Справа № 644/3984/25
Провадження № 2/638/5553/25
17.11.2025 Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді Штих Т. В.,
за участю секретаря Ковальчук А. П.,
розглянувши матеріали цивільної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
встановив:
Позивач ТОВ «Кредитсервіс» звернулося до суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Кредитним договором № 211221-002 від 21.12.2021 року за період 21.12.2021 - 21.12.2023, в сумі 83 490,63 грн та стягнути судові витрати у розмірі 2422.40 грн в якості сплаченого судового збору та 7000,00 грн в якості витрат на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальності «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 211221-002.
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Кредитодавець надає Позичальнику кредит у розмірі 30 000,00 грн. (тридцять тисяч гривень 00 копійок) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язується повернути кредит Кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, що передбачені цим Договором.
Кредитний договір № 211221-002 від 21.12.2021 року було підписано ОСОБА_1 власноруч.
Відповідно до Умов Кредитного договору, крім щомісячних процентів, стягується одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту у розмірі 7,5 % (сума одноразової комісії складає 2 250,00 грн.). Разові проценти стягуються із суми кредиту у день перерахування кредиту на банківський рахунок Позичальника.
Згідно розрахунку кредитної заборгованості та виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 211221-002 від 21.12.2021 року станом на 07.02.2025 р. заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Кредитсервіс» становить 83490,63 грн. (Вісімдесят три тисячі чотириста дев'яносто гривень 63 копійки), яка складається з: Прострочена заборгованість за сумою кредиту 29 348,11 грн.; Прострочена заборгованість за процентами 54142,52 грн.
11.08.2025 до суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому представник відповідача просив відмовити в задоволенні вимоги про стягнення відсотків. В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивачем неналежними доказами підтверджено наявність заборгованості, наявність або відсутність указаної Позивачем суми заборгованості має бути підтверджена виключно матеріалами первинної бухгалтерської документації. Вказав що умови щодо сплати відсотків є несправедливими та такими що порушують публічний порядок. Також просив стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за надання правової допомоги в сумі 8000,00 грн.
27.06.2025 ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова відкрито спрощене провадження у справі, призначено судове засідання.
Представник позивача до судового засідання не з'явився, був повідомлений належним чином, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, проти заочного рішення не заперечував.
Відповідач в судове засідання не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце судового засідання належним чином та своєчасно.
Представник відповідача в судовому засіданні просив зменшити тіло кредиту та відсотки за кредитом. Також просив пропорційно зменшити суму судового збору та витрат на правову допомогу.
Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступного.
Приписами ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 21.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальності «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 211221-002.
Кредитний договір № 211020-005 від 20.10.2021 року було підписано ОСОБА_1 власноручо.
Відповідно до п. 1.1. Кредитного договору, Кредитодавець надає Позичальнику кредит у розмірі 30000 грн. (Тридцять тисяч гривень 00 копійок) на умовах строковості, зворотності, платності (надалі - кредит), а Позичальник зобов'язується повернути кредит Кредитодавцю та оплатити за користування кредитом на умовах, що передбачені цим Договором.
Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, Кредит надається Позичальнику шляхом перерахування суми Кредиту на банківський (картковий) рахунок Позичальника.
Відповідно до п. 2.1. Кредитного договору, за користування Кредитом Позичальник сплачує Кредитодавцю платежі, строки і суми яких зазначені в Графіку платежів. Плата за користування кредитом нараховується щомісячно за кожен місяць користування кредитом. У складі плати за користування кредитом, можуть нараховуватися відсотки за перший день користування кредитом, фіксована щомісячна комісія та (або) одноразова комісія за користування кредитом в залежності від обраного Позичальником кредитного продукту.
Відповідно до п. 2.2. Кредитного договору, процентна ставка за Договором є фіксованою.
Відповідно до п. 2.4. Кредитного договору, датою повернення суми Кредиту, так само як і датою сплати заборгованості за Договором, вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок Кредитодавця.
Відповідно до п. 3.1. Кредитного договору, Договір набуває чинності і діє 10 (десять) років з моменту укладення, але в будь-якому випадку - до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за Договором.
Відповідно до п. 3.5. Кредитного договору, У випадку припинення дії, або закінчення строку дії Договору, Сторони не звільняються від обов'язку виконання зобов'язань, що виникли під час його дії.
Пунктом 4.4. Кредитного договору, Позичальник зобов'язується:
4.4.1. використати кредит за цільовим призначенням;
4.4.2. вчасно повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом в порядку, визначеному цим Договором;
4.4.3. надавати Кредитодавцю всі необхідні документи для здійснення перевірки цільового використання Кредиту; 4.4.4. у випадку прострочення сплати заборгованості за цим Договором в повному обсязі, сплатити нараховані проценти за користування кредитом та штрафи.
