Справа № 594/1216/23Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А.
Провадження № 22-ц/817/1020/25 Доповідач - Хома М.В.
Категорія -
04 листопада 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Хома М.В.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
секретаря - Дідух М.Є.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України в особі філії "Подільський лісовий офіс" на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2025 року, ухвалене суддею Губіш О.А. у цивільній справі №594/1216/23 за позовом державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України в особі філії "Подільський лісовий офіс" до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння,
У вересні 2023 року державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України в особі філії "Подільський лісовий офіс" (далі - ДП "Ліси України") звернулось до суду із вказаним позовом, в якому просило витребувати у користь держави в особі філії "Чортківське лісове господарство" (в подальшому замінено на правонаступника - філію "Подільський лісовий офіс") з незаконного володіння ОСОБА_1 земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: площею 0,0745 га з кадастровим номером 6120810100:02:004:0251, площею 0,2677 га з кадастровим номером 6120810100:02:004:0252, площею 0,0233 га з кадастровим номером 6120810100:02:004:0253, а також стягнути судові витрати.
Позов обґрунтовано тим, що відповідно до Наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 840 від 28.10.2022 року ДП «Чортківське лісове господарство» припинено шляхом приєднання до ДП «Ліси України», яке стало правонаступником усіх прав і обов'язків. Наказом №38 від 5 січня 2023 року затверджено передавальний акт, згідно з яким усе майно, зокрема земельні ділянки лісогосподарського призначення, передано до ДП «Ліси України». Під час інвентаризації земель виявлено, що земельні ділянки з наведеними кадастровими номерами, які належать до земель державної власності лісогосподарського призначення, зареєстровано за ОСОБА_1 . За даними Державного земельного кадастру, ці ділянки розташовані у кварталі № НОМЕР_1 Борщівського лісництва і мають цільове призначення - для ведення лісового господарства.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення вибули з державної власності поза волею держави, тому підлягають витребуванню у відповідачки та поверненню у державну власність у порядку, визначеному статтями 387-388 Цивільного кодексу України.
Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ДП "Ліси України" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Вказує, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального та неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки суд не врахував того, що спірні земельні ділянки розташовані в кварталі 2, виділі 3 Борщівського лісництва, тобто належать до земель державної власності лісогосподарського призначення, а не до земель комунальної чи приватної власності. У матеріалах справи немає доказів прийняття компетентним органом рішення про вилучення цих ділянок із постійного користування державного підприємства чи передачу їх у комунальну власність, а лист директора лісгоспу без дати й номера не може вважатися належним доказом. Формування спірних ділянок як земель сільськогосподарського призначення та їх реєстрація за ОСОБА_1 є незаконною і здійсненою поза межами повноважень органів місцевого самоврядування.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак в судове засідання не з'явилися.
Представник державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України в особі філії "Подільський лісовий офіс" Киричук Н.А. подала заяву про слухання справи без участі представника підприємства.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі сторін та їх представників.
Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту вибуття спірних земельних ділянок із володіння держави поза її волею, оскільки з матеріалів справи вбачається, що саме Чортківський держлісгосп звертався до Борщівської міської ради з клопотанням про вилучення частини земель з держлісфонду та надання дозволу на складання проєкту землеустрою для реконструкції приміщення старої контори під житлові квартири. Суд дійшов висновку, що такі дії свідчать про наявність волі державного підприємства на передачу земель, тому положення статей 387-388 ЦК України щодо витребування майна з чужого незаконного володіння не підлягають застосуванню.
Крім того, суд зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем, оскільки її чоловік набув право власності на спірні ділянки на підставі дійсних договорів купівлі-продажу, зареєстрованих у встановленому законом порядку, а сама відповідач отримала це майно у спадщину.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Обставини справи.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6120810100:02:004:0251, площею 0,0745 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); державна реєстрація земельної ділянки проведена 14 березня 2017 року, орган, що зареєстрував земельну ділянку - відділ у Борщівському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу № НВ-9926742562023 від 24 серпня 2023 року.
Земельна ділянка кадастровий номер 6120810100:02:004:0252, площею 0,2677 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; державна реєстрація земельної ділянки проведена 01 серпня 2006 року відділом Держземагенства у Борщівському районі, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу № НВ-9926742422023 від 24 серпня 2023 року.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6120810100:02:004:0253, площею 0,0233 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства; державна реєстрація земельної ділянки проведена 14 березня 2017 року, орган, що зареєстрував земельну ділянку - відділ у Борщівському районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, номер витягу № НВ-9926742072023 від 24 серпня 2023 року.
З Акту обстеження земельної ділянки №4 від 29 серпня 2023 року вбачається, що комісією в складі інженера з охорони і захисту лісу Шевчука О.М., лісничого Борщівського лісництва Онишка С.С., помічника лісничого Борщівського лісництва Фудик М.І. , оглянуто земельну ділянку за кадастровим номером 6120810100:02:004:0251, та встановлено, що така розміщена на території держлісфонду кв.2 вид.3, та на ній знаходиться господарське приміщення старого лісництва.
