Дата документу 17.11.2025 Справа № 336/4620/25
Запорізький Апеляційний суд
ЄУН 336/4620/25 Пр. № 22-ц/807/1900/25Головуючий у 1 інстанції: Савеленко О.А. Суддя-доповідач Гончар М.С.
17 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.
суддів Кухаря С.В., Подліянової Г.С.
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2025 року у справі за позовом ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ (надалі-ДЕПАРТАМЕНТ) до ОСОБА_1 про стягнення коштів надміру виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам
У травні 2025 року ДЕПАРТАМЕНТ звернувся до суду з вищезазначеним позовом (а.с.1-8), в якому просив стягнути з відповідача на його користь надміру виплачену допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 01.08.2022 року по 31.12.2023 року в розмірі 34000,00 грн., а також суму судового збору в розмірі 3028,00 грн.
В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що на підставі заяви про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.04.2022, відповідачці ОСОБА_1 видано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.04.2022 №2302-5001119134. Після отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, 19.04.2022 відповідачка подала до управління заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. На підставі заяви та наданих документів ОСОБА_1 рішенням управління від 22.04.2022 було призначено державну допомогу з 01.03.2022 в розмірі 2000 грн. щомісяця. 29.07.2022 відповідачка самостійно знялась з обліку як ВПО, проте не подала заяву на припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі, допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам отримувала по грудень 2023 року включно. Відповідачка отримала надмірно виплачену допомогу за період з 01.08.2022 по 31.12.2023 в сумі 34000,00 грн. Посилаючись на зазначені обставини, просить суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості та понесені судові витрати.
В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Савеленко О.А. (а.с.23). Ухвалою суду першої інстанції від 28.05.2025 року (а.с.26) відкрито провадження у цій справі, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2025 року (а.с.31-36) у задоволенні позовної заяви ДЕПАРТАМЕНТУ у цій справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ДЕПАРТАМЕНТ у своїй апеляційній скарзі (а.с.39-43) просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, стягнути з відповідача судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги, у розмірі 4542,00 грн.
В автоматизованому порядку 08.09.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кухаря С.В., Подліянову Г.С.(а.с.48). Ухвалою апеляційного суду від 09.09.2025 року (а.с.49) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 18.09.2025 року (а.с.52). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 19.09.2025 року (а.с.53), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.54). Оскільки, відповідно до ст. 369 ч. 1 ЦПК України в редакції ЗУ від 19.06.2024 року № 3831-ІХ, якій набрав чинності з 19.07.2024 року, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (розрахунок: 3028,00 грн. * 30 = 90840,00 грн., у цій справі ціна позову 34000,00 грн. - а.с.1), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно із ст. 7 п. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідач не скористалась своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.
В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.
Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга ДЕПАРТАМЕНТУ підлягає залишенню без задоволення у цій справі з таких підстав.
В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Судовими рішеннями є: … рішення, постанови… (ст. 258 ч. 1 п.2,3 ЦПК України).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.
Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивача у цій справі, керувався ст. ст. 4, 12-13, 76, 81, 141, 223, 247, 265, 273, 353-354 ЦПК України та виходив із безпідставності позовних вимог останнього.
Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене із додержанням вимог закону, є правильним та законним.
Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України - питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.
Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що на обліку в Управлінні соціального захисту населення ЗМР по Шевченківському району, правонаступником якого є ДЕПАРТАМЕНТ, перебувала ОСОБА_1 , яка отримувала допомогу на проживання внутрішньої переміщеним особам.
19.04.2022 року ОСОБА_1 звернулась до УСЗН по Шевченківському району із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам № 633 (а.с.15).
На підставі вказаної заяви ОСОБА_1 була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа та їй видано довідку № 2302-5001119134 (а.с.16).
Рішенням від 22.04.2022 ОСОБА_1 призначено допомогу переміщеним особам на проживання (а.с.17).
16.04.2022 відповідачка самостійно знялась з обліку як ВПО (а.с.18), проте не подала заяву на припинення виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеній особі до органу соціально захисту.
Позивачем надано розрахунок заборгованості за період з серпня 2022 року по грудень 2023 року в сумі 34000,00 грн. (а.с.19).
09.02.2024, 12.04.2024 ДЕПАРТАМЕНТОМ на адресу ОСОБА_1 надіслано повідомлення про припинення та повернення допомоги на проживання (а.с.20-21).
