№ 201/8336/25
провадження 2/201/3991/2025
13 листопада 2025 року Соборний районний суд міста Дніпра
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у місті Дніпрі цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по сплаті послуг водопостачання та водовідведення і судових витрат,
КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради 02 липня 2025 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про стягнення збитків в вигляді заборгованості за спожиті послуги водопостачання і водовідведення та судових витрат. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що на відповідача відкрито особовий рахунок і встановлені фактичні відносини з приводу надання послуг до його об'єкту нерухомості: АДРЕСА_1 , під час планової перевірки стану виконання умов цього договору за вказаною адресою, абонентом по якій є відповідач, було виявлено, що поставлена відповідачу вода і водовідведення належним чином не обліковується, оплати за спожиті послуги водопостачання і водовідведення немає, внаслідок чого водопостачальнику завдано матеріальної шкоди, про що був складений акт, надсилалися попередження, є заборгованість по сплаті спожитого водопостачання і водовідведення. Відповідальність за завдання збитків, скоєння цієї шкоди і заборгованість згідно з умов договору та закону повинна нести сторона відповідача. Вартість збитків позивача з урахуванням часу користування водопостачанням і водовідведенням відповідачу, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за тривалий період з грудня 2015 року по грудень 2024 року станом на 31 грудня 2024 року в загальній сумі 50 398 грн. 05 коп.. Позовну давність не пропустили, оскільки зверталися раніше з заявою про видачу судового наказу, правовідносини триваючі, була досудова вимога, заяви про застосування цього строку від відповідача не надходило. Представник позивача просив суд стягнути з відповідачів солідарно вказану суму збитків з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, а також витрати на оплату судового збору, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та/або їх представник в судове засідання не прибули, про день та час слухання повідомлялися належним чином, про причини неприбуття суду не повідомили; вимоги фактично не визнали і не заперечували проти розгляду справи за їх відсутністю. Правом надання відзиву на позов не скористалася. Причини їх та/або представника неприбуття в судове засідання судом визнаються не поважними, оцінюються судом як спосіб затягування розгляду справи і недобросовісне виконання своїх процесуальних прав та обов'язків, оскільки таке намагання і перенесення слухання справи було вже неодноразово, доказів на підтвердження причини відсутності в засіданні сторона відповідача не надавала (з урахуванням зазначеного, відношення сторін до своїх процесуальних прав та обов'язків і тривалості розгляду справи, суд вважає, що чергова заява про перенесення слухання справи і відсутність відповідача не перешкоджає розгляду справи). Незалежно від прибуття чи неприбуття представника відповідача сама особа в судове засідання не прибула без поважних причин і навіть не повідомила суд про причини неприбуття в судове засідання. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи. При цьому слід керувався саме зазначеним, а не наявністю чи відсутністю права, що підлягає захисту, наявністю іншого спору, що начебто може перешкоджати вирішенню цієї справи. Таким чином, суд вважає можливим слухання справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 223 ЦПК України.
З'ясувавши думку, позицію сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін.
В судовому засіданні встановлено, що КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради відповідно до положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає фізичній особі - споживачу житлово-комунальні послуги, що полягають у водопостачанні і водовідведенні за його місцем проживання. Зазначені правовідносини є складовою частиною правочину найму житлового приміщення, передбаченого нормами ЖК України, що виникли з дій боржника та КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради, спрямованих на набуття цивільних прав та обов'язків щодо водопостачання і водовідведення та їх оплати. Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мешкають за адресою АДРЕСА_1 , зареєстровані була в цьому місці, де абонентом послуг позивача (за місцем мешкання) зараз був саме цей відповідач - ОСОБА_1 , що користувався послугами водопостачання і водовідведення до їх будинку, квартири, з ним не укладено договір, але встановилися фактичні відносини з приводу послуг водопостачання та водовідведення шляхом відкриття особового рахунку № НОМЕР_1 та видана розрахункова книжка, цей відповідач частково виконував умови водопостачання та водовідведення про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків в вигляді боргу і після цього). При цьому позивачем відповідачам роз'яснено порядок користування та оплати за спожиту послугу водопостачання і водовідведення, відповідач зобов'язався споживати водопостачання і водовідведення у вказаному ним об'єкті нерухомості.
