Справа № 683/3085/25
2/683/1748/2025
12 листопада 2025 року м. Старокостянтинів
Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області
в складі: головуючої - судді Сагайдак І.М.
секретаря Повзун С.В.
з участю: відповідачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Старокостянтинів в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №683/3085/25, 2/683/1748/2025 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» (далі - ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що 10 січня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ», назву якого 23 червня 2025 року було змінено на ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір позики №135706, за умовами якого товариство надало ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 5000 грн. в якості позики на умовах строковості, поворотності та оплатності. Відповідно до умов договору позики, за користування позикою відповідачка зобов'язалась сплачувати проценти у розмірі 0,01% в день, комісію у розмірі 1,9%, а також підвищену комісійну винагороду розмір якої, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%.
Проте, ОСОБА_1 довготривалий строк не виконує свої грошові зобов'язання належним чином, внаслідок чого станом на дату подачі позову її заборгованість за договором позики становить 21502,43 грн., з яких: 4995,93 грн. - заборгованість за позикою, 16506,50 грн. - заборгованість за процентами та комісією за користування позикою.
Вказану заборгованість за договором позики в розмірі 21502,43 грн. ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь, а також 2423 грн. сплаченого при подачі позову судового збору та 5000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 13 жовтня 2025 року у даній справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
В судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» - адвокат Рудзей Ю.В., який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, не з'явився, однак у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи у його відсутності на підставі поданих ним письмових доказів.
Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позов визнала частково. Зокрема, вона не заперечує факту укладення договору позики та отримання від ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» позики в сумі 5000 грн. Проте, при вирішенні спору просить врахувати, що вона декілька разів укладала додаткові угоди до договору позику, які пролонгували строк дії договору, та сплачувала усі нараховані проценти та комісії. Однак, після останньої пролонгації договору позики у неї виникли фінансові труднощі і вона лише частково внесла кошти на виконання своїх зобов'язань. Просить визначити розмір заборгованості за договором позики з урахуванням усіх здійснених нею платежів.
Заслухавши відповідачку, дослідивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, і це підтверджується матеріалами справи, що 10 січня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ», назву якого 23 червня 2025 року було змінено на ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір позики №135706, за умовами якого ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» надало ОСОБА_1 у позику грошові кошти в розмірі 5000 грн. в безготівковій формі (шляхом зарахування відповідної суми на банківський рахунок позичальника) на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов'язалась повернути позику, сплатити проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору (п.1.1.1, п.1.2 договору).
За умовами п.1.1.5 вказаного договору позики сторони передбачили, що строк повернення позики (термін платежу) - 08 лютого 2020 року.
Також сторони узгодили, що плата за користування позикою здійснюється у вигляді: процентів у розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики; комісії у розмірі 1,1% в день від початкового розміру позики (п.1.1.2 договору).
У Графіку платежів, який є додатком до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року, сторони передбачили, що у строк закінчення договору позики - 08 лютого 2020 року ОСОБА_1 мала повернути 5000 грн. позики, сплатити 14,50 грн. процентів за користування позикою та 1595 грн. комісійної винагороди за користування позикою, а всього 6609,50 грн.
Крім того, сторони передбачили право позичальника продовжити строк договору, але не більше 3-х разів поспіль. При продовженні строку договору позичальник зобов'язаний сплатити проценти, комісійну винагороду та штрафи (у разі їх наявності) за користування позикою у день продовження строку договору (п.3.2.3, п.3.4.2 договору).
ОСОБА_1 підписала електронний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором «/69vs4xsg/», а ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» 10 січня 2020 року перерахувало суму позики в розмірі 5000 грн. на вказану відповідачкою платіжну картку № НОМЕР_1 .
Факт укладення договору позики та отримання за цим договором позики в розмірі 5000 грн. відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні визнала.
Із розрахунку заборгованості за договором позики вбачається, що ОСОБА_1 08 лютого 2020 року сплатила 14,50 грн. процентів за користування позикою та 1595 грн. комісійної винагороди за користування позикою.
08 лютого 2020 року сторони уклали Додаткову угоду №1 до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року, у якій визначили, що сума позики становить 5000 грн., строк повернення позики (термін платежу) - 08 березня 2020 року, а також, що позичальник зобов'язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором, не пізніше 08 березня 2020 року (п.1 Додаткової угоди).
Також цією Додатковою угодою скасовано Графік платежів до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року та викладено його в новій редакції з урахуванням змін та вимог, що викладені у п.1 цієї Додаткової угоди.
