Справа № 643/6843/25
н/п 2/953/2430/25
/заочне/
17 листопада 2025 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
судді Єфіменко Н.В.,
за участі секретаря Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив:
27 травня 2025 року до суду надійшла позовна заява ТОВ «Юніт Капітал» (далі: позивач) про стягнення з ОСОБА_1 (далі: відповідач) заборгованості за кредитним договором в сумі 27 874 грн., з яких: 22 000 грн. - заборгованість по кредиту; 5 874 грн. - заборгованість по відсоткам. Також просив стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в сумі 7 000 грн.
Обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу позивач посилається на укладення 05.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем кредитного договору №116178066, на підставі якого останній отримав кредит в сумі 22 000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, зобов'язанні сплачувати проценти та набуття права вимоги за вказаною угодою на підставі договору факторингу, не виконання відповідачем умов угоди, внаслідок чого позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду сторони не з'явились. Позивач просив розгляд справи здійснювати за своєї відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував. Відповідач причину неявки не сповістив.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстави передбачені ст.223 ЦПК України для відкладення розгляду справи, судом, не встановлені.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних та доказів, при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 223, 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини:
05.02.2022 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладений кредитний договір №116178066 на наступних умовах: сума кредиту - 22 000 грн.; строк повернення кредиту - 07.03.2022; дисконтна процентна ставка - 3,65 -722,7 %; індивідуальна процентна ставка - 361,35 - 722,7 %; базова процентна ставка 722,7 %; тип процентної ставки - фіксована; реальна річна процентна ставка, процентів річних - 649 %.
Також 05.02.2022 відповідач підписав паспорт споживчого кредиту.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» своє зобов'язання за вищевказаним договором виконало, надало відповідачу кредит у виді кредитної лінії у розмірі 22 000 грн., що підтверджено платіжним дорученням від 05.02.2022, листом АТ КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-250912/45878-БТ від 18.09.2025, випискою за договором №б/н за період з 05.02.2022-10.02.2022.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість у розмірі 27 874 грн., з яких: 22 000 грн. - заборгованість по кредиту; 5 874 грн. - заборгованість по відсоткам.
Позивач набув право вимоги за кредит договором №116178066 від 05.02.2022, за яким боржником є відповідачем в сумі 27 874 грн., що підтверджене: договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; додатковою угодою №19 від 28.11.2019 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; додатковою угодою №26 від 31.12.2020 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; додатковою угодою №27 від 31.12.2022 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; додатковою угодою №31 від 31.12.2018 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; додатковою угодою №32 від 31.12.2023 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018; реєстром прав вимоги №175 від 05.05.2022; договором факторингу №27/0524-01 від 27.05.2024; реєстром прав вимоги №1 від 27.05.2024; договором факторингу №140325-У від 14.03.2025; реєстром боржників до договору факторингу №140325-У від 14.03.2025 ; платіжними інструкціями №6617 від 30.05.2024, №327 від 17.03.2025.
Дослідивши матеріали справи, суд висновує:
За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ,ч1 ст.1048 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Приписами ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 1077,1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно зі ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами 1 та 2 ст.1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.
Кредитний договір, укладений між відповідачем та первісним кредитором, а також договір факторингу, укладений між первісним кредитором та позивачем у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто, в силу положень ст.204 ЦК України діє презумпція правомірності вказаних правочинів.
Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в сумі 27 874 грн., з яких: 22 000 грн. - заборгованість по кредиту; 5 874 грн. - заборгованість по відсоткам.
Відповідачем не надані належні та допустимі докази на спростування наведених вище висновків, як і не надані належні докази на підтвердження відсутності боргу перед позивачем.
За таких обставин, оскільки відповідач належним чином взяті на себе грошові зобов'язання не виконав, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Таким чином, відповідний борг в сумі 27 874 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Отже, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2 422, 40 грн.
Щодо витрат на правову допомогу в сумі 7 000 грн.
Згідно із ч.3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, які відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому сам факт оплати таких послуг не є обов'язковою передумовою можливості відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у разі якщо стороною, на користь якої ухвалено рішення суду, подано необхідні докази, які підтверджують надання відповідних послуг щодо розгляду конкретної судової справи (постанова ВС від 28.09.2021 року у справі № 160/12268/19).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.6 ст.137 ЦПК України).
Разом з тим, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19).
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, в контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (п.5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 (провадження №12-171гс19)).
На підтвердження наданих юридичних послуг позивач надав: договір про надання правничої допомоги №17/03/25-02 від 17.03.2025; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №17/03/25-02 від 17.03.2025; додаткову угоду №1 від 17.03.2025 до договору про надання правничої допомоги №17/03/25-02 від 17.03.2025; акт прийому-передачі наданих послуг від 17.03.2025; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4956; довіреність; ордер серії АА №1558082 від 17.03.2025
У рішенні ЄСПЛ від 28.112002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Разом з тим, суд враховує, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування з відповідача таких витрат в заявленому розмірі, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та є завищеним, виходячи з ринкових цін на адвокатські послуги.
Визначаючи розмір витрат, які підлягають відшкодуванню, суд враховує те, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором є справою, у якій вже склалася стала судова практика та яка не потребує додаткового вивчення норм законодавства та правових позицій, характер виконаної роботи, а саме консультації, складання та подання позову, розгляд справи в порядку спрощеного провадження, що не потребує участі адвоката в судових засіданнях, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також критерій їх необхідності, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи.
З урахуванням наведеного, враховуючи повне задоволення позовних вимог, суд стягує з відповідача на користь позивача 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру та необхідних процесуальних дій сторони.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть учать у справі, у відповідності до вимог ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснюється.
Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265, 280, 284 ЦПК України, суд,
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість по тілу кредиту у розмірі 22 000 (двадцять дві тисячі) грн., заборгованість по відсотках у розмірі 5 874 (п'ять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн., витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 3 000 (три тисячі) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», ЄДРПОУ 43541163, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літ. А, оф. 10.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складений 17.11.2025.
Суддя Н.В. Єфіменко