Справа № 577/5613/25
Провадження № 2/577/2004/25
11 листопада 2025 року
Конотопський міськрайонний суд Сумської області у складі :
головуючого судді Логіна Є.В.,
за участю секретаря судового засідання Скляр О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду в місті Конотоп, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики в розмірі 317 049 грн. та судові витрати на оплату судового збору в розмірі 3 171 грн. та правничої допомоги в розмірі 12 000 грн.
Свої вимоги мотивує тим, що 18.09.2023 р. між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно умов якого він передав відповідачу 7 000 доларів США на строк до 01.09.2024 р., про що останній власноручно написав розписку. У випадку прострочення зобов'язання, відповідач зобов'язався повернути суму позики з відсотками в розмірі 10% річних. На неодноразові нагадування щодо повернення боргу, ОСОБА_2 спочатку обіцяв повернути при нагоді, а згодом взагалі відмовився їх повертати. На даний час борг становить 7700 доларів США, з яких 7000 доларів США основної позики та 700 доларів США процентів, відповідно до офіційного курсу Національного Банку України гривні щодо долара США станом на 17.09.2025р. ( 1 долар США - 41,1720 грн.), що становить 317 049 грн. Оскільки ОСОБА_2 борг не повертає, вимушений звернутися до суду.
Ухвалою судді від 23.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Черпакова О.І. подала клопотання про розгляд справи без участі позивача і представника, позов підтримує в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду із відміткою «адресат відсутній». Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
В силу вимог пунктів 3, 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України, а також правових висновків, викладених у Постановах ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі № 760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні вищевказаної відмітки, відтак суд вважає, що відповідач повідомлений належним чином про дату та місце розгляду справи.
У відповідності до положень ст.ст.280-284 ЦПК України суд за згодою представника позивача вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів в порядку заочного розгляду.
Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення за наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.09.2023 р. між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, згідно з яким позивач передав відповідачу 7 000 доларів США на строк до 01.09.2024 р., про що останній власноручно написав розписку. У випадку прострочення зобов'язання, відповідач зобов'язався повернути суму позики з відсотками в розмірі 10% річних. (а.с.4)
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ст.1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Ч. 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Факт наявності у позивача оригіналу розписки на підтвердження укладення договору позики та його умов з позичальником, згідно ч.2 ст.1047 ЦК України свідчить про невиконання умов угоди відповідачем.
У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов'язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов'язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов'язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).
Як укладення, так і виконання договірних зобов'язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».
Курсова різниця - це різниця, яка є наслідком відображення однакової кількості одиниць іноземної валюти в національній валюті України при різних валютних курсах.
Вирішуючи спір, суд виходить із того, що у даному випадку ОСОБА_1 , як позикодавець за договором позики від 18.09.2023р., відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України та реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, 18.09.2025р. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 317 049 грн. є повним розміром неповернутої позики, згідно офіційного курсу Нацбанку гривні відносно долара США (1 долар США - 41,1752 грн), станом на 17.09.2025р.
Суд, дослідивши зібрані в справі докази та надаючи оцінку зібраним у справі доказам в цілому, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу. Позивачем доведено, що у встановлений договором по розписці строк, ОСОБА_2 не повернув позивачеві суму боргу 7000 доларів США, з урахуванням 10 % річних в розмірі 700 доларів США, а тому вказана сума підлягає стягненню із відповідача на користь позивача в розмірі еквівалентному за курсом НБУ станом на 17.09.2025 р. в розмірі 317 049 грн.
При вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено наступне.
Позивачем заявлено вимогу про компенсацію понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 12000 грн.
Відповідно до ч.1 п.1 ч. 3 ст. 133 та ч.1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду ордер на надання правничої допомоги від 13.10.2025 р., витяг з угоди про надання правничої допомоги від 13.08.2025 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Черпаковою О.І., копію акту виконаних робіт від 11.11.2025 р.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо порядку та критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх розподілу, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд вважає необґрунтованими вимоги щодо стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі 12000 грн. який, на переконання суду, не є співмірним із наданими адвокатом послугами та складністю справи, враховуючи й те, що представник заявила про розгляд справи без її участі, при цьому зазначила що до складу виконаних робіт входить представництво в суді. Тому суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на оплату послуг адвоката, пов'язані із складанням, поданням до суду цивільного позову в розмірі 3000 грн.
Саме такий розмір відповідатиме критеріям дійсності, обґрунтованості, розумності і співмірності відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Крім того, в силу дії 141 ЦПК України, з відповідача слід стягнути в користь позивача судовий витрати.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 525-526, 1049 ЦК України, суд ,-
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 18 вересня 2023 року в розмірі еквівалентному 7700 (сім тисяч сімсот) доларів США за курсом НБУ станом на 17 вересня 2025 року, в розмірі 317 049 (триста сімнадцять тисяч сорок дев'ять) грн., 3 117 (три тисячі сто сімнадцять ) грн. судового збору та 3000 (три тисячі) грн. витрат на правничу допомогу.
В решті вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку ст. 284-285 ЦПК України.
Апеляційна скарга на заочне рішення подається протягом тридцяти днів з дня його ухвалення безпосередньо до Сумського апеляційного суду.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Суддя Логін Є. В.