Справа № 465/462/25 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л.
Провадження № 22-ц/811/1726/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.
17 жовтня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Хоцяновича О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
У січні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «СВЕА ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року в розмірі 113124 грн. 46 коп.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13.09.2019 року між акціонерним товариством (далі - АТ) «Ідея Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №Z06.00205.005014989, за умовами якого відповідачці на умовах строковості, платності та поворотності надано кредит в сумі 78300 грн., строком на 48 місяців, зі сплатою 12% річних.
Підписанням даного кредитного договору позичальник також приєдналася до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та підтвердила свою обізнаність про Умови та Тарифи банку.
АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, натомість, відповідач виконувала взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням дати їх сплати, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
25.07.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») укладено договір факторингу №01.02-31/23.
Відповідно до розділу 2 договору факторингу, АТ «Ідея Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло право вимоги за первинним договором, в розмірі зборгованостей боржників перед АТ «Ідея Банк», визначеними в реєстрі боржників. В тому числі, за даним договором факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором в сумі 113124 грн. 46 коп., з яких: 54182 грн. 98 коп. - заборгованість за основним боргом, 14823 грн. 84 коп. - заборгованість за процентами, 44117 грн. 64 коп. - заборгованість за іншими процентними платежами.
Відповідач в добровільному порядку не погашає вказану заборгованість, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення такої заборгованості в примусовому порядку.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року в розмірі 69006 грн. 82 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «СВЕА ФІНАНС» судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1477 грн. 68 коп.
У решті в позові відмовлено.
Рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_1 , просила його скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «СВЕА ФІНАНС» відмовити повністю.
Вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм процесуального права і ґрунтується на недопустимих доказах у справі, оскільки позивач не засвідчив у відповідності до вимог закону копії доказів, які долучив до позовної заяви.
При цьому, звертає увагу, що при засвідченні копії документа повинна бути вказана відмітка «Згідно з оригіналом», назва посади, ініціали, прізвище, проставлений особистий підпис особи, ким засвідчено копію, дата засвідчення копії (проставляння нижче підпису), а отже, завіряння копії будь-яким іншим чином, не у відповідності із ДСТУ 4163-2003, тягне за собою визнання доказів, що містяться в ньому, недопустимими.
Зазначає, що відповідно до статті 185 ЦПК України, суд повинен був винести ухвалу про усунення позивачем недоліків позовної заяви, але цього не зробив, розглянув справу на підставі недопустимих доказів, тому рішення повинне бути скасоване, а в позові позивача - відмовлено.
В судове засідання апеляційного суду учасники справи не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи всі були належним чином повідомлені, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.247, ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено апеляційним судом у відсутності учасників справи без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У частині п'ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 07.10.2025 року, є дата складення повного судового рішення - 17.10.2025 року.
Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Так, зокрема, частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Водночас, частиною четвертою статті 367 ЦПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом встановлено, що 13.03.2019 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 (позичальником) укладено кредитний договір №Z06.00205.005014989, відповідно до п.п.1.1., 1.2 якого, банк надав позичальнику грошові кошти на поточні потреби в сумі 78300 грн., строком на 48 місяців. Кредитним договором встановлені умови нарахування процентів і платежів.
В цей же день, 13.03.2019 року ОСОБА_1 підписано заяву-анкету, паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)), в якому визначені основні умови кредитування, та графік щомісячних платежів за кредитним договором, який є додатком до паспорта споживчого кредитування, заява про акцепт публічної оферти АТ «Ідея Банк» на укладення договору про використання аналога власноручного підпису та відтиску печатки банку.
Відповідно до вимог ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом ст.ст.525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК.
У відповідності до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною першою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлений договором.
Згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений строк повернення частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Отже, відповідно до положень ч.1 ст.1048 та ч.1 ст.1050 ЦК України, кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором.
Згідно зі ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, згідно зі ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється належним виконанням.
Згідно зі ст.610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За обставинами даної справи встановлено, що на виконання умов кредитного договору АТ «Ідея Банк» видало ОСОБА_1 78300 грн., з яких: 71506 грн. 85 коп. - кредит, а 6793 грн. 15 коп. - на страхування, що було узгоджено між сторонами.