У новому Графіку платежів до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року, сторони передбачили, що у строк закінчення договору позики - 08 березня 2020 року ОСОБА_1 має повернути 5000 грн. позики, сплатити 14,50 грн. процентів за користування позикою та 1595 грн. комісійної винагороди за користування позикою, а всього 6609,50 грн.
Із розрахунку заборгованості за договором позики вбачається, що ОСОБА_1 на один день прострочила виконання зобов'язання, у зв'язку із чим станом на 09 березня 2020 року їй було додатково нараховано 0,50 грн. процентів та 150 грн. комісії. 09 березня 2020 року ОСОБА_1 сплатила на погашення позики 04,07 грн. та повністю погасила нараховану заборгованість за процентами та комісією, сплативши 15 грн. процентів за користування позикою та 1745 грн. комісійної винагороди за користування позикою.
09 березня 2020 року сторони уклали Додаткову угоду №2 до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року, у якій визначили, що сума позики становить 4995,93 грн., строк повернення позики (термін платежу) - 07 квітня 2020 року, а також, що позичальник зобов'язується повністю повернути позикодавцю суму отриманої позики та виконати всі інші зобов'язання, встановлені договором, не пізніше 07 квітня 2020 року (п.1 Додаткової угоди).
Також цією Додатковою угодою скасовано Графік платежів до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року та викладено його в новій редакції з урахуванням змін та вимог, що викладені у п.1 цієї Додаткової угоди.
У новому Графіку платежів до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року, сторони передбачили, що у строк закінчення договору позики - 07 квітня 2020 року ОСОБА_1 має повернути 4995,93 грн. позики, сплатити 14,50 грн. процентів за користування позикою та 1595 грн. комісійної винагороди за користування позикою, а всього 6605,43 грн.
ОСОБА_1 у порушення умов договору позики отримані кошти не повернула, у зв'язку з чим станом на 09 жовтня 2025 року (дата подачі позову) позивачем нараховано заборгованість у розмірі 21502,43 грн., з яких: 4995,93 грн. - заборгованість за позикою, 16506,50 грн. - заборгованість за процентами та комісією за користування позикою.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як передбачено частиною першою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №675-VIII) слідує,що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону №675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
За змістом частини шостої статті 11 Закону №675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону
України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону №675-VIII).
В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За положеннями частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, яка визнається укладеною з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.
Сторони вправі укласти договір позики у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору.
Предметом виконання грошового зобов'язання за договором позики є певна грошова сума, що має бути сплачена позичальником позикодавцю.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв'язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов'язаний надати належну оцінку цим доказам.
Надані позивачем та досліджені судом письмові докази свідчать про те, що 10 січня 2020 року ОСОБА_1 уклала із ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» в електронній формі договір позики, за умовами якого вказана фінансова компанія перерахувала на картковий рахунок відповідачки грошові кошти у розмірі 5000 грн., а відповідачка зобов'язалась повернути позику, сплати проценти за користування позикою та комісійну винагороду за користування позикою у порядку, визначеному договором.
На підставі Додаткової угоди №2 від 09 березня 2020 року до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року, сторони передбачили, що розмір позики становить 4995,93 грн., оскільки відповідачка 09 березня 2020 року внесла на погашення позики 04,07 грн. (5000 - 04,07 = 4995,93).
Після закінчення строку кредитування ОСОБА_1 не повернула позику, тому вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за основною сумою боргу, які доведені належними та допустимими доказами, ґрунтуються на законі та договорі позики, заслуговують на увагу і з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за позикою в сумі 4995,93 грн.
Що стосується розміру процентів за користування грошовими коштами та комісійної винагороди за користування позикою, яка фактично є процентами за користування позикою, то суд зважає на наступне.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та із наданого суду розрахунку, заборгованість по процентах та комісії за користування позикою становить 16505 грн. 50 грн. Вказана заборгованість нарахована за період з 09 березня 2020 року (дата останньої пролонгації договору позики) по 04 серпня 2020 року включно.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.
У постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію, згідно якої надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондується жодному праву кредитодавця. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України. Велика Палата Верховного Суду підкреслює, що зазначене в цьому розділі постанови не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов'язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов'язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов'язок боржника щодо їх сплати. Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов'язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов'язання.
На підставі вищевикладеного, при визначенні розміру процентів та комісійної винагороди за користування позикою, які підлягають стягненню на користь позивача, суд враховує, що їх нарахування може здійснюватися лише в межах строку кредитування.
Як вбачається з умов п.1.1.5 та п.4.1 договору позики №135706 від 10 січня 2020 року сторони чітко визначили, що строком повернення позики (термін платежу) є 08 лютого 2020 року.