Але за спожиту послугу водопостачання і водовідведення сторона відповідача повністю не розраховувалася з позивачем, мається заборгованість. Під час планової перевірки представниками КП Дніпроводоканал міськради за місцем фактичного мешкання відповідача виявлена заборгованість: ця заборгованість була з урахуванням часу користування водопостачанням і водовідведенням відповідачем, сезонності та показників лічильника з урахуванням уточнень і перерахунків за тривалий період з грудня 2015 року по грудень 2024 року станом на 31 грудня 2024 року в загальній сумі 60 781 грн. 39 коп., внаслідок чого водопостачальнику завдано збитки, про що був складений акт і розрахунок боргу.
В добровільному порядку питання вирішене не було, виник спір і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду. Суд вважає позовні вимоги підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до положень ст. 156, 162 ЖК Української РСР, власник та члени його сім'ї зобов'язані своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги щомісячно у встановлені строки.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» власник приміщення - це фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження приміщенням, зареєстроване в установленому законом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Пункт 5 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Пунктом 1 ч. 3 ст. 20 вказаного Закону передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до умов встановлених фактичних відносин з приводу житлово-комунальних послуг шляхом укладення договору, додаткових угод та відкриття особового рахунку, виданої розрахункової книжки абоненту відповідачу відкрито особовий рахунок, споживач зобов'язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані житлово-комунальні послуги.
Згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги» споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальні послуги.
Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством, забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях тощо.
Відповідно до умов встановлених фактичних відносин з приводу послуг водопостачання та водовідведення шляхом відкриття особового рахунку, виданої розрахункової книжки та рішення № 526 Дніпропетровської міської ради від 20 квітня 1995 року про розподіл платні за надання населенню комунальних послуг, споживачам, переданим на обслуговування КП «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради, абоненту відкрито особовий рахунок, споживач зобов'язаний вносити своєчасно і в повному розмірі плату за надані послуги по водопостачанню і водовідведенню.
Відповідно до державної програми забезпечення населення України послугами водопостачання та водовідведення Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради надає послуги водопостачання та водовідведення споживачам, які повинні оплачувати дані послуги щомісяця.
01 грудня 2021 року КП «Дніпроводоканал» на офіційному сайті розмістив повідомлення про публічну пропозицію (оферту) у зв'язку з прийняттям Закону України від 03 грудня 2020 року № 1060 «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг» та керуючись нормами ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 633, 634 Цивільного Кодексу України, Комунальне підприємство «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради опублікував публічну пропозицію (оферту) про укладення ПУБЛІЧНОГО ІНДИВІДУАЛЬНОГО ДОГОВОРУ ПРИЄДНАННЯ про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (Договір) для споживачів - власників (співвласників, користувачів) житлових та нежитлових приміщень в багатоквартирному будинку, а також власників (користувачів) індивідуальних (садибних) житлових будинків.
Договір вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на дійсному сайті КП «Дніпроводоканал» https://vodokanal.dp.ua/ співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуга, а власник (користувачів) індивідуального (садибного) житлового будинку не вчинив дій щодо відключення (відмови) від послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (за наявності).
Індивідуальні споживачі у багатоквартирних житлових будинках, власники (користувачі) індивідуальних (садибних) житлових будинків, які фактично користуються послугами з централізованого водопостачанні та/або централізованого водовідведення або звертаються до КП «Дніпроводоканал» для отримання вказаних послуг вважаються такими, що ознайомлені, погоджуються та приєднуються до умов Договору.
У зв'язку з тим, що даний Договір є договором приєднання, його умови не підлягають узгодженню зі стороною, що приєднується (споживачем). Договір розміщено на веб-сайті КП «Дніпроводоканал» у вільному доступі та у спосіб, що забезпечує ознайомлення зі змістом цього Договору кожної особи, що отримує та звертається до підприємства, для отримання послуг з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення.
Також, 01 березня 2022 року КП «Дніпроводоканал» на офіційному сайті розмістив Повідомлення про публічну пропозицію (оферту), у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови № 85 від 02 лютого 2022 року «Пре внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690».