4.4.6. виконувати інші обов'язки передбачені Договором.
Відповідно до п. 6.11.1. Кредитного договору, підписанням Договору Позичальник підтверджує, що ознайомлений, повністю розуміє, безумовно акцептує і зобов'язується неухильно дотримуватись умов Публічної пропозиції (оферти) ТОВ «Кредитсервіс» укладення договору про надання кредиту в редакції від 19.10.2021 р., яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до п. 6.11.2. Кредитного договору, підписанням Договору Позичальник підтверджує, що до укладення Договору отримав від Кредитодавця інформацію, зазначену в ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» і ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до Квитанції за сплату № 2823 від 21.12.2021 позивач на розрахунковий розрахунок відповідача UA 67 322001 0000026208310461169 надав кредитні кошти в розмірі 27 750,00 грн, призначення платежу: «Номер картки НОМЕР_1 . Перерах кредитних коштів згідно дог 211221-002 від 21.12.2021 без ПДВ з вирах. комісії за оформл. 2250грн.00 коп.»
Відповідно до Виписки з особового рахунку за Кредитним договором № 211221-002 від 21.12.2021 року заборгованість відповідача станом на 07.02.2025 року (включно) складає 83 490,63 грн та складається з: заборгованості за тілом кредиту 29 348,11 грн; заборгованості за процентами 54 142,52 грн.
Відповідно до Розрахунку кредитної заборгованості за кредитним договором № 211221-002 від 21.12.2021 відповідача частково погашав заборгованість, а саме 17.01.2022 в сумі 3500,00 грн; 18.02.2022 в сумі 3500,00 грн.
ч. 1 ст. 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу.
Ст. 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив графік погашення заборгованості, кредит вчасно не сплачував, внаслідок чого виникла заборгованість.
Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 1 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Щодо стягнення комісії.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
За пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною 1 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не вказано переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з комісією, Товариством в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту.
Ураховуючи, що Товариство не зазначило та не надало доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх Банком зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Тому суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 2750,00 грн, оскільки позивачем не доведено правомірність стягнення комісії у відповідному розмірі.
Щодо доказів зарахування кредитних коштів відповідачу.
За умовами договору кредитні кошти надаються Позичальнику шляхом переказу на Картковий рахунок (п. 1.2 Договору).
На підтвердження перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 27 750,00 грн позивачем надано Платіжну інструкцію № 2823 від 21.12.2021.
Відповідно до ст. 22.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.
Платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача (п. 1.30 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).
Згідно п. 21.1 ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу проводиться шляхом: 1) подання ініціатором до банку, в якому відкрито його рахунок, розрахункового документа; 2) подання платником до будь-якого банку документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі; 3) подання ініціатором до відповідної установи - учасника платіжної системи документа на переказ, що використовується у відповідній платіжній системі для ініціювання переказу; 4) використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі; 5) подання обтяжувачем чи отримувачем платіжної вимоги при договірному списанні.
Згідно п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним для платника з моменту прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.
Відповідно до пунктів 8.1 та 8.2 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів. Банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, яке міститься в документі на переказ готівки, протягом операційного часу в день надходження цього документа до банку. Банки та їх клієнти мають право обумовлювати в договорах інші, ніж встановлені в цьому пункті, строки переказу готівки.
Крім того, згідно з абз. 2 п. 22.6 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України/реєстраційним (обліковим) номером платника податків/реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення.
Таким чином, при перерахуванні коштів банк повторно провів встановлення особи для зарахування коштів.
Отже, позивачем надано суду належні та допустимі докази щодо перерахування кредитних коштів відповідачу відповідно до умов кредитного договору № 211221-002 від 21.12.2021.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 наголосила на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони.
Верховний Суд у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.
Підсумовуючи, суд приходить до висновку, що позивачем доведено, а представником відповідача не спростовано обставини щодо укладення між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 кредитного договору № № 211221-002 від 21.12.2021 та належне виконання кредитором свого зобов'язання, а саме надання позичальнику кредитних коштів у розмірі 24 750,00 грн відповідно до умов договору.
Щодо тверджень представника відповідача про несправедливі умови кредитного договору.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11, частини 1 статті 202 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини, тобто дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті, проте він не є вичерпним.
У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону); встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором (пункт 5 частини третьої статті 18 Закону); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору (пункт 10 частини третьої статті 18 Закону); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункти 11, 13 частини третьої статті 18 Закону).