Згідно виписки по рахунку за період з 13.03.2019 року по 25.07.2023 року вбачається, що відповідачка виконувала взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні щомісячні платежі з простроченням або сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи їх взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості, чим порушила взяті на себе договірні зобов'язання.
25.07.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (попередня назва - «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА») укладено договір факторингу №01.02-31/23.
Відповідно до розділу 2 цього договору факторингу, АТ «Ідея Банк» відступило свої права вимоги, а ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло права вимоги за первинними договорами в розмірі заборгованостей боржників перед АТ «Ідея Банк», визначеними в реєстрі боржників.
За цим договором факторингу, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед АТ «Ідея Банк» за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року.
Зі справи видно, що до договору факторингу №01.02-31/23 було складено три реєстри боржників №№1, 2 і 3, кожен з яких є невід'ємними документами зазначеного договору. Ці реєстри боржників стосуються виключно прав вимоги ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до боржників з числа фізичних осіб (населення).
На підтвердження вищенаведеної інформації позивачем надано копії першої і останньої сторінок з реєстрів боржників за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року на ім'я ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.1077 ЦК України, факторинг (фінансування під уступку права грошової вимоги) одна сторона (клієнт) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (фактора) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).
Згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідно до ст.516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином, враховуючи встановлені у справі фактичні обставини щодо укладення між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» договору факторингу №01.02-31/23, який у встановленому порядку не оспорювався і є чинним, а також приписи статті 204 ЦК України про презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, позивач ТОВ «СВЕА ФІНАНС» вважається таким, що у встановленому законом порядку набув права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року на тих самих умовах і в тому обсязі, які існували на момент переходу прав, а відтак, є належним кредитором у зобов'язанні.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 належним чином оформлені та документально підтверджені кредитні зобов'язання за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року, а також, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» за дійсним на даний час договором факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 року довело наявність у нього права на стягнення з відповідачки заборгованості за цим кредитним договором у судовому порядку, оскільки всупереч умов кредитного договору відповідачка не здійснила своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам у строк, вказаний у договорі, чим суттєво порушила взяті на себе договірні зобов'язання.
У вказаному кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту сторонами погоджено всі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати процентів за користування кредитом, розмір і тип процентної ставки, про що відповідачка особисто поставила свій підпис, кредитний договір є дійсним, у судовому порядку не оскаржувався.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем надано до позовної заяви копії документів, що не завірені відповідно до ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» від 01.09.2021 року, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки кредитний договір був підписаний відповідачкою особисто, з позовом про визнання його недійсним відповідачка до суду не зверталася, частково виконувала умови кредитного договору, належних і допустимих доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі її особистого підпису не надала.
Апеляційний суд враховує, що, підписуючи кредитний договір та паспорт споживчого кредиту, відповідачка погодилася з умовами надання кредиту та розміром процентів, банк перед укладенням кредитного договору надав відповідачці в належній формі та в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація їй була відома і зрозуміла, вона ознайомилася з Тарифами банку і погодилася з ними; належний їй примірник оригіналу даного договору вручено банком при підписанні даного договору; умови договору вона вважала справедливими і такими, що відповідають її інтересам.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає доведеною обставину отримання відповідачкою грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним договором, взяті на себе зобов'язання за кредитним договором відповідачка належним чином не виконала, кредит у повному обсязі та в передбачені договором строки не повернула, у зв'язку з чим у неї виникла спірна заборгованість.
Разом з тим, при визначенні розміру заборгованості за кредитним договором, яка підлягає стягненню з відповідачки, суд першої інстанції не врахував наступного.
При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з указаними положенням закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Таким чином, виписка за рахунком може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №61-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).
Із наданої позивачем виписки по рахунку відповідачки вбачається, що відповідачка сплачувала основний борг за кредитом, погашала проценти та сплачувала комісію. Загалом, відповідачкою за спірний період було сплачено: 22062 грн. 23 коп. - на погашення основного боргу, 13460 грн. 44 коп. - проценти за користування кредитом та 47952 грн. 15 коп. комісії за обслуговування кредиту.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року, заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «СВЕА ФІНАНС» складає: заборгованість за основним боргом - 54182 грн. 98 коп.; заборгованість за процентами - 14823 грн. 84 коп.; заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями -44117 грн. 64 коп.
