Справа № 344/3918/25
Провадження № 2/352/960/25
10 листопада 2025 рокум. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - Гриньків Д.В.,
секретар судового засідання Івасів В.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-
І. Короткий зміст позовних вимог.
14.07.2025 року з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області до Тисменицького районного суду за підсудністю надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 05.04.2023 року відповідач звернулась до позивача з проханням надати їй у борг 10 300 доларів США та 123 600 грн, які позичальник зобов'язалась повернути до 07.04.2023 року, і на підтвердження отримання у борг вказаної суми надала розписку. Однак у визначений строк та на момент звернення до суду відповідач позичені кошти не повернула. 13.04.2023 року відповідач повернула борг частково, а саме в сумі 20 000 грн, а 21.04.2023 року - 2000 доларів США. У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, позивач просить стягнути з відповідача суму позики 8300 доларів США та 103600 грн, а також судові витрати.
ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.
Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду від 07.03.2025 року відкрито провадження у справі, призначене підготовче засідання.
Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду від 19.05.2025 року постановлено справу за вказаним вище позовом передати для розгляду за підсудністю до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області.
14.07.2025 року з Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області за підсудністю надійшла цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Ухвалою судді від 21.07.2025 року постановлено відкрти провадження у справі, призначити підготовче засідання.
ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.
Представник позивача в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання повторно не з'явилась, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином.
ІV. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 05.04.2023 року уклали договір позики на суму 10300 доларів США та 123600 грн, з терміном повернення до 07.04.2023 року.
На підтвердження виникнення зобов'язань за вказаним договором позики ОСОБА_3 надала ОСОБА_2 власноручно написану розписку, копія та оригінал якої долучені до матеріалів справи (а.с.8, 75).
Зі змісту розписки вбачається, що відбулася передача грошової суми від позикодавця ОСОБА_2 до позичальника ОСОБА_3 .
У вказаний в договорі позики строк відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала, належні позивачу грошові кошти не повернула.
В матеріалах справи міститься вимога позивача, адресована відповідачу ОСОБА_4 про повернення суми боргу (а.с.7).
Як зазначає позивач 13.04.2023 року відповідач повернула борг частково, а саме в сумі 20 000 грн, а 21.04.2023 року - 2000 доларів США.
V. Мотиви з яких виходить суд та норми права.
Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Згідно з ч. 1ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1ст. 1047 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України допускається пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
VІ. Висновки суду.
Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Враховуючи, що розписка містить зобов'язання повернути грошові кошти в іноземній валюті а також у гривні, відповідачем договірних зобов'язань не виконано в повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача боргу у валюті, визначеній договором.
Враховуючи викладене, та те, що 13.04.2023 року відповідач повернула борг частково, а саме в сумі 20 000 грн, а 21.04.2023 року - 2000 доларів США, позовні вимоги про стягнення боргу 8300 доларів США та 103600 грн підлягають задоволенню.
VІІ. Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що суд прийшов до висновку про задоволення позову, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати на сплату судового збору в сумі 4 488,10 грн.
На підставі ст. 526, 1046, 1047 ЦК України та керуючись ст. 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики (розпискою) у розмірі 8 300 (вісім тисяч триста) доларів США та 103 600 (сто три тисячі шістсот) грн.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 488 (чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім) грн 06 коп. витрат зі сплати судового збору.
Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
відповідач: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;
Рішення складене в повному обсязі 17.11.2025 року.
Суддя Тисменицького районного суду
Івано-Франківської області Гриньків Д.В.