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 2, 3, 6 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені ч.2-5 цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Як передбачено ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Також, за положеннями ст. 1212, 1213 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
За змістом ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері соціального забезпечення громадян (враховуючи правовідносини між сторонами) регулюються Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», Постановою КМУ від 20.03.2022 №322 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам».
Згаданий Закон, як вказано у преамбулі, визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Вказаною Постановою КМУ (п. 1) затверджено Порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам; Порядок використання коштів державного бюджету для надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
Статтею 3 та 5 Закону визначено, що формування державних соціальних стандартів і нормативів здійснюється за такими принципами: забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного; законодавчого встановлення найважливіших державних соціальних стандартів і нормативів; диференційованого за соціально-демографічними ознаками підходу до визначення нормативів; наукової обґрунтованості норм споживання та забезпечення; соціального партнерства; гласності та громадського контролю при їх визначенні та застосуванні; урахування вимог норм міжнародних договорів України у сфері соціального захисту та трудових відносин. Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України.
За приписами ч. 1, 2 ст.17, ч.1 ст.20 Закону основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання.
Відповідно до ст.22 Закону розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій визначається відповідно до Конституції України та законів України. Координацію діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо застосування державних соціальних стандартів і нормативів та нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади, що відповідають за реалізацію державної політики у сфері фінансів та соціального захисту. Порядок надання відповідних соціальних гарантій, пільг встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вказаний вище Порядок №322 визначає механізм надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі - допомога). Так, п.2 Порядку визначено, що допомога надається особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, а також території адміністративно-територіальних одиниць, де проводяться бойові дії та що визначені в переліку адміністративно-територіальних одиниць, на території яких платникам єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які перебувають на обліку на відповідній території, може надаватися допомога в рамках Програми «єПідтримка», затвердженому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6 березня 2022 р. № 204.
Допомога надається щомісячно з місяця звернення до квітня 2022 р. включно на кожну внутрішньо переміщену особу, відомості про яку включено до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, у таких розмірах: для осіб з інвалідністю та дітей - 3000,00 грн.; для інших осіб - 2000,00 грн. Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням (п.3). Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 року отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 505 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг». Виплата допомоги внутрішньо переміщеним особам за місяці, у яких вони отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, не здійснюється.
Починаючи з травня 2022 року допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території Російською Федерацією території України, території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), а також внутрішньо переміщеним особам, у яких житло зруйноване або непридатне для проживання внаслідок пошкодження і які подали до 20 травня 2022 року заявку на відшкодування відповідних втрат, зокрема засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), або за умови подання документального підтвердження від органів місцевого самоврядування факту пошкодження знищення нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації. Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2022 року № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Мінреінтеграції за погодженням з Міноборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій. У разі включення територіальної громади до переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), допомога надається з 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідну громаду включено до такого переліку.
Крім того, за змістом п.6,8,10 Порядку №322 визначено, що для отримання допомоги внутрішньо переміщена особа заповнює заяву, яка формується засобами Порталу Дія. Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 може бути також подана до органу соціального захисту населення, уповноваженої особи виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг. Допомога призначається органом соціального захисту населення протягом десяти робочих днів з дати надходження заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам. За наявності у сформованих Мінцифри переліках внутрішньо переміщених осіб всієї необхідної інформації для призначення і виплати допомоги орган соціального захисту населення забезпечує призначення такої допомоги за відповідний період. У разі відсутності у зазначених переліках необхідної інформації або некоректності її викладення орган соціального захисту населення за наявності засобів зв'язку інформує внутрішньо переміщену особу, включену до сформованого Мінцифри переліку, про надання такою особою необхідної інформації для призначення допомоги за відповідні періоди, а у разі невключення інформації про особу до переліку така особа додатково подає інформацію, збережену на носіях, що підтверджує факт подання заяви засобами Порталу Дія.
Перевірка відомостей, зазначених внутрішньо переміщеною особою в заяві, проводиться органами соціального захисту населення, уповноваженою особою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або центру надання адміністративних послуг під час формування та подання заяви засобами Порталу Дія.
У разі виявлення помилки у персональних даних одержувача, даних номера банківського рахунка (за стандартом IBAN) або категорії одержувача (працездатна особа, дитина, особа з інвалідністю) орган соціального захисту населення проводить коригування відповідної інформації та здійснює перерахунок розміру допомоги (з урахуванням раніше виплачених сум допомоги). Державне підприємство «Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики» на підставі списків, отриманих від органів соціального захисту населення або централізованого нарахування допомоги внутрішньо переміщеним особам відповідно до абзацу другого пункту 9 цього Порядку, щомісяця до 2, 12 і 22 числа формує Реєстри внутрішньо переміщених осіб, які звернулися щодо виплати допомоги на проживання, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку через АТ «Ощадбанк» на банківський рахунок (за стандартом IBAN) у банку, в якому відкрито рахунок одержувача.
Крім того, згідно з п.11 Порядку, у разі неправомірного або повторного отримання внутрішньо переміщеною особою допомоги на проживання за певний період суми виплаченої допомоги повертаються особою добровільно або за вимогою органу соціального захисту населення. Повернення одержувачами коштів виплаченої їм допомоги проводиться на рахунок Мінсоцполітики, відкритий в органах Казначейства.
Пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України передбачено, що не підлягають поверненню, зокрема, безпідставно набуті допомоги, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Вказана норма не застосовується у разі зловживань та недобросовісної поведінки набувача допомоги.
На правильне застосування вказаних норм звертав увагу Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року за наслідками розгляду справи № 545/163/17.
Предметом позову є стягнення з відповідача суми безпідставно нарахованої та виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.
З позовної заяви вбачається, що були відсутні підстави для виплати вказаного виду допомоги відповідачці за період з серпня 2022 по грудень 2023 включно у сумі 34000,00 грн., стягнення безпідставно сплачених сум допомоги в позасудовому порядку не виявилося можливим.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що зловживанням або недобросовісністю з боку набувача соціальної допомоги в розумінні норм цивільного законодавства, зокрема, Порядку №332, є подання ним документів з явно неправильними відомостями, про які йому було достовірно відомо.
Відповідачка самостійно вжила заходів щодо зняття з обліку як внутрішньо переміщеної особи та її було фактично знято з обліку до періоду виникнення переплати.
Сам позивач у своєму позові зазначив, що управління не мало технічної можливості відстежувати у режимі реального часу всіх громадян, які знімаються з обліку у Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та не подають заяву про припинення виплати допомоги на проживання ВПО.
Окрім того, суд першої інстанції правильно зауважив, що переплата виникла не з вини відповідача або внаслідок його недобросовісних дій, а через недосконалість механізму призначення/припинення соціальної допомоги та його належної інтеграції з іншими базами даних, зокрема базою даних про внутрішньо переміщених осіб, та фактично свідчить про недотримання принципу належного урядування.
Крім того судом першої інстанції правильно не було встановлено, що позивачем допущено рахункову помилку, що є іншою підставою, передбаченою законодавством, для повернення отриманої допомоги.
Ураховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність вимог позивача до відповідача у цій справі.
Доводи апеляційної скарги ДЕПАРТАМЕНТУ є такими, що не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача, яку він та його представник вважають такою, що є єдино правильною та єдино можливою. Ці доводи є такими, що фактично дублюють доводи позову позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.
Суд першої інстанції на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи. Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування сторони позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні. Позивач та представник останнього не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування позову позивача у цій справі.
Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача.
Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ст. 367 ч. 2 ЦПК України). В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лишеу виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані.
Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення. Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.
При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.
Встановлено, що рішенням, що оскаржується, суд першої інстанції фактично не вирішував у цій справі питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою учасників цієї справи в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України.
За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.
Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у належному розмірі 3633,60 грн. (розрахунок: 3028,00 грн. *150%/100%) * коефіцієнт 0,8).
Разом із цим, апеляційний суд вважає за доцільне роз'яснити ДЕПАРТАМЕНТУ його право у подальшому на повернення з бюджету зайво сплаченого ним судового збору у цій справі за апеляційну скаргу (розрахунок: сплачено судового збору апелянтом 4542,00 грн.(а.с.46) - належний розмір судового збору 3633,60 грн.) за відповідною ухвалою апеляційного суду в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду відповідного клопотання ДЕПАРТАМЕНТУ.
Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ДЕПАРТАМЕНТУ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2025 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова апеляційним судом складена 17.11.2025 року.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Гончар М.С. Кухар С.В.Подліянова Г.С.