Справа № 674/1385/25
Провадження № 2/674/879/25
іменем України
17 листопада 2025 року м.Дунаївці
Дунаєвецький районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Барателі Д.Т., за участі секретаря судового засідання Бойчук С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексуУкраїни, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (місцезнаходження: м. Київ вул. Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 35625014) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитними договорами (ціна позову 28909,72 грн),
Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики № 73543418 від 10.08.2024 у розмірі 17 498,50 грн, з яких 7 119,00 грн становить заборгованість за основною сумою боргу, 10 379,50 грн - сума заборгованості за пенею, а також стягнути заборгованість за договором позики № 2176848 від 28.08.2024 у розмірі 11 411,22 грн, з яких 3 600,00 грн становить заборгованість за основною сумою боргу, 6,06 грн - сума заборгованості за відсотками, 7 200,00 грн - сума заборгованості за пенею, 605,16 грн - комісія за надання позики. Загальна сума позовних вимог становить 28 909,72 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача понесені судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 10.08.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" (як первісним позикодавцем) та відповідачем було укладено в електронній формі договір позики № 73543418, за умовами якого позикодавець зобов'язувався передати позичальникові у власність грошові кошти у первісній сумі 1 500,00 грн, яка згодом була збільшена додатковою угодою від 10.08.2024 до 7 500,00 грн, на строк 15 днів, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцеві плату за користування позикою у вигляді процентів від суми позики за фіксованою ставкою 1,50 відсотків на день. Позивач також зазначив, що 28.08.2024 між цим же первісним позикодавцем та відповідачем було укладено в електронній формі договір позики № 2176848 на суму 1 000,00 грн строком на 15 днів з аналогічною процентною ставкою 1,50 відсотків на день.
Позивач стверджував, що на підставі договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ" (як фактором) та товариством з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" (як клієнтом), а також відповідно до реєстру боржників № 42 від 24.01.2025 та акту прийому-передачі реєстру боржників № 42 від 24.01.2025 (щодо договору позики № 73543418), а також реєстру боржників № 39 від 23.12.2024 та акту прийому-передачі реєстру боржників № 39 від 23.12.2024 (щодо договору позики № 2176848) до нього перейшло право грошової вимоги до відповідача за зазначеними договорами позики. Позивач стверджував, що відповідач не виконав зобов'язання щодо повернення позики та сплати процентів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у заявленому розмірі. Позивач також зазначив, що з моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування штрафних санкцій.
Ухвалою Дунаєвецького районного суду Хмельницької області від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідачем у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не поданий, зустрічний позов не пред'явлений, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін не надходило. Доказів поважності причин неподання відзиву відповідачем суду не надано.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного доказу зокрема і всіх доказів у сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, право кредитора вимагати на свій вибір відшкодування збитків або сплати неустойки (штрафу, пені).
Статтею 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 1 ст. 1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Таким чином, правовідносини, що виникають між позикодавцем та позичальником, регулюються нормами глави 71 Цивільного кодексу України. Для виникнення зобов'язання за договором позики необхідною умовою є реальне передання грошових коштів або інших речей позичальникові. Договір позики є реальним правочином, оскільки відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України він є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Тобто позикодавець повинен довести не лише факт укладення договору позики, але й факт передання грошових коштів або речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Боржник, який одержав письмове повідомлення про заміну кредитора в зобов'язанні, повинен виконати свій обов'язок новому кредиторові. Згідно зі ст. 516 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено договором або законом, право первісного кредитора переходить до нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу права, включаючи права, які забезпечують виконання зобов'язання, а також право на неотримані доходи.
Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, суд виходить з наступного.
