Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 945/2628/24
Провадження № 2-о/945/45/25
Іменем України
12 листопада 2025року Миколаївський районний суд Миколаївської області, в складі головуючого судді Войнарівського М.М., за участю секретаря судового засідання Будак К.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Миколаєві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Орган опіки та піклування Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про призначення опікуна недієздатній особі, -
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського районного суду Миколаївської області через свого представника адвоката Родіонову В.Є. із заявою, в якій просить призначити опікуном над недієздатною ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01.04.1993року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було визнано недієздатною. Її опікуном в подальшому було призначено матір заявника та рідну сестру недієздатної - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_2 є інвалідом дитинства ІІ групи (хвороба Дауна) та потребує стороннього догляду також є рідною тіткою заявника. Заявник є повнолітньою дієздатною особою, має стабільний дохід, змогу, бажає здійснювати опіку та виконувати обов'язки опікуна над недієздатною. Посилаючись на викладене, а також з метою захисту прав недієздатної особи, заявник вимушений звернутись до суду із даною заявою.
Ухвалою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 04.12.2024 року у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.
Заявник ОСОБА_1 до суду не з'явився, при цьому його представником адвокатом Родіоновою В.Є. сформовано в системі «Електронний суд» заяву, в якій просить справу слухати за їх відсутності, та заявлені вимоги підтримує.
Представник заінтересованої особиОрган опіки та піклування Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області в судове засідання не з'явився, але надав суду письмову заяву, згідно якої просить справу розглядати у його відсутності. Заперечень щодо задоволення заявлених вимог не подано.
У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, повно і всебічно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступного висновку.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Європейський суд із прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Основними принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд, які стосуються як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Проте встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення від 17 січня 2012 року у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06).
Реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заява № 38366/97) та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain) ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.
Суд повинен реалізовувати своє основне завдання, а саме справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів та заяв на засадах верховенства права з метою ефективного забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод. Формальний підхід суду до здійснення своїх повноважень на будь-якій стадії судового процесу може призвести до порушення права особи на справедливий судовий розгляд.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюються зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до статті 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 60 ЦК України суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 63 ЦК України опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника.
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряється органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі за текстом - Правила опіки та піклування).
Тлумачення зазначених норм права дає підстави для висновку, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Україна є демократичною, правовою, соціальною державою, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
За приписами Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 01.04.1993року у справі №2-74/1993 визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - недієздатною.
ОСОБА_2 є інвалідом дитинства страждає на олігофренію у ступені імбецильності внаслідок хвороби ОСОБА_4 та потребує стороннього догляду, що підтверджується наявними у справі доказами.
ОСОБА_5 було призначено опікуном над її сестрою ОСОБА_2 .
Відповідно до копії свідоцтва про народження заявника серія НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 ,в графі мати вказана ОСОБА_3 .
Згідно копії свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ,про що Кропивницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кропивницькому районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) складено відповідний актовий запис № 194.
Із наявних у справі доказів вбачається, що заявник ОСОБА_1 на психіатричному та наркологічному обліку не перебуває, не знятої чи непогашеної судимості немає.
Відповідно до подання органу опіки та піклування Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 може виконувати обов'язки опікуна над своєю тіткою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З рішення Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.08.2025року №85 «Про доцільність призначення опікуном» вирішено про можливість призначення ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 .
Згідно ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 3 ст.294 Цивільного процесуального кодексу України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
У зв'язку з зазначеними обставинами, потребою недієздатної особи у догляді та піклуванні, а також смертю попереднього опікуна ОСОБА_3 , яка є рідною сестрою недієздатної ОСОБА_6 , висновком Опікунської ради з питань повнолітніх осіб, які потребують опіки (піклування), встановлено, що заявник може виконувати обов'язки опікуна над недієздатною у разі прийняття судом відповідного рішення.
Відповідно до частини першої статті 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Частиною другою статті 300 ЦПК України визначено, що суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу.
Указаною нормою права врегульовано питання звільнення судом піклувальника або опікуна від повноважень та призначення недієздатній особі нового піклувальника або опікуна. У свою чергу, у частині п'ятій Правил опіки та піклування надано чітке розмежування правового механізму звільнення опікунів (піклувальників) від їх обов'язків та підстави і умови припинення опіки (піклування). Так, зокрема, визначено, що опіка припиняється унаслідок смерті опікуна.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 545/1691/16-ц (провадження № 61-4475св18) сформульовано висновок про те, що законодавством не передбачено обов'язку того, що визнання особи недієздатною і призначення опікуна в обов'язковому порядку має відбуватися в єдиному судовому процесі. Оскільки попередній опікун помер, особа рішенням суду вже визнана недієздатною, то повторне визнання цієї особи недієздатною під час розгляду заяви фізичної особи, яка бажає стати новим опікуном, про встановлення опіки над недієздатною особою та призначення опікуна не вимагається.
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 20 березня 2024 року у справі № 638/5358/23 виснував, що системне тлумачення норм права, зокрема статті 300 ЦПК України, статті 60 ЦК України, свідчить про відсутність імперативної заборони щодо звернення особи, яка має намір стати опікуном, із заявою про встановлення опіки над недієздатним… Законодавцем вказано саме про подання органу опіки і піклування, а не про звернення останнім до суду із відповідною заявою та не наведено обмежень щодо правового механізму отримання відповідного подання під час розгляду заяви у судовому порядку.
Згідно з вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні аргументи сторін були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору/заяви, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Суд зобов'язаний тлумачити норму права, використовуючи при цьому як загальний, так і казуальний підхід, самостійно застосовувати право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин та тлумаченні права.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом та бути почутим.
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (Nataliya Mikhaylenko v. Ukraine, заява № 49069/11), у якій Суд наголосив на тому, що існування засобів юридичного захисту має бути достатньо визначеним як на практиці, так і в теорії, оскільки без цього їм бракуватиме належної доступності та ефективності. Відсутність можливості у недієздатної заявниці особисто звернутися із заявою до суду, з огляду на тривалість і серйозність обмеження, яке вплинуло на багато аспектів життя заявниці, у тому числі її приватне та сімейне життя, становило порушення її права на доступ до суду відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.
Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, з урахуванням можливостей виконувати обов'язки опікуна, з метою забезпечення особистих немайнових та майнових прав, а також інтересів недієздатної особи, суд вважає за можливе, призначити заявника ОСОБА_1 опікуном над недієздатною особою, в зв'язку з чим заява підлягає задоволенню.
Відповідно до Закону України «Про судовий збір» судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 223, 235, 258, 259, 263-265, 268, 273, 293, 300, 352, 354, 355 ЦПК України; та ст. ст. 55, 58, 60, 63 ЦК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця с.Улянівка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ), заінтересована особа Орган опіки та піклування Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області(ЄДРПОУ 02125987, юридична адреса: вул. Козацька,1а с.Степове Миколаївського району Миколаївської області) про призначення опікуна недієздатній особі, - задовольнити.
Призначити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженця с.Улянівка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт серія НОМЕР_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ) опікуном недієздатної ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка с.Улянівка Миколаївського району Миколаївської області; паспорт серія НОМЕР_5 ; РНОКПП НОМЕР_6 ; зареєстрована: АДРЕСА_1 ).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду ; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М.М.Войнарівський