Паспортом споживчого кредиту №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року, передбачено сплату позичальником щомісячної комісії, як плату за обслуговування кредитної заборгованості, яка складає 2,75% від початкової суми кредиту.
Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена в у відповідному графіку платежів по кредитному договору.
Пунктом 1.11 кредитного договору №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року передбачено, що за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: надання інформації по рахунках позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме: зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення смс-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо, - позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.
Разом з тим, 10.06.2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення ч.ч.1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Положеннями кредитного договору №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року передбачено, що банк надавав позичальнику кредит на поточні потреби.
Таким чином, з урахуванням п.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак, вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На виконання вимог п.4 ч.1 ст.1 та ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування», правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 вказаних Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п.8 Правил).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч.ч.1 та 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».
З урахуванням наведеного, встановлені положеннями кредитного договору №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року умови про щомісячну плату за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) є нікчемними в силу закону.
Суд першої інстанції правильно врахував вищенаведені положення Закону та правові висновки Верховного Суду, відмовивши позивачу у стягненні заборгованості за нарахованими та несплаченими комісіями в розмірі 44117 грн. 64 коп., і позивач таке рішення суду не оскаржував в апеляційному порядку, однак, суд не врахував, що сплачені упродовж спірного періоду відповідачкою кошти в рахунок погашення плати за обслуговування кредиту, мають бути зараховані у погашення тіла кредиту.
Тому, в даному випадку, беручи до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року, сплачені нею кошти в розмірі 47952 грн.15 коп., які банком зараховувались як плата за обслуговування кредиту, підлягають зарахуванню на погашення тіла кредиту.
Належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок, - це процесуальний обов'язок суду.
Згідно з проведеним судом апеляційної інстанції розрахунком, з урахуванням нікчемності такої умови кредитного договору, як плата за обслуговування кредиту, та із зарахуванням вже сплачених відповідачкою платежів по оплаті комісії за обслуговування кредиту, колегія суддів доходить висновку, що розмір заборгованості за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року становить 21054 грн. 67 коп., який розраховується наступним чином: 54182,98 грн. (тіло) + 14823,84 грн. (проценти) - 47952,15 грн. (сплачена комісія) = 21054,67 грн.
З урахуванням встановлених і наведених вище обставин справи та норм матеріального права, які підлягали застосуванню до спірних правовідносин, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру стягуваної з відповідачки на користь позивача заборгованості, шляхом його зменшення: з 69006 грн. 82 коп. до 21054 грн. 67 коп.
В іншій частині спір по суті вирішено судом першої інстанції правильно, тому визначених процесуальним законом підстав для скасування чи зміни рішення немає, відтак, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи встановлено, що за подання позовної заяви позивач сплатив судовий збір у розмірі 2422 грн. 40 коп.
Ураховуючи вимоги статті 141 ЦПК України та наслідки розгляду справи апеляційним судом - задоволення позовних вимог позивача на 19%, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, має становити 460 грн. 26 коп.
Окрім того, встановлено, що за подання апеляційної скарги відповідачка сплатила судовий збір у розмірі 2216 грн. 52 коп., а оскільки її апеляційна скарга задоволена частково (31%), то з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір в розмірі 687 грн. 12 коп.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч.10 ст.141 ЦПК України).
Отже, різниця між понесеними судовими витратами позивача та відповідача в даному випадку становитиме 226 грн. 86 коп., які підлягають стягненню з позивача на користь відповідачки, тому рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат необхідно змінити. В решті, рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
ухвалив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2025 року в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором №Z06.00205.005014989 від 13.03.2019 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», змінити, зменшивши його до 21054 гривень 67 копійок.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 квітня 2025 року в частині розподілу судових витрат змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 226 гривень 86 копійок».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Пований текст постанови складений 17 жовтня 2025 року.
Головуючий С.М. Бойко
Судді С.М. Копняк
А.В. Ніткевич