До позовної заяви позивачем додано копію договору позики № 73543418 від 10.08.2024, який, як зазначає позивач, було укладено в електронній формі між товариством з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та відповідачем, а також копію додаткової угоди від 10.08.2024 до цього договору. Згідно з умовами зазначеного договору позикодавець зобов'язувався передати позичальникові у власність грошові кошти у первісній сумі 1 500,00 грн, яка згодом була збільшена додатковою угодою до 7 500,00 грн, строком на 15 днів шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату у вигляді процентів від суми позики. Договором визначено фіксовану процентну ставку у розмірі 1,50 відсотків на день, що становить 547,50 відсотків річних. Договором також передбачено пеню у
До позовної заяви також додано копію договору позики № 2176848 від 28.08.2024, який, як зазначає позивач, було укладено в електронній формі між товариством з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" та відповідачем. Згідно з умовами цього договору позикодавець зобов'язувався передати позичальникові у власність грошові кошти у сумі 1 000,00 грн строком на 15 днів шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату у вигляді процентів від суми позики за фіксованою ставкою 1,50 відсотків на день.
Пунктом 21 договору позики № 73543418 та пунктом 21 договору позики № 2176848 передбачено, що ці договори укладені у вигляді електронного документа шляхом обміну електронними повідомленнями з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи із застосуванням електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором згідно Закону України "Про електронну комерцію". Підписання відбулося за допомогою електронного підпису позикодавця та електронного підпису одноразовим ідентифікатором позичальника. Після підписання позичальником на договір було накладено кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника позикодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу згідно з Положенням про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Національного банку України від 03.11.2021 № 128.
Відповідно до п.п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронну комерцію" у сфері електронної комерції електронним документом є договір в електронній формі.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного виду договорів, намір особи, яка її вчинила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Частиною 6 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис" за умови використання сторонами електронного правочину електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис як вид електронного підпису призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію"). Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Суд зазначає, що підписання договорів позики відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором само по собі не викликає сумнівів щодо волевиявлення відповідача на укладення договорів за умови дотримання встановленої законом процедури. Матеріали справи містять електронні копії договорів позики, підписаних електронними підписами сторін, що свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договорів та про намір відповідача отримати позику на визначених договорами умовах.
Проте реальний характер договору позики означає, що правові наслідки щодо виникнення у позичальника обов'язку повернути позику та сплатити проценти виникають лише з моменту фактичного отримання позичальником від позикодавця у власність грошових коштів чи інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей. Тобто позикодавець повинен довести не лише факт укладення договору позики, але й факт передання грошових коштів або речей, визначених родовими ознаками. Без підтвердження факту реального передання грошових коштів договір позики не можна вважати укладеним, а тому зобов'язання позичальника не виникає.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У даному випадку, виходячи із реального характеру договору позики, на позивачеві лежить обов'язок довести не лише факт укладення договорів позики, але й факт реального виконання первісним позикодавцем своїх зобов'язань щодо передання грошових коштів відповідачу.
Аналізуючи подані позивачем до позовної заяви документи, суд встановлює, що позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували факт реального передання грошових коштів відповідачу за договорами позики № 73543418 від 10.08.2024 та № 2176848 від 28.08.2024.
Зокрема, позивач не надав до суду банківських виписок про перерахування грошових коштів на рахунок відповідача, платіжних доручень про переказ коштів, довідок банку про виконання платежу або інших документів, які б підтверджували, що первісний позикодавець - товариство з обмеженою відповідальністю "1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ" - фактично перерахував на банківський картковий рахунок відповідача грошові кошти у сумі 7 500,00 грн за договором № 73543418 та у сумі 1 000,00 грн за договором № 2176848.
Договори позики містять лише умови про зобов'язання позикодавця перерахувати кошти на банківський картковий рахунок позичальника, проте не містять жодних доказів виконання цього зобов'язання. Підписання відповідачем договорів позики за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором підтверджує лише його волевиявлення на укладення договорів та на отримання позики на визначених договорами умовах, але не є доказом фактичного отримання грошових коштів.
Суд зазначає, що обов'язковою складовою договору позики як реального правочину є документи, які підтверджують факт передання позикодавцем позичальникові грошових коштів. Такими документами можуть бути банківські виписки про перерахування коштів, платіжні доручення про переказ, довідки банку про виконання платежу, розписки позичальника про отримання коштів тощо. За відсутності таких документів договір позики не може вважатися укладеним, оскільки не відбулося реального передання грошових коштів, що є необхідною умовою для виникнення зобов'язання позичальника повернути позику.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач фактично отримав грошові кошти від первісного позикодавця. За відсутності доказів реального передання грошових коштів відповідачу суд не може дійти висновку про те, що договори позики були укладені у розумінні ст. 1046 Цивільного кодексу України, а отже, не може бути встановлено наявність у відповідача обов'язку повернути позику та сплатити проценти.
Суд також зазначає, що позивач стверджує про набуття права грошової вимоги до відповідача на підставі договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021, укладеного між позивачем та первісним позикодавцем. На підтвердження відступлення права вимоги позивач надав копію договору факторингу, копії реєстрів боржників № 42 від 24.01.2025 та № 39 від 23.12.2024, копії актів прийому-передачі реєстрів боржників, витяги з реєстрів боржників.
Проте перехід права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора в порядку відступлення права вимоги не змінює обсягу та змісту зобов'язання. Згідно зі ст. 516 Цивільного кодексу України право первісного кредитора переходить до нового кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу права. Таким чином, новий кредитор (позивач) набув лише ті права, які належали первісному кредитору. Якщо первісний кредитор не виконав свого обов'язку щодо реального передання грошових коштів позичальникові, то зобов'язання позичальника не виникло, а отже, відступати нічого. За відсутності виникнення зобов'язання у позичальника через невиконання первісним позикодавцем своїх зобов'язань за договором позики, новий кредитор не може вимагати виконання зобов'язання, яке фактично не виникло.
Суд зазначає, що обов'язок довести виникнення зобов'язання позичальника за договором позики лежить на позивачеві як особі, що звернулася з позовом про стягнення заборгованості. Позивач повинен довести, що первісний позикодавець виконав свої зобов'язання щодо реального передання грошових коштів відповідачу, внаслідок чого виникло зобов'язання відповідача повернути позику. За відсутності таких доказів суд не може встановити наявність у відповідача обов'язку повернути позику та сплатити проценти.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів належними та достатніми доказами факт реального виконання первісним позикодавцем своїх зобов'язань за договорами позики щодо передання грошових коштів відповідачу. За відсутності доказів фактичного передання грошових коштів договори позики не можуть вважатися укладеними у розумінні ст. 1046 Цивільного кодексу України, а отже, у відповідача не виникло обов'язку повернути позику та сплатити проценти. Відповідно, позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами позики не підлягають задоволенню.
З матеріалів справи не вбачається, що позивач довів розмір заборгованості. Зокрема, позивач заявляє вимогу про стягнення заборгованості за договором позики № 73543418 у розмірі 17 498,50 грн, з яких 7 119,00 грн становить заборгованість за основною сумою боргу, що менше за розмір позики за цим договором (7 500,00 грн). Позивач не пояснив та не обґрунтував, яким чином утворилася різниця між сумою позики та заборгованістю за основним боргом у розмірі 381,00 грн. Також позивач заявляє вимогу про стягнення пені у розмірі 10 379,50 грн за договором № 73543418 та 7 200,00 грн за договором № 2176848, проте не надав розрахунку пені, не зазначив, з якої дати та за який період нараховувалася пеня.
Враховуючи все викладене вище, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договорами позики № 73543418 від 10.08.2024 та № 2176848 від 28.08.2024 не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів належними та достатніми доказами факт реального виконання первісним позикодавцем своїх зобов'язань за договорами позики щодо передання грошових коштів відповідачу, без чого договори позики не можуть вважатися укладеними у розумінні ст. 1046 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката (адвокатів), у тому числі гонорари адвокатів.
Частиною 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено повністю, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позовної заяви, покладенню на відповідача не підлягає. Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, позивачем не понесено, відповідно, розподіл інших судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 3, 4, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 141, 258-265, 274, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 11, 509, 512, 516, 526, 530, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 Цивільного кодексу України, суд -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Хмельницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Відомості про учасників справи згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 265 ЦПК України:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (місцезнаходження: м. Київ вул. Симона Петлюри, 30, код ЄДРПОУ 35625014).
Відповідач: ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення складено та підписано 17 листопада 2025 року.
Суддя Д.Т. Барателі