На даний час від відповідача(-ів) не поступало жодної заяви про вибір моделі договірних відносин або відмови від надання централізованого водопостачання та водовідведення, тому вважаємо останніх такими, що є користувачами послуг.
Відповідно до Постанови Верховного суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 та Постанови Верховного суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц - споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають в частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх сімей.
Відповідно до ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно до ч. 1 ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
З договору та пояснень причетних осіб встановлено, що водопостачання і водовідведення відповідачем використовується без обліково, відповідальність за це несуть відповідачі.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Суд приймає до уваги також і ті обставини, що лічильник в помешканні відповідача не знаходиться, договір на послуги водопостачання і водовідведення до житла відповідача відсутній, але особовий рахунок відкрито і плата за користування спожитим водопостачанням і водовідведенням відповідачем раніше була і зараз частково є, отже між сторонами склалися довготривалі правовідносини.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають з ним в квартирі, яка йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.
За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків згідно наданого розрахунку кількості спожитої послуги з водопостачання та водовідведення і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цією послугою з урахуванням часу користування нею, сезонності та наявних показників.
Відповідно до пункту 3, частини 5, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже законодавством встановлений обов'язок споживача сплачувати в повному обсязі спожиті комунальні послуги. Відсутність договірних правовідносин не є підставою для відмови у стягненні з відповідача коштів за надання житлово-комунальних послуг. А тому, споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року по справі № 6-59цс13 та від 25 листопада 2014 року по справі № 3- 184цс14 та від 20 квітня 2016 року по справі № 6-2951 цс-15.
Комунальні послуги - це послуги, які надаються водо-, тепло-, газо-, електропостачальниками та іншими організаціями власникам (наймачам) житлових приміщень за встановлену уповноваженими державними органами плату.
Плата за комунальні послуги власниками квартир, наймачами, орендарями сплачується відповідно до затверджених цін, тарифів та показників засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок споживача послуг оплачувати такі у строки, встановлені договором або законом.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку (ч. 2 ст. 32 Закону).
Законом України «Про житлово-комунальні послуги» визначені повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері регулювання і встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги (ст. 5 - 7).
Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 7 Закону, ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, встановлення тарифів щодо оплати побутових, комунальних та інших послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, та погодження цих питань з підприємствами, установами й організаціями, які не належать до комунальної власності.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення» Кабінет Міністрів України визначає повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін/тарифів, а також по контролю за цінами/тарифами.
У Цивільному кодексі України (ст. 319) визначено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, інтересам суспільства.
Водночас, ч. 1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтями 20, 21 цього Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Чинне цивільне законодавство передбачає принцип свободи договору (ст. 3 ЦК України).
Отже, у споживача є обов'язок оплати спожитих послуг саме за встановленим тарифом виникає із договору, укладеного із виробником/постачальником послуг.
Відповідно до ч. 7, 10 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.
У разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до вимог ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Отже позивачем доведено, що саме неправомірними діями відповідача, пов'язаними з незаконним і неправильним використанням наданої йому послуги позивачем останньому було завдано майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинному зв'язку з вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 21 «Про житлово-комунальні послуги» (Закон 1875-ІУ, який втратив чинність 01 травня 2019 року) та п. 1 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (Закон 2189-VIII, в редакції від 02 квітня 2020 року), а також пп. 1 п. 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 виконавець зобов'язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі, шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.
Статтею 22 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» закріплені права та обов'язки споживачів питної води, відповідно до яких споживачі питної води зобов'язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.
Отже, виходячи з викладеного, позивач належним чином виконував та виконує покладенні на нього законодавством обов'язки щодо надання послуг водопостачання та водовідведення, проте відповідач, в свою чергу, порушував та порушує покладений на нього обов'язок щодо оплати за наданні послуги, у зв'язку з чим КП «Дніпроводоканал» змушений звертатися до суду за захистом своїх прав.
Факт часткової оплати отриманої послуги водопостачання та водовідведення свідчить про фактичну згоду відповідача на отримання та оплату комунальних послуг в частині фактично отриманого водопостачання та водовідведення.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, нормою ст. 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного право або інтересу.