З Акту обстеження земельної ділянки №5 від 29 серпня 2023 року вбачається, що комісією в складі інженера з охорони і захисту лісу Шевчука О.М., лісничого Борщівського лісництва Онишка С.С., помічника лісничого Борщівського лісництва Фудик М.І. , оглянуто земельну ділянку за кадастровим номером 6120810100:02:004:0252, та встановлено, що така розміщена на території держлісфонду кв.2 вид.3, та на ній знаходяться багаторічні насадження ( сад).
З Акту обстеження земельної ділянки №6 від 29 серпня 2023 року вбачається, що комісією в складі інженера з охорони і захисту лісу Шевчука О.М., лісничого Борщівського лісництва Онишка С.С., помічника лісничого Борщівського лісництва Фудик М.І. , оглянуто земельну ділянку за кадастровим номером 6120810100:02:004:0253, та встановлено, що така розміщена на території держлісфонду кв.2 вид.3, та на ній знаходяться господарські приміщення (гаражі).
Із звернення за підписом директора Чортківського держлісгоспу М.П.Кільчицького на ім'я міського голови м. Борщів І.С. Башняка вбачається, що Чортківське державне лісогосподарське підприємство просить дати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо виділення земельної ділянки для реконструкції приміщення старої контори Борщівського лісництва під житлові квартири по АДРЕСА_1 земельною площею 1,45 га.
Крім цього, із звернення за підписом директора Чортківського держлісгоспу М.П.Кільчицького на ім'я начальника земельного відділу Борщівського району Землянської Л.Є. вбачається, що Чортківське державне лісогосподарське підприємство просить вилучити з держлісфонду 1,45 га землі, яка рахується за Борщівським лісництвом Чортківського держлісгоспу (квартал 2, виділ 3).
Борщівська міська рада листом №03-18/554 від 07.04.2025 року на запит адвокатського об"єднання "Сергійчук та партнери" повідомила про те, що Борщівською міською радою прийнято рішення від 22 листопада 2001 року №370 "Про вилучення земельної ділянки із земель державного лісогосподарського об"єднання "Тернопільліс".
Рішенням від 27.11.2003 №546 Борщівської міської ради дано дозвіл Чортківському держлісгоспу на проведення реконструкції приміщення старої контори Борщівського лісництва в АДРЕСА_1 під дві житлові квартири згідно проектної документації, виготовленої ліцензованою проектною організацією.
Із висновку №75 по відведенню земельної ділянки під будівництво, наданого Державною санітарно-епідеміологічною службою України від 22.12.2003 року вбачається, що комісія у складі міського голови м.Борщів, заступника РДА, райархітектора, головного державного санітарного лікаря оглянувши ділянку (територію), що в минулому відносилась до земель Чортківського держлісгоспу, прийшла до висновку, що земельна ділянка придатна до реконструкції старої контори Борщівського лісництва під дві житлові квартири.
З даних робочого проекту реконструкції приміщень старої контори Борщівського лісництва під дві житлові квартири по АДРЕСА_1 , замовником такого 10.05.2004 є Чортківський держлісгосп. Земельна ділянка вибрана на підставі акту вибору земельної ділянки № 546 від 27.11.2003р. Площею 160, 6 м кв, в минулому належала Чортківському держлісгоспу.
Після проведеної реконструкції старої контори Борщівського лісництва під дві житлові квартири наймач квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_3 звернулась до органу приватизації із заявою про оформлення передачі у приватну власність зазначеної квартири, яку заявник займає разом з членами сім"ї на умовах найму.
Вказана заява була задоволена, сім"ї ОСОБА_4 у складі 3 осіб передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, видане Борщівським районним БТІ 11 жовтня 2005 року.
Рішенням Борщівської міської ради від 10 березня 2006 року №1694 задоволено заяву ОСОБА_3 та безоплатно передано їй у власність земельну ділянку загальною площею 0, 2910 га в АДРЕСА_1 , в тому числі: для ведення особистого селянського господарства 0, 2677 га, для ведення особистого селянського господарства 0,0233 га.
Рішенням Борщівської міської ради від 10 березня 2006 року №1695 передано безоплатно у спільну сумісну власність ОСОБА_3 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 земельні ділянки: площею 0, 0255 га та 0, 0745 га в АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
На підставі вказаних рішень ОСОБА_3 1 серпня 2006 року отримала Державні акти на право приватної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6120810100:02:004:0252 (площею 0, 2677 га для ведення особистого селянського господарства), та 6120810100:02:004:0253 (площею 0, 0233 га для ведення особистого селянського господарства), а також 1 серпня 2006 року ОСОБА_5 (та співвласник ОСОБА_3 ) отримали Державний акт на право власності на земельну ділянку 6120810100:02:004:0251, площею 0,0745 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Згідно нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу від 21.08.2010 та від 23.08.2010, ОСОБА_7 , як представник ОСОБА_3 , продав ОСОБА_8 земельні ділянки: площею 0,0745 га, з кадастровим номером 6120810100:02:004:0251, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); площею 0,2677 га кадастровий номер 6120810100:02:004:0252; площею 0,0233 га кадастровий номер 6120810100:02:004:0253, для ведення особистого селянського господарства, що знаходяться в АДРЕСА_2 , а також ОСОБА_7 , діючи від власного імені та як представник ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , продав ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_3 та земельну ділянку разом із господарськими приміщеннями, що приналежать до квартири.
ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідачка ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_8 прийняла у спадщину належне йому майно та отримала свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_3 та земельні ділянки:
площею 0,0745 га, з кадастровим номером 6120810100:02:004:0251, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;
площею 0,2677 га кадастровий номер 6120810100:02:004:0252, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства), що знаходиться в АДРЕСА_2 ;
площею 0,0233 га кадастровий номер 6120810100:02:004:0253, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться в АДРЕСА_2 .
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.
Власник з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.
У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду підтвердила, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, провадження № 12-127гс19).
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб, допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.
Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна.
Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно.
Крім того, розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20).
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивач не довів факту вибуття спірних земельних ділянок із володіння держави поза її волею.
Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок. З матеріалів справи встановлено, що чоловік відповідачки набув право власності на спірні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу, а сама відповідачка отримала це майно у спадщину. Отже, земельні ділянки були придбані відповідачем за відплатним договором, у законний спосіб та з державною реєстрацією права, тобто за обставин, що підтверджують добросовісність набуття. В силу вимог статті 388 ЦК України власник не має права витребувати майно від добросовісного набувача, який придбав його за оплатним договором, якщо це майно не вибуло з володіння власника всупереч його волі. Позивач у цій справі не довів, що спірні землі вибули з державної власності всупереч її волі, а відтак вимога про витребування цих ділянок у добросовісного набувача є безпідставною.
Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками, оскільки вони відповідають обставинам справи, судом вірно застосовано норми матеріального права.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази вилучення спірних земельних ділянок лісогосподарського призначення у постійного землекористувача та рішень щодо передачі їх у комунальну власність, вилучати земельні ділянки державної власності лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб до 28.05.2021 року мав право виключно Кабінет Міністрів України, начальник земельного відділу Борщівського району не мав повноважень на розпорядження спірним земельними ділянками лісогосподарського призначення, колегія суддів зазначає наступне.
Чинне цивільне процесуальне законодавство покладає обов'язок доказування на сторони відповідно до заявлених вимог та заперечень (ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України). Саме позивач повинен був довести, що спірні земельні ділянки відповідача повністю чи частково розташовані на землях державної власності лісогосподарського призначення, що вибули з державної власності поза волею держави. Однак таких належних і допустимих доказів суду не надано. Акти обстеження, на які посилається позивач, складені посадовими особами підприємства, що є стороною у справі, і не мають сили експертного висновку. Більше того, жоден з актів обстеження не містить координатного визначення меж або графічного плану, який би підтверджував фактичне накладення ділянок відповідача на земельні ділянки лісогосподарського призначення. Крім того, позивач не звертався з клопотанням про призначення судової земельно-технічної чи геодезичної експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати факт такого накладення.
Також колегія суддів не бере до уваги посилання у апеляційній скарзі на планшети лісовпорядкування та таксаційні описи, оскільки ці матеріали надані у вигляді незавірених копій, із частково нечітким (нечитабельним) змістом, що унеможливлює їх оцінку як належного й допустимого доказу. Самі по собі планшети та таксаційні описи не є правовстановлюючими документами, що посвідчують право користування чи власності на земельну ділянку. Вони мають допоміжний характер, застосовуються для внутрішнього лісогосподарського обліку і не можуть підміняти собою акт постійного користування, витяг із державного земельного кадастру або рішення уповноваженого органу про надання земельної ділянки в користування.
Встановлені у справі обставини свідчать, що спірні земельні ділянки набуті відповідачем у передбаченому законом порядку - внаслідок укладення цивільно-правових договорів, що не визнані недійсними, з подальшим оформленням та державною реєстрацією права власності.
Позивач, у свою чергу, не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що спірні ділянки вибули з державної власності без законних підстав або всупереч волі уповноважених органів. Так само не доведено фактів, які могли б свідчити про недобросовісність набуття права власності відповідачем.
Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
У справі, що розглядається, відповідач (а також попередній власник - чоловік позивачки) набули спірні земельні ділянки добросовісно та за відсутності будь-яких об'єктивних ознак порушення закону, користувалися земельними ділянками понад 15 років. Вимога про витребування майна через такий тривалий час після його набуття порушує принцип правової визначеності та створює для набувача надмірний тягар, що суперечить принципу пропорційності, якого вимагає стаття 1 Першого протоколу до Конвенції.
Із урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам, яким судом першої інстанції надана належна оцінка, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому колегією суддів враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, з урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно і правильно встановив обставини справи та вірно застосував норми матеріального і процесуального права. Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2025 року є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування чи зміни апеляційний суд не вбачає.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України в особі філії "Подільський лісовий офіс" - залишити без задоволення.
Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 23 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуюча Хома М.В.
Судді Гірський Б.О.
Храпак Н.М.