Справа № 212/7662/25
2/212/4275/25
17 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Покровський районний суд міста Кривого Рогу в складі: головуючого судді Колочко О.В., за участю секретаря судового засідання Савінської А.О., за відсутності сторін, без фіксування судового провадження за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії,
03 липня 2025 року позивач Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі - позивач, АТ «Криворізька теплоцентраль») звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (далі - відповідачі) в якому просив стягнути з останніх заборгованість по оплаті за надані житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення) за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 01 листопада 2016 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 23 926,04 гривень, суму індексу інфляції в розмірі 12 279,85 гривень, 3% річних у розмірі 3 382,79 гривень, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач є постачальником теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачі зареєстровані у вказаній квартирі, не здійснюють у повному обсязі оплату за отриману теплову енергію (централізоване опалення), у зв'язку із чим виникла заборгованість за період з 01 листопада 2016 року по 30 квітня 2025 року. У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання відповідачами позивачем нараховано суму індексу інфляції та 3% річних. Оскільки відповідачі не здійснюють оплату за отримані послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення), позивач змушений звернутися до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 24 липня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Ухвалою суду від 23 вересня 2025 року розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін відкладено на 20 жовтня 2025 року у зв'язку з неявкою відповідачів.
01 жовтня 2025 року відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву зазначив, що позивачем не врахована позовна давність, передбачена ст. 257 ЦК України. Вказав, що договір з позивачем не укладав та не підписував. Також вказав, що не за весь період враховувалися показники загальнобудинкового лічильника, індекс інфляції позивачем розрахований не вірно.
10 жовтня 2025 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив в якій просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Щодо строків позовної давності зазначив, що відповідачем регулярно у період з листопада 2016 року здійснювалась часткова оплата за послугу з централізованого опалення у тому числі в період коли підприємством не здійснювалися нарахування, а тому перебіг позовної давності постійно переривався вчиненням особами дій, що свідчили про визнання останніми боргу т починався заново. Крім того строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02.04.2020. Крім того зазначив, що відповідач власного розрахунку заборгованості не навів, розрахунок позивача не спростував. Зазначив, що нарахування відповідачам за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2016 по 30.04.2025 здійснено обґрунтовано та з дотриманням вимог законодавства. Щодо нарахування індексу інфляції та 3% річних зазначив, що дані суми нараховано за період до набрання чинності Постановою КМУ від 05.03.2022 №206. Щодо договірних відносин між позивачем та відповідачами зазначив, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначив, що позивачем 01.10.2021 на своєму офіційному вебсайті розміщено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, протягом 30 днів з дня його опублікування на адресу позивача від відповідачів не надходило жодних документів які б підтверджували наявність рішення власників багатоквартирного будинку про обрання моделі договірних відносин, а отже з 01.11.2021 між позивачем та відповідачами, як споживачами послуг з постачання теплової енергії, фактично укладено Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії.
Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду заяву, в якій позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив розглядати справу за його відсутності.
Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи, або про розгляд справи за їх відсутності не надходило. Відзив на позов до суду не подавали.
Суд, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 з 17.07.1990, 11.05.2006, та 17.07.1990 відповідно (а.с. 35, 36, 37).
Квартира за адресою: АДРЕСА_1 перебуває на обслуговуванні у АТ «Криворізька теплоцентраль», на квартиру відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 на послуги централізованого опалення (постачання теплової енергії), власником квартири за вказаною адресою зазначено ОСОБА_2 (а.с.7).
Відповідно до положень статті 68 ЖК України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» по специфіці своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню, яке відповідно зі ст. 67, 68, 162 Житлового Кодексу України зобов'язане робити оплату за отриману теплову енергію, згідно особового рахунка і встановлених тарифів.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Відповідно до ст. 4,6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суб'єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) житлові - послуги з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньо будинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Водночас, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону такому праву прямо відповідає обов'язок споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Водночас, відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Так, згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 901, ч. 1 ст. 903 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.
На підставі рішення виконавчого комітету Криворізької міської ради від 12 жовтня 2011 року № 343 та згідно листа Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 25 липня 2013 року № 01/25-0940 щодо надання погодження на передачу теплових мереж та ТРП) державному підприємству «Криворізька теплоцентраль», яке перетворено на АТ «Криворізька теплоцентраль» доручено прийняти функцію забезпечення тепловою енергією споживачів міста у Жовтневому, Саксаганському, Довгинцівському та Інгулецькому районах міста.
Отже, надання житлово-комунальних послуг з постачання теплової енергеї (централізованого опалення) відповідачамза адресою: АДРЕСА_1 здійснювалось АТ «Криворізька теплоцентраль».
Посилання відповідача ОСОБА_2 викладені у відзиві на позовпро те, що у сторін по справі відсутні будь-які договірні відносини судомне приймаються до уваги, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», в редакції Закону № 1875-IV від 24 червня 2004 року, проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов'язані вносити плату за їх використання.
01 травня 2019 року вступив в дію Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який разом з Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 регулюють основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також права та обов'язки зазначених учасників відносин.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги, в тому числі з постачання теплової енергії.
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII).
Пунктами 2, 5 частини другої статті 7 вказаного Закону встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Судом встановлено, що між сторонами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов'язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Також, 01 травня 2021 року набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» (далі - Закон № 1060). Законом № 1060 внесені зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, до статті 13, якими передбачено запровадження публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Судом встановлено, що протягом 30 днів з дня опублікування АТ «Криворізька теплоцентраль» 01 жовтня 2021 року на офіційному сайті: https://tec.dp.ua Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, співвласники багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги, а отже в розумінні ч. 5 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції від 03 грудня 2020 року, між АТ «Криворізька теплоцентраль» та відповідачами з 01 листопада 2021 року укладено Типовий індивідуальний договору про надання послуги з постачання теплової енергії.
Статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Як встановлено судом, відповідачізареєстрованіза адресою: АДРЕСА_1 , а тому є споживачами послуг позивача та зобов'язанінести витрати по оплаті спожитих послуг з постачання теплової енергії (централізованого опалення).
Суд відхиляє викладені у відзиві на позов доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що до спірних правовідносин необхідно застосувати наслідки спливу строку позовної давности, з огляду на наступне.
За нормами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Частиною четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Позовна давність, відповідно до частини першої статті 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).
Аналіз зазначених норм цивільного права визначає, що за щомісячними платежами перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, в період з грудня2016 року по квітень 2017року, з грудня 2017 року по квітень 2018 року, з грудня 2018 року по квітень 2019 року, з листопада 2019 року по квітень 2020 року, з грудня 2020 року по лютий 2021 року, у квітні 2021 року, у жовтні 2021 року, з грудня 2021 року по квітень 2022 року, з грудня 2022 року по квітень 2023 року, з грудня 2023 року по березень 2024 року, з грудня 2024 року по березень 2025 року відповідачамипо справі в опалювальні періоди частково здійснювалась оплата за надані послуги з теплової енергії, а в квітні 2019року, квітні 2020року, лютому 2021 року, квітні 2021 року, жовтні 2021 року, лютому 2022 року, лютому 2023 року, березні 2023 року, лютому 2024 року, березні 2024 року, лютому 2025 року, березні 2025 року оплата послуг з постачання теплової енергії перевищувала нарахування.
При цьому слід зауважити, що у квітні 2017 року, квітні 2018 року, травні 2019 року, травні 2020 року, травні 2021 року, квітні 2022 року, квітні 2023 року, квітні 2024 року, квітні 2025 рокуоплата за надані послуги з теплової енергії здійснювалась відповідачамитоді, коли позивачем не нараховувалась плата за надані послуги з теплової енергії, що свідчить про визнання відповідачамисвого обов'язку щодо сплати наданих послуг.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі № 3-269гс16.
У Постанові Верховного Суду від 08 листопада 2020 року у справі № 6-2891цс18 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
З урахуванням наведеного вище судприходить до висновку про те, що строк позовної давності переривався вчиненням відповідачамидій по оплаті послуг з централізованого опалення в період не нарахування позивачем такої оплати та оплаті послуг з централізованого опалення в розмірі, більшому від нарахування, що мали регулярний характер, у зв'язку з чим до вимог про стягнення заборгованості з 01 жовтня 2016 року строк позовної давності не сплив.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв й на час ухвалення оскаржуваного рішення суду.
Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі 679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Оскільки, перебіг трирічної позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за травень 2021 року закінчився під час дії карантину, а тому ці строки продовжуються, що свідчить про дотримання позивачем позовної давності при зверненні до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості за період з 01 листопада2016 року по 30 квітня 2025року.
Статтею 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Статтею 525 ЦК України, передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Наданими представником позивача актами підтверджено факт подання та припинення подання теплоносія в будівлю житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 за період з листопада 2016 року по квітень 2025 року.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 01 листопада 2016 року по 30 квітня 2025 року, за послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення) по особовому рахунку № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 30 квітня 2025 року заборгованість, з урахуванням здійснених відповідачами сплат, складає 23 926,04 гривень (а.с. 8).
Спростування розрахунку заборгованості, контррозрахунку до суду відповідачами не надано.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно із ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно із ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Оскільки позивачем доведено належними та допустимими доказами виконання своїх обов'язків з надання послуги з постачання теплової енергії (централізованого опалення) за адресою: АДРЕСА_1 , наявність заборгованості за період з 01.11.2016 по 30.04.2025 у розмірі 23 926,04 гривень, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, та з відповідачів солідарно на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за спожиту послугу з постачання теплової енергії (централізованого опалення), за період з 01 листопада 2016 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 23 926,04 гривень.
Також, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Оскільки неправомірними діями відповідачів позивачеві було завдано збитків, по суті матеріальної шкоди, яка виражена в грошовому еквіваленті, а відтак є грошовим зобов'язанням, суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення суми індексу інфляції та трьох відсотків річних узгоджуються з положеннями частини 2 статті 625 ЦК України.
Отже, згідно розрахунку доданого по позову, з яким погоджується суд, і який не спростований відповідачами, з відповідачів підлягають стягненню сума індексу інфляції у розмірі 12 279,85 гривень, три проценти річних у розмірі 3 382,79 гривень.
Також, суд звертає увагу, що 3% річних та інфляційні витрати були нараховані позивачем за період, на який не розповсюджується дія Постанови Кабінету Міністрів України №206 від 05.03.2022 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану».
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому понесені позивачем витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 гривень також належить стягнути з відповідачів на користь позивача у розмірі по 1 009,33 гривень з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 12, 81, 223, 247, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії- задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за послугу з постачання теплової енергії (централізованого опалення) у розмірі 23 926,04 гривень, суму індексу інфляції в розмірі 12 279,85 гривень, 3% річних у розмірі 3 382,79 гривень, всього 39 588 (тридцять дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) гривень 68 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 1 009 (одна тисяча дев'ять) гривень 33 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 1 009 (одна тисяча дев'ять) гривень 33 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» судовий збір в розмірі 1 009 (одна тисяча дев'ять) гривень 33 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Відповідно до ч. 6 ст.259 ЦПК України, якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження, залежно від складності справи складання повного рішення суду може бути відкладено на строк - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Позивач: Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль», ЄДРПОУ 00130850, місцезнаходження юридичної особи: 50014, м. Кривий Ріг, вул. Електрична, 1.
Відповідачі: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено та підписано 17 листопада 2025 року.
Суддя: О. В. Колочко