Згідно частини 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (стаття 1056-1 ЦК України).
Аналіз кредитного договору №211221-002 від 21.12.2021 дозволяє зробити висновок, що сторони погодили процентні ставки за правомірне користування кредитними коштами, а не відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання, що настає у разі невиконання зобов'язань за договором. Твердження представника відповідача, що процентна ставка суперечить статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковим внаслідок неправильного тлумачення цієї правової норми, оскільки проценти за правомірне користування кредитом визначено відповідно до статей 1048, 1056-1 ЦК України і вони у цьому випадку не виконують компенсаційну функцію за невиконання зобов'язань.
Вирішуючи питання про стягнення відсотків за вказаними договорами, суд приходить до такого.
Згідно з нормою статті 562 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені у статтях 1050, 625 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплатити суму боргу кредитору.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та 31 жовтня 2018 року (№ 202/4494/16-ц).
Отже, виходячи з вказаних умов договору та виписки з особового рахунку відсотки за користування кредитом підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме на суму 80 740,63 грн.
Що стосується витрат на правову допомогу.
У позовній заяві представником позивача заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 7000 грн.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 (провадження № К/9901/27657/20).
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19), від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21 (провадження № 61-19599св21).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).
Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Щодо співмірності витрат на правову допомогу слід також ураховувати позицію Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, відповідно до якої розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Як вбачається з матеріалів справи інтереси ТОВ «Кредисервіс» в суді представляло Адвокатське об'єднання «Правовий діалог», на підставі договору про надання правової допомоги від 25.01.2023 №25-01/2023.
П. 4.1 договору передбачено, що за надання правової допомоги у відповідності до положень договору клієнт оплачує Об'єднанню винагороду у розмірі 7000 грн.
05.01.2024 ТОВ «Кредитсервіс» перерахувало Адвокатському об'єднанню суму у розмірі 7000 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №6043.
18.02.2025 ТОВ «Кредитсервіс» та Адвокатським об'єднанням «Правовий діалог» підписано Акт №3 приймання-передачі наданої правової допомоги за Договором про надання правової допомоги № 25-01/2023 від «25» січня 2023 р., з якого вбачається, що підготовка та направленняподача однієї позовної заяви або апеляційної скарги або касаційної скарги до суду вартує 7000 грн.
Матеріалами справи дійсно підтверджується факт отримання ТОВ «Кредитсервіс» послуг адвоката з надання правової допомоги. Зокрема, адвокатом подано до суду позовну заяву.
Разом з тим, при визначенні розміру судових витрат, що підлягають відшкодуванню, суд виходить з того, що справа про стягнення заборгованості за кредитним договором для кваліфікованого юриста не є спором значної складності, не потребує дослідження великого обсягу доказів та залучення багатьох учасників. Зазначена справа є типовою. Ціна позову складає 83 490,63 грн. Адвокатом складено один процесуальний документ - позовну заяву, що не є великими за обсягом та складними за змістом. З урахуванням категорії справи їх складання не потребує від професійного адвоката значної кількості часу і зусиль. У судових засіданнях адвокат участі не брав, справу розглянуто без участі сторін, позовна заява подана через Електронний суд, що не потребувало додаткового часу для відвідування поштового відділення.
Отже, враховуючи, з урахуванням категорії справи, рівня складності юридичної кваліфікації правовідносин, обсягу наданих позивачу послуг з правничої допомоги, змісту поданих процесуальних документів, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку, що справедливим буде стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача в рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 3000 грн.
Щодо вимоги представника відповідача про стягнення витрат на правову допомогу, то суд вказує, що відповідач не позбавлений права подати заяву про ухвалення додаткового рішення до якого додати докази надання правової допомоги та її розміру.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При звернені до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн, позовні вимоги задоволенні на 97%, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2349,73 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 258, 553, 554, 526, 549, 610-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531, адреса: 01133, місто Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 36-Д, приміщення 65-з) заборгованість за кредитним договором № 211221-002 від 21.12.2021 за період з 21.12.2021 по 21.12.2023 у розмірі 80 740,63 грн (Вісімдесят тисяч сімсот сорок гривень шістдесят три копійки).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (ЄДРПОУ 41125531, адреса: 01133, місто Київ, вул.Євгена Коновальця, буд. 36-Д, приміщення 65-з) суму сплаченого судового збору в розмірі 2349,73 грн (Дві тисячі триста сорок дев'ять гривень сімдесят три копійки) та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн (Три тисячі гривень).
Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 17 листопада 2025 року.
Суддя: Т. В. ШТИХ