Позивач звернувся до суду з цим позовом 02 липня 2025 року, питання про стягнення заборгованості з відповідачів ставить за період з грудня 2015 року по 31 грудня 2024 року (згідно розрахунку). Приймаючи до уваги вказане, суд вважає, що позивач можливо пропустив строк позовної давності за період по липень 2022 року, але відповідач частково визнав вимоги, не ставить в передбаченому законом порядку (окрема мотивована заява, а не можливо в тексті відзиву без прохання в резолютивній частині) питання про застосування цього строку, питання про визнання причин пропуску цього строку, тому поновлення цього строку стороною позивача не ставилося. Тому суд позбавлений можливості застосувати вказану норму самостійно.
Крім того, відповідно до бази даних КП «Дніпроводоканал», особовий рахунок № НОМЕР_1 за зазначеною адресою і на теперішній відкрито на ім'я ОСОБА_1 . Згідно Довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку від 06 січня 2025 року ОСОБА_1 зареєстрована за вищезазначеною адресою 29 грудня 1995 року, а ОСОБА_2 зареєстрована там 02 листопада 2001 року.
Можливе посилання сторони відповідача на непроживання відповідача тривалий час за вказаною адресою не може бути прийнята судом до уваги, оскільки надавана послуга водопостачння і водовідведення була розрахована весь цей час і на неї, а остання в передбаченому законом порядку (письмова заява) не повідомляла житлову обслуговуючу організацію, позивача про не проживання у вказаному помешканні і не отримання послуги, тому послуга і надавалася на трьох зареєстрованих осіб, тому і розрахунок боргу проведено з урахуванням цього.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Цим Законом визначено поняття індивідуального споживача. Отже, згідно ст. 1 зазначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно ч. З ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями оплати житлово-комунальних послуг.
Отже, відповідно до зазначеної норми та за змістом Закону України «Про комунальні послуги», проживаючи та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних зобов'язані вносити плату за їх використання.
Відповідно до ст. 64 «Права і обов'язки членів сім'ї наймача» та ст. 160 «Права і обов?язки членів сім'ї наймача жилого приміщення у будинку (квартирі), що належить громадянинові» Житлового кодексу України - члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарізні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальні за зобов?язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним цільне господарство.
Згідно Правил № 690 надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690) - споживач зобов'язаний інформувати протягом місяця виконавця про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором.
За адресою відповідачів, квартирний прилад обліку водопостачання відсутній, тому нарахування за послуги водопостачання та водовідведення нараховуються згідно діючих норм та тарифів по кількості зареєстрованих осіб.
Зі змісту відзиву не вбачається заперечень та доказів про не проживання відповідачів за адресою, за якою утворено заборгованість та в реквізитах усіх відповідачів значиться адреса реєстрації місця проживання саме АДРЕСА_1 .
Отже, на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Житлового кодексу України, Правил № 690, довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб - споживачами, фактичними користувачами послуг та належними відповідачами є ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
Між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово- комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідачів від обов'язку оплати за надані такі послуги (вказане відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №712/8916/17 від 7 липня 2020 р.).
До житлово-комунальних послуг законодавство відносить комунальні послуги: централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо. За загальними правилами, визначеними вказаним законом, виконавець послуг надає відповідний вид житлово-комунальних послуг споживачу, який їх споживає та має зворотній обов'язок щодо їх сплати за встановленими тарифами та у встановлені договором строки і порядку. Обов'язок споживача житлово-комунальних послуг ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі, відсутність письмових договірних відносин не є підставою для звільнення із оплати житловою-комунальних послуг.
На даний час від відповідача(-ів) не поступало жодної заяви про вибір моделі договірних відносин або відмови від надання централізованого водопостачання та водовідведення, а тому останні є такими, що є фактичними користувачами послуг позивача.
Згiдно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Суд відзначає наступне. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тобто, підставою для застосування наслідків спливу строку позовної давності є заява відповідача, матеріали справи не містять такого клопотання, відзив (в якості окремої і конкретної вимоги чи клопотання) також цього не має, заяви відповідача на позовну заяву КП Дніпроводоканал ДМР із вимогами та посиланнями на ст. 256, 257, 267 ЦК України та пропуск позивачем строку позовної давності по частині вимог відсутні, у зв'язку з чим суд не вбачає підстави для його застосування. Суд не має права самостійно на свій розсуд вирішувати вказане питання без належної окремої письмової заяви відповідача з обгрунтуванням такого застосувння.
Відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.
Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Не може суд прийняти до уваги заперечення відповідача проти позову, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не базуються на фактичних даних та об'єктивно нічим не підтверджені. Сама по собі відсутність договору на водопостачання чи його лонгація з відповідачем (на думку відповідача), відсутність зареєстрованої власності на житло мешкання чи інше (відсутність реєстрації на сьогодні і інш.) не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки відповідач має у власності вказаний об'єкт нерухомості, вважає його своїм і тривалий час претендує на нього, на цю адресу відкрито особовий рахунок з відповідачем, який користується послугами водопостачання та водовідведення і частково виконував умови договору про надання цих послуг щодо їх оплати (до завдання збитків).
Як роз'яснив Верховний Суд України у правовій позиції від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2023цс15, закріплена в пункті 10 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово - комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування до таких правовідносин правових норм, установлених у статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами. Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати отриманих житлово - комунальних послуг, на боржника покладається відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України.
У Цивільному кодексі України (ст. 319) визначено, що власність зобов'язує, власник не може використовувати право власності на шкоду правам громадян, інтересам суспільства.
Водночас, ч. 1 ст. 19 Закону «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статтями 20, 21 цього Закону визначені обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановлені договором або законом; а обов'язком виконавця - надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
За таких обставин суд вважає, що позивач довів вину відповідача в завданні збитків згідно розрахунку кількості спожитого відповідачами водопостачання і водовідведення і наступною не сплатою витрат (заборгованості) за користування цим водопостачанням і водовідведенням з урахуванням часу користування водою і її відводом відповідачем, сезонності та наявних показників складає всього з урахуванням перерахунків в сторону зниження сум та з урахуванням трьох відсотків річних і інфляційних втрат позивача 60781 грн. 39 коп.
Суд вважає, що сторона позивача раніше в письмовому вигляді зверталася до відповідача з питанням позасудового врегулювання питання погашення боргу за вказаний період, було звернення до суду з заявою про видачу наказу про стягнення вказаної суми, була відмова і позивач звернувся до суду з цим позовом; отже позивач тривалий час намагався звернути стягнення на вказаний борг шляхом звернення і до самого відповідача, і до суду, правовідносини сторін з цього питання триваючі і продовжувані, вони є і зараз не перервані, фактично послуги водопостачання і водовідведення надаються безперервно і ці послуги відповідач використовує, а отже і повинен сплачувати надання цих послуг.
При таких обставинах суд вважає можливим позовні вимоги задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за тривалий період з грудня 2015 року по грудень 2024 року станом на 31 грудня 2024 року в загальній сумі 60 781 грн. 39 коп., яка складається з: суми основного боргу 50 398 грн. 05 коп. (за період з грудня 2015 року по грудень 2024 року), трьох відсотків річних 1 186 грн. 95 коп. (за період з липня 2018 року по січень 2022 року) та інфляційних втрат 9 196 грн. 39 коп. (за період з липня 2018 року по січень 2022 року), а також стягнути з цих відповідачів на користь КП «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради витрати на судовий збір всього в сумі 3 028 грн..
Таким чином обставини позовних вимог знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 22, 202, 526, 527, 530, 533, 543, 611, 625, 1166 ЦК України, ст. 61, 64, 65, 67, 68 ЖК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради, код за ЄДРПОУ 03341305, збитки в вигляді заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за період з грудня 2015 року по грудень 2024 року станом на 31 грудня 2024 року в загальній сумі 60 781 грн. 39 коп., яка складається з: суми основного боргу 50 398 грн. 05 коп. (за період з грудня 2015 року по грудень 2024 року), трьох відсотків річних 1 186 грн. 95 коп. (за період з липня 2018 року по січень 2022 року) та інфляційних втрат 9 196 грн. 39 коп. (за період з липня 2018 року по січень 2022 року).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Комунального підприємства «Дніпроводоканал» Дніпровської міської ради, код за ЄДРПОУ 03341305, витрати на судовий збір з кожної окремо по 1 514 грн. 00 коп., а всього в сумі 3 028 грн..
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.
Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -