*1 452) грн, яка обрахована без утримання податків та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до вимог частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.
Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати.
У постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Такий висновок підтверджений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16 (провадження № 11-134ас18), яка не вбачала підстав для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року (у справі № 6-511цс16).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19, середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 (провадження № 61-4998св20), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалась більше одного року і в цьому не було вини працівника. При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з'являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Статтею 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є у тому числі диспозитивність і неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Суд наголошує, що цивільний процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в цивільному судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
У постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 910/1873/17 визначено, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (схожі висновки викладено Верховним Судом у постанові від 12 серпня 2019 року у справі № 905/945/18 та у постанові від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18).
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував про обов'язок національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (справа «Шульга проти України», пункт 28, справа від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (справа «Мусієнко проти України», пункт 24, рішення від 20 січня 2011 року).
Неможливість суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Смірнова проти України» рішення від 08 листопада 2005 року, справа «Фрідлендер проти Франції» (Frydlender v. Fгапсе, рішення від 27 квітня 2000 року). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (справа «Красношапка проти України» рішення від 30 листопада 2006 року).
Стягуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач та представник позивача періодично не з'являлись у судові засідання, заявляли численні відводи, умисно створювали передумови для заявлення відводів, подаючи позовні заяви до адміністративного суду, де відповідачем вказували суд в провадженні якого перебувала справа, подавали численні заяви про виправлення описок у судових рішеннях та оскаржували ухвали про відмову у виправленні описки при відсутній необхідності вчиненні таких дій, оскільки такі дії не сприяли розгляду справи у продовж розумного строку.
На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за весь період, оскільки розгляд справи тривав майже 6 років саме у більшій частині у зв'язку з процесуальною поведінкою позивача та представника позивача.
Суд враховує, що до кола основних прав учасників справи належить право подавати заяви та клопотання і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Таким чином, користуючись своїми процесуальними правами, позивач подавала до суду першої інстанції заяви про відводи, з підстав, які на її думку свідчать про зацікавленість у розгляді даної цивільної справи, а також позовні заяви до суду, заяви про виправлення описок та в межах наданих процесуальних прав оскаржувала відповідні ухвали суду першої інстанції.
Сама по собі повторність звернення позивача із відповідними заявами не свідчить про винність її дій у розгляді справи більше одного року, оскільки зазначені є її диспозитивним правами, передбаченими нормами ЦПК України, які не містять обмежень в їх реалізації.
За таких обставин, доводи ПП «Центр-Монтаж-Енерго» про те, що у ході розгляду справи судом першої інстанції дії позивача мають всі ознаки навмисного затягування судового процесу, а також зловживання процесуальними правами, адже сторона позивача неодноразово подавала повторні та ідентичні за змістом заяви, ініціювала відводи суддів без належного правового обґрунтування, змінювала правову позицію протягом слухання справи з метою ускладнення розгляду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи апеляційним судом.
Висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один рік є передчасним, оскільки суд не навів мотивів, з яких він виходив стягуючи зазначений розмір, не врахував висновки Верховного Суду, викладених, зокрема, у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №234/15372/17 про те, що оплата середнього заробітку за весь час понад один рік провадиться за вимушений прогул, якщо в цьому не було вини працівника, не зазначив в чому полягають винні дії позивача у розгляді справи більше одного року, не звернув уваги на те, що чинним законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції не проаналізував з яких підстав розгляд справи неодноразово відкладався, чи залежали відкладення розгляду справи від поведінки позивача, не зазначив, чи є винні дії позивача у розгляді справи понад один рік, тому без наведення належних обґрунтувань у суду першої інстанції відсутні були підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та періоду його нарахування.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не в повній мірі встановив фактичні обставини, від яких залежить вирішення справи та правильне застосування норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.
Суд вважає, що в матеріалах відсутні докази умисної неявки позивача на виклик суду, вчинення інших дій по зволіканню розгляду справи, а тому підстав для встановлення наявності вини позивача у тривалому розгляді справи немає.
Таким чином, у спірних правовідносинах не встановлено вини позивача у розгляді справи більше одного року, а тому відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг
Невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.
За таких обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, апеляційна скарга ПП «Центр-Монтаж-Енерго» підлягає залишенню без задоволення, рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача зміні, а стягнення з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751 грн 08 коп з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті..
За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В іншій частині рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, підлягає зміні, рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року підлягає зміні.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 6 ст. 141 ЦПК України).
Враховуючи, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», з ПП «Центр-Монтаж-Енерго» в дохід держави підлягає стягненню 12 909 грн 13 коп судового збору, який складається з: 768,4 (1 921*0,4) грн за позовну вимогу про поновлення на роботі при поданні позову, 6 937,51 (693 751,08*1%) грн за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при поданні позову та 5 203,22 (346 882,8*1 %*150 %) грн за подання апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» залишити без задоволення.
Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 17 березня 2025 року в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» на користь ОСОБА_1 , та в частині розподілу судових витрат змінити.
Стягнути з Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» (код ЄДРПОУ 34571728) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 693 751 (шістсот дев'яносто три тисячі сімсот п'ятдесят одна) грн 08 коп з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Стягнути з Приватного підприємства «Центр-Монтаж-Енерго» (код ЄДРПОУ 34571728) в дохід держави 12 909 (дванадцять тисяч дев'ятсот дев'ять) грн 13 коп.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 17.11.2025.
Головуючий суддя С. І. Мурашко
Судді С. М. Єгорова
О. Л. Карпенко