У подальшому на підставі Додаткової угоди №1 від 08 лютого 2020 року до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року сторони передбачили строк повернення позики (термін платежу) - 08 березня 2020 року, а на підставі Додаткової угоди №2 від 09 березня 2020 року до цього договору позики сторони визначили, що строк повернення позики (термін платежу) - 07 квітня 2020 року.
Також Додатковою угодою №2 від 09 березня 2020 року було скасовано Графік платежів до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року та викладено його в новій редакції з урахуванням змін та вимог, що викладені у п.1 цієї Додаткової угоди.
У новому Графіку платежів до договору позики №135706 від 10 січня 2020 року, сторони передбачили, що у строк закінчення договору позики - 07 квітня 2020 року ОСОБА_1 має повернути 4995,93 грн. позики, сплатити 14,50 грн. процентів за користування позикою та 1595 грн. комісійної винагороди за користування позикою, а всього 6605,43 грн. Вказані проценти та комісійна винагорода розраховані за період з 09 березня 2020 року по 07 квітня 2020 року включно, тобто протягом строку дії договору.
Оскільки за вказаними умовами договору позики та додаткових угод до цього договору сторони погодили строк його дії по 07 квітня 2020 року, тому після зазначеної дати, позивач не мав права нараховувати проценти та комісійну винагороду за користування позикою.
Нарахування та стягнення процентів та комісійної винагороди за користування позикою поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам Цивільного кодексу України.
Отже, заборгованість ОСОБА_1 за договором позики №135706 від 10 січня 2020 року станом на 07 квітня 2020 року (останній день строку дії договору позики) становить 6605,43 грн., з яких: 4995,93 грн. - сума позики, 14,50 грн. - проценти за користування позикою, 1595 грн. - комісійної винагороди за користування позикою.
Після 07 квітня 2020 року нарахування процентів та комісійної винагороди за користування позикою є неправомірним.
Отже, з відповідачки на користь позивача мала би бути стягнута заборгованість за договором позики в сумі 6605,43 грн.
Однак, із розрахунку заборгованості за договором позики №135706 від 10 січня 2020 року вбачається, що 09 квітня 2020 року ОСОБА_1 сплатила на погашення позики 1810 грн., 14 квітня 2020 року - 853 грн. та 04 травня 2020 року - 500 грн., а всього нею було сплачено 3163 грн. (1810 + 853 +500 = 3163).
Оскільки кошти в сумі 3163 грн. ОСОБА_1 сплатила після закінчення строку дії договору позики, то їх слід зарахувати на погашення заборгованості за договором позики в розмірі 6605,43 грн., яка існувала станом на 07 квітня 2020 року.
Отже, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» слід стягнути 3442 грн. 43 коп. (6605,43 - 3163 = 3442,43) заборгованості за договором позики №135706 від 10 січня 2020 року.
При розподілі судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг
помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі №922/445/19, від 22.01.2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі №753/1203/18.
Як вбачається з матеріалів справи, представництво інтересів позивача у даній справі на підставі довіреності від 09 липня 2025 року та договору про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року здійснював адвокат Рудзей Ю.В.
Згідно акту наданих послуг правничої допомоги №650 від 01 вересня 2025 року за договором про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року вбачається, що вартість наданих адвокатом Рудзей Ю.В. юридичних послуг щодо підготовки позовної заяви ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики становить 5000 грн. Вказані послуги складаються з наступних дій: правовий аналіз обставин справи 1 год.
вартість 1000 грн., складання позовної заяви 2 години вартість 3000 грн., формування додатків до позовної заяви 1 год. вартість 1000 грн.
Зважаючи на складність справи, а саме, предмет доказування, необхідність збору доказів, складність застосування норм права, обсягу поданих заяв по суті справи та інших процесуальних документів у даній справі, суд вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлений позивачем до відшкодування є співмірним із обсягом наданих послуг.
Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2423 грн., хоча до сплати підлягало 2422,40 грн., ціна позову становила 21502,43 грн., позов задоволено на суму 3442,43 грн., тобто на 16% (3442,43 грн. х 100% : 21502,43 грн.), а тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 387,58 грн. (2422,40 грн. х 16%) судового збору.
Крім того, з відповідачки підлягають також стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено на 16%, то до стягнення підлягає 800 грн. (5000 грн. х 16%) витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 264-265 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики №135706 від 10 січня 2020 року в сумі 3442 грн. 43 коп., а також 387 грн. 58 коп. судового збору та 800 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «ГЕЛЕКСІ», місцезнаходження: вул. В'ячеслава Липинського,10/1 м. Київ, 01054, код ЄДРПОУ 41229318.
Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Повний текст рішення складено 17 листопада 2025 року